з
01 квітня 2026 року №320/24652/25
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Василенко Г.Ю., судді Панова Г.В., Панченко Н.Д. ,
секретар судового засідання Барчук Д. І.,
за участю представників:
позивача - Гончаренка П.В., Скуратівського Є.І.
відповідача - Коренчука А.О., Станкевича О.М., Шаварської Л.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства "БАНК АЛЬЯНС" до Національного Банку України про визнання протиправним, скасування рішення та стягнення коштів,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Акціонерне товариство «БАНК АЛЬЯНС» (далі - позивач, Банк) з позовною заявою (з урахуванням зміни підстави позову) до Національного Банку України (далі - відповідач, Нацбанк), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, оверсайту платіжної інфраструктури Нацбанку (далі - Комітет) від 05.11.2024 № 24/1505-рк/БТ;
- стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства «БАНК АЛЬЯНС» 15051000,00 грн грошових коштів, сплачених в якості штрафу за рішенням Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, оверсайту платіжної інфраструктури Нацбанку від 05.11.2024 № 24/1505-рк/БТ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення є протиправними та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає критеріям правомірності, закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивачем не вчинялися правопорушення, які стали підставою для прийняття такого спірного акта індивідуальної дії. Натомість представник позивача наголосив, що позивач здійснив належну перевірку клієнтів та застосував ПЗНП відповідно до вимог законодавства, а також здійснював постійний моніторинг ділових відносин та фінансових операцій клієнтів. Окрім того, застосований до позивача розмір штрафу є абсолютно неадекватним, явно непропорційним та таким, що суперечить принципу адміністративної відповідальності.
Представником відповідача подано до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначено, що спірне рішення прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 361-ІХ, внаслідок виявлення порушень вимог зазначеного закону, отже таке рішення є правомірними та скасуванню не підлягають. Також наголосив, що прийняття відповідного рішення є виключною компетенцією відповідача, як і застосування заходів впливу до банків є дискреційними його повноваженнями, тож спірне рішення є правомірним та скасуванню не підлягає.
Представник позивача подав письмову відповідь на відзив, в якому зазначив, що наведені відповідачем обґрунтування прийнятого рішення не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки, по-перше, всупереч положень чинного законодавства спірне рішення прийнято не Нацбанком, а Комітетом, який діє на підставі Положення № 477, текст якого відсутній на офіційному сайті Нацбанку та офіційних виданнях, що суперечить положенням статті 56 Закону України «Про Національний банк України»; по-друге, Нацбанк не довів обставин порушення позивачем положень Закону № 361-ІХ в частині нездійснення належної перевірки клієнтів, незастосування ризик-орієнтованого підходу та подання недостовірної інформації, що позбавило його права на реалізацію дискреційних повноважень; по-третє, тривалість безвиїзного нагляду у строк понад 20 місяців порушує принцип розумності та свідчить про відсутність прямих доказів порушень; по-четверте, позивачем під час безвиїзного нагляду надавалися усі первинні та інші документи, якими підтверджувалась реальна господарська діяльність клієнтів і фактичний рух товарів, інформація щодо мети та характеру ділових відносин клієнтів, а також вжиття Банком достатніх та пропорційних заходів постійного фінансового моніторингу щодо клієнтів (ділових відносин і фінансових операцій) у передбачений Законом № 361-ІХ спосіб. Також представник позивача зауважив, що розмір застосованого до позивача штрафу є неспіврозмірним і непропорційним, оскільки перевищує обсяги доходів Банку від усіх перевірених операцій з клієнтами у десятки разів.
Представник відповідача подав письмові заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що Положення № 477 про Комітет не є нормативно-правових актом, а є розпорядчим актом організаційно-розпорядчого характеру. Інші твердження представника позивача, викладені ним у відповіді на відзив, не спростовують зазначені у відзиві на позовну заяву обставини, не вказують на будь-які нові обставини щодо незаконності оскаржуваного рішення, а лише містять власне суб'єктивне розуміння доводів Нацбанку, відображених у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши подані сторонами (їх представниками) документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Департаментом фінансового моніторингу Національного банку України проведено безвиїзний нагляд щодо дотримання позивачем вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, за результатами якого складено акт від 16.05.2024 № В/25-0008/59088/БТ (далі - Акт), яким встановлені порушення Банком пункту 15 частини другої статті 8 Закону та пункту 41 розділу IV Положення № 90 у редакції, яка діяла на дату вчинення порушення, в частині надання на запити Національного банку недостовірної інформації, що стосується виконання Банком вимог законодавства у сфері ПВК/ФТ та яка необхідна Національному банку для здійснення ним нагляду у сфері ПВК/ФТ, у тому числі для перевірки фактів порушень вимог законодавства у сфері ПВК/ФТ.
3 огляду на зазначене, за результатами безвиїзного нагляду встановлено порушення вимог:
частини першої статті 12 Закону, що полягає у неналежному виконанні Банком обов'язку здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими є високим (2 випадки);
пункту 4 частини другої статті 8 Закону у частині нездійснення на постійній основі моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов'язаних з фінансовими операціями (1 випадок);
частин першої та другої статті 7 Закону у частині неналежного виконання Банком обов'язку застосовувати у своїй діяльності ризик-орієнтований підхід (3 випадки);
вимог пункту 15 частини другої статті 8 Закону та пункту 41 розділу IV Положення №90 у редакції, яка діяла на дату вчинення порушення, в частині надання на запити Національного банку недостовірної інформації, що стосується виконання Банком вимог законодавства у сфері ПВК/ФТ та яка необхідна Національному банку для здійснення ним нагляду у сфері ПВК/ФТ, у тому числі для перевірки фактів порушень вимог законодавства у сфері ПВК/ФТ.
Підставою для таких висновків з боку Нацбанку стали такі обставини.
У ході безвиїзного нагляду виявлено здійснення Банком 02.08.2022 видачі готівкових коштів з поточних рахунків клієнтів Банку ТОВ «СЕНДА ПЕТРИК» (далі - Клієнт 1 або ТОВ «СЕНДА ПЕТРИК») та ТОВ «ВЕЛІ ДОРІН» (далі - Клієнт 2 або ТОВ «ВЕЛІ ДОРІН») у сумах 96 520 750,00 грн та 96 520 748,00 грн відповідно на закупівлю металобрухту. Кошти для здійснення зазначених операцій на рахунки вказаних клієнтів попередньо надійшли від іншого клієнта Банку - ТОВ «ЄДИНА ГАЗОВА КОМПАНІЯ» (далі - ТОВ «ЄДИНА ГАЗОВА КОМПАНІЯ» або Клієнт 3).
Банком 29.07.2022 відкрито ТОВ «СЕНДА ПЕТРИК» поточний рахунок у гривні на підставі договору банківського рахунку № 124261 від 29.07.2022. Відповідно до Анкети ТОВ «СЕНДА ПЕТРИК»: дата державної реєстрації: 10.02.2022; дата встановлення ділових відносин: 29.07.2022; рівень ризику ділових відносин: високий (29.07.2022); інформація щодо вжиття банком інших заходів НПК: посилена НПК. ПЗНП проведено, а саме: отримання додаткової інформації щодо клієнта шляхом пошуку інформації про нього у відкритих джерелах; отримання детальнішої інформації щодо мети та характеру встановлення ділових відносин; пошук інформації у відкритих джерелах щодо наявності кримінальних проваджень стосовно клієнта, його представників, КБВ. Підстави для відмови відсутні; зміст/суть діяльності: купівля металобрухту у фізичних осіб, заготівля металобрухту на орендованих майданчиках, реалізація металобрухту юридичним особам-покупцям. У листі Клієнта 1 від 29.07.2022, зокрема, зазначено, що організувати роботу планують наступним чином: заготівля металобрухту буде здійснюватися на орендованих майданчиках. Купівля металобрухту буде здійснюватися у фізичних осіб, які доставлятимуть його на орендовані майданчики. Реалізація металобрухту буде здійснюватися юридичним особам-покупцям. Поставку металобрухту планується здійснюватися на умовах EXW Інкотермс 2010.
ТОВ «СЕНДА ПЕТРИК» повідомило Банк, що підприємством подано відповідну заяву про включення до Переліку суб'єктів господарювання, що здійснюють заготівлю та/або операції з металобрухтом, який розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України, проте внаслідок запровадження воєнного стану в Україні, Перелік на офіційному веб-сайті Містратегпрому, наразі відсутній. При цьому, статтею 4 Закону України «Про металобрухт» передбачено, що у разі ненадання відповіді уповноваженим органом на протязі 5 робочих днів з дня подання заяви - суб'єкт господарювання вважається автоматично внесеним до Переліку. Товариство не входить до складу так званих «бізнес-груп», інших об'єднань юридичних осіб, здійснюючи свою статутну діяльність як окремий суб'єкт господарювання.
Разом з тим, досліджено умови та зміст договорів оренди майданчиків та встановлено, що в договорах (окрім одного), не вказано перелік обладнання, наявність якого є обов'язковою умовою для суб'єктів господарювання, що здійснюють операції з металобрухтом, а також відсутній акт приймання-передачі майна і переліку обладнання, меблів, інвентарю, яке передається.
Також встановлено, що відповідно до умов договору поставки від 29.07.2022 № 27/07MБ, ТОВ «СЕНДА ПЕТРИК» мав поставити на користь ТОВ «ЄДИНА ГАЗОВА КОМПАНІЯ» металобрухт і відходи чорних металів в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у Специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною. Проте, у справі Клієнта 1 відсутні специфікації.
Також, у ході безвиїзного нагляду виявлено, що Банком 29.07.2022 відкрито поточний рахунок у гривні на користь ТОВ «ВЕЛІ ДОРІН». Відповідно до Анкети, зокрема рівень ризику ділових відносин ТОВ «ВЕЛІ ДОРІН» визначено як високий. Інформація щодо вжиття банком інших заходів НПК: 29.07.2022 посилена НПК. ПЗНП проведено, а саме: отримання додаткової інформації щодо клієнта шляхом пошуку інформації про нього у відкритих джерелах; отримання детальнішої інформації щодо мети та характеру встановлення ділових відносин; пошук інформації у відкритих джерелах щодо наявності кримінальних проваджень стосовно клієнта, його представників, КБВ; підстави для відмови відсутні». Зміст листа Клієнта 2 від 29.07.2022 до Банку фактично дублює лист Клієнта 1 від 29.07.2022 до Банку. Крім того, в зазначеному листі Клієнта 2 повідомляється, що «Заготівля металобрухту буде здійснюватися на орендованих майданчиках за адресами», що є ідентичними адресам, про які зазначав Клієнт 1. В іншому листі Клієнт 2 повідомив, що його внесено до Переліку суб'єктів господарювання, що здійснюють заготівлю та/або операції з металобрухтом, який розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України.
Досліджено умови та зміст договорів оренди майданчиків та встановлено, що в договорах (окрім одного), не вказано перелік обладнання, наявність якого є обов'язковою умовою для суб'єктів господарювання, що здійснюють операції з металобрухтом, а також відсутній акт приймання-передачі майна і переліку обладнання, меблів, інвентарю, яке передається.
Також встановлено, що відповідно до умов договору поставки № 108 від 29.07.2022, ТОВ «ВЕЛІ ДОРІН» мало поставити на користь ТОВ «ЄДИНА ГАЗОВА КОМПАНІЯ» металобрухт і відходи чорних металів, в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у Специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною». Проте відповідні специфікації у справі Клієнта 2 відсутні. У справах Клієнта 1 та Клієнта 2 наявний Звіт щодо візиту працівників Управління банківської безпеки Банку до клієнтів.
Банк під час встановлення ділових відносин встановив Клієнту 1 та Клієнту 2 високий рівень ризику, а в листі від 05.09.2022 № 007/2368-БТ до Нацбанку повідомив про «Критерії ризику, на підставі яких Банком були встановлені відповідні рівні ризику Клієнтів Банку, а саме: Клієнт 1 - 29.07.2022 встановлено високий ризик за критеріями: «Клієнт провадить діяльність високого ризику», «Ознака компанії-оболонки: період діяльності з дати державної реєстрації менший ніж півроку», «Ознака компанії-оболонки: КБВ є керівником та/або підписантом»; Клієнт 2 - 29.07.2022 встановлено високий ризик за критеріями: «Клієнт провадить діяльність високого ризику», «Ознака компанії-оболонки: період діяльності з дати державної реєстрації менший ніж півроку», «Ознака компанії-оболонки: КБВ є керівником та/або підписантом...».
На запит Нацбанку від 10.02.2023 Банк надав документи/інформацію, що використовувалися для прийняття рішення про наявність/відсутність відповідних критеріїв та підстав для підозри, а саме звіт щодо візиту працівників підрозділу безпеки Банку до потенційних клієнтів, відповідно до якого вбачається: наявність промислових майданчиків, що підтверджує фактичний рух активів, виконання робіт під час здійснення господарської діяльності ТОВ «СЕНДА ПЕТРИК» та ТОВ «ВЕЛІ ДОРІН»; взаємовідносини Клієнтів з ТОВ «ЄДИНА ГАЗОВА КОМПАНІЯ», яке також є клієнтом Банку та здійснює ведення господарської діяльності; Клієнти мають працівників у кількості, необхідній для забезпечення здійснення господарської діяльності; підтверджено документально підтверджена наявність виробничих/офісних приміщень, інших активів, достатніх для ведення потенційним клієнтом відповідного виду господарської діяльності; офісні приміщення потенційних клієнтів не знаходяться за адресами масової реєстрації; клієнти розуміють специфіку задекларованої діяльності та їх діяльність не є фіктивною.
Відповідно до Звіту від 29.07.2022, фактичним здійсненням задекларованої діяльності є орендовані об'єкти у м. Київ, м. Кропивницький, м. Одеса, с. Муроване Львівська область та с. Люцерна Запорізька область, за наслідками виїзду на які співробітниками Управління банківської безпеки встановлено фактичну наявність пунктів для приймання брухту металу, майданчиків та складських приміщень для його зберігання та сортування, технічних засобів для завантаження/розвантаження, зважування та переведення брухту металу. Загальна територія промислових комплексів огороджена та має пропускну систему доступу. У зв'язку зроблено висновок, що інформація надана Клієнтами щодо задекларованої діяльності, в тому числі, щодо орендованих приміщень, майданчиків та технічних засобів, відповідає дійсності, що свідчить про здійснення Клієнтами реальної господарської діяльності.
Разом з тим, Нацбанком в Акті зазначено, що надані Банком документи не відповідають попередньо наданим та не підтверджують факт здійснення працівниками Управління банківської безпеки візитів за адресами розташування орендованих Клієнтом 1 та Клієнтом 2 об'єктів, враховуючи ненадання Банком жодного первинного документа, який би підтверджував здійснені з метою відрядження витрати. Також, у справах Клієнта 1 та Клієнта 2 відсутнє документальне підтвердження інформації, зазначеної у Звіті від 29.07.2022, стосовно наявності технічних засобів для завантаження/розвантаження, зважування та перевезення брухту металу» за договорами оренди/суборенди майна, в яких відсутній перелік обладнання, а також відсутні акти приймання - передачі, відповідно до яких таке обладнання мало бути передбачене (за винятком договорів оренди № 05/0205-22/01 від 02.05.2022 та №05/0205-22/02 від 02.05.2022). Проте Банк не використав право отримати від Клієнта 1 та Клієнта 2 відеозапис із системи відеоспостереження, з метою підтвердження фактичного здійснення Клієнтом 1 та Клієнтом 2 господарської діяльності.
Таким чином, у справі Клієнта 1 та Клієнта 2 відсутнє документальне підтвердження здійснених Банком заходів щодо з'ясування у Клієнта 1 та Клієнта 2 інформації стосовно переліку обладнання, яке надавалось їм в оренду.
Також, вказані Банком платіжні доручення не підтверджують факт того, що станом на 29.07.2022 у Банку була наявна інформація, яка б свідчила про сплату Клієнтом 1 та Клієнтом 2 коштів за оренду майданчиків, на яких мала здійснюватися закупівля металобрухту, відповідного обладнання, а також здійснені витрати на обслуговування обладнання (паливо тощо), сплату коштів за комунальні послуги (електропостачання, водопостачання та інших), податку за землю.
Банк, незважаючи на те, що Клієнт 1 та Клієнт 2 є новоствореними підприємствами, не вжив достатніх заходів з метою отримання від Клієнта 1 та Клієнта 2 інформації/документів, які розкривають специфіку діяльності клієнтів, а також обізнаність клієнтів щодо цієї специфіки, зокрема, щодо можливості залучення цими клієнтами значної кількості фізичних осіб для приймання металобрухту у великих обсягах відповідно до заявлених обсягів діяльності, з використанням якої техніки, як будуть здійснюватися розрахунки з фізичними особами, наявність кас для зберігання готівки.
Окрім того встановлено, що контрагент за рахунками з Клієнтами 1 та 2, відкритими у Банку, було ТОВ «ЄДИНА ГАЗОВА КОМПАНІЯ» (Клієнт 3), за результатами аналізу виписок за поточним рахунком якого встановлено, що при значних обсягах операцій, що здійснюються за рахунком Клієнта 3, обов'язкових платежів, які притаманні звичайній господарській діяльності, Клієнтом 3 сплачено в незначному розмірі, що очевидно не відповідає обсягам проведених фінансових операцій.
Водночас у справах Клієнта 1 та Клієнта 2 відсутня інформація/копії документів щодо наявності відповідного обладнання та устаткування, необхідного для здійснення діяльності Клієнта 1 відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про металобрухт» на кожній ділянці, а також відсутня інформація/копії документів, що підтверджують здійснені Банком заходи для з'ясування інформації щодо наявності потужностей, персоналу, обладнання та устаткування.
Також Банк не надав документів, які б підтверджували факт виїзду співробітників Управління банківської безпеки за адресами розміщення виробничих потужностей Клієнтів 1,2.
Отже, зазначене свідчить про відсутність у Банку документів, що підтверджують можливість здійснення Клієнтом 1 та Клієнтом 2 господарської діяльності, а саме приймання металобрухту, на момент встановлення ділових відносин з ними.
Таким чином, аналіз наданих Банком документів свідчить про те, що до встановлення ділових відносин з Клієнтом 1 та Клієнтом 2 у Банку були відсутні документи, які б свідчили про сплату коштів за оренду майданчиків, на яких мав би закуповуватись Клієнтом 1 та Клієнтом 2 металобрухт у фізичних осіб, та наявність відповідного обладнання.
Здійснений аналіз вищезазначених документів/інформації, наданих Банком, свідчить про те, що Банк до встановлення ділових відносин не здійснив належних заходів з метою підтвердження/спростування, що Клієнт 1 та Клієнт 2 є компаніями - оболонками, враховуючи, що Банк не здійснив належних заходів з метою підтвердження реальності господарської діяльності Клієнта 1 та Клієнта 2, а саме не з'ясував наявність: виробничих потужностей, устаткування; персоналу, достатнього для задекларованого виду діяльності; платежів про виплату заробітної плати, податків орендні платежі, оскільки: наявність договорів оренди та відсутність оплати за таку оренду не може свідчити про наявність у Клієнта 1 та Клієнта 2 виробничих потужностей, устаткування, враховуючи також і те, що Банком не надані документи, які підтверджують його наявність; надані документи/інформація щодо виїзду співробітників Управління банківської безпеки за адресами розміщення виробничих потужностей Клієнта 1 та Клієнта 2 суперечать один одному, зокрема щодо днів здійснення такої перевірки, та не підтверджують факт здійснення відрядження, враховуючи те, що Банк не надав відповідні первинні документи (наприклад, платіжні інструкції, чеки терміналів щодо відпуску палива на АЗС); документи, що підтверджують факти прийняття працівників на роботу (копія ПОВІДОМЛЕННЯ про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту, направлених 04.07.2022 Клієнтом 1 та Клієнтом 2 до ГУ ДПС у м. Києві), не свідчать про наявність персоналу, достатнього для задекларованого виду діяльності, а також щодо можливості цього персоналу виконувати обов'язки з приймання/розвантаження/навантаження металобрухту, керувати відповідним обладнанням/технікою; надані Банком пояснення, внутрішнє листування не підтверджуються наявними у справах Клієнта 1 та Клієнта 2 документами, а саме щодо факту першого дня звернення цих клієнтів до Банку (тобто до 29.07.2022), адрес розташування орендованих майданчиків для приймання металобрухту, отримання та аналізу виписок за поточними рахунками Клієнта 1 та Клієнта 2 до встановлення ділових відносин з ними.
З огляду на вищезазначене, наявні підстави вважати, що Банк до/під час встановлення ділових відносин з Клієнтом 1 та Клієнтом 2 не здійснив належних заходів з метою спростування того, що потенційні клієнти є компанією-оболонкою.
Окрім цього встановлено, що операції ТОВ «ЄДИНА ГАЗОВА КОМПАНІЯ» носять транзитний характер, має місце очевидна невідповідність прибуткових та видаткових операцій.
На думку Нацбанку, Банк не підвищив ступінь і характер моніторингу ділових відносин з Клієнтом 1 та Клієнтом 2 з метою визначення, чи є фінансові операції або дії клієнта підозрілими, не здійснив належних ПЗНП в день здійснення операцій з видачі готівкових коштів з поточних рахунків цих клієнтів 02.08.2022, оскільки не здійснив належний аналіз фінансових операцій клієнтів, не встановив причин очевидної невідповідності вхідних та вихідних платежів, джерел походження коштів, та не маючи фактичного підтвердження можливості здійснення Клієнтом 1 та Клієнтом 2 закупівлі металобрухту в таких обсягах, здійснив видачу готівкових коштів з рахунків Клієнта 1 та Клієнта 2 в дуже великих обсягах.
Крім того, наявні підстави вважати, що Банк не здійснював ПЗНП під час проведення моніторингу ділових відносин та фінансових операцій Клієнта 1 та Клієнта 2, що здійснювались у процесі таких відносин.
Також Нацбанк зазначив, що Банк, отримавши копії закупівельних актів, не здійснив їх детальний аналіз та не виявив в них очевидно недостовірної інформації, що стосується, зокрема: обсягів приймання металобрухту працівниками Клієнтів від фізичних осіб; здавання однією фізичною особою металобрухту у різних містах України в один день; наявності в закупівельних актах відомостей щодо померлої фізичної особи та фізичної особи, РНОКПП якій не належить, при цьому повідомив, що індикатор «клієнт знімає значні суми коштів готівкою з метою проведення подальших готівкових розрахунків з контрагентами, проте не може належно це підтвердити документально» є спростованим.
Після проведення Банком операцій із видачі готівкових коштів з поточних рахунків Клієнта 1 та Клієнта 2 02.08.2022, рух коштів за рахунками Клієнта 1 та Клієнта 2, відкритими в Банку, фактично не здійснювався. Окрім того, щодо Клієнтів судом порушено справи про банкрутство та вони перебувають в стані припинення.
Таким чином, Нацбанк дійшов висновку, що Клієнт 1 та Клієнт 2 встановили ділові відносини з Банком з метою здійснення разових фінансових операцій, проте Банк не вбачав підозрілості у фінансовій діяльності цих клієнтів.
Банк не здійснив належних заходів з моніторингу ризику ділових відносин, не виявив усіх критеріїв ризику ВК/ФТ, зокрема, притаманних компаніям-оболонкам, на дату встановлення ділових відносин та в процесі обслуговування Клієнта 1, Клієнта 2 та, відповідно, не вжив заходів, пропорційних притаманним критеріям ризику. Банк повідомив про вжиті заходи, водночас зазначені заходи були неналежними та формальними, враховуючи те, що надані Банком документи: не підтверджують фактичний рух товарів, надання послуг, виконання робіт під час здійснення господарської діяльності; не підтверджують найм осіб на умовах трудового договору, до посадових обов?язків яких належить організація та забезпечення здійснення господарської діяльності, з урахуванням відповідності таких обов?язків виду діяльності потенційного клієнта, обсягам його фінансових операцій; не підтверджують наявність виробничих приміщень, інших активів, достатніх для ведення потенційним клієнтом відповідного виду господарської діяльності; не розкривають специфіку діяльності клієнтів, а також обізнаність клієнтів щодо цієї специфіки; не підтверджують ведення господарської діяльності основними контрагентами потенційного клієнта.
Таким чином, Банк порушив вимоги частини першої статті 12 Закону в частині неналежного виконання Банком обов'язку здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими є високим (2 випадки).
Окрім вищенаведеного, Нацбанком за результатами безвиїзного нагляду встановлено, що Банк 05.07.2019 відкрив поточний рахунок у гривні ТОВ «ЄДИНА ГАЗОВА КОМПАНІЯ». За результатами аналізу документів, що містяться у справі Клієнта 3, встановлено, зокрема: рівень ризику ділових відносин: високий (05.07.2019); низький (07.08.2019); низький (06.08.2020); низький (06.08.2021); середній (08.08.2022); середній (31.12.2022); інформація щодо вжиття банком інших заходів НПК: 29.07.2022 посилена НПК. Під час проведення аналізу фінансових операцій клієнта виявлена їх не відповідність раніше задекларованим обсягам надходжень на рахунки, запитані та проаналізовані додаткові документи щодо діяльності та операцій клієнта. Обсяги надходжень на рахунки відповідають змісту діяльності клієнта та специфіці бізнесу. Підстави для відмови відсутні.
Основна мета Товариства - отримання прибутку від придбання та продажу природного та скрапленого газу. У справі Клієнта 3 міститься лист, в якому, зокрема, зазначено, що серед інших видів діяльності, товариство також займається оптовою торгівлею металами та металевими рудами, оптовою торгівлею відходами та брухтом, відтак, з урахуванням специфіки ведення управлінського обліку підприємства, є цілком логічним та зрозумілим використання коштів, що надійшли від господарських операцій за одним видом економічної діяльності, для оплати за господарськими зобов'язаннями в інших видах (наприклад кошти що надходять від продажу газу можуть бути використані для закупівлі металу, брухту тощо і навпаки.
Разом з тим Нацбанком встановлено, що сума перерахованих Клієнтом 3 коштів за металобрухт більше ніж у 3 рази перевищувала загальну суму надходжень за металобрухт. Натомість у справі Клієнта 3 відсутнє документальне підтвердження здійснення Банком заходів щодо отримання від Клієнта 3 пояснень про здійснювану ним діяльність та документів, що підтверджують розрахунки за металобрухт, що здійснювались за поточним рахунком Клієнта 3, відкритим у Банку.
Зазначене свідчить про нездійснення Банком моніторингу ділових відносин з Клієнтом 3 та не виявлення фінансових операцій, що не відповідають наявній у Банку інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг Банку, зокрема, змісту діяльності Клієнта 3. Також, заходи, які здійснив Банк за результатами виявлення індикаторів підозрілості фінансових операцій, є неналежними та формальними.
Крім того, Клієнту 3 притаманні індикатори підозрілості фінансових операцій, передбачені програмою НПК від 19.11.2021 та Програми НПК від 17.02.2022, а також додатком 19 Положення № 65, зокрема, за рахунком клієнта не сплачено жодних платежів, які притаманні звичайній господарській діяльності або вони сплачені у незначному розмірі (у виписках відсутні перерахування коштів з оплати комунальних послуг, інших податків та обов'язкових платежів, придбання канцелярських товарів, інших товарів/послуг для здійснення господарської уповноважених банках відсутні); тривалий час спостерігається аналогічна тенденція щодо обсягу дебетових та кредитових фінансових операцій за рахунком клієнта протягом одного дня; очевидна невідповідність змісту прибуткових та видаткових операцій за рахунками клієнта; контрагентами клієнта є особи, стосовно яких у банку є негативна інформація (зокрема особи, яким банк відмовив у встановленні (підтриманні) ділових відносин у зв'язку з присвоєнням неприйнятно високого ризику ВК/ФТ.
Разом з тим, здійснений аналіз документів/інформації, наданих Банком свідчить про неефективність запровадженої Банком системи автоматизації та вказує на те, що Банк, принаймні з 04.01.2022, не здійснював на постійній основі заходи з моніторингу ділових відносин та фінансових операцій Клієнта 3, що здійснювалися у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у Банку інформації щодо Клієнта 3 та не виявляв індикатори підозрілості фінансових операцій з метою здійснення належної оцінки ризику ділових відносин з Клієнтом 3.
Нацбанком також зауважено на швидкості проведення операцій, в окремих випадках час між проведеними операціями складав декілька секунд. Крім того, спостерігається здійснення операцій з підміною призначення платежу, черговість проведення операцій «у т.ч. з ПДВ», «без ПДВ». Зазначене може свідчити про здійснення безтоварних операцій та/або операцій з метою уникнення мінімізації податкових зобов'язань. Окрім того зауважено, що засновником ТОВ «ЙЕ Енергія» є компанія Т.G.I.GAS HOLDINGS LIMITED (Кіпр), КБВ - Фірташ Дмитро Васильович. Водночас наявна інформація про порушення кримінального провадження №12021000000001097 від 30.08.2021, у якому фігурує вказана компанія ТОВ «ЙЕ Енергія», як посередник виведення коштів внаслідок незаконних операцій з природним газом, та можливо, укладало безтоварні угоди, ризикові операції для приховування протиправної діяльності.
Також зазначено, що Банк не виявив усіх критеріїв ризику на етапі встановлення ділових відносин з Банком, що є порушенням частин першої та другої статті 7 Закону у частині неналежного виконання Банком обов'язку застосовувати у своїй діяльності ризик-орієнтований підхід. Банк не виявив критеріїв ризику та відповідно не здійснив заходів з метою управління виявлення ризиками та їх мінімізації.
Не погоджуючись з наведеними висновками Акту, 23.05.2024 позивач подавав Нацбанку заперечення, в яких наводив обґрунтування правомірності своєї діяльності та дійсності ділових відносин з клієнтами (з наданням документального підтвердження), а також наголосив на належному виконані вимог чинного законодавства та внутрішніх правил щодо здійснення належного фінансового моніторингу.
На підставі висновків Акту, Комітетом з питань нагляду та регулювання діяльності банків, оверсайту платіжної інфраструктури Нацбанку (далі - Комітет) прийнято рішення від 05.11.2024 №24/1505-рк/БТ, яким на позивача накладено штраф у загальному розмірі 15 051 000,00 (п'ятнадцять мільйонів п'ятдесят одна тисяча) гривень за зазначені у цьому рішенні порушення Банком вимог частин першої та другої статті 7, пунктів 4, 15 частини другої статті 8, частини першої статті 12 Закону про ПВК/ФТ, пункту 41 розділу IV Положення № 90 (у редакції, яка діяла на дату вчинення порушення).
Зі змісту рішення вбачається, що Комітет має право застосувати до Банку захід впливу у вигляді накладення штрафу у загальному розмірі 15 051 000,00 грн, а саме: 10 000 000,00 (десять мільйонів) гривень за порушення Банком вимог пункту 4 частини другої статті 8, частини першої статті 12 Закону про ПВК/ФТ; 51 000,00 (п'ятдесят одна тисяча) гривень за порушення Банком вимог частин першої та другої статті 7 Закону про ПВК/ФТ; 5 000 000,00 (п'ять мільйонів) гривень за порушення Банком вимог пункту 15 частини другої статті 8 Закону про ПВК/ФТ та пункту 41 розділу IV Положення № 90 (у редакції, яка діяла на дату вчинення порушення).
Враховуючи, що рішення від 05.11.2024 №24/1505-рк/БТ за своєю правовою природою є виконавчим документом, з метою уникнення відповідальності та понесення додаткових матеріальних втрат, пов'язаних з примусовим його виконанням, позивачем сплачено накладений штраф у розмірі 15 051 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 11.11.2024 № 1.
Вважаючи рішення Комітету від 05.11.2024 №24/1505-рк/БТ протиправним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про його скасування та стягнення сплачених коштів в рахунок оплати необґрунтовано застосованого штрафу.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з наведених норм основного закону у зв'язку з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.10.2023 у справі №9901/43/21 констатувала, що зазначені критерії хоч і адресовані суду, але одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії.
Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указана норма Основного Закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
При цьому, вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
У свою чергу, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
У постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У цій справі Суд також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення..
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Таким чином, Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.
У постанові Верховного Суду від 11.09.2023 у справі № 420/14943/21 констатовано, що критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Відтак, невиконання суб'єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Виходячи з наведених критеріїв та аналізу положень законодавства, яке регулює спірні правовідносин суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 63 Закону України від 07.12.2000 № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон №2121-ІІІ) Національний банк України під час здійснення нагляду за діяльністю банків проводить перевірку банків з питань дотримання ними вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, та достатності заходів для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму.
Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках (частина перша статті 67 Закону № 2121-ІІІ).
Згідно зі статтею 67 Закону № 2121-ІІІ Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
Національний банк України у межах безвиїзного нагляду має право, зокрема, письмово вимагати від банку копії документів, а також письмові пояснення з питань його діяльності. При цьому, банк зобов'язаний надавати на письмову вимогу Національного банку України відповідну інформацію та копії документів.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 73 Закону України від 07.12.2000 № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ) у разі порушення, зокрема банками законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, Національний банк України має право застосувати заходи впливу адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози, окрім іншого, накласти штраф на банк відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але у розмірі не більш як 1 відсоток суми зареєстрованого статутного капіталу. Зазначене обмеження максимальної суми штрафу не застосовується у разі накладення на банк штрафу за порушення вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Максимальний розмір штрафу за порушення вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення не може перевищувати 7950 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Прийняття рішення щодо застосування конкретного заходу впливу із переліку заходів впливу, визначених частиною першою цієї статті, є виключною компетенцією Національного банку України, визначеною законом.
Таким чином, Закон № 2121-ІІІ визначив виключну компетенцію Нацбанку щодо застосування до банків конкретного заходу впливу та закріпив максимальний розмір штрафу за порушення вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Відповідно до статті 74 Закону № 2121-ІІІ порядок застосування заходів впливу, встановлених статтею 73 цього Закону, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України, чинними на момент прийняття рішення Національного банку України про застосування заходів впливу.
Розмір фінансових санкцій, що застосовуються до банків та інших юридичних осіб, нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України, встановлюється законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.
Заходи впливу, встановлені статтею 73 цього Закону, можуть бути застосовані Національним банком України протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення.
Рішення Національного банку України про застосування заходу впливу у вигляді накладення штрафу за порушення законодавства, зазначеного у частині першій статті 73 цього Закону, є виконавчим документом та набирає законної сили з дня його прийняття. У разі невиконання такого рішення у визначений Національним банком України строк воно передається Національним банком України до органів державної виконавчої служби для примусового виконання.
Згідно зі статтями 2, 6 Закону України від 20.05.1999 № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті.
За приписами пункту 30 частини першої статі 7 Закону № 679-XIV Національний банк виконує такі функції, зокрема здійснює державне регулювання та нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення за банками та філіями іноземних банків, страховиками (перестраховиками), страховими (перестраховими) брокерами, кредитними спілками, ломбардами, іншими фінансовими установами, реєстрацію чи ліцензування діяльності яких здійснює Національний банк, операторами поштового зв'язку, які надають платіжні послуги та/або послуги поштового переказу, та/або здійснюють валютні операції, операторами платіжних систем, філіями або представництвами іноземних суб'єктів господарської діяльності, які надають фінансові послуги на території України, іншими юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але надають окремі фінансові послуги.
Пунктом 1 частини першої статті 15 Закону № 679-XIV визначено, що прийняття рішення про застосування заходів впливу (санкцій) до банків, інших осіб, які здійснюють діяльність на ринках фінансових послуг, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк, а також осіб, діяльність яких перевіряється Національним банком відповідно до законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та фінансові компанії», «Про платіжні послуги» та інших законів України належить до повноважень правління Національного банку.
Правління Національного банку є колегіальним органом та складається з семи осіб: Голови Національного банку, першого заступника та заступників Голови Національного банку (частина перша статті 16 Закону № 679-XIV).
Таким чином, положеннями Закону № 679-XIV чітко встановлено, що рішення про застосування заходів впливу (санкцій) до банків приймається Правлінням Нацбанку, тобто колегіальним органом, у порядку та у спосіб, що визначені Регламентом Правління Національного банку України.
При цьому, за приписами статті 17 Закону № 679-XIV рішення Правління Національного банку приймаються на колегіальній основі простою більшістю голосів. Кожний член Правління Національного банку має один голос. Голова Національного банку має право вирішального голосу у разі рівного розподілу голосів членів Правління Національного банку під час прийняття рішень.
Засідання Правління Національного банку є правомочним, якщо на ньому присутні не менше чотирьох членів Правління Національного банку.
Разом з тим, Закон № 679-XIV наділив Правління Національного банку правом утворити Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем та делегувати йому повноваження щодо здійснення банківського регулювання та нагляду, у тому числі застосування до банків та інших осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, заходів впливу (санкцій), передбачених законами України, крім заходів, передбачених пунктами 11 і 12 частини першої статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Комітет Правління Національного банку очолює член Правління Національного банку. До складу комітету Правління Національного банку можуть входити члени Правління Національного банку та керівники структурних підрозділів, що забезпечують виконання функцій Національного банку.
Виходячи з наведених положень Законів № 2121-ІІІ та № 679-XIV вбачається, що Національний банк України наділений повноваженнями здійснювати нагляд щодо банків з питань дотримання ними вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. У разі виявлення фактів порушень банком вимог відповідного законодавства, Нацбанк наділений виключними повноваженнями застосовувати до такого банку заходи впливу, зокрема, штраф, максимальний розмір якого не може перевищувати 7950 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Одночасно, рішення про застосування до банку заходів впливу у вигляді штрафу, а саме розмір такого штрафу, має адекватно відповідати вчиненому порушенню.
З огляду на викладене суд зазначає, що співставлення наведених положень законів №679-XIV та № 2121-ІІІ передбачає колізійність їх норм, оскільки фактично Нацбанк через колегіальний орган - Правління Нацбанку наділений виключними повноваженнями застосовувати до банків заходи впливу у вигляді штрафу, розмір якого обмежений максимальним розміром. У свою чергу, виключні повноваження - це функції та права, закріплені законом за конкретним органом або посадовою особою, які не можуть бути передані (делеговані) іншим суб'єктам. Відповідно, делегування таких повноважень є протиправним/незаконним, оскільки порушує принципи компетенції, що гарантують відповідальність та правопорядок.
Окрім того, порядок прийняття рішення Правлінням Нацбанку чітко визначений Законом №679-XIV та Регламентом. Натомість же, порядок прийняття рішення Комітетом Законом 679-XIV не передбачений, що в сукупності суперечить принципу правової визначеності і створює передумови до порушення прав суб'єктів щодо яких застосовуються заходи впливу.
Також суд не залишає поза увагою, що Закон 679-XIV визначає Правління Нацбанку колегіальним органом, у той час як Комітет не має такого статусу відповідно до вказаного закону, тож не можна вважатися рівноцінним колегіальним органом, якому Правління Нацбанку може передавати певні повноваження. При цьому, виключні повноваження не можуть бути передані в силу своє правової природи.
Відповідно до статті 56 Закону № 679-XIV Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб.
Національний банк видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами. Розпорядчі акти оприлюднюються та набирають чинності в порядку, встановленому Національним банком.
Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність.
Національний банк розробляє, розглядає та приймає нормативно-правові акти, що мають ознаки регуляторних актів, з дотриманням принципів державної регуляторної політики, визначених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
При розробленні нормативно-правових актів, що мають ознаки регуляторних актів, Національний банк у встановленому ним порядку проводить обговорення проекту нормативно-правового акта.
Разом з тим, Нацбанк обґрунтовуючи доводи правомірності спірного рішення посилається на Положення про Комітет, затверджене постановою Правління Нацбанку від 24.07.2015 № 477, яким за доводами відповідача Комітет наділений правом приймати рішення про застосування до банків заходів впливу у вигляді штрафів. Проте, як неодноразово наголошено представником позивача та підтверджується судом за результатом вжитих заходів перевірки доводів та доказів сторін, вказаний акт Нацбанку не оприлюднений у встановленому порядку, відсутній у відкритому доступі, що вказує на порушення відповідачем положень статті 56 Закону 679-XIV та позбавляє суд можливості дослідити, а також підтвердити/спростувати доводи відповідача щодо дійсних повноважень та прав Комітету, тож такі доводи судом до уваги не приймаються. Водночас суд звертає увагу, що Положення про інші Комітети Нацбанку оприлюднені ним належним чином та наявні у відкритому доступі.
У свою чергу, Закон України від 06.12.2019 № 361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі - Закон № 361-IX) спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі - запобігання та протидія).
Стаття 1 Закону № 361-IX визначає терміни, які в ньому вживаються, зокрема:
державний фінансовий моніторинг - сукупність заходів, що вживаються суб'єктами державного фінансового моніторингу і спрямовуються на виконання вимог цього Закону та іншого законодавства у сфері запобігання та протидії;
об'єкт фінансового моніторингу - дії з активами, пов'язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання таких активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників;
ризики - небезпека (загроза, уразливі місця) для суб'єктів первинного фінансового моніторингу бути використаними з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення під час надання ними послуг відповідно до характеру їх діяльності;
управління ризиками - заходи, що вживаються суб'єктами первинного фінансового моніторингу щодо створення та забезпечення функціонування системи управління ризиками, що передбачає, зокрема, визначення (виявлення), оцінку/переоцінку (вимірювання), моніторинг, контроль ризиків, з метою їх мінімізації;
первинний фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які вживаються суб'єктами первинного фінансового моніторингу і спрямовані на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії;
фінансовий моніторинг - сукупність заходів, що вживаються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.
Дія Закону № 361-IX поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, що забезпечують проведення фінансових операцій на території України та за її межами відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, органи місцевого самоврядування, правоохоронні та розвідувальні органи, інші державні органи України.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 361-IX система фінансового моніторингу складається з первинного та державного рівнів.
Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є банки, страховики (у тому числі під час здійснення діяльності з перестрахування), страхові (перестрахові) брокери, кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи.
Згідно зі статтею 7 Закону № 361-IX суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов'язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
Застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб'єкта первинного фінансового моніторингу, з урахуванням рекомендацій відповідних суб'єктів державного фінансового моніторингу, які згідно із цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб'єктами первинного фінансового моніторингу.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати оцінку/переоцінку ризиків, у тому числі притаманних його діяльності, документувати їх результати, а також підтримувати в актуальному стані інформацію щодо оцінки ризиків, притаманних його діяльності (ризик-профіль суб'єкта первинного фінансового моніторингу), та ризику своїх клієнтів таким чином, щоб бути здатним продемонструвати своє розуміння ризиків, що становлять для нього такі клієнти (ризик-профіль клієнтів).
При визначенні критеріїв ризиків суб'єкт первинного фінансового моніторингу повинен враховувати типологічні дослідження у сфері запобігання та протидії, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, результати національної оцінки ризиків, а також рекомендації суб'єктів державного фінансового моніторингу.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 361-IX суб'єкт первинного фінансового моніторингу (крім спеціально визначених суб'єктів первинного фінансового моніторингу, що провадять свою діяльність одноособово, без утворення юридичної особи) з урахуванням вимог законодавства, результатів національної оцінки ризиків та оцінки ризиків, притаманних його діяльності, розробляє, впроваджує та оновлює правила фінансового моніторингу, програми проведення первинного фінансового моніторингу та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу (далі - внутрішні документи з питань фінансового моніторингу) і призначає працівника, відповідального за його проведення (далі - відповідальний працівник).
Внутрішні документи з питань фінансового моніторингу повинні містити процедури, достатні для забезпечення ефективного управління ризиками, а також для запобігання використанню послуг та продуктів суб'єкта первинного фінансового моніторингу для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, зокрема: здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів; забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов'язаних з фінансовою(ими) операцією(ями); подавати на запит спеціально уповноваженого органу, що вчинений в межах його повноважень, додаткову інформацію, необхідну для виконання ним запиту, що надійшов від уповноваженого органу іноземної держави, зокрема інформацію з обмеженим доступом, протягом п'яти робочих днів з дня надходження запиту або в інший строк, погоджений у встановленому порядку із спеціально уповноваженим органом; своєчасно та в повному обсязі подавати (оформлювати, засвідчувати) у порядку, встановленому відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, що відповідно до цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду за суб'єктом первинного фінансового моніторингу, на запит цього суб'єкта державного фінансового моніторингу достовірну інформацію та/або документи (висновки, рішення тощо), копії документів або витяги з документів, що стосуються виконання суб'єктом первинного фінансового моніторингу вимог законодавства у сфері запобігання та протидії та необхідні суб'єкту державного фінансового моніторингу для здійснення ним нагляду у сфері запобігання та протидії, у тому числі для перевірки фактів порушень вимог законодавства у сфері запобігання та протидії, здійснення контролю за виконанням суб'єктами первинного фінансового моніторингу рішень суб'єктів державного фінансового моніторингу про застосування заходів впливу, письмових вимог (пункти 4, 5, 12, 15 частини другої статті 8 Закону № 361-IX).
Відповідно до статті 12 Закону № 361-IX суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин яких) є високим.
Суб'єкти державного фінансового моніторингу, що відповідно до цього Закону виконують функції державного регулювання і нагляду за відповідними суб'єктами первинного фінансового моніторингу, можуть визначати обставини, за яких здійснюються посилені заходи належної перевірки, та дії, що повинні вживатися суб'єктами первинного фінансового моніторингу за таких обставин.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин з метою визначення, чи є такі фінансові операції або дії клієнта підозрілими.
Відповідно до статті 32 Закону № 361-IX особи, винні у порушенні вимог законодавства у сфері запобігання та протидії, в тому числі у незабезпеченні належної організації та/або проведення первинного фінансового моніторингу, а також у причетності до легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення або у сприянні іншим особам у вчиненні таких дій, або які фінансували тероризм чи розповсюдження зброї масового знищення, несуть відповідальність згідно із законом.
У разі невиконання (неналежного виконання) суб'єктом первинного фінансового моніторингу (його уповноваженою (посадовою) особою) вимог законодавства у сфері запобігання та протидії до нього адекватно вчиненому порушенню протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення застосовуються такі заходи впливу: 1) письмове застереження; 2) анулювання ліцензії та/або інших документів, що надають право на здійснення діяльності, з провадженням якої в особи виникає статус суб'єкта первинного фінансового моніторингу, у встановленому законодавством порядку; 3) покладення на суб'єкта первинного фінансового моніторингу обов'язку відсторонення від роботи посадової особи такого суб'єкта первинного фінансового моніторингу; 4) штраф; 5) укладення письмової угоди із суб'єктом первинного фінансового моніторингу, за якою суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язується сплатити визначене грошове зобов'язання та вжити заходів для усунення та/або недопущення в подальшій діяльності порушень вимог законодавства у сфері запобігання та протидії, забезпечити підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо (далі - угода про врегулювання наслідків вчинення порушення законодавства у сфері запобігання та протидії).
За одне порушення не може бути застосовано більше одного штрафу.
До суб'єкта первинного фінансового моніторингу можуть бути застосовані штрафи у таких розмірах:
1) за порушення вимог щодо здійснення належної перевірки, крім випадків, передбачених пунктом 13-1 цієї частини, - до 12 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) за порушення вимог щодо відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції - у розмірі до 20 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3) за порушення вимог щодо здійснення платіжних операцій, передбачених статтею 14 цього Закону, - у розмірі до 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
4) за порушення порядку замороження/розмороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, та зупинення фінансових операцій - у розмірі до 100 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
5) за порушення порядку створення (ведення) та зберігання документів, у тому числі електронних, записів, даних, інформації у випадках, передбачених цим Законом, у тому числі у разі їх втрати або знищення, - у розмірі до 12 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
6) за неподання, несвоєчасне подання, порушення порядку подання або подання спеціально уповноваженому органу недостовірної інформації у випадках, передбачених законодавством, - у розмірі до 20 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
6-1) за неподання, несвоєчасне подання, порушення порядку подання або подання держателю Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань недостовірної інформації, передбаченої цим Законом, - у розмірі до 20 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
7) за перешкоджання суб'єкту державного фінансового моніторингу у здійсненні ним нагляду у сфері запобігання та протидії, у тому числі за недопуск до проведення перевірки з питань дотримання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії, створення перешкод у її проведенні та/або неподання, подання не в повному обсязі, подання недостовірної інформації/документів, подання копій документів, у яких неможливо прочитати всі зазначені в них відомості, на запит суб'єкта державного фінансового моніторингу, необхідних для здійснення ним нагляду у сфері запобігання та протидії відповідно до цього Закону, - у розмірі до 20 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
8) за невиконання умов угоди про врегулювання наслідків вчинення порушення законодавства у сфері запобігання та протидії - у розмірі, що не перевищує суму грошового зобов'язання за такою угодою;
9) за невиконання вимог про усунення виявлених порушень та/або про вжиття заходів для усунення причин, що сприяли їх вчиненню, а також невжиття заходів з усунення виявлених за результатами перевірки недоліків щодо організації та проведення первинного фінансового моніторингу - у розмірі до 100 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
10) за невиявлення, несвоєчасне виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та порушення порядку їх реєстрації - у розмірі до 20 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
11) за порушення обмежень щодо обміну інформацією, визначених законодавством у сфері запобігання та протидії, - у розмірі до 12 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
12) за незабезпечення захисту працівників, які повідомили керівника та/або відповідального працівника суб'єкта первинного фінансового моніторингу чи суб'єкта державного фінансового моніторингу про порушення вимог законодавства у сфері запобігання та протидії, - у розмірі до 12 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
13) за незабезпечення належної організації та проведення первинного фінансового моніторингу, відсутність належної системи управління ризиками, повторне невиконання вимог суб'єктів державного фінансового моніторингу про усунення виявлених порушень та/або про вжиття заходів для усунення причин, що сприяли їх вчиненню, - у розмірі до 10 відсотків загального річного обороту, але не більше 7950 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Розрахунок суми штрафу у разі вчинення двох і більше видів порушень здійснюється шляхом додавання розмірів штрафів за кожний вид порушення.
У такому разі максимальна сума штрафу, яка може бути застосована до суб'єкта первинного фінансового моніторингу, не може перевищувати, зокрема, для суб'єктів первинного фінансового моніторингу, які є фінансовими установами, - 10 відсотків загального річного обороту, але не більше 7950 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, Закон № 361-IX покладає на банки обов'язки, зокрема: здійснювати первинний фінансового моніторинг клієнтів застосовуючи ризик-орієнтований підхід, здійснювати оцінку/переоцінку ризиків, моніторинг ділових відносин клієнтів, розробляти внутрішні документи з питань фінансового моніторингу. За порушення таких обов'язків Закон № 361-IX встановлює відповідальність - різноманітні заходи впливу, у тому числі штрафи та їх граничні межі.
При цьому, суб'єкт первинного фінансового моніторингу самостійно розробляють та затверджують внутрішні документи з питань фінансового моніторингу, які мають відповідати положенням та містить відповідні критерії, визначені національним законодавством.
Судом з матеріалів справи встановлено, що у Банку затверджені внутрішні програми здійснення належної перевірки клієнтів й алгоритми встановлення ризиків ( програми управління ризиками фінансового моніторингу), а також політика з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Вказані програми розроблені у відповідності до вимог чинного законодавства та, зокрема, Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Нацбанку від 28.07.2020 № 107. Зворотного відповідачем не доведено під час розгляду справи, як і не доведено неефективності та дефектності внутрішніх документів Банку з питань фінансового моніторингу та/або незастосування передбачених такими документами процедур.
Відповідно, в сукупності наведених обставин та досліджених у справі доказів, у суду наявні підстави вважати, що внутрішні документі Банку з питань фінансового моніторингу є належними та містять процедури, достатні для забезпечення ефективного управління ризиками, а також для запобігання використанню послуг та продуктів суб'єкта первинного фінансового моніторингу для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення.
Також судом встановлено, що Банком у взаємовідносинах з клієнтами, які були предметом безвиїзного нагляду, за результатами якого прийняте спірне рішення, вживалися заходи фінансового моніторингу, передбачені внутрішніми документами, положеннями Закону № 361-IX та Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого Постановою Правління Нацбанку від 19.05.2020 № 65, що підтверджує виконання Банком обов'язків, покладених на нього Законом № 361-IX.
У свою чергу, відповідно до Положення про порядок організації та здійснення нагляду у сфері фінансового моніторингу, валютного нагляду, нагляду у сфері реалізації спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), затвердженого постановою Правління НБУ від 30.06.2020 № 90 (далі - Положення № 90), безвиїзний нагляд - аналіз діяльності банку/установи з питань дотримання банком/установою вимог законодавства України, який проводиться на постійній основі з урахуванням ризик-орієнтованого підходу працівниками Національного банку без їх присутності за місцезнаходженням банку/установи; порушення вимог законодавства України - виявлені під час проведення перевірки факти порушень законодавства України з питань фінансового моніторингу, факти порушень валютного та/або санкційного законодавства, а також факти невиконання вимог та обмежень у діяльності банку/установи у сфері фінансового моніторингу, валютного нагляду, нагляду з питань санкційного законодавства, установлених Національним банком.
Працівники Національного банку здійснюють безвиїзний нагляд шляхом проведення аналізу дотримання банком/установою вимог законодавства на підставі: 1) даних статистичної звітності банку/установи, що подається відповідно до вимог, визначених нормативно-правовими актами Національного банку з питань подання статистичної звітності; 2) інформації, документів (їх копій та/або витягів із них) в електронній або паперовій формі на визначених носіях надання такої інформації, звітів, отриманих від банку/установи; 3) інформації та документів, отриманих від підрозділів Національного банку, суб'єктів державного фінансового моніторингу, інших державних органів, а також іншої інформації та документів, отриманих Національним банком під час виконання ним своїх функцій; 4) довідки про виїзну перевірку та інших матеріалів виїзної перевірки банку/установи (пункт 76 розділу IV Положення № 90).
Банк/установа зобов'язаний/зобов'язана на запит Національного банку своєчасно та в повному обсязі надати у визначених порядку, форматі, структурі, формі збережену на визначених носіях надання такої інформації достовірну інформацію, матеріали, дані відеоархіву, документи (їх копії та/або витяги з них) (незалежно від того, є / немає грифа обмеження доступу), в яких можна прочитати всі написані в них відомості, а також пояснення, які можуть бути надані в письмовій формі (пункт 79 розділу IV Положення № 90).
З матеріалів справи судом встановлено, що безвиїзний нагляд проводився понад півтора роки, протягом періоду нагляду Банком надавалися усі наявні у нього документи по взаємовідносинам з клієнтами та вжиті заходи фінансового моніторингу щодо них, що свідчить про належне виконання Банком покладеного на нього обов'язку.
Відповідно до пункту 85 розділу IV Положення № 90 працівник Національного банку в разі виявлення за результатами аналізу отриманих інформації, матеріалів, документів і пояснень (за наявності) порушень банком / установою вимог законодавства складає акт у формі електронного документа або в паперовій формі у двох примірниках, що підписується уповноваженим працівником Національного банку, який його склав.
Акт містить: 1) дату його складання; 2) найменування банку / установи, що перевірявся/перевірялася; 3) перелік інформації, на підставі якої здійснено безвиїзний нагляд; 4) інформацію про виявлені порушення банком/установою вимог законодавства; 5) інформацію, отриману Національним банком у встановленому законодавством України порядку, що стосується обставин, фактів і висновків, викладених в акті безвиїзного нагляду; 6) супровідну інформацію та рекомендації банку/установі (за потреби); 7) інформацію про факти перешкоджання проведенню безвиїзного нагляду (якщо такі були); 8) іншу інформацію стосовно безвиїзного нагляду (за потреби).
Банк/установа має право надати Національному банку разом із листом, зазначеним у пункті 90 розділу IV цього Положення, у строки, визначені в пункті 90 розділу IV цього Положення, пояснення чи обґрунтовані заперечення щодо обставин, фактів порушень (за наявності) у письмовій формі з обов'язковим документальним підтвердженням. Письмові пояснення, заперечення до акта разом з їх документальним підтвердженням є невід'ємною частиною матеріалів безвиїзного нагляду (пункт 93 розділу IV Положення № 90).
Матеріалами справи підтверджено подання Банком обґрунтованих заперечень до Акту перевірки, водночас судом встановлено, що спірне рішення не містить жодних доводів щодо наведених у запереченнях обставин на їх спростування чи врахування, що суперечить принципу обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень.
Також суд зазначає, що хоча чинним законодавством не встановлені строки проведення безвиїзного нагляду, проте здійснення його понад півтора роки порушує принцип розумності строків, що вимагає прийняття рішень протягом об'єктивно необхідного, найкоротшого часу без невиправданих зволікань, що є недопустимим.
Підстави і порядок застосування Національним банком заходів впливу, фінансових/штрафних санкцій (далі - заходи впливу) до банків, філій іноземних банків та інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, у разі порушення банками, їх відокремленими підрозділами, філіями іноземних банків, банківськими групами, відповідальними особами банківських груп, іншими учасниками банківських груп чи іншими особами, які є об'єктом перевірки Національного банку згідно із Законом про банки законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а саме: Закону про запобігання легалізації, нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють діяльність банків у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі - законодавство з питань фінансового моніторингу) визначає Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затверджене Постановою Правління Нацбанку від 17.08.2012 № 346 (далі - Положення № 346).
Відповідно до пункту 2.1. глави 2 Положення № 346 Національний банк застосовує до банків заходи впливу, передбачені статтею 73 Закону про банки.
Національний банк застосовує заходи впливу на підставі результатів та/або матеріалів безвиїзного банківського нагляду за діяльністю банків (пункт 3.1. глави 3 Положення № 346).
Згідно з пунктами 3.3. Положення № 346 заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені.
Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до Закону про банки та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; можливих репутаційних ризиків для банку; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) щодо порушення банками вимог, установлених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон про систему гарантування), результатів перевірки банків Фондом гарантування (не враховується під час вибору заходів впливу за порушення законодавства у сфері фінансового моніторингу, валютного та/або санкційного законодавства).
Банк у разі заперечення ним наявності в його діяльності виявлених Національним банком ознак здійснення ризикової діяльності має право надати відповідні заперечення/пояснення/документи, які спростовують виявлені Національним банком ознаки здійснення банком ризикової діяльності (пункт 3.5. глави 3 Положення № 346).
Відповідно до пункту 3.6. глави 3 Положення № 346 рішення Національного банку про застосування заходу впливу має містити: 1) зміст (назву) заходу впливу, що застосовується до банку; 2) відомості про встановлені обставини (факти) та опис порушення (із зазначенням норм законів України, нормативно-правових актів Національного банку, які порушено)/ризикової діяльності/інформації про застосування іноземних та/або українських санкцій або вчинених дій (бездіяльності) банку, що призвели до порушення або до здійснення ризикової діяльності; 3) кількісні, якісні оцінки та висновки Національного банку, включаючи висновки про наявність ознак провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, та обґрунтування адекватності застосування відповідного заходу впливу, що ґрунтуються на встановлених обставинах (фактах); 4) реквізити документа, у якому зафіксовані порушення або зазначені ознаки здійснення банком ризикової діяльності/який містить інформацію про застосування іноземних та/або українських санкцій; 5) відомості про результати розгляду пояснень/заперечень банку/філії іноземного банку або іншої особи, яка стала об'єктом перевірки Національного банку та щодо якого (якої) прийнято таке рішення (у разі наявності).
Таким чином, виходячи з наведених положень Законів та Положень, рішення про застосування до суб'єкта первинного фінансового моніторингу заходів впливу має відповідати критеріям правомірності, а обраний захід впливу має бути адекватним по відношенню до вчиненого порушення та об'єктивно враховувати обставини вчиненого порушення. При цьому зміст рішення має відповідати пункту 3.6. глави 3 Положення № 346.
Судом встановлено, що спірне рішення, окрім того, що не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за сукупністю встановлених судом у справі обставин, що наведені вище, також таке рішення не містить кількісні, якісні оцінки та висновки Нацбанку, включаючи висновки про наявність ознак провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, та обґрунтування адекватності застосування відповідного заходу впливу, що ґрунтуються на встановлених обставинах (фактах), а також посилання на реквізити документа, у якому зафіксовані порушення або зазначені ознаки здійснення банком ризикової діяльності/який містить інформацію про застосування іноземних та/або українських санкцій, що додатково підтверджує його невідповідність критеріям правомірності.
Разом з тим, відповідно до частини сьомої статті 32 Закону № 361-IXП при визначенні заходу впливу та/або розміру штрафу суб'єкти державного фінансового моніторингу враховують обставини вчиненого порушення, у тому числі: 1) характер і тривалість порушення; 2) фінансовий стан суб'єкта первинного фінансового моніторингу; 3) вигоду, одержану суб'єктом первинного фінансового моніторингу внаслідок вчинення порушення, якщо сума такої вигоди може бути визначена; 4) збитки третіх осіб, спричинені внаслідок вчинення порушення, якщо сума таких збитків може бути визначена; 5) повторне вчинення однорідного правопорушення, за яке до суб'єкта первинного фінансового моніторингу протягом останніх трьох років застосовувалися заходи впливу; 6) ступінь відповідальності; 7) співпрацю суб'єкта первинного фінансового моніторингу з державними органами, включеними до системи запобігання та протидії.
Разом з тим, виходячи зі встановлених у справі обставин та наявних доказів, суд доходить висновку, що відповідачем при прийнятті спірного рішення не враховувались наведені у частині сьомі статті 32 Закону № 361-IX критерії, що є додатковою підставою для визнання спірного рішення протиправним.
Також суд зазначає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що взаємовідносини позивача з відповідними клієнтами призвели до високого ризику використання позивача для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також не встановлено жодних негативних наслідків.
Всі наведені Нацбанком судження про допущенні порушення позивачем, є суб'єктивною думкою відповідача, про що в судовому засіданні було зазначено представниками відповідача. У взаємозв'язку з вищенаведеним, суд доходить висновку, що Нацбанком не наведено, а судом під час судового розгляду не підтверджено обставини невиконання позивачем обов'язку щодо забезпечення належної організації та проведення первинного фінансового моніторингу, а також проведення з клієнтами фінансових операцій з протиправною метою.
Натомість судом встановлено, що спірне рішення Комітету не відповідає критеріям правовірності рішення суб'єкта владних повноважень, прийняте відповідачем без дотримання вимог частини сьомої статті 32 Закону № 361-IX, а застосований захід впливу у вигляді штрафу не є адекватним та обраний відповідачем без урахування усіх обставини, які мають значення та наведені у даному рішенні.
Суд зазначає, що відповідачем у спірному рішенні не обґрунтовано обрання саме такого виду заходу впливу на позивача (штраф) з-поміж усіх можливих заходів впливу, передбачених частиною третьою статті 32 Закону № 361-IX, які є менш негативними для позивача, враховуючи відсутність з боку відповідача обґрунтування обставини вчиненого порушення за критеріями, закріпленими частини сьомої статті 32 Закону № 361-IX.
Більше того, як вже зазначалося судом, Законами № 2121-ІІІ та № 361-IX встановлено обмеження щодо максимального розміру штрафу, який може бути застосований до банків як суб'єктів первинного фінансового моніторингу за порушення вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а саме становить - не більше 7950 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Разом з тим, пунктом 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
Згідно з підпунктом 169.1.1. пункту 169.1. статті 169 Податкового кодексу України з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.
У свою чергу, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2024 року становив 3028 грн.
Таким чином суд підсумовує, що для цілей застосування норм законів, в яких міститься посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян - використовується сума в розмірі 17 гривень, а для кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень встановлюється сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги - у 2024 році становила 1514 гривень.
Виходячи з аналізу наведених норм суд констатує, що застосований спірним рішенням Комітету штраф до позивача є протиправним, оскільки його розмір прямо суперечить обмеженням максимального розміру штрафу, встановленого статтею 73 Закону № 2121-ІІІ та статтею 32 Закону № 361-IX.
Окрім того, відповідний штраф у даному випадку застосований не для кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, тож для цілей застосування норм вказаних законів, для розрахунку штрафу мала використовуватись сума в розмірі 17 гривень. Відповідно, максимальний розмір штрафу за порушення вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення не може перевищувати 135 150, 00 грн.
Суд також не залишає поза увагою ту обставину, що навіть, якби у даному випадку розраховуючи розмір штрафу Комітет брав за основу неоподатковуваний мінімум доходів громадян на рівні податкової соціальної пільги у 2024 році, то максимальний розмір штрафу не міг би перевищувати 12 036 300 грн. Проте сума штрафу за спірним рішенням Комітету значно перевищує й вказаний розрахунок.
Одночасно суд звертає увагу, що Нацбанк відповідно до положень Кодексу України про адміністративні правопорушення (окрім іншого, статті 166-9, 234-3), наділений повноваженнями розглядати справи про адміністративні правопорушення, а саме щодо порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, тож у такому випадку, при визначені розміру адміністративного штрафу застосуванню підлягає сума неоподатковуваного мінімуму на рівні податкової соціальної пільг. Разом з тим, у даному випадку, Нацбанк до позивача справу про адміністративні правопорушення не порушував та не розглядав.
Натомість Комітет спірним рішенням, нехтуючи обмеженнями розміру максимально можливого штрафу, встановленими положеннями статті 73 Закону № 2121-ІІІ та статті 32 Закону № 361-IX, застосовував до позивача необґрунтований штраф, у зв'язку з чим таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню в силу своєї протиправності.
Після визнання протиправним та скасування адміністративним судом рішення про застосування штрафу суд вважає, що кошти, які позивач сплатив на виконання такого рішення, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави, тому повернення таких коштів позивачеві стосується захисту його майнових прав, а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції адміністративного суду.
Суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі рішення про застосування такого стягнення, яке надалі визнав протиправною та скасував адміністративний суд, можна стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно утримувану. На такі правовідносини приписи Цивільного кодексу України про відшкодування шкоди та Порядку № 787 не поширюються.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, у справах про повернення коштів сплачених до державного бюджету, участь органів казначейства не є необхідною, оскільки відповідач є державним органом, через дії якого виник спір.
З наведених вище мотивів та враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає позовну заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а спірне рішення таким, що не відповідає критеріям правомірності та підлягає скасуванню в силу своєї протиправності.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Враховуючи встановлені обставини справи в сукупності суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність прийнятого Комітетом спірного рішення.
У підсумку, з урахування вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
У взаємозв'язку з вищенаведеним та керуючись статтями 6, 7, 9, 14, 73-78, 90, 132, 134, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «БАНК АЛЬЯНС» задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, оверсайту платіжної інфраструктури Національного Банку України від 05.11.2024 № 24/1505-рк/БТ.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства «БАНК АЛЬЯНС» (код ЄДРПОУ 14360506) 15 051 000 (п'ятнадцять мільйонів п'ятдесят одна тисяча) грн. 00 коп. грошових коштів, сплачених в якості штрафу за рішенням Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, оверсайту платіжної інфраструктури Національного Банку України від 05.11.2024 № 24/1505-рк/БТ.
4. Стягнути з Національного банку України (код ЄДРПОУ 00032106) на користь Акціонерного товариства «БАНК АЛЬЯНС» (код ЄДРПОУ 14360506) суму сплаченого ним судового збору в розмірі 30280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий - суддя Василенко Г.Ю.
Судді: Панченко Н.Д.
Панова Г.В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 09 квітня 2026 р.