09 квітня 2026 року м. Київ справа №320/46107/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною відмову командування Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту солдата ОСОБА_1 від 05.03.2024 року щодо звільнення його з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за його батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду;
зобов'язати командування Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 від 05.03.2024 року щодо звільнення його з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за його батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду у законодавчо визначений строк, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про необхідність здійснення постійного стороннього догляду за своїм батьком, що є підставою для його звільнення з військової служби. Вказує, що його рапорт підтверджений належними письмовими документами, тому підстав відмови у задоволенні поданого рапорту немає.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідач зазначив про правомірність своєї відмови, зазначивши, що надані позивачем додатки до рапорту не є належними доказами, які підтверджують право позивача на звільнення з військової служби.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
05.03.2024 позивачем подано до відповідача рапорт про звільнення з військової служби, у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за своїм батьком, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , як за особою, яка за висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду.
Однак, відповідач відмовив позивачу у задоволенні його рапорту.
Вважаючи своє право порушеним, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ, Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу») військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За змістом статті 1 Закону України “Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Частиною 7 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII (у редакції станом на 10.05.2024) військовослужбовці звільняються з військової служби у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Звертаючись до відповідача із рапортом, позивач звернув увагу, що має батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Разом з тим, відмовляючи позивачеві у звільненні з військової служби відповідач зазначив, що позивачем не надано доказів про необхідність здійснювати постійний догляд, а наданий висновок ЛЛК не є тим доказом, що підтверджує зазначені обставини.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на те, що не може бути підставою для звільнення у випадку позивача - висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, оскільки такий висновок не може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за дружиною - оскільки стосовно підтвердження такого факту уповноваженим органом є інша установа.
Так, відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема:
- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Зміст наведеного правового регулювання свідчить на користь висновку, що стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком саме медико-соціальної експертної комісії.
Позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного догляду за дружиною- не надав, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби та правомірність залишення рапорту останнього без реалізації.
При вирішенні даного спору, суд наголошує на тому, що нормативно-правові приписи постанови КМУ від 12.06.2013 № 413 деталізують положення Закону України № 2232-XII, з огляду на специфіку регулювання спірних правовідносин в контексті співвідношення діяльності закладів охорони здоров'я та проходження такого особливого виду служби як військова ( в т.ч. і під час військового стану). Закон встановлює загальні правові норми, якими передбачено перелік документів і органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи постанови КМУ розмежовують повноваження таких органів в залежності від суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів підтверджувати ідентичні обставини.
Крім того, з проведеного ретельного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою особою (повнолітньою) підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
За таких обставин, норми Закону №2232-XII та Постанови КМУ №413 не містять конфлікту щодо їх змісту, оскільки положення Постанови конкретизують суб'єкт, який видає медичний висновок у залежності від віку особи, яка потребує стороннього догляду, відтак і доводи позивача з даного приводу є безпідставними.
Отже, довідка ЛКК, надана позивачем, не може бути визнана судом належним документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.
Таким чином, відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби є правомірною.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відсутні законні підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі поданого рапорту, а дії та рішення відповідача узгоджуються з вимогами чинного законодавства на час прийняття рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.