Справа № 420/39354/25
09 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Біляївського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Біляївського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №П-15/6/5127-25/5127/464-25 від 01.11.2025) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість втраченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість втраченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування вимог позову позивачка вказує, що вона звернулась із заявою та необхідними документами до Біляївського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області для оформлення паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. У заяві повідомлено про відмову від оформлення паспорта у формі ID-картки - документа Реєстру, про незгоду на обробку персональних даних, та обгрунтовано право на отримання паспорта книжечки відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17. Проте, Біляївський відділ ГУ ДМСУ в Одеській області листом від 01.11.2025 відмовив у наданні такого паспорта.
Позивач вважає, що такою відмовою Відповідач грубо і безпідставно порушує її основоположні права.
Ухвалою суду від 01.12.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі. Розгляд справи суд вирішив проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області подало суду відзив на позов, в якому просило відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи що до заяви на отримання паспорту - книжечки не було додано повний перелік документів необхідний для оформлення паспорта, передбачений п. 3.1 наказу МВС України від 06.06.2019 № 456 «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України».
Позивач скористався своїм правом та надав до суду відповідь на відзив у кому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
10.10.2025 року позивач звернулася до Біляївського відділу ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки у якій, просила оформити та видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХII.
Також у заяві ОСОБА_1 зазначила, що не дає згоду на збір і обробку персональних даних. Категорично забороняє передачу будь-яких даних про себе до Єдиного державного демографічного реєстру; забороняє формування по відношенню до неї УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих-кодових, QR- кодових, біометричних тощо); забороняє використання щодо неї будь-яких засобів ЄДДР.
01.11.2025 року Біляївським відділом ГУ ДМС України в Одеській області надано відповідь у формі листа № Г- 24/6/5136-25/5136/456-25, у якій, зокрема, зазначено, що до заяви про оформлення та видачу паспорта-книжечки не було додано: відповідне рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Тому, у Державної Міграційної Служби та її територіальних органів/підрозділів, відсутні законні підстави оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ у зв'язку з ненаданням повного переліку документів.
Не погоджуючись із такими діями, ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року N 2235-III (далі Закон N 2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону N 2235-III постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до пунктів 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80х60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Водночас, Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус " від 20 листопада 2012 року N 5492-VI (далі Закон N 5492-VI) визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до статті 13 Закону N 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких належить, зокрема, паспорт громадянина України; та 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Відповідно до частин 2, 4, 6 статті 14 Закону N 5492-VI документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.
Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки так і у вигляді картки. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб'єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.
Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону N 5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові в оформленні (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміні, видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за оформленням (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміном, видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку (чотирнадцятирічного віку - для паспорта громадянина України), або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа, та не усунув у встановлений строк виявлені недоліки; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, не підтверджують інформацію, надану заявником; 5) оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін, видача документа не належать до компетенції уповноваженого суб'єкта; 6) у разі смерті заявника або оголошення його померлим. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови та порядок його оскарження. Особа має право повторно звернутися до уповноваженого суб'єкта із заявою у разі зміни або усунення обставин, які були підставою для прийняття рішення про відмову у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, або до адміністративного суду.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа. Водночас вказаним Законом не передбачено визначення поняття "документ".
Разом з цим, відповідно до статті 21 Закону N 5492-VI паспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Відтак, відповідач у своєму листі на звернення позивача зобов'язаний був вказати одну з вище перерахованих підстав для відмови в оформленні паспорта у формі книжечки, оскільки паспорт громадянина України в розумінні статті 21 вказаного Закону є документом.
Як зазначено вище, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено два рівнозначних альтернативних варіанта оформлення документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка.
З цього приводу суд зазначає, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. N 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" також передбачено можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, а тому не вбачається відсутності у відповідача можливості видати позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки.
Спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідача видати позивачу паспорт громадянина України у вигляді (формі) книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII.
З огляду на суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема, щодо відмови позивача від обробки його персональних даних), а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/2/18 (№ 806/3265/17).
Так, 19 вересня 2018 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила рішення у зразковій справі № 806/3265/17.
Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи вказане рішення, зазначила, що ознаками типової справи є:
а) позивач фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII;
б) відповідач територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до п. 21 ст. 4 КАС України типові адміністративні справи адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.
Таким чином, враховуючи предмет спору в цій справі та предмет спору у справі, яку розглянув Верховний Суд як зразкову, суд дійшов висновку, що вказана справа є типовою справою по відношенню до справи № 806/3265/17.
Отже, правові висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду справи № 806/3265/17, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.
У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону N 5492-VI на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.
На переконання Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не є "необхідним у демократичному суспільстві". Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Оскільки спірні правовідносини між сторонами виникли саме з приводу фактичної відмови відповідача у видачі паспорту у формі "книжечки", враховуючи правові висновки Верховного Суду, які викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, суд дійшов висновку щодо наявності у позивача права на отримання паспорту у формі книжечки.
В ході розгляду справи судом встановлено, що 10.10.2025 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки, у якій серед іншого зазначила, що не дає згоду на збір і обробку персональних даних, категорично забороняє передачу будь-яких даних про себе до Єдиного державного демографічного реєстру; забороняє формування по відношенню до мене УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих-кодових, QR- кодових, біометричних тощо).
Обгрунтовуючи позов, позивач в тому числі посилається на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 вересні 2018 року, винесену у справі №806/3265/17.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи. Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Таким чином, враховуючи наведені положення чинного законодавства та правову позицію Великої Палати Верховного Суду по справі №806/3265/17, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки у разі відмови у наданні згоди на збір і обробку персональних даних.
Надаючи оцінку підставам для відмови ОСОБА_1 у видачі паспорта у формі книжечки, що викладені у листі Подільського відділу ГУ ДМС в Одеській області, суд враховує те, що ОСОБА_1 звернулася із заявою до відповідача про видачу паспорта книжечки.
Верховний Суд неодноразово вказував, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалася і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим (постанови від 07.11.2018 у справі № 820/3327/16, від 29.11.2019 у справі № 260/1414/18, від 21.08.2020 у справі № 260/99/19, від 10.12.2020 у справі № 240/575/20, від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21).
Прийняттю компетентним органом рішення про оформлення особі паспорта громадянина України передує звернення заявника з заявою відповідного змісту та необхідним пакетом документів, перевірка на повноту та відповідність оформлення яких вимогам законодавства України здійснюється працівником цього органу.
При цьому суд зауважує, що звернувшись до Біляївського відділу ГУ ДМС в Одеській області заявник подала об'єктивно необхідні для цього ті документи, що передбачені п.13 Положення №2503-XII.
В той же час, Біляївський відділ ГУ ДМС в Одеській області відмовив у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки із підстав ненадання документів, передбачених Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом МВС України від 06 червня 2019 року № 456, подання яких передбачене після постановлення рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, яке щодо заявника прийняте не було.
Відтак, відмова Біляївського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у видачі позивачу паспорта - книжечки, викладена у листі № П-15/6/5127-25/5127/464-25 від 01.02.2025 не може вважатися правомірною.
З метою захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача оформити та видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Підсумовуючи вищенаведене, оцінивши докази у сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Біляївського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Біляївського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправними дії Біляївського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №П-15/6/5127-25/5127/464-25 від 01.11.2025) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість втраченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
3. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість втраченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Ю.В. Харченко