Справа № 420/43230/25
06 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Токмілової Л.М.
за участі:
секретаря судового засідання - Мартинюк У.В.
представника позивача - Клюкіна К.І.
представника Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації - Фролової І.М.
представника Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" - Козака М.О.
представника Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України - Янчик М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження клопотання представника Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України про закриття провадження у справі за адміністративним позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси Великодного Дмитра Вадимовича в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія", Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
В провадженні суду перебуває справа за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси Великодного Дмитра Вадимовича в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія", Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Приватного акціонерного товариства «Одеська кіностудія» щодо неукладення з Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації охоронного договору на об'єкти культурної спадщини - 1) Комплекс будівель та споруд Одеської кіностудії у складі: Дача О.П. Демідової, княгині Сан-Донато (адміністративна будівля Одеської кіностудії), де працювали ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та інші; Знімальний павільйон кінофабрики (знімальний павільйон № 1 Одеської кіностудії), де працювали ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та інші; Механічний цех заводу аеропланів ОСОБА_10 (енергетичний цех Одеської кіностудії); В'їзна брама Одеської кіностудії; 2) Фонтан «Нарцис», які розташовані за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 33;
- зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Одеська кіностудія» протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації охоронний договір на об'єкти культурної спадщини - 1) Комплекс будівель та споруд Одеської кіностудії у складі: Дача О.П. Демідової, княгині ІНФОРМАЦІЯ_1 ), де працювали ОСОБА_1 , Документ сформований в системі «Електронний суд» 30.12.2025 32 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та інші; Знімальний павільйон кінофабрики (знімальний павільйон № 1 Одеської кіностудії), де працювали ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та інші; Механічний цех заводу аеропланів ОСОБА_10 (енергетичний цех Одеської кіностудії); В'їзна брама Одеської кіностудії; 2) Фонтан «Нарцис», які розташовані за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 33, на умовах і в порядку, що визначені Порядком укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, щойно виявлені об'єкти культурної спадщини чи їх частини, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.05.2024 № 630);
- визнати протиправною бездіяльність Приватного акціонерного товариства «Одеська кіностудія» щодо неутримання в належному стані об'єктів культурної спадщини - 1) Комплексу будівель та споруд Одеської кіностудії в частині таких складових комплексу: Знімальний павільйон кінофабрики (знімальний павільйон № НОМЕР_1 Одеської кіностудії), де працювали ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та інші; Механічний цех заводу аеропланів ОСОБА_10 (енергетичний цех Одеської кіностудії); В'їзна брама Одеської кіностудії; 2) Фонтану «Нарцис», які розташовані за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 33;
- зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Одеська кіностудія» (код ЄДРПОУ 33932816) привести до належного стану об'єкти культурної спадщини 1) Комплекс будівель та споруд Одеської кіностудії в частині таких складових комплексу: ІНФОРМАЦІЯ_2 ), де працювали ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та інші; Механічний цех заводу аеропланів ОСОБА_10 (енергетичний цех Одеської кіностудії); В'їзна брама Одеської кіностудії; 2) Фонтан «Нарцис», які розташовані за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 33, шляхом проведення ремонтно-реставраційних робіт;
- визнати протиправною бездіяльність Приватного акціонерного товариства «Одеська кіностудія» та Одеського відділення Національної спілки кінематографістов України щодо неутримання в належному стані об'єкту культурної спадщини - ОСОБА_11 . Демідової, княгині ІНФОРМАЦІЯ_1 ), де працювали ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та інші, яка входить у склад Комплексу будівель та споруд Одеської кіностудії;
- зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Одеська кіностудія» та Одеське відділення Національної спілки кінематографістов України привести до належного стану об'єкт культурної спадщини - ОСОБА_11 Демідової, княгині ІНФОРМАЦІЯ_1 ), де працювали ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та інші, яка входить у склад Комплексу будівель та споруд Одеської кіностудії, шляхом проведення ремонтно-реставраційних робіт.
Ухвалою суду від 07.01.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 25.02.2026 здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання.
Підготовче судове засідання, призначене на 23.03.2026.
У підготовче судове засідання, призначене на 23.03.2026 oсоби, які беруть участь у справі не з'явились. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального засобу технічного засобу не здійснювалося. Підготовче судове засідання відкладено на 31.03.2026.
Підготовче судове засідання призначене на 31.03.2026 було перенесено у зв'язку з перебування судді у відпустці та призначено на 06.04.2026.
18.02.2026 до Одеського окружного адміністративного суду від представника Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України надійшло клопотання про закриття провадження у справі, в обґрунтування якого зазначено, що спеціальним законом, який безпосередньо регламентує правовідносини у сфері охорони культурної спадщини та визначає вичерпний перелік випадків, за яких уповноважений орган охорони культурної спадщини як суб'єкт владних повноважень має право на звернення до суду, конкретний спосіб реалізації такого права, є Закон України «Про охорону культурної спадщини». Частиною 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить у тому числі здійснення контролю за виконанням цього Закону , інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках місцевого значення, а також видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених програм та проектів. Відповідно до частини 2 статті 6 зазначеного Закону до повноважень виконавчого органу міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території, забезпечення дотримання режиму використання пам'яток місцевого значення, їх територій, зон охорони, забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження, організація відповідних охоронних заходів щодо пам'яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт, застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону. Для реалізації вищезгаданих повноважень закон (пункт 5 частини 1 статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» утворення), надає місцевим державним адміністраціям, а під час дії правового режиму воєнного стану й відповідним військовим адміністраціям (у разі їх утворення) право звертатися до суду у спосіб передбачений Конституцією та законами України. Стаття 21 вказаного Закону передбачає право відповідного органу охорони культурної спадщини на пред'явлення власнику пам'ятки попередження, якщо в результаті його дій а бо бездіяльності пам'ятці загрожує пошкодження або знищення. На підставі викладеного можна дійти висновку, що Позивач не наділений правом на звернення до суду з позовом саме про зобов'язання власника пам'ятки привести її до належного стану шляхом проведення ремонтно-реставраційних робіт.
12.03.2026 представником Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" подано відзив на позовну заяву, в якому, серед іншого, зазначено, що Прокуратура в особі Департаменту не наділена правом на звернення до суду з позовом саме про зобов'язання власника пам'ятки привести її до належного стану шляхом проведення ремонтно-реставраційних робіт. Таким чином, у спірних правовідносинах відсутній суб'єкт владних повноважень, який уповноважений здійснювати захист інтересів держави у обраний Прокуратурою спосіб - шляхом звернення до суду з вищевказаним позовом, а отже Прокуратура мала б навести інші, аніж вказані у позовній заяві, обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді, визначити інший суб'єктний склад учасників справи, визначити законний спосіб, у який повинен здійснюватися такий судовий захист. Відповідно, у зв'язку з викладеним вище провадження у справі підлягає закриттю.
20.03.2026 представником Приморської окружної прокуратури міста Одеса подано відповідь на відзив, у якій зазначено, зокрема, що право органів охорони культурної спадщини на звернення до суду з позовом про зобов'язання власника пам'ятки культурної спадщини виконати зобов'язання за охоронним договором щодо утримання пам'ятки у належному стані слідує з пункту 4 частини першої статті 19 КАС України (юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема що виникають з приводу виконання адміністративних договорів), статті 28 Закону № 3166-VI, статей 5, 6, 24, 27 та 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини». До вказаних висновків прийшов Верховний Суд у Постанові від 27.01.2026 в справі № 400/1773/25. Також, у постанові від 06.08.2024 у справі № 160/17086/23 Верховний Суд підтвердив, що орган охорони культурної спадщини має право звернутися до суду з позовом про зобов'язання власника пам'ятки провести ремонтно-реставраційні роботи, якщо власник не виконує свої обов'язки за охоронним договором, а пам'ятка перебуває у незадовільному стані та потребує невідкладного втручання для запобігання її руйнуванню. Проте застосування статті 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не виключає можливості застосування інших способів захисту, зокрема судового контролю за виконанням охоронного договору як адміністративного договору та зобов'язання власника привести пам'ятку до належного стану, оскільки примусовий викуп пам'ятки є крайнім заходом і застосовується лише у разі систематичного грубого порушення законодавства про охорону культурної спадщини, коли інші способи захисту виявилися неефективними. Таким чином, статті 21, 24 та 27 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлюють різні способи захисту публічного інтересу у збереженні культурної спадщини, які не виключають, а доповнюють один одного. Вибір конкретного способу захисту залежить від фактичних обставин справи та ступеня порушення законодавства про охорону культурної спадщини. Слід також враховувати, що викуп пам'ятки є винятковим заходом втручання у право власності, що призводить до повного позбавлення особи майна, тоді як зобов'язання провести ремонтні роботи є менш обтяжливим заходом, спрямованим на збереження об'єкта у власності особи за умови дотримання нею охоронного режиму. Суб'єкт владних повноважень, ураховуючи принцип пропорційності, зобов'язаний насамперед застосувати до осіб найменш обтяжливі заходи, перш ніж ініціювати процедуру примусового відчуження майна. Верховний Суд зазначив, що передбачений статтею 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини» механізм примусового викупу пам'ятки є крайнім заходом втручання у право власності та застосовується у разі грубого і тривалого невиконання власником обов'язків щодо збереження об'єкта культурної спадщини. Застосування цієї норми передбачає оцінку судом поведінки власника, зокрема факту невжиття ним необхідних заходів для збереження пам'ятки, а також ефективності інших, менш обтяжливих способів захисту суспільного інтересу. У цьому контексті позов про зобов'язання власника привести пам'ятку до належного стану є необхідним елементом механізму «належного урядування». Такий підхід забезпечує власнику реальну можливість реалізувати своє конституційне право власності на майно шляхом виконання вимог законодавства та умов охоронного договору, водночас створюючи правову основу для оцінки ступеня добросовісності поведінки власника та правомірності подальшого застосування процедури примусового викупу. Таким чином, пред'явлення позову про зобов'язання вчинити дії є необхідним етапом захисту інтересів держави, що передує застосуванню крайніх заходів реагування. Такий спосіб захисту відповідає вимогам статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо ефективного засобу юридичного захисту та принципу пропорційності втручання у право власності.
Суд, розглянувши у судовому засіданні клопотання представника Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України про закриття провадження у справі, зазначає наступне.
Конституція України у статті 54 проголошує, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
У преамбулі Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року (далі - Конвенція 1972 року), ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04 жовтня 1988 року № 6673-XI, звернуто увагу на те, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу.
Кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.
У преамбулі Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03 жовтня 1985 року (далі - Конвенція 1985 року), ратифікованої Законом України від 20 вересня 2006 року №165-V «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи», визначено, що архітектурна спадщина найяскравіше віддзеркалює багатство та розмаїття культурної спадщини Європи, є безцінним свідком нашого минулого і спільним надбанням всіх європейців.
Архітектурна спадщина включає, зокрема, усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення (стаття 1 Конвенції 1985 року).
Для підтримки культурної спадщини, відповідно до статті 9 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, ратифікованої Законом від 19 вересня 2013 року №581-VII, Україна зобов'язується:
a) заохочувати повагу до цілісності культурної спадщини шляхом забезпечення того, щоб у рішеннях про зміни враховувалося розуміння пов'язаних із цим культурних цінностей;
b) розробляти й просувати принципи сталого управління, а також заохочувати утримання;
c) забезпечувати, щоб у всіх загальних технічних регламентах ураховувалися особливі вимоги до збереження культурної спадщини;
d) сприяти використанню матеріалів, методів і навичок, які ґрунтуються на традиціях, а також досліджувати можливості їхнього застосування в сучасних умовах;
e) сприяти високій якості роботи через системи професійної кваліфікації та акредитації окремих осіб, підприємств та установ.
Стаття 1 Закону №1805-III визначає культурну спадщину як сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини.
Охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 1805-III).
Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, до яких належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради (частина перша статті 3 Закону № 1805-III).
Щодо пам'яток національного значення, відповідальність за їх збереження покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (стаття 5 Закону № 1805-III).
Для пам'яток місцевого значення відповідальність і контроль за збереженням здійснюють органи охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також виконавчі органи сільських, селищних, міських рад (стаття 6 Закону №1805-III).
Усі власники пам'яток, відповідно до частини першої статті 23 Закону №1805-III, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору відповідно до частини першої статті 24 Закону №1805-III.
Охоронні договори укладаються на пам'ятки культурної спадщини національного, місцевого значення, а також на щойно виявлені об'єкти культурної спадщини чи їх частини з урахуванням особливостей, передбачених Порядком №1768.
В охоронному договорі зазначаються особливості режиму використання пам'ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини (пункт 5 Порядку №1768 у редакції, чинній до 06 червня 2024 року).
Відповідно до пункту 16 частини першої статті 4 КАС України адміністративний договір - спільний правовий акт суб'єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону.
Частина перша статті 19 КАС України встановлює перелік категорій адміністративних справ, які підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Зокрема, пункт 4 цієї норми передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, у тому числі спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.
Охоронний договір є адміністративним договором у розумінні пункту 4 частини першої статті 19 КАС України, оскільки регулює відносини між суб'єктом владних повноважень (органом охорони) та іншою особою (власником або користувачем), має форму договору, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини), укладається на підставі статті 23 Закону №1805-III.
Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов'язання щодо забезпечення збереження пам'ятки культурної спадщини чи її (його) частини.
До охоронних договорів застосовуються насамперед спеціальні норми Закону №1805-III та підзаконних нормативно-правових актів у сфері охорони культурної спадщини.
Спори, що виникають з приводу укладення, зміни, виконання, припинення або розірвання охоронних договорів, а також спори про визнання їх нечинними, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до пункту 4 частини першої статті 19 КАС України, оскільки такі правовідносини мають публічно-правовий характер і стосуються захисту суспільних інтересів у сфері охорони культурної спадщини, що відповідає завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
Таку позицію підтвердив Верховний Суд у постановах від 23 грудня 2019 року у справі №806/1536/18, від 02 вересня 2021 року у справі №280/3319/20, від 06 грудня 2023 року у справі №380/4498/20, від 06 серпня 2024 року у справі №160/17086/23, від 08 травня 2024 року у справі №240/17530/23, від 20 січня 2025 року у справі №120/10793/22, від 24 січня 2025 року у справі №560/5184/24, від 14 лютого 2025 року у справі №380/9422/21, від 26 лютого 2025 року у справі №120/2126/24, від 16 вересня 2025 року у справі №420/8947/24 тощо.
Спір про виконання охоронного договору за своєю суттю передбачає можливість застосування заходів судового примусу до сторони такого договору щодо дотримання взятих на себе зобов'язань.
Отже, відсутність у Законі №1805-III окремої спеціальної норми не виключає права органу охорони культурної спадщини на звернення до суду з позовом про виконання охоронного договору, оскільки таке право безпосередньо випливає із загальних норм КАС України про юрисдикцію адміністративних судів щодо спорів, пов'язаних з виконанням адміністративних договорів.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1805-III власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
Стаття 27 Закону №1805-III регулює забезпечення заходів щодо охорони пам'яток та встановлює (частина перша), що власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, зобов'язані привести цю пам'ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).
Тобто власник зобов'язаний вживати заходи для збереження пам'яток, запобігання їх пошкодженню, руйнуванню або знищенню.
Частина друга статті 27 Закону №1805-III передбачає, що якщо власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, самостійно не здійснюють заходів, передбачених у частині першій цієї статті, то відповідний орган охорони культурної спадщини може зобов'язати їх здійснити ці заходи, видавши відповідне розпорядження.
Частина друга статті 6 Закону №1805-III встановлює повноваження органів охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини щодо пам'яток місцевого значення, зокрема:
- забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження (пункт 5);
- організація відповідних охоронних заходів щодо пам'яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт (пункт 8);
- видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них (пункт 9);
- організація досліджень об'єктів культурної спадщини, які потребують рятівних робіт (пункт 20);
- застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону (пункт 21).
Стаття 30 Закону №1805-III надає органам охорони культурної спадщини право видавати приписи про заборону будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.
Системне тлумачення зазначених норм свідчить, що органи охорони культурної спадщини наділені не лише контрольно-наглядовими, а й розпорядчими повноваженнями щодо забезпечення збереження пам'яток. Проте видання приписів є ефективним лише за умови їх добровільного виконання власником. У разі ухилення власника об'єкта культурної спадщини від виконання приписів виникає необхідність у судовому захисті публічного інтересу.
Тобто наявність у органу охорони культурної спадщини повноважень щодо видання приписів та розпоряджень не виключає можливості звернення до суду з позовом про зобов'язання власника пам'ятки виконати обов'язки, передбачені охоронним договором, особливо у випадку, коли припис не виконується або ігнорується власником пам'ятки.
Посилання Відповідача на статтю 21 Закону №1805-III як на єдиний можливий спосіб судового реагування органу охорони культурної спадщини є помилковим. Зазначена стаття встановлює механізм втручання у право власності на пам'ятку шляхом її примусового викупу у разі грубого порушення режиму використання. Проте зазначене не виключає застосування інших способів захисту, зокрема судового контролю за виконанням охоронного договору.
Такий контроль прямо випливає зі статей 23, 24 Закону №1805-III та пункту 4 частини першої статті 19 КАС України (постанова Верховного Суду від 18 грудня 2025 року у справі №160/4161/24).
Відповідно до статті 28 Закону України від 17 березня 2011 року №3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон №3166-VI) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Орган охорони культурної спадщини має особливі повноваження у договірних відносинах: визначає обов'язковий зміст договору, здійснює контроль за його виконанням, може застосовувати заходи примусу до порушників.
Контроль за виконанням охоронних договорів здійснюють органи охорони культурної спадщини відповідно до їх компетенції:
- для пам'яток національного значення - центральний орган, що реалізує політику у сфері охорони культурної спадщини - Міністерство культури та інформаційної політики України (пункт 1 частини другої статті 5 Закону №1805-III);
- для пам'яток місцевого значення контроль покладається на органи охорони Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, виконавчі органи місцевих рад (пункт 1 частини першої статті 6 Закону №1805-III).
Таким чином, суд вважає, що право органів охорони культурної спадщини на звернення до суду з позовом про зобов'язання власника пам'ятки культурної спадщини виконати зобов'язання за охоронним договором щодо утримання пам'ятки у належному стані слідує з пункту 4 частини першої статті 19 КАС України (юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема що виникають з приводу виконання адміністративних договорів), статті 28 Закону №3166-VI, статей 5, 6, 24, 27 та 30 Закону №1805-III.
Крім того, суд зазначає, що у постанові від 27 січня 2026 року у справі №400/1773/25 Верховний Суд сформував наступний висновок щодо наявних у органів, які відповідальні за охорону культурної спадщини, передбачених законом заходів впливу на порушників законодавства:
« 88. Системне тлумачення цих норм свідчить, що законодавець передбачив ряд заходів реагування на порушення власником обов'язків щодо утримання пам'ятки:
- видання органом охорони культурної спадщини припису про усунення порушень (стаття 30 Закону №1805-III);
- звернення до суду з позовом про зобов'язання власника виконати обов'язки за охоронним договором (статті 24, 27 Закону №1805-III у поєднанні з пунктом 4 частини першої статті 19 КАС України);
- примусовий викуп пам'ятки як крайній захід у разі систематичного грубого порушення режиму використання або неналежного утримання, що загрожує втратою культурного значення (стаття 21 Закону №1805-III).
89. Зазначене відповідає принципу пропорційності втручання у право власності, закріпленому у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та умови дотримання балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав фізичної чи юридичної особи.
90. Водночас обов'язок власника утримувати пам'ятку у належному стані є безумовним і не залежить від того, чи має власник конкретні плани щодо реконструкції або іншого використання об'єкта. Навіть якщо власник має намір у майбутньому здійснити капітальну реконструкцію з елементами реставрації, він зобов'язаний до початку таких робіт запобігати подальшому руйнуванню пам'ятки, вживати консерваційних та протиаварійних заходів.
91. За таких обставин органи охорони культурної спадщини відповідного рівня можуть зобов'язати власника у судовому порядку привести пам'ятку архітектурної спадщини до належного стану і це є обґрунтованим та пропорційним способом захисту публічного інтересу.
92. Більше того, висновок суду апеляційної інстанції про те, що цей спір "не підлягає розгляду в порядку жодної юрисдикції" фактично означає відмову у правосудді (denial of justice) у сфері охорони культурної спадщини.»
Крім того, Верховний Суд зазначив, що положення статті 54 Конституції України щодо обов'язку держави забезпечувати збереження історичних пам'яток та інших об'єктів культурної цінності набули б декларативного характеру за відсутності реального механізму їх реалізації, зокрема можливості застосування судового примусу до недобросовісного власника об'єкта культурної спадщини. У цій категорії спорів звернення до суду є не лише процесуальним правом позивача, а й гарантією виконання державою свого конституційного обов'язку перед нинішнім і майбутніми поколіннями.
У такому разі Департамент культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації має контролювати належне виконання Відповідачем зобов'язань за охоронним договором та, за наявності підстав, може звернутися до суду з позовом до власника будівлі про зобов'язання привести її в належний стан.
Щодо повноважень прокуратури суд зазначає наступне.
Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках (пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України).
Частина третя статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII) визначає виключні випадки такого представництва прокурором інтересів держави в суді:
- у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Прокурор, відповідно до частин третьої та четвертої статті 53 КАС України, звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Тобто прокурор може представляти інтереси держави в адміністративній справі, якщо компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів, а також у разі відсутності такого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16).
Таке звернення прокурора до суду узгоджується з принципами верховенства права, викладеними у Рекомендації CM/Rec (2012) 11 Ради Європи "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції" (The role of public prosecutors outside the criminal justice system Recommendation CM/Rec(2012)11 adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe on 19 September 2012 and explanatory memorandum), які допускають участь прокурора у судових провадженнях поза межами кримінального процесу, якщо це необхідно для захисту суспільних інтересів і не порушує права сторін.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому бездіяльність не обмежується лише не зверненням до суду - вона включає також невжиття будь-яких інших належних заходів для усунення порушення, відновлення порушених прав чи запобігання настанню негативних наслідків.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону №1697-VII та частини четвертої статті 53 КАС України, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
У такому разі прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Подібну правову позицію сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 та Верховний Суд, зокрема, у постановах від 09 жовтня 2023 року у справі №640/4637/21, від 06 серпня 2024 року у справі №160/17086/23 щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави.
Також суд звертає увагу, що Конституційний Суд України Рішенням від 03 грудня 2025 року №6-р(ІІ)/2025 визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII в тому, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
У пунктах 3 та 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України також зазначено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону №1697-VII, які визнано неконституційними, втрачають чинність із 01 січня 2027 року, та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів частини третьої статті 23 Закону №1697-VII, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що:
у Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації, як органу охорони культурної спадщини наявне право звертатися до суду з позовом про зобов'язання власника пам'ятки провести ремонтно-реставраційні роботи;
прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у суді;
спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства як спір з приводу адміністративного договору.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України про закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 44, 238, 243, 248, 256, 293 КАС України, суд -
У задоволенні клопотання представника Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України про закриття провадження у справі за адміністративним позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси Великодного Дмитра Вадимовича в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія", Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення суддею та оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали виготовлено 10.04.2026.
Суддя Токмілова Л.М.