09 квітня 2026 року м. Київ справа №640/14934/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом Державної служби геології та надр України до Державного підприємства «Макіїввугілля» анулювання спеціального дозволу на користування надрами,
До суду звернулась Державна служба геології та надр України з позовом до Державного підприємства «Макіїввугілля» (Україна, 02088, місто Київ, вулиця Промислова, будинок 10,Код ЄДРПОУ 32442295) в якому просить припинити право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 08 вересня 2003 року №3148.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про встановлення ним порушень відповідачем законодавства у сфері надрокористування. Оскільки, на виконання вимог наказу від 19.04.2017 №179 усунення порушень у сфері надрокористування не виконано, позивач, на підставі статті 26 Кодексу України про надра та пункту 23 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 № 615, просить суд анулювати спеціальний дозвіл на користування надрами № 3148 від 08.09.2003, наданий відповідачеві.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2022 відкрито провадження за правилами спрощеного провадження без повідомлення осіб.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали даної справи до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 адміністративну справу № 640/14934/22 прийнято до провадженні судді Панченко Н.Д.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 16.10.23 17:55.
Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 31.10.2023.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Державному підприємству "Макіїввугілля" надано спеціальний дозвіл на користування надрами № 3148 від 08.09.2003.
Відповідно до пункту 3 особливих умов спеціального дозволу № 3148 від 08.09.2003 надрокористувач зобов'язаний у встановленому порядку подавати до Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» щорічні звіти відповідно до форми 5-гр.
Державним науково-виробничим підприємством «Державний інформаційний геологічний фонд України» листом від 17.02.2017 надано перелік надрокористувачів Донецької та Луганської областей щодо руху запасів за формою ф. 5-гр, 6-гр, 7-гр за 2015 рік які візитувалися перед ДНВП «Геоінформ України» за вищезазначеними формами. Серед наданого переліку відповідач відсутній.
Таким чином, за результатами опрацювання вищевказаного листа встановлено, що відповідачем, в порушення вимог особливих умов спеціального дозволу на користування надрами та ст. 24 Кодексу України про надра, не подано до ДНВП «Геоінформ України» щорічні звіти відповідної форми статистичної звітності, як підтвердження експлуатації корисних копалин, за 2015 рік.
З урахуванням наведеного, Державною службою геології та надр України винесено наказ від 19.04.2017 № 179 щодо зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами, яким встановлено термін для усунення порушень законодавства про надра (30 календарних днів) з боку відповідача. Матеріали справи не містять інформації щодо оскарження вказаного наказу Державним підприємством «Макіїввугілля».
Оголошення про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами від 08 вересня 2003 року № 3148 опубліковано 16.05.2017.
На адресу Держгеонадр від Державної податкової служби України надійшов лист №18220/5/99-00-04-01-01-05 від 29.12.2021, яким Державна податкова служби України надала перелік суб?єктів господарювання, що не вносили, несвоєчасно вносили суми податкових зобов?язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин. Станом на 01.12.2021 у відповідача наявна податкова заборгованість з рентної плати у розмірі 48 885,1 грн.
Отже, в зазначені строки Відповідач так і не усунув порушення законодавства в сфері надрокористування.
Тому, 01.06.2022 Держгеонадра направило на адресу відповідача лист № 731/02-3/2-22 від 01.06.2022 з проханням надати до Держгеонадр у 15-денний строк, з моменту отримання листа, власну позицію (згоду/незгоду) на припинення права користування надрами, шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами у зв'язку з порушення вимог передбачених спеціальним дозволом. Зазначений лист було повернуто на адресу позивача «адресат відсутній за вказаною адресою».
Жодних відомостей/повідомлень від відповідача не надходило.
Питання надання спеціальних дозволів на користування надрами у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також визначення процедури продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін врегульовано Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615 (далі - Порядок № 615).
Згідно з пунктом 23 Порядку № 615, право користування надрами припиняється з підстав та у порядку, передбаченому Кодексом України про надра та Законом України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».
Частиною першою статті 26 Кодексу України про надра визначені підстави припинення права користування надрами, відповідно до якої право користування надрами припиняється в разі:1) якщо відпала потреба в користуванні надрами; 2) закінчення встановленого строку користування надрами; 3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано в користування; 4) користування надрами із застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення; 5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; 6) якщо користувач без поважних причин протягом 2 років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу 180 календарних днів не приступив до користування надрами; 7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої в користування ділянки надр.
Відповідно до частини другої статті 26 Кодексу України про надра, право користування надрами припиняється органом, який надав надра в користування, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, в разі незгоди користувачів - у судовому порядку.
Необхідність припинення права користування надрами, позивач обґрунтовує з посиланням на ст. 26 Кодексу України про надра.
Оскільки незгоди користувача надрами, ДП «Макіїввугілля», як і іншої відповіді, позивач не отримав, то в порядку частини 2 статті 26 Кодексу України про надра звернувся з позовом до суду про припинення права на користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу.
Верховний Суд при вирішенні аналогічного спору зазначає, що суди попередніх інстанцій за умов коли від надрокористувача не надійшло жодної відповіді стосовного згоди чи незгоди на припинення права на користування надрами, дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для вирішення питання про анулювання спеціального дозволу на користування надрами у судовому порядку. На думку Верховного Суду, такий позов повинен розглядатись в судовому порядку з наданням оцінки фактичним обставинам правопорушення.
Статтею 15 Кодексу України про надра встановлено, що надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено.
Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді.
Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу (частина перша статті 19 Кодексу України про надра).
Виключно з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами у користувача надр виникають права та обов'язки, передбачені Кодексом України про надра та Порядком № 615.
Зі змісту частини другої статті 24 Кодексу України про надра слідує, що користувачі надр зобов'язані: 1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; 2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; 3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; 4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; 5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції.
Як зазначалось, згідно з пунктом 23 Порядку № 615 право користування надрами припиняється з підстав та у порядку, передбаченому Кодексом України про надра та Законом України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».
Відповідно до частини сьомої статті 41 Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру за наявності хоча б однієї з таких підстав:
1) встановлення факту надання в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації;
2) здійснення суб'єктом господарювання певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, на які отримано документ дозвільного характеру, з порушенням вимог законодавства, щодо яких дозвільний орган видавав припис про їх усунення із наданням достатнього часу для їх усунення.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази усунення відповідачем порушень вимог законодавства.
Таким чином, підтверджуються обставини щодо порушення відповідачем вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування надрами, що є підставою для застосування наслідків передбачених статтею 26 Кодексу України про надра щодо припинення права користування надрами.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (N 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" N 30985/96).
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Наявні матеріали справи містять достатні беззаперечні докази щодо правомірності заявлених позовних вимог.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Так, із матеріалів справи вбачається, що позивач - суб'єкт владних повноважень сплатив судовий збір за подання позову у розмірі 2481,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 448 від 05.09.2022.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що під час розгляду вказаної справи не здійснювалося залучення спеціалістів та не проводилася експертиза, судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст. 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Державної служби геології та надр України (ЄДРПОУ 37536031, 03680, м. Київ, вул. Антона Цедіка, 16) до Державного підприємства «Макіїввугілля» (ЄДРПОУ 32442295, 02088, м. Київ, вулиця Промислова, буд. 10) про анулювання спеціального дозволу на користування надрами задовольнити.
Припинити право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 3148 від 08.09.2003, що виданий Державному підприємству «Макіїввугілля» (ЄДРПОУ 32442295, 02088, м. Київ, вулиця Промислова, буд. 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 10.04.2026.
Суддя Панченко Н.Д.