щодо розгляду питання про залучення третьої особи
09 квітня 2026 року м. Київ справа № 320/9060/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про залучення його в якості третьої особи у справі за позовом Офісу Генерального прокурора до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України про визнання протиправним та нечинним рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся Офіс Генерального прокурора з позовом до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України, в якому просить суд визнати протиправними та нечинними пункти 1 - 7 рішення Ради адвокатів України від 13.12.2025 №149 «Про впровадження плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду дисциплінарних заяв (скарг) та удосконалення нормативного регулювання ведення електронних реєстрів».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 09.04.2026 о 14:00 год.
16 березня 2026 року до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, а також інших третіх осіб.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 , суд зазначає таке.
Частиною другою статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Суд зауважує, що дана справа стосується оскарження нормативно-правового акта.
Так, статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що: нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Верховний Суд у постанові від 07.06.2021 у справі №296/10605/16-а (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 97494866) зазначив, що юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.
Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.
Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб'єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 522/22780/16-а, від 26.11.2019 у справах № 826/4630/18 та № 183/6195/17, від 11.12.2019 у справі № 369/7296/16-а, від 21.12.2019 у справі №826/14366/15, від 04.03.2020 № 450/1236/17.
Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27.12.2001 №20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22.07.1991 (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23.06.1997 № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).
В означеній постанові від 07.06.2021 у справі №296/10605/16-а (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 97494866) Верховний Суд зазначив, що визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб'єктів впливу є їхнє коло, адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб'єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установлюються права та обов'язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб'єктів, для яких він може мати юридичне значення).
Такий самий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 27.02.2021 у справі №405/6347/15-а (2-а/405/291/15) (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87868707).
Тому, здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб - є ознакою нормативності.
Суд зазначає, що оскільки спірне рішення є нормативно-правовим актом, суд ухвалою про відкриття провадження у справі зобов'язав відповідача опублікувати оголошення про оскарження рішення в межах цієї адміністративної справи, на виконання чого було надано роздрукований скріншот оголошення, розміщеного на веб-сайті відповідача.
Отже, відповідачем доведено до відома невизначеного кола осіб інформацію про факт оскарження спірних рішень у судовому порядку.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що з огляду на правову природу спірного рішення, рішення, прийняте за результатами розгляду даної справи, не буде мати прямого впливу на права та інтереси заявника, оскільки спірним рішенням права та обов'язки ОСОБА_1 безпосередньо не визначалися, з огляду на встановлення та затвердження таким спірним рішенням плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду дисциплінарних заяв (скарг).
Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
При цьому суд звертає увагу на те, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Така ж правова позиція була неодноразово викладена й у постановах Верховного Суду України, зокрема у постанові від 10.02.2016 у справі № 537/5837/14-а, де суд зазначив, що, керуючись принципом законності та виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2014 році слід застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України, а закон.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19.
Наведене, у свою чергу, також підтверджує, що рішення у цій справі не впливає безпосередньо на права та обов'язки заявника.
Суд знов звертає увагу на те, що в адміністративному процесі стосовно оскарження нормативно-правового акта суд інформує осіб, на яких оскаржуваний акт може мати опосередкований вплив, шляхом зобов'язання відповідача опублікувати оголошення про оскарження нормативно-правового акта. Саме шляхом такої публікації до відома усіх зацікавлений осіб доводиться інформація про розгляд справи та результати такого розгляду.
У зв'язку з цим, підстави для залучення заявника в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, відсутні.
Таким чином, оскільки обставини даної справи не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів ОСОБА_1 , суд вважає, що правові підстави для залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача відсутні.
Окрему увагу суд звертає на те, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 було відкрито провадження у справі №320/3145/26 за позовом ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України про визнання протиправним та нечинним рішення Ради адвокатів України від 13.12.2025 №149 «Про впровадження плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду дисциплінарних заяв (скарг) та удосконалення нормативного регулювання ведення електронних реєстрів».
Отже, в межах означеної справи №320/3145/26 ОСОБА_1 вже захищає свої права, свободи та інтереси, у зв'язку з чим наведені обставини додатково свідчать про відсутність підстав для його залучення до участі у справі в якості третьої особи.
Частиною сьомою статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що ухвали, постановлені судом без оформлення окремого документа, зазначаються у протоколі судового засідання. Суд може оформити такі ухвали окремим документом після закінчення судового засідання.
На підставі цієї норми суд вважає за доцільне оформити ухвалу окремим документом після закінчення судового засідання.
Керуючись статтями 49, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
Копію ухвали направити на адресу учасників судового процесу та ОСОБА_1 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Дудін С.О.