Справа № 420/38612/25
10 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур'євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, б. 5; код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №1456382-2409-1553 від 06.09.2022 року, №0977597-2407-1553 від 05.04.2023 року, -
До суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, б. 5; код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №1456382-2409-1553 від 06.09.2022 року, №0977597-2407-1553 від 05.04.2023 року.
Ухвалою суду від 24.11.2025 р. Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху, а також надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, надання до суду доказів сплати судового збору у відповідності до положень Закону України “Про судовий збір» у розмірі 15140,00 грн. або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, надання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №1456382-2409-1553 від 06.09.2022 року, №0977597-2407-1553 від 05.04.2023 року.
05.12.2025 року (вх. № ЕС/129018/25) позивач надав до суду заяву на виконання ухвали суду, чим усунув зазначені судом недоліки.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі, визначено, що розгляд справи буде здійснюватись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
19.12.2025 року (вх. №ЕС134395/25) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про долучення доказів.
22.12.2025 року (вх. №ЕС/134823/25) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
22.12.2025 року (вх. №ЕС/134867/25) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.
23.12.2025 року (вх. №ЕС/135564/25) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем було прийняті податкові повідомлення-рішення №1456382-2409-1553 від 06.09.2022 року, №0977597-2407-1553 від 05.04.2023 року, які були сформовані на підставі п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України та нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, оскільки нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за яке відповідачем нараховано податок та виставлено податкові повідомлення-рішення, не є об'єктом оподаткування в розумінні підпункту «ж» пункту 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, оскільки є будівлями сільськогосподарського призначення та перебувають у власності сільськогосподарського товаровиробника.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що при складанні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючий орган діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, та вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з позовної заяви, позивачу на праві приватної власності належать об'єкти нежитлового нерухомого майна, а саме Тепличне господарство «ВАТ Одеський завод «Центроліт», що розташоване за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с./рада Красносілка Старокиївське шосе, 21км, 21-Б.
Основним видом здійснення ФОП ОСОБА_1 економічної діяльності: 46.31 «Оптова торгівля фруктами й овочами».
Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Так, відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Тобто, податковою пільгою є часткове або повне звільнення осіб від сплати певного податку за наявності передбачених та закріплених юридичних фактів. Це означає, що податкова пільга поширюється виключно на певну категорію осіб, у той час, як для інших платників податків обов'язок щодо його сплати є незмінним.
При цьому, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб) у розрізі податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є податковою пільгою, яка встановлюється органом місцевого самоврядування.
Такі будівлі, споруди є прямо визначеними Податковим кодексом України об'єктами нерухомості, які не підлягають оподаткуванню взагалі, тобто наявність яких, податкове законодавство не пов'язує з виникненням у платника податкового обов'язку.
В розумінні п.п. “ж» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не сплачують податок на нерухоме майно особи - власники цього нерухомого майна (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Зазначений висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 140/2700/19.
При цьому правовий аналіз п.п. “ж» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність одночасно трьох умов для звільнення об'єкта нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме:
- віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення;
- власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;
- вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.
За приписами підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, зокрема будівлі промислові та склади.
Відповідно до визначення, яке міститься в пп. 14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо стимулювання утворення та діяльності сімейних фермерських господарств» від 10.07.2018 року №2497- Про сільськогосподарський перепис VІІ підпункт 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 доповнено словами “або фізична особа - підприємець». Тобто, з моменту набрання чинності цим Законом, законодавець надає статус сільськогосподарського товаровиробника і фізичним особам-підприємцям, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та здійснюють операції з її постачання.
Визначення поняття “сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 № 2238-ІІІ, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Крім цього, згідно з абзацом 2 статті 1 Закону України “Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.
Таким чином, виробником сільськогосподарської продукції може бути і фізична особа без статусу підприємця.
Та обставина, що сільськогосподарським товаровиробником може бути і фізична особа-підприємець, підтверджується постановою Верховного Суду від 21.10.2020, прийнятою у справі № 520/8580/18.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Статтею 3 Закону України “Про особисте селянське господарство» передбачено, що дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України “Про особисте селянське господарство» до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.
При здійсненні сільськогосподарської діяльності позивач використовує належне йому на праві приватної власності майно, а саме: будівлю сіносховища та вісової, яка розташована за адресою Одеська обл., Біляївський р., м. Біляївка, комплекс будівель та споруд №9 (територія Біляївської міської ради), будинок 2.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) “Будівлі нежитлові» належить клас (код 1271) “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.
До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 - “Будівлі для тваринництва», 1271.2 - “Будівлі для птахівництва», 1271.3 - “Будівлі для зберігання зерна», 1271.4 - “Будівлі силосні та сінажні», 1271.5 - “Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 - “Будівлі тепличного господарства», 1271.7 - “Будівлі рибного господарства», 1271.8 - “Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва», 1271.9 - “Будівлі сільськогосподарського призначення інші».
Верховний Суд у постанові від 09.05.2023 у справі № 380/10802/22 зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
При цьому, як вказав Верховний Суд в постанові від 09.05.2023 у справі №380/10802/22, норми податкового законодавства України не покладають на платника податку обов'язок отримати від експертної установи експертний висновок щодо правильності класифікації наявних у власності особи об'єктів нерухомості за державним класифікатором ДК 018:2000.
Відтак, належні позивачу об'єкти нежитлового нерухомого майна, а саме Тепличне господарство «ВАТ Одеський завод «Центроліт», що розташоване за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с./рада Красносілка Старокиївське шосе, 21км, 21-Б, щодо яких відповідачем винесено оскаржувані ППР, відноситься до будівель сільськогосподарського призначення, використовуються позивачем в господарській діяльності щодо сільськогосподарського товаровиробницгва, а тому не є об'єктом оподаткування відповідно до п.п.»ж» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Аналогічні висновки, викладені в постанові Верховного суду від 09.05.2023 у справі № 380/10802/22.
Отже, викладене повністю підтверджує той факт, що позивач відповідно до закону займається виробництвом сільськогосподарської продукції, її реалізацією, тобто є сільськогосподарським товаровиробником, використовуючи у своїй господарській діяльності належне йому нерухоме майно, щодо якого відповідачем безпідставно винесено ППР.
Відтак, враховуючи те, що належне позивачу нерухоме майно, а саме: Тепличне господарство «ВАТ Одеський завод «Центроліт», що розташоване за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с./рада Красносілка Старокиївське шосе, 21км, 21-Б використовувалась позивачем як сільськогосподарським товаровиробником під час сільськогосподарського виробництва, не здаються ним в оренду чи лізинг, суд вважає, що в силу положень пункту “ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України це нерухоме майно не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, тому оскаржувані ППР є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 15140,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 75-78, 90, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, б. 5; код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №1456382-2409-1553 від 06.09.2022 року, №0977597-2407-1553 від 05.04.2023 року - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №1456382-2409-1553 від 06.09.2022 року, №0977597-2407-1553 від 05.04.2023 року.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 44069166) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 15140,00 (п'ятнадцять тисяч сто сорок грн. 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили у строк і порядок визначені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 10.04.2026 р.
Суддя О.М. Тарасишина