10 квітня 2026 року Київ № 320/11963/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому, із урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини недоотриманої пенсії за період з 01.04.2020 по 28.02.2022 на підставі Закону України «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини недоотриманої пенсії за період з 01.04.2020 по 28.02.2022 у сумі 878445,90 грн на підставі Закону України «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати», № 2050-ІІІ.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
В обґрунтуваннях позову позивач зазначив, що перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру». На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021 у справі № 640/27444/20, розпорядженням від 23.02.2022 позивачу з 01.04.2020 проведено перерахунок пенсії за вислугу років, відповідно до порядку виконання рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019, а саме - згідно із частиною двадцятою статті 86 Закону України № 1697-VІІ «Про прокуратуру» в первинній редакції, на підставі довідки Офісу Генерального прокурора № 21-1342-зп від 30.06.2020 у розмірі 90% суми місячної заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше проведених виплат. Стверджує, що кошти за період з 01.04.2020 по 28.02.2022 в сумі 878445,90 грн нараховані, але названа сума до цього часу не виплачена, що на переконання позивача є втратою частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплатити, та стало підставою для звернення до суду у зв'язку з відмовою відповідача у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини недоотриманої пенсії за період з 01.04.2020 по 28.02.2022 на підставі Закону України «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати».
Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи безпідставністю заявлених позовних вимог.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просив суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 09.04.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 04.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно із частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру».
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 26.12.2015, позивач є учасником бойових дій.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021, що набрало законної сили 15.11.2021 у справі № 640/27444/20, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене в листі №2600-0305-8/136658 від 28.09.2020, про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.04.2020 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до порядку виконання рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019, а саме згідно частини двадцятої статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» в первісній редакції, на підставі довідки Офісу Генеральної прокуратури № 21-1342зп від 30.06.2020 в розмірі 90% суми місячної заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше проведених виплат.
Зі змісту позовної заяви слідує, що розпорядженням від 23.02.2022 позивачу з 01.04.2020 проведено перерахунок пенсії за вислугу років, відповідно до порядку виконання рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019, а саме - згідно із частиною двадцятою статті 86 Закону України № 1697-VІІ «Про прокуратуру» в первинній редакції, на підставі довідки Офісу Генерального прокурора № 21-1342-зп від 30.06.2020 у розмірі 90% суми місячної заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше проведених виплат.
Позивач стверджує, що кошти за період з 01.04.2020 по 28.02.2022 в сумі 878445,90 грн нараховані, але названа сума до цього часу не виплачена, що на переконання позивача є втратою частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплатити.
У зв'язку із цим позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини недоотриманої пенсії за період з 01.04.2020 по 28.02.2020 в сумі 878445,90 грн.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 25.07.2023 повідомило, що розпорядженням від 23.02.2022 позивачу з 01.04.2020 проведено перерахунок пенсії за вислугу років, відповідно до порядку виконання рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019, а саме - згідно із частиною двадцятою статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру» в первинній редакції, на підставі довідки Офісу Генерального прокурора № 21-1342-зп від 30.06.2020 у розмірі 90% суми місячної заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше проведених виплат.
Кошти за період з 01.04.2020 по 28.02.2022 у сумі 878445,90 грн нараховані. Однак, доплата пенсії в названій сумі, що визначена на виконання рішення суду у справі № 640/27444/20, обліковується в Електронній пенсійній справі позивача за датою набрання рішенням законної сили - 16.11.2021, та буде виплачена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Пільг щодо виплати зазначеної заборгованості не передбачено.
Крім того, листом від 04.02.2025 у відповідь на запит позивача, зареєстрований 03.02.2025, відповідач повідомив, що погашення заборгованості, обчисленої на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021 у справі № 640/27444/20 буде здійснено в порядку черговості у межах відповідних бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Станом на дату надання відповіді Головним управлінням здійснено виплату заборгованості за рішенням суду, за датою набрання ним законної сили по 19.11.2020.
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати пенсії визначаються положеннями Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено такі види пенсійних виплат: пенсія за віком, пенсія по інвалідності, пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Положеннями частини другої статті 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані положеннями Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ), а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
VI. Оцінка суду
Судом було встановлено, що розпорядженням від 23.02.2022 позивачу з 01.04.2020 проведено перерахунок пенсії за вислугу років, відповідно до порядку виконання рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019, а саме - згідно із частиною двадцятою статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру» в первинній редакції, на підставі довідки Офісу Генерального прокурора № 21-1342-зп від 30.06.2020 у розмірі 90% суми місячної заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше проведених виплат.
Кошти за період з 01.04.2020 по 28.02.2022 у сумі 878445,90 грн нараховані. Однак, доплата пенсії в названій сумі, що визначена на виконання рішення суду у справі № 640/27444/20, обліковується в Електронній пенсійній справі позивача за датою набрання рішенням законної сили - 16.11.2021, та буде виплачена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Пільг щодо виплати зазначеної заборгованості не передбачено.
Крім того, погашення заборгованості, обчисленої на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021 у справі № 640/27444/20 буде здійснено в порядку черговості у межах відповідних бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
Вказані обставини відповідачем жодних чином не заперечуються.
За нормами статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші грошові доходи.
За правилами статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого і невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Положеннями статті 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 установлено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у випадку затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що дія названих нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, тощо).
Суд зазначає, що застосована у статті 1 Закону № 2050-ІІІ конструкція «... у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи)» свідчить про те, що вина власника або уповноваженого ним органу (особи) не є обов'язковою умовою для виплати компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати грошових доходів і виплата нарахованих доходів.
При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 року у справі № 134/87/16-а та від 05.03.2020 року у справі № 140/1547/19 та в інших.
Із наявних у матеріалах справи доказів та тверджень учасників справи, судом не встановлено саме отримання позивачем пенсійних коштів за період з 01.04.2020 по 28.02.2022 у сумі 878445,90 грн з порушенням установлених законом строків, внаслідок їх несвоєчасної виплати, що свідчить про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації втрати доходів, пов'язаної з несвоєчасною виплатою позивачеві сум пенсії.
За встановлених у цій справі обставин, позивач просив нарахувати компенсацію на ще невиплачені суми пенсії, тому заявлені позовні вимоги є передчасними.
Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладених у постанові від 19.06.2025 у справі № 580/11000/23.
У постанові від 14.05.2025 у справі №160/672/24 Верховний Суд зазначив таке: «основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Оскільки суми не виплачені, а компенсація втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 здійснюється в день виплати основної суми доходу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.11.2022 у справі №674/22/17, від 24.07.2024 у справі №520/2674/2020 від 31.07.2024 у справі № 480/1704/19, в яких зазначено, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто виплата компенсації втрати частини доходів пов'язана з виплатою основної суми доходу».
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази виплати позивачу перерахованої на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021, що набрало законної сили 15.11.2021 у справі № 640/27444/20 пенсії, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
VII. Висновок суду.
Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову.
VIII. Розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.