Справа № 420/7676/26
09 квітня 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бабенко Д.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
19 березня 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав, передбачених абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 року, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 року у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.
Суд ухвалою від 26.03.2025 залишив позовну заяву без руху та повідомив позивача про необхідність у десятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду:
заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
31 березня 2026 року до суду від представника позивача надійшла заява від 30.03.2026 про поновлення строку звернення до суду, в якій представник позивача просить поновити пропущений строк звернення до суду.
У заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду представник позивача зазначає, що правовідносини, що склалися у справі, мають триваючий характер, оскільки порушення прав позивача не є одноразовим актом, а полягає у тривалій протиправній бездіяльності відповідача щодо невчинення дій, які він зобов'язаний вчинити відповідно до вимог чинного законодавства. На думку представника позивача, таке порушення є безперервним у часі та не припинене станом на момент звернення до суду.
У зв'язку з цим, як стверджує представник позивача, момент початку перебігу строку звернення до суду не може бути пов'язаний із будь-якою окремою датою, оскільки кожен день невиконання відповідачем покладених на нього обов'язків є самостійним триваючим порушенням прав позивача.
Представник позивача доходить висновку, що у цьому випадку відсутні підстави вважати строк звернення до суду пропущеним.
Додатково представник позивача зауважує, що Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 вересня 2025 року по справі №580/281/25 підтримав аналогічну правову позицію.
Представник позивача обґрунтовуючи пропущення строку звернення до суду із позовною заявою також вказує, що 24.09.2025 адвокатом Бардуком М.В. було подано звернення щодо прийняття та реєстрації рапорту про звільнення позивача за сімейними обставинами.
Як зазначає представник позивача, у відповідь військова частина повідомила про самовільне залишення позивачем місця служби та наявність кримінального провадження.
В заяві про поновлення строку на звернення до суду вказується, що 06.10.2025 позивач направив оригінал рапорту та підтверджуючі документи до Міністерства оборони України, а 09.10.2025 адвокатом повторно подано звернення до військової частини із зазначенням наявності законних підстав для звільнення (необхідність догляду за матір'ю з інвалідністю ІІ групи).
Представник позивача зауважує, що остаточна відповідь військової частини від 26.10.2025 фактично містила відмову у звільненні позивача з посиланням на формальні підстави та наявність кримінального провадження.
Крім зазначеного, представник позивача обґрунтовуючи пропущення строку звернення до суду вказує, що ОСОБА_1 здійснює постійний догляд за своєю матір'ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 238/25/1240/В від 04.08.2025.
Представник позивача на обґрунтування своєї позиції також посилається на постанову Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, в якій, за твердженням представника позивача, зазначено про те, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на вказане, представник позивача просив поновити позивачу строк звернення до суду.
Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суддя вказує про таке.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законам.
Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Надаючи оцінку наведеним представником позивача доводам, суд зазначає таке.
Щодо доводів представника позивача про те, що оскаржувані дії відповідача мають характер триваючого правопорушення, суд зазначає таке.
Предметом розгляду у цій справі є дії відповідача, пов'язані з відмовою у звільненні позивача з військової служби на підставі поданого ним рапорту від 24.09.2025.
Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду та прийняття рішень за результатами розгляду рапортів військовослужбовців визначено Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 (далі - Порядок №531).
Згідно з абз.3 п.8 розділу ІІІ Порядку №531, у разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом його подання є дата надходження до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Водночас, відповідно до п.9 розділу ІІІ Порядку №531, розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту..
Наведене свідчить про те, що законодавством встановлено чіткий порядок та строки розгляду рапортів військовослужбовців, за результатами якого суб'єкт владних повноважень приймає відповідне рішення.
З матеріалів справи встановлено, що 24.09.2025 в інтересах позивача до Військової частини НОМЕР_2 звернувся адвокат Бардук Младен Валерійович з проханням прийняти та зареєструвати рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та вжити заходів щодо видання відповідного наказу про його звільнення з військової служби на підставі аб.13, п.3, ч.12, ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992.
У цьому випадку таке рішення було оформлено листом відповідача від 02.10.2025 №1156/ВихЗВГ/362, яким фактично відмовлено у звільненні позивача з військової служби.
З матеріалів позовної заяви також вбачається, що 06 жовтня 2025 року позивач направив оригінал рапорту та підтверджуючі документи до Міністерства оборони України, а 09 жовтня 2025 року адвокатом повторно подано звернення до військової частини із зазначенням наявності законних підстав для звільнення (необхідність догляду за матір'ю з інвалідністю ІІ групи).
У поданому представником позивача звернення також мітиться посилання на Наказ Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України» щодо порядку реєстрації та строків розгляду рапортів військовослужбовців.
Остаточна відповідь військової частини від 26 жовтня 2025 року фактично містила відмову у звільненні позивача з посиланням на формальні підстави та наявність кримінального провадження, що визнається представником позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до п.17 ч.1 ст.4 КАС України, військова служба належить до публічної служби. З урахуванням частини п'ятої статті 122 КАС України, для спорів, пов'язаних із проходженням та звільненням з публічної служби, встановлено спеціальний місячний строк звернення до суду.
Такий строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено самим позивачем, про результати розгляду його рапортів він дізнався 02.10.2025 та остаточно 26.10.2025 після отримання відповідних листів відповідача.
З огляду на те, що представник позивача вважає остаточною відповідь 26.10.2025, щонайменше з цієї дати розпочався перебіг строку звернення до суду.
З огляду на викладене, оскаржувані дії відповідача не мають ознак триваючого правопорушення, оскільки пов'язані з прийняттям конкретного індивідуального рішення за результатами розгляду рапорту позивача, а відтак є одноразовими у часі.
Відтак, доводи представника позивача про триваючий характер спірних правовідносин є необґрунтованими та не відповідають їх правовій природі, а також спростовуються змістом звернення представника позивача від 09.10.2025.
Натомість, з цим позовом позивач звернувся до суду лише - 19 березня 2026 року, тобто з порушенням місячного строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Так, як вже зазначено судом, Порядком №531 встановлено чіткий порядок та строки розгляду рапортів військовослужбовців, за результатами якого суб'єкт владних повноважень приймає відповідне рішення, а за результатом розгляду рапорту позивача відповідач надав остаточну відповідь 26.10.2025, тобто з цієї дати позивач вже обізнаний про порушення свого права.
Окрім того, навіть відсутність відповіді у строки, визначені Порядком №531, слід вважати порушенням прав позивача на своєчасний розгляд його рапорту.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати, викладеним у постановах від 01 лютого 2024 року у справі № 990/270/23, від 14 листопада 2024 року у справі № 990/240/24 та інших.
Щодо посилання позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №580/281/25, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду.
Отже, висновки судів апеляційної інстанції не є обов'язковими для врахування при вирішенні спору та не формують обов'язкової для суду правозастосовної практики.
До того ж, суд звертає увагу, що правовідносини у справі №580/281/25 не є подібними до спірних у цій справі, оскільки предметом розгляду у справі №582/281/25 були питання виплати грошового забезпечення.
Натомість у цій справі спір виник у зв'язку із проходженням та звільненням з публічної служби, що зумовлює застосування спеціального строку звернення до суду, передбаченого частиною п'ятою статті 122 КАС України, тоді як у справах щодо виплати грошового забезпечення підлягають застосуванню інші норми матеріального права, зокрема положення статті 233 Кодексу законів про працю України.
З огляду на викладене, посилання представника позивача на зазначену постанову Шостого апеляційного адміністративного суду є безпідставним та не підлягає врахуванню судом при вирішенні цієї справи.
Доводи позивача про здійснення досудового врегулювання спору також не можуть бути підставою для поновлення строку.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.
Отже, адвокатський запит та/або звернення адвоката не є в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Кодексу адміністративного судочинства України засобом досудового врегулювання спору, а є засобом отримання інформації та копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.
Звернення до суб'єкта владних повноважень після отримання відповіді є правом, а не обов'язком позивача, та не зупиняє і не перериває перебіг строку звернення до суду. Вказані звернення не перешкоджали позивачу одночасно звернутися і до суду з позовом за захистом своїх прав в межах процесуального строку звернення.
Відтак, такі дії свідчать виключно про обрану позивачем поведінку, але не є об'єктивною перешкодою для своєчасного звернення до суду.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Посилання представника позивача на необхідність здійснення позивачем постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, суд оцінює критично з огляду на таке.
На переконання суду, сама по собі обставина здійснення такого догляду не свідчить про неможливість звернення до суду протягом усього строку, встановленого для звернення до адміністративного суду.
Вказана обставина не є об'єктивно непереборною перешкодою та не підтверджує наявності істотних труднощів, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду.
Крім того, позивач не був позбавлений можливості реалізувати своє право на звернення до суду через представника. Суд звертає увагу, що інтереси позивача у даній справі представляє адвокат, що свідчить про наявність реальної можливості належного здійснення процесуальних дій незалежно від особистих обставин позивача.
Так, як вбачається зі змісту заяви про поновлення строку, ще 24.09.2025 адвокатом Бардуком М.В. було вчинено відповідні дії в інтересах позивача, зокрема подано звернення щодо прийняття та реєстрації рапорту про звільнення за сімейними обставинами.
Враховуючи, що строк звернення до суду сплив у листопаді 2025, позивач мав об'єктивну можливість реалізувати право на судовий захист шляхом звернення до суду через свого представника.
Отже, наведені позивачем обставини не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку звернення до суду.
Суд відхиляє посилання представника позивача на постанову Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22.
Так, Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 по справі №500/1912/22 зазначив, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки у зв'язку із запровадженням такого, не може безумовно вважатися поважною причиною для безумовного поновлення цих строків. Для такого поновлення необхідним є клопотання, в якому будуть зазначені інші обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та перешкоджали вчиненню тих чи інших дій, а також докази, що підтверджують ці обставини.
Натомість, представник позивача, посилаючись на означену постанову Верховного Суду, не надав до суду жодних доказів, які б свідчили, що введення в Україні воєнного стану, обмежило позивачу можливість своєчасного звернення до суду та могло б, поза розумним сумнівом, вплинути на можливість своєчасно звернутися до суду із цим позовом за захистом порушеного права.
За відсутності документів, які свідчать про наявність безпосереднього та прямого причинного зв'язку між пропуском позивачем строку звернення до суду і запровадженням в Україні воєнного стану, вказана позивачем причина не може бути визнана судом як поважна причина пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Аналогічна позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 10.04.2025 у справі №200/2237/24, від 08.07.2025 у справі №440/10214/24, від 29.04.2025 у справі №340/2467/24.
Натомість, як вбачається з відповідей Військової частини НОМЕР_1 від 02.10.2025 та від 26.10.2025, 06.05.2024 позивач самовільно залишив військову частину, у зв'язку з чим провадиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024050010011739.
Тобто, з 06.05.2024 позивач фактично не перебував на військовій службі у зв'язку із самовільним залишенням військової частини.
Як вже зазначалось судом в ухвалі від 26.03.2026 про залишення позовної заяви без руху, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно - правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
Нормами ст. 122 КАС України передбачено диференційований підхід до регулювання тривалості строків звернення до адміністративного суду в залежності від статусу позивача та від категорії публічно - правового спору.
Суд повторює, що дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів щодо проходження публічної служби, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що ані зі змісту позовної заяви, ані зі змісту заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не встановлено, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк.
Представником позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до адміністративного суду протягом встановленого законом строку, а наведені позивачем обставини не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом.
З урахуванням наведеного, суд визнає неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, які наведені представником позивача у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Інших обґрунтувань щодо поважності причин пропуску строку для звернення до адміністративного суду, представником позивача у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не зазначено, та відповідних доказів на обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду не надано.
Згідно з ч.5 ст.169 КАС України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними).
Враховуючи, що підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, що зазначені в заяві представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд визнає неповажними, позовна заява підлягає поверненню на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України.
Керуючись ст.120, 121, 122, 123, 169, 248, 256, 295 КАС України, суд
Визнати неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, які зазначені представником позивача у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду від 30.03.2026 (вх.№ ЕС35014/26 від 31.03.2026).
У задоволенні заяви представника позивача про поновлення позивачу пропущеного строку звернення до суду від 30.03.2026 (вх.№ ЕС35014/26 від 31.03.2026) - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу без розгляду.
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачеві.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України.
Суддя Дмитро БАБЕНКО