09 квітня 2026 року м. Київ № 640/5657/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Апарату Верховної Ради України
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просить суд:
- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки у сумі 99 856, 66 грн за період роботи з 28 листопада 2014 року по 29 серпня 2019 року;
- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки у сумі 61 163,37 грн за період роботи з 06 вересня 2019 року по 16 грудня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що вона працювала помічником-консультантом народного депутата України за строковим трудовим договором на постійній основі у періоди з 28.11.2014 по 29.08.2019 та з 06.09.2019 по 16.12.2020. У зв'язку з достроковим припиненням повноважень відповідних народних депутатів України її було звільнено розпорядженнями Апарату Верховної Ради України. Згідно з довідками Апарату Верховної Ради України при звільненні позивачу не було виплачено компенсацію за 138,5 календарних днів невикористаної відпустки за перший період роботи (99 856,66 грн) та за 38,5 календарних днів - за другий період (61 163,37 грн).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2022 відкрито провадження в адміністративній справі № 640/5657/22 та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У подальшому адміністративну справу № 640/5657/22 у відповідності до положень пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-ІХ надіслано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, на підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду проведено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи № 640/5657/22, яку передано на розгляд головуючій судді Пановій Г.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 справу №640/5657/22 прийнято до провадження судді Панової Г.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 поновлено Апарату Верховної Ради України строк на подання відзиву на адміністративний позов у справі № 640/5657/22.
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував, оскільки помічник-консультант народного депутата України перебуває у трудових відносинах саме народним депутатом України, а не з Апаратом ВРУ, позаяк видатки з виплати грошового забезпечення, передбачені частиною шостою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» не має нести Апарат ВРУ. На думку Апарату ВРУ, сам факт прийняття та звільнення помічників-консультантів народних депутатів України розпорядженнями керівництва Апарату ВРУ не може свідчити про те, що сторони у справі перебувають у трудових правовідносинах. Правовий статус, умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин помічників-консультантів народного депутата України, визначені спеціальним законодавством - статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 за №379/95-ВР, відповідно до яких, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень, а не Апарат ВРУ. Наведене, на переконання відповідача, дає підстави вважати, що законодавець не розглядав такі правовідносини у класичному розумінні трудових, які визначені КЗпП Україні, а тому окремо врегульовав їх на законодавчому рівні та відповідним Положенням, фактично визначив безпосереднім роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України. Апарат ВРУ пояснює, що лише здійснював кадрове та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачкою та її роботодавцем - народним депутатом України. При цьому, наголошує, що здійснення фінансового обслуговування помічників- консультантів народних депутатів України можливе виключно у межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями (підпункт 1 пункту 10 розділу II Положення про Апарат Верховної Ради України). Так, відповідно до частини третьої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та частини другої статті 3.2. Положення виплата компенсації за невикористані дні щорічної (та додаткової) відпустки, так само як і будь-які інші виплати помічникам-консультантам народних депутатів України здійснюються у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці його помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України. Відповідач також звертає увагу, що у розпорядженні керівника Апарату ВРУ про звільнення позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України вказано, що виплату компенсації за календарні дні невикористаної основної відпустки має бути здійснено у межах фонду, встановленого народному депутату України, для оплати праці помічників-консультанті. Враховуючи викладене, відповідач просить у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій підтримав доводи позовної заяви та просив її задовольнити.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 17.11.1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата України» (далі також Закон №2790 в редакції, чинній у відповідний період роботи позивача на посаді помічника консультанта народного депутата України та її звільнення) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 року за № 379/95-ВР відповідно до статті 34 Закону №2790 (далі також Положення у відповідній редакції).
Відповідно до частин першої, другої статті 34 Закону №2790 народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Помічником-консультантом народного депутата може бути лише громадянин України, що має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє державною мовою.
Помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах (частина третя статті 34 Закону № 2790).
На чотирьох помічників-консультантів народного депутата поширюється дія Закону України «Про державну службу» (3723-XII), їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування (абзац третій частини третьої статті 34 Закону № 2790).
Відповідно до абзаців 4, 6 частини третьої статті 34 Закону №2790 помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Згідно з частиною шостою статті 34 Закону № 2790 у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Помічнику-консультанту народного депутата, звільненому у зв'язку з закінченням строку повноважень народного депутата, надається попередня або рівноцінна робота (посада), якщо до прийняття на роботу помічником-консультантом він працював у органах державної влади або в органах місцевого самоврядування (абзац перший частини сьомої статті 34 Закону № 2790-XII).
Період перебування на посаді помічника-консультанта народного депутата за строковим трудовим договором на постійній основі зараховується до трудового стажу за спеціальністю такого помічника-консультанта (абзац другий частини сьомої статті 34 Закону № 2790-XII).
Правовий статус помічника-консультанта народного депутата України, його права та обов'язки, порядок прийняття на посаду, організаційне, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його діяльності визначається Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 року за № 379/95-ВР відповідно до статті 34 Закону № 2790.
Статтею 3.1 цього Положення передбачено, що персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
За умовами прийняття на роботу, визначеними статтею 3.2 даного Положення, помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України, у межах якого народний депутат України самостійно: 1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; 2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; 3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Заробітна плата помічникам-консультантам, які перебувають на державній службі, встановлюється з урахуванням вимог статті 33 Закону України «Про державну службу» (стаття 4.1 Положення).
Статтею 4.2 цього Положення, яка визначає організацію праці помічника-консультанта, визначено, що помічнику-консультанту народного депутата України, який прикріплений для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ, надається одне постійне робоче місце у службовому кабінеті народного депутата України.
Статтею 4.4 цього ж Положення урегульовано питання відпусток помічників-консультантів, за змістом якої помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
Помічнику-консультанту народного депутата України, що перебуває на державній службі, надається допомога на оздоровлення в порядку та розмірах, встановлених Законом України «Про державну службу» (3723-XII), в межах загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки»
Згідно з частиною четвертою статті 4.7 Положення витрати Верховної Ради України, виконавчих органів, органів місцевого самоврядування, пов'язані з діяльністю помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі щодо оплати додаткової відпустки, входять до переліку витрат для забезпечення діяльності народного депутата України.
Щодо застосування норм Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) та Закону України «Про відпустки», суд зазначає, що згідно з правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 року № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII) (3723-12) висновується, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За наведених обставин, до правовідносин у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України «Про відпустки».
Державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначені Законом України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі також -Закон № 504/96-ВР).
Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України №504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
Положення частин першої та четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 КЗпП України в редакціях, чинних до листопада 2015 року.
Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку, чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Аналіз наведених вище норм Закону № 504/96-ВР та КЗпП України дає підстави для висновку про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці та є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні.
Отже, як вбачається з вищенаведених положень, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.
Окрім того, суд зазначає, що згідно з підпунктами 1 та 2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 року № 769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Так, позивача призначено на посаду та звільнено із посади помічника-консультанта народного депутата України відповідними розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, отже суд дійшов висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із відповідним народним депутатом України Верховної Ради України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16.01.2019 року у справі №757/45463/16-ц, від 20.02.2019 року у справі №757/57336/16-ц, від 27.03.2019 року у справі №757/9144/16-ц, у той період, коли подібні правовідносини відносилися до підсудності цивільних судів, та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.03.2023 року у справі №640/11699/21.
Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
Доводи відповідача про відсутність у Апарату ВРУ обов'язку виплати компенсації, оскільки, всі виплати здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників консультантів, не відповідає вимогам закону. Так, частиною шостою статті 34 Закону №2790 не покладає такого обов'язку на народного депутата.
Щодо доводів відповідача про відсутність економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, суд зазначає про таке.
Нормами Закону №2790 встановлено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.
Отже, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв'язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.
Вказаний правовий висновок викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 року у справі № 826/23419/15, та є сталим.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до правил частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Апарату Верховної Ради України (код ЄДРПОУ:20064120, місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 5) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки у сумі 99 856 (дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят шість) грн 66 коп за період роботи з 28 листопада 2014 року по 29 серпня 2019 року.
3. Стягнути з Апарату Верховної Ради України (код ЄДРПОУ:20064120, місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 5) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки у сумі 61 163 (шістдесят одна тисяча сто шістдесят три) грн 37 коп за період роботи з 06 вересня 2019 року по 16 грудня 2020 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.