Справа № 420/720/26
10 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
визнати протиправною відмову військової частини номер НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України) щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас Збройних сил України на підставі рапорту від 27.11.2025 № 02.27/68940/25-Вн;
зобов'язати військову частину номер НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України) прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас Збройних сил України у відповідності до норми статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами - наявністю матері інваліда II групи і небажанням військовослужбовця продовжувати військову службу та у відповідності до вимог рапорту від 27.11.2025 №02.27/68940/25-Вн здійснити інші дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що звернувся із рапортом до командування військової частини номер НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами, відповідно до підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю матері із числа осіб з інвалідністю II групи.
Позивач зазначає, що його мати ОСОБА_2 , є інвалідом 2 групи що підтверджується довідкою МСЕК Серія 12 ААГ №493701, та потребує постійного догляду що підтверджується довідкою ЛКК при КНП «Ренійська МЦЛ» поліклінічне відділення. Протокол ЛКК №9 233 від 17 квітня 2025 року, в якій вказано що ОСОБА_2 потребує постійного догляду, також є акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 19 вересня 2025 року, згідно якого комісією було проведено обстеження за адресою АДРЕСА_1 та встановлено що ОСОБА_1 дійсно постійно доглядає за своєю матір'ю ОСОБА_2 , спільне проживання підтверджується вказаним актом та довідкою наданою виконавчим комітетом Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб та вказано що в житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , родинні зв'язки підтвердженні свідоцтвом про народження ОСОБА_1 . У ОСОБА_2 є тільки ще один син ОСОБА_3 , який не проживає разом з нею, та відмовляється за нею доглядати, що підтверджується нотаріальною заявою ОСОБА_3 , також є довідки з місця роботи ОСОБА_3 від 11.12.2025 року наданою ТОВ «СК АКОРД» в якій вказано що ОСОБА_3 дійсно працює в ТОВ «СК АКОРД» на посаді старшого морського (суднового) агенту з 04.05.2020 року та по теперішній час, враховуючи специфіку агентування морських та річкових суден в Чорноморських та Дунайських портах, старший морський (судновий) агент ОСОБА_4 знаходиться в постійних відрядженнях, як на території України так і за її межами, також це підтверджується двома паспортами громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3 . Це вказує на фактичну не можливість доглядати за матір'ю в зв'язку з специфічною роботою, та і не має такого бажання.
Позивач не погоджуючись такою відмовою відповідача щодо звільнення з військової служби, вважаючи її неправомірною, так як вважає що він надав всі докази які необхідні для його звільнення в запас ЗСУ.
Ухвалою суду від 19.01.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідачем до суду подано відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача зазначив, що під час вивчення поданих до вищезазначеного рапорту документів, було встановлено, що у солдата ОСОБА_5 є рідний брат ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Документів, які б підтверджували, що зазначений брат як особа першого ступеня споріднення, потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи надано разом з рапортом солдата ОСОБА_5 на звільнення в запас Збройних Сил України не було. Додані до рапорту на звільнення нотаріально посвідчені заяви керівникові РТЦК та СП матері ОСОБА_7 від 20.10.2025 про обрання ОСОБА_5 особою для здійснення свого утримання (догляду) та брата ОСОБА_8 від 20.10.2025 про відмову догляду за матір'ю ОСОБА_9 є виключно підставою для оформлення відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а не документами, що підтверджують підстави для звільнення з військової служби в запас Збройних Сил України. Є хибними доводи позову про те, що брат позивача не може здійснювати постійний догляд за матір'ю, у зв'язку з тим, що не проживає з нею, подав відповідну заяву про відмову в догляді та перебуває в постійних відрядженнях. Окрім того, відповідно до висновку №10/234 про наявність порушення функцій організму через які невиліковні хворі не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на не професійній основі від 17.04.2025, ОСОБА_2 потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Проте, ані висновок №10/234, ані положення Закону від 17.01.2019 №2671 VIII не обмежують коло надавачів необхідних ОСОБА_2 виключно особисто членами її сім'ї.
Відповідач зазначив, що констатувати відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня батька позивача при їх «юридичній наявності » можна лише у разі, якщо їхня неможливість здійснювати за нею догляд викликана об'єктивними причинами, які унеможливлюють такий догляд та як правило, не залежать від волі вказаних осіб . Водночас, матеріалами справи не підтверджується наявність об'єктивних причин не можливості виконувати відповідні обов'язки братом позивача обов'язків з догляду за їх матір'ю. Внаслідок чого, підстави для звільнення позивача з військової служби не доведені. Враховуючи вищевикладене відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки позивачем не було доведено факт відсутності, інших родичів першого чи другого ступеня споріднення, або їхню потребу у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи . Позивач не позбавлений права на звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій вказано, що державою встановлена форма підтвердження догляду однією людиною за іншою, а також наявність інших доглядальників і це є дві форми актів : перший акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду який складається Комісією із встановлення факту здійснення особою постійного догляду, та другий: акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, який складається ІНФОРМАЦІЯ_3 . Комісією було встановлено факт догляду ОСОБА_10 за своєю матір'ю ОСОБА_2 , та відсутність інших доглядальників тому що саме вони уповноваженні державою на встановлення таких фактів, і комісія встановила, що саме ОСОБА_1 доглядає за матір'ю, а інші доглядальникі відсутні.
Відповідачем до суду надано заперечення, в яких відповідач зазначив, що відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 було надано разом з рапортом акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, який складається ІНФОРМАЦІЯ_3 . Варто зауважити, що Позивач має статус військовослужбовця, а не призовника. Пункт перший вищезазначеного Порядку визначає, які саме правовідносини він регулю. Документ, на який посилається Позивач призначений для ініціювання процедури надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення, проте ніяк не підставою для звільнення з військової служби. Отже, даний документ не є релевантним до даних правовідносин. Всі інші доводи Відповідача Позивачем спростовани не були.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08.10.2025 року №770-ОС матроса ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення, з 08.10.2025 року.
27.11.2025 року ОСОБА_1 подано на ім'я заступника начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України рапорт про звільнення зі служби в запас за пп. «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи) пунктом 2 частиною 4 статтею 26 із застосуванням підпункту 3 частини 12 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
До рапорту додано: завірену копію свідоцтва про народження копію довідки МСЕК №493701 від 07.11.2023; завірену ; копію висновку ЛКК №9/233 від 17.04.2025; копію висновку 10/234 про наявність порушення функцій організму; завірену копію пенсійного посвідчення; копію акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду; копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого №3817/23; завірену копію паспорту громадянина України; копію паспорту громадянина України; копії витягів з реєстру територіальної громади; копію відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб; завірену копію заяви ОСОБА_2 ; завірену копію заяви ОСОБА_3 ; копію з Ренійського відділу державної реєстрації актів цивільного стану; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України .
Листом від 25.12.2025 року № 08/74859/25-Вн, НОМЕР_2 прикордонним загоном доведено до відома ОСОБА_1 про те, що для звільнення за пп. «г» пунктом 2 частиною 4 статтею 26 із застосуванням підпункту 3 частини 12 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» необхідно представити до управління прикордонного закону документи, які б відповідали нормам чинного законодавства. враховуючи наявні документи, підстави для прийняття правового рішення щодо звільнення в запас ЗСУ відсутні.
Не погодившись із відмовою військової частини номер НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України) щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас Збройних сил України на підставі рапорту від 27.11.2025 № 02.27/68940/25-Вн, позивач звернувся до суду.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
В силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі також Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» визначено такі види військової служби:
базова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Згідно з ст. 1 Закону України “Про Державну прикордонну службу України» на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.
Відповідно до ст. 14 Закону України “Про Державну прикордонну службу України» до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.
Відповідно до пункту 1 розділу 1 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009) Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.
Згідно з п. 6 розділу 1 Положення № 1115/2009, початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
На підставі пункту 288 Положення № 1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
Пунктом 279 Положення № 1115/2009 визначено, що військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
Статтею 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» визначені підстави для звільнення з військової служби.
Так, відповідно до пп. "г" пункту 2 частини четвертої вказаної статті, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з, інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 подано рапорт про звільнення зі служби в запас за пп. «г» пунктом 2 частиною 4 статтею 26 із застосуванням підпункту 3 частини 12 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». До рапорту було додано: завірену копію свідоцтва про народження копію довідки МСЕК №493701 від 07.11.2023; завірену ; копію висновку ЛКК №9/233 від 17.04.2025; копію висновку 10/234 про наявність порушення функцій організму; завірену копію пенсійного посвідчення; копію акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду; копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого №3817/23; завірену копію паспорту громадянина України; копію паспорту громадянина України; копії витягів з реєстру територіальної громади; копію відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб; завірену копію заяви ОСОБА_2 ; завірену копію заяви ОСОБА_3 ; копію з Ренійського відділу державної реєстрації актів цивільного стану; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України.
Однак, листом від 25.12.2025 року № 08/74859/25-Вн, НОМЕР_2 прикордонним загоном доведено до відома ОСОБА_1 про те, що для звільнення за пп. «г» пунктом 2 частиною 4 статтею 26 із застосуванням підпункту 3 частини 12 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» необхідно представити до управління прикордонного закону документи, які б відповідали нормам чинного законодавства. враховуючи наявні документи, підстави для прийняття правового рішення щодо звільнення в запас ЗСУ відсутні.
В той же час, з листа від 25.12.2025 року № 08/74859/25-Вн не можливо встановити підстави, за яких ОСОБА_1 відмовлено у звільненні зі служби за пп. «г» пунктом 2 частиною 4 статтею 26 Закону.
Суд зауважує, що зі змісту норми абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII слідує, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином “відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж “юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
Зазначена правова позиція знаходить своє відображення в постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24.
Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Відповідач вважає, що наявність у Позивача рідного брата не звільняє його від обов'язку здійснювати утримання та догляд за матір'ю.
Разом з тим, слід вказати, що обов'язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.
Постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Тобто, «здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
З урахуванням висновків Верховного Суду, наведеними вище, можна зробити висновок, що відмова у звільненні військовослужбовця за наявності в нього обов'язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю, буде суперечити принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон №875-XII).
Таким чином, при ухвалені рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини першої статті 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За змістом частин першої-другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду справи по суті відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність своїх дій щодо відмови позивачу у звільненні його з військової служби через сімейні обставини - необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII.
В той же час, як видно зі змісту відмови у задоволенні рапорта, відповідач й не встановлював об'єктивну можливість здійснення братом позивача фактичного догляду за своєю матір'ю, а всупереч вказаній нормі Закону констатував лише факт відсутності підстав для звільнення позивача зі служби.
Отже, з огляду на вказані обставини можна дійти висновку про протиправності висновків відповідача щодо необхідності відмови в задоволенні рапорту позивача.
Водночас, щодо вимоги позивача зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України) прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас Збройних сил України у відповідності до норми статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами - наявністю матері інваліда II групи і небажанням військовослужбовця продовжувати військову службу та у відповідності до вимог рапорту від 27.11.2025 №02.27/68940/25-Вн здійснити інші дії, суд зазначає, що оскільки порушене питання у рапорті позивача відповідачем фактично не вирішено, наразі відсутні підстави для зобов'язання відповідача приймати одне з можливих дискреційних рішень за результатами такого розгляду, у зв'язку із чим позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 27.11.2025 року та прийняти рішення по суті з урахуванням висновків суду в даному рішенні.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України) у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 27.11.2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 27.11.2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти рішення по суті з урахуванням висновків суду в даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ).
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ).
Суддя П.П. Марин