09 квітня 2026 року м. Київ № 320/25698/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві № 654 о/с від 21 квітня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу поліції - начальника слідчого відділення відділу поліції № 2 (з обслуговування житлових масивів "Позняки" та "Осокорки") Дарницького управління Головного управління Національної поліції у місті Києві;
- поновити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника відділу поліції - начальника слідчого відділення відділу поліції № 2 (з обслуговування житлових масивів "Позняки" та "Осокорки") Дарницького управління Головного управління Національної поліції у місті Києві - з 22 квітня 2025 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві (ідентифікаційний код юридичної особи 40108583) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 22 квітня 2025 року до дати постановления судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , попри раніше поданий рапорт про звільнення за власним бажанням, 18.04.2025 через систему електронного документообігу подав рапорт про його відкликання. На думку позивача, оскільки він виявив бажання продовжувати службу до моменту видання наказу про звільнення, відповідач не мав правових підстав для припинення службових відносин.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач надав суду відзив, в якому заперечує проти задоволення позову та зазначає, що рапорт про відкликання був поданий позивачем у позаробочий час у п'ятницю о 22:13, був адресований неналежній особі, а саме не керівнику, який має право призначення та звільнення, та не був належним чином зареєстрований. Крім того, відповідач вказує, що 21.04.2025 позивач отримав трудову книжку та припинив виконання службових обов'язків, а на вказану посаду вже розпочато процедуру призначення нового працівника.
Позивач також надав до суду відповідь на відзив, у якому наголошено на обґрунтованості позовних вимог.
Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
21 січня 2025 року майор поліції ОСОБА_1 подав власноруч написаний рапорт на ім'я начальника ГУНП у м. Києві генерала поліції третього рангу Дмитра Шумейка про звільнення за власним бажанням з 21.04.2025 на підставі статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». На вказаному рапорті містилася резолюція начальника ГУНП у м. Києві Дмитра Шумейка від 03.02.2025 «До наказу».
18 квітня 2025 року о 22:13:37 у системі електронного документообігу МІА Платком Т. М. було створено внутрішній документ № 83527-2025 щодо відкликання рапорту на звільнення, адресований ОСОБА_2 . Наступного дня вказаний документ було повернуто позивачу працівником управління кадрового забезпечення на стадію «Розробка проекту» з коментарем про невірне адресування та роз'ясненням щодо необхідності звернення до кадрового підрозділу Дарницького УП ГУ НП у м. Києві.
Наказом начальника ГУ НП у м. Києві від 21.04.2025 № 654 о/с ОСОБА_1 , відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», звільнено зі служби в поліції (за власним бажанням) з 21.04.2025. Позивача було ознайомлено з цим наказом під особистий підпис у день звільнення, після чого ним було отримано трудову книжку та залишено місце служби.
Того ж дня, 21.04.2025, на посаду начальника слідчого відділення відділу поліції № 2 Дарницького УП, яку обіймав позивач, було ініційовано призначення іншого працівника - капітана поліції ОСОБА_3 на підставі поданого ним рапорту.
Не погодившись з спірним наказом ГУ НП у м. Києві позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до преамбули Закон №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1, ст. 3 Закону №580-VIII Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно ч. 1 ст. 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно ст. 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга і третя статті 77 Закону № 580-VIII).
Згідно з пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Порядок звільнення з цієї підстави (за власним бажанням) врегульований пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).
Положення № 114 є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, наразі є чинним і встановлює, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про Національну поліцію» призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
Згідно вимог ст. 47 Закону України «Про Національну поліцію», призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.
Вимогами частин третьої-п'ятої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.
З метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими, на виконання вимог ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію» розроблено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженого наказом МВС України від 23.11.2016 № 1235.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженого наказом МВС України від 23.11.2016 № 1235, видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Разом з тим, суд зауважує, що положення пункту 2.14.10 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23.08.2012 № 747, визначають: у разі коли розгляд порушеного в документі питання не належить до компетенції посадової особи (підрозділу), визначеної в резолюції відповідного керівника головним виконавцем, зазначена посадова особа (підрозділ) протягом робочого дня повинна звернутися до керівника, який підписав резолюцію, з мотивованим рапортом (доповідною запискою) стосовно визначення іншого головного виконавця.
Згідно підпункту 17 пункту 5 розділу V Положення про ГУНП у м. Києві, затвердженого наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року № 27 (додається), керівник ГУНП у м. Києві призначає та звільняє з посад працівників ГУНП у м. Києві.
Разом з тим, згідно пунктів 2, 3 розділу ІІІ Порядку, підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.
Перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23 листопада 2016 року № 1235 (далі - перелік).
До вказаного переліку входять наступні документи:
- Рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі;
- Подання про призначення на посаду;
- Подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення.
Суд також враховує правову позицію, викладену у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", де роз'яснено, що по справах про звільнення за власним бажанням суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
У такій категорії справ суди особливу увагу приділяють дослідженню поведінки позивача після написання ним заяви (рапорту) про звільнення. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 у справі № 495/9926/18 та від 11.12.2019 у справі № 483/1070/17, де зазначено, що саме дії позивача (відкликання заяви засобами поштового чи електронного зв'язку, звернення зі скаргами тощо) можуть свідчити про відсутність наміру і вільного волевиявлення на звільнення.
Аналізуючи фактичні обставини даної справи крізь призму вищезазначених правових висновків, судом встановлено, що 21.01.2025 майор поліції ОСОБА_1 подав власноруч написаний рапорт на ім'я начальника ГУ НП у м. Києві генерала поліції третього рангу Дмитра Шумейка про звільнення за власним бажанням на підставі статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 21.04.2025. На вказаному рапорті містилася резолюція керівника відповідача від 03.02.2025 «До наказу», що свідчить про досягнення згоди між сторонами щодо дати та підстави припинення служби. На виконання вказаного волевиявлення наказом ГУ НП у м. Києві від 21.04.2025 № 654 о/с позивача було звільнено зі служби в поліції.
Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного наказу, позивач посилається на те, що 18.04.2025 він відкликав свій рапорт про звільнення через систему електронного документообігу.
Проте судом встановлено, що згідно з витягом із системи МІА, відповідний документ № 83527-2025 був створений позивачем 18.04.2025 о 22:13:37, тобто у позаробочий час (п'ятниця), та адресований ОСОБА_2 , яка не є суб'єктом призначення та не наділена повноваженнями щодо прийняття рішень про звільнення поліцейських.
Суд наголошує, що сама по собі наявність документа в системі електронного документообігу (СЕД) з реєстраційним номером не свідчить про його належне подання, оскільки адресування рапорту неуповноваженій особі у позаробочий час не може вважатися офіційним повідомленням суб'єкта призначення про зміну волевиявлення.
Зокрема, у самому тексті електронного документа було зазначено начальника ГУНП у м. Києві Дмитра Шумейка, проте фактичне адресування у реєстраційній картці було помилковим, що унеможливило потрапляння рапорту на розгляд керівнику.
Суд зауважує, що наступного дня працівником управління кадрового забезпечення цей документ було повернуто позивачу на стадію «Розробка проєкту» з коментарем про невірне адресування та необхідність звернення до відділу кадрового забезпечення Дарницького УП для належного оформлення.
Однак, позивач протягом 19.04.2025 та 21.04.2025 не вчинив жодних дій для виправлення помилки, не переподав рапорт належним чином та не звернувся до керівництва чи кадрового підрозділу особисто або засобами поштового зв'язку.
Суд наголошує, що Порядок № 1235 передбачає подання документів з питань проходження служби безпосередньо керівнику або до підрозділу кадрового забезпечення, тому заміна цієї процедури виключно електронною чернеткою в СЕД без дотримання порядку адресування є неналежним способом реалізації права.
Як наслідок, станом на момент прийняття спірного наказу у ГУ НП у м. Києві не було зареєстровано жодного належним чином оформленого звернення позивача про відкликання рапорту на звільнення.
Крім того, листом Дарницького УП ГУ НП у м. Києві від 10.06.2025 № 122650-2025 підтверджено, що позивач жодним чином, ні усно, ні письмово, не повідомляв своє безпосереднє керівництво про намір продовжити службу.
При цьому, суд відхиляє доводи позивача про обов'язок працівника кадрового підрозділу самостійно забезпечити проходження рапорту до начальника ГУ НП у м. Києві на підставі п. 2.14.10 Інструкції № 747. Вказана норма регламентує дії виконавця вже за наявності накладеної керівником резолюції, яка у даному випадку була відсутня через помилкове адресування документа самим позивачем.
Суд наголошує, що позивачу як майору поліції достеменно відомий порядок подання рапортів з питань проходження служби, що підтверджується численними документами в його особовій справі. Недотримання встановленої процедури відкликання рапорту, за наявності технічної можливості та часу для її виконання, свідчить про те, що позивач не скористався своїм правом на волевиявлення у належний спосіб, передбачений законодавством.
Окремо суд звертає увагу на поведінку позивача в день звільнення. 21.04.2025 позивач отримав трудову книжку та фактично залишив робоче місце, що свідчить про його згоду з припиненням службових відносин у той час.
У зв'язку з цим, заперечення позивача, викладені у відповіді на відзив, суд вважає необґрунтованими, адже його фактичні дії - отримання трудової книжки та залишення місця служби - прямо суперечать твердженням про намір продовжувати службу.
При цьому суд враховує, що позивачем порушено доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Так, принцип добросовісності, який лежить в основі вказаної доктрини, є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium «не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці». Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Відтак, подання рапорту про відкликання у позаробочий час на неналежну особу з подальшим фактичним залишенням служби та отриманням документів про звільнення не може розцінюватися як послідовна та добросовісна поведінка з боку позивача. Твердження позивача про те, що рапорт капітана поліції Вадима Яворенка був складений пізніше, не спростовують правомірності дій відповідача. Оскільки на момент видання наказу про звільнення у суб'єкта призначення не було юридично зафіксованого та належним чином оформленого відкликання рапорту, відповідач мав право вживати заходів для забезпечення безперервності роботи керівної посади.
Щодо посилань позивача на бажання оформити відпустку по догляду за дитиною, суд зазначає, що станом на 21.04.2025 його дружина ще не вийшла на роботу, а відповідна заява про її намір вийти з декретної відпустки була датована лише 16.05.2025.
Відтак, на момент звільнення об'єктивні підстави для термінового оформлення такої відпустки позивачем не були підтверджені.
При цьому, посада начальника слідчого відділення, яку обіймав позивач, є критично важливою для функціонування органу поліції, тому через відсутність належного відкликання рапорту відповідач обґрунтовано ініціював процедуру призначення на це місце іншого працівника, а саме капітана поліції Вадима Яворенка, на підставі поданого ним рапорту.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, оскаржуваний наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві № 654 о/с від 21 квітня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням з посади заступника начальника відділу поліції - начальника слідчого відділення відділу поліції № 2 (з обслуговування житлових масивів "Позняки" та "Осокорки") Дарницького управління Головного управління Національної поліції у місті Києві був виданий на підставі дійсного та невідкликаного у встановленому законодавством порядку рапорту.
З огляду на правомірність дій відповідача, суд не вбачає правових підстав для скасування оскаржуваного наказу, поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З огляду на вищенаведене, на думку суду, у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах вимог ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано.
Доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, суду не надано, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
За визначенням ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні ч. 1 ст. 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом ч. 2 вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про залишення позовних вимог без задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.