про залишення позовної заяви без руху
09 квітня 2026 року справа № 320/12066/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але нe виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з 01.03.2022 по 18.05.2025 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 з 01.03.2022 по 18.05.2025 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Наданий адміністративний позов не відповідає вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на таке.
З'ясовуючи питання про дотримання позивачем строку звернення до суду із даною позовною заявою, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Суд звертає увагу, що з 19.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ), яким внесені зміни до діючого законодавства про працю. Зокрема змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів у частині строків таких звернень.
Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону №2352-ІХ) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк із дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
При цьому статтю 234 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції: «У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у Кодексі законів про працю України відсутня норма, що передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Суд також зазначає, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним частини другої, не містять жодних застережень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.
Отже, Закон №2352-ІХ містить норми прямої дії і поширює свою дію лише на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022.
Разом із цим, відповідно до прикінцевих і перехідних положень Закону №2352-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Суд зазначає, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Також суд зазначає, що постановою Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала висновок, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 Кодексу законів про працю України, почався 01.07.2023.
Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогою про стягнення недоотриманої заробітної плати (грошового забезпечення) застосовується з 01.07.2023.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення, виплати додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але нe виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.03.2022 по 18.05.2025, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Як вже зазначалось судом, нові обмеження щодо строку звернення до суду з вимогою про стягнення недоотриманої заробітної плати (грошового забезпечення), підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли після 19.07.2022.
З матеріалів позовної заяви встановлено, що позивач у період з 01.03.2022 по 18.05.2025 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яку було розформовано та визначено правонаступника - Військову частину НОМЕР_1 . Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18.05.2025 №141 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 у зв'язку з вибуттям до нового місця служби.
Суд зазначає, що станом на 18.05.2025 (день виключення позивача зі списків особового складу відповідача) стаття 233 Кодексу законів про працю України діяла у редакції Закону № 2352-IX та встановлювала тримісячний строк звернення до суду з таким спором щодо правовідносин, які виникли з 19.07.2022.
Ураховуючи зазначене та беручи до уваги дату відміни карантину в Україні, відлік строку звернення до суду позивача з цим позовом розпочався 01.07.2023 та закінчився 01.10.2023.
Разом з тим, до суду з даним позовом позивач звернувся лише 19.03.2026 (згідно відтиску штампу канцелярії суду на позовній заяві), тобто з пропуском передбаченого ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України тримісячного строку звернення до суду.
Отже, позивач пропустив встановлений законодавством тримісячний строк звернення до адміністративного суду з даним позовом в частині обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 19.07.2022 до 18.05.2025, при цьому поважних та об'єктивних причин для поновлення строку звернення до суду у позовній заяві позивач не зазначив.
При цьому, у позовній заяві представник позивача, щодо обчислення строку на звернення до суду після 19.07.2022, посилається на Рішення № 1-р/2025 від 11.12.2025 Великої палати Конституційного Суду України, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат як на підставу не пропущення ним строку звернення до суду з даним позовом. Враховуючи вказане рішення Конституційного Суду, вважає, що право на звернення позивача до суду з цим позовом відповідно до положень статті 233 Кодексу законів про працю України не обмежене будь-яким строком.
Оцінюючи вказані доводи представника позивача, суд зазначає таке.
Так, частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та подання позовної заяви) передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та подання позовної заяви) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
11.12.2025 Велика Палата Конституційного Суду України розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та ухвалила Рішення № 1-р/2025, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.02.2026 по справі № 120/2933/25.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що в означеному рішенні Конституційного Суду України вказано, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Водночас, тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні - ч. 2 ст. 233 КЗпП України, є діючою нормою, оскільки Рішенням Конституційного Суду від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24) визнана неконституційною нормою саме ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка стосується працівників, які продовжують роботу (службу).
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Варто зауважити, що у справі, яка розглядається, позивача не було звільнено з військової служби.
При цьому суд наголошує, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу Військовій частині НОМЕР_1 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 , саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої. Натомість воно свідчить про припинення проходження служби (службових правовідносин) у Військовій частині НОМЕР_1 у зв'язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем, а отже, виплата грошового забезпечення позивачу здійснюється за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу.
У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
Відтак, суд приймає до уваги твердження представника позивача про те, що з прийняттям вказаного рішення Конституційним Судом право на звернення позивача до суду з позовом відповідно до положень частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (стосується працівників, які продовжують роботу (службу)) не обмежене будь-яким строком.
У той же час, за приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, позивач, із врахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025, може звернутись до суду із позовними вимогами щодо обчислення та виплати грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком (як працівник, який продовжує службу), починаючи з 11.12.2025, тобто з дня втрати чинності положень частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що звернувшись до суду з даним позовом 19.03.2026 позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 до 18.05.2025, оскільки сплив строку звернення з такими вимогами почався 01.07.2023 та закінчився 30.09.2023.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд зазначає, що строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Враховуючи наведені вище приписи процесуального законодавства, а також правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку про необхідність запропонувати позивачу надати пояснення щодо дотримання строку звернення до суду з даним позовом та/або клопотання про поновлення строку звернення до суду із наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність об'єктивних перешкод, які унеможливили своєчасне подання позову з врахуванням зазначеного вище судом правового регулювання, в частині позовних вимог за період із 19.07.2022 по 18.05.2025.
Згідно з частинами першою, другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом десяти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву залишити без руху.
2. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, а саме:
- надати обґрунтовану заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 18.05.2025, та належні докази поважності причин його пропуску.
3. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали надіслати позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Кушнова А.О.