ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" квітня 2026 р. справа № 300/328/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом приватної виробничо-комерційної фірми "Совпі" в інтересах якої діє Дубовик Володимир Васильович до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.11.2025 за № 028979/0705,
ОСОБА_1 звернувся до суду в інтересах приватної виробничо-комерційної фірми "Совпі" з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.11.2025 за № 028979/0705.
Позовні вимоги мотивовані тим, що перевірка проведена з порушенням порядку встановленого чинним податковим законодавством, а сформовані перевіркою висновки не ґрунтуються на фактичних обставинах. Так, дані податкового обліку були сформовані по реальному правочину, який фактично відбувся, спричинив зміну активів та зобов'язань, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджуються об'єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Позивач вважає, що відсутність у податкового органу інформації про контрагента та його контрагентів по ланцюгу постачання, неможливість встановити наявність основних засобів та трудових ресурсів, факти порушення кримінальних проваджень та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів в рамках такого кримінального провадження, не встановлення придбання товарів по ланцюгу постачання не є беззаперечними фактами, що підтверджують відсутність реальних правових наслідків господарських операцій, проведених між позивачем та його контрагентом. З цих підстав просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.11.2025 за № 028979/0705.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.
06.02.2026 представником позивача зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунутий.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 25.02.2026. Представник Головного управління ДПС в Івано-Франківській області проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві та просив суд в задоволенні позову відмовити з підстав правомірності оскаржуваного рішення.
Представник позивача своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.
Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області на підставі наказу від 25.09.2025, направлень від 29.09.2025, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПВКФ "Совпі" з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Оскар Рітейл" за липень-грудень 2021 року, за результатами якої складено акт від 13.10.2025 за №22344/09-19-07-05/22194298 (т.1 а.с.47-66).
Перевіркою встановлено порушення ПВКФ "Совпі" вимог п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України: встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 289 751 грн., в т.ч. по періодах: липень 2021 року - 5 945 грн., серпень 2021 року - 122 187 грн., вересень 2021 року - 115 471 грн., жовтень 2021 року - 36 197 грн., листопад 2021 року - 5 232 грн., грудень 2021 року - 4 719 грн.
На вказаний акт перевірки, позивачем 20.10.2025 подано відповідачу заперечення, за наслідками розгляду, яких відповідач дійшов висновку про залишення без змін висновку перевірки (т.1 а.с.71-74).
У зв'язку з виявленими порушеннями відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.11.2025 за № 028979/0705, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 289 751 гривень та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 72 438 гривень (т.1 а.с.69,70).
У позові позивач вказує на те, що на вказане податкове повідомлення-рішення ним подано скаргу до ДПС України, яка залишена без задоволення.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами і доповненнями) (далі - ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до ст.19-1 Податкового кодексу України до функцій контролюючих органів відносяться, серед інших: адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проведення перевірок та звірок платників податків; контролюють своєчасність подання платниками податків декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів; реєстрація та ведення обліку платників податків, платників єдиного внеску, об'єктів оподаткування та об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням, проведення диференціації платників податків; організація збору податкової інформації та внесення її до інформаційних баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику; організація інформаційно-аналітичного забезпечення та організація автоматизації процесів адміністрування контролюючими органами та здійснення інших функцій, визначених законом.
Відповідно до ст.21 Податкового кодексу України посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності.
Згідно з п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Абзацами 1-4 пп. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред'явлення оформлених відповідно до вимог Податкового кодексу України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).
Пунктом 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.
Позивач стверджує, що контролюючим органом порушено вимоги чинного законодавства в частині складання акту перевірки, який є доказом, та на підставі якого контролюючим органом прийнято оскаржуване податкові повідомлення-рішення. Так, позивач вважає, що в порушення вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 №727 (далі Порядок № 727) відповідачем продубльовано відомості щодо контрагента позивача та контрагентів по ланцюгу постачання, довільно трактуючи норми законодавства, а також сформовано нечіткі та розмиті висновки.
Надаючи оцінку вказаним твердженням позивача, суд зазначає наступне.
Встановлені Податковим кодексом України приписи щодо призначення і проведення перевірок платника податків (Глава 8) і є тими правилами, що суворо регламентують рішення і дії органу податкового контролю в цій частині.
Відповідно до пункту 77.9 статті 77 Податкового кодексу України порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
Відповідно до статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.4. судові рішення;
Згідно із приписами статті 86 ПКУ результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
Акт перевірки не може розглядатися як заява або повідомлення про вчинення кримінального правопорушення щодо ухилення від сплати податків.
Довідка перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати і є носієм доказової інформації про невстановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).
У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов'язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із запереченнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.
Акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).
Застосування посадовими особами контролюючих органів при оформленні результатів документальних перевірок платників податків - юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, постійних представництв та представництв нерезидентів дотримання законодавства з питань державної митної справи, про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи регулюється Порядком №727.
Пунктом 2 розділу І Порядку № 727 визначено, що акт документальної перевірки - документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки та відображає її результати.
В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (п. 4 розділу ІІ Порядку № 727).
Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 727, акт (довідка) документальної перевірки складається з чотирьох частин: вступної, загальних положень, описової частини та висновку. До акта (довідки) документальної перевірки додаються інформативні додатки.
Згідно з пунктом 2 розділу V Порядку № 727, акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється в контролюючому органі протягом 5 робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або застосовують консолідовану сплату та у випадках проведення документальних перевірок дотримання законодавства з питань державної митної справи, - протягом 10 робочих днів), з дотриманням визначених у пункті 5 цього розділу вимог щодо реєстрації актів документальних перевірок.
При цьому строк складення акта (довідки) документальної перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого Податковим кодексом та Митним кодексом.
Отже, обов'язок посадових осіб, що проводили перевірку, підписати складений за її результатами акт прямо і недвозначно встановлений низкою законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів: абзацами 1, 2 пункту 86.1, абзацом 1 пункту 86.3 Податкового кодексу України, пунктом 2 Розділу, пунктом 2 Розділу V Порядку № 727, абзацом 7 пункту 6 Розділу І Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДФС України від 01.06.2017 № 396.
При цьому оформлення результатів перевірки є однією з її завершальних стадій за приписами п. 86.1 статті 86 ПК України, і без належного оформлення акта (довідки) за наслідками проведення контролюючим органом комплексу відповідних дій і заходів про саму перевірку як доконаний юридично значимий факт не може йтися.
В ході розгляду справи, судом не встановлено порушення відповідачем вищенаведених норм під час складання акту перевірки. Також, не знайшли свого підтвердження зауваження позивача щодо змісту такого акт, позаяк такий документ містить виклад встановлених обставин та чіткий перелік виявлених порушень.
Щодо виявлених перевіркою порушень, що слугували підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, то суд зазначає таке.
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 ПК України).
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 ПК України).
Також пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні: господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно вимог статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".
При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум витрат та податкового кредиту, врахованих платником під час визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ відповідно, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", так само характеризує і податковий облік.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимогам статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів.
У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є нереальними (фіктивними), сталою є практика, яка, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків господарських договорах, що має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту (обов'язкових реквізитів).
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат, якщо ж господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту та/або врахування відповідних витрат при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.
Отже, підсумовуючи наведене, суд констатує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Верховний Суд неодноразово висловлював аналогічні правові висновки, зокрема у постановах від 26 лютого 2020 року у справі №826/1308/18), від 28 квітня 2020 року (справа № 826/15568/16), від 10 квітня 2020 року (справа №808/954/17), від 09 вересня 2021 року (справа №460/2315/19), від 26 вересня 2023 року (справа № 120/6732/22).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 фактично підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Самі по собі такі обставини, як-от: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів чи відсутність деяких із них - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Крім того, зробивши акцент на реальному здійсненні господарської операції як складової юридичного факту, що породжує у платника податків право на податковий кредит та на збільшення витрат, Велика Палата в вказаній постанові акцентувала увагу також на тому, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов'язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду також зроблено висновки про те, що під час вирішення спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, наявність у платника податків первинних документів в підтвердження задекларованих сум витрат та податкового кредиту, є підставною для врахування таких при формування доходів та одержання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував дані податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду та з огляду на положення статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України обставини підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з'ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Підприємство має мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.
Повертаючись до матеріалів цієї справи, суд зазначає, що за змістом акту перевірки податковий орган констатував формування позивачем без достатніх правових підстав податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ "Оскар Рітейл", посилаючись на результати здійснених заходів з податкового контролю по контрагенту та аналізу його податкової звітності.
Так, до перевірки надано договір купівлі-продажу товарів з використанням паливних карток №ПК080721/15 від 08.07.2021 укладений між ПВКФ "Совпі" та ТОВ "Оскар Рітейл", акт приймання-передачі паливних карток до договору від 08.07.2021 №ПК080721/15, податкові та видаткові накладні, акт звіряння взаємних розрахунків за 2021 рік, платіжні доручення.
Перевіркою встановлено, що ТОВ "Оскар Рітейл" перебуває на обліку ГУ ДПС у Київській області (Броварська ДПІ), стан платника - 0 - платник за основним місцем обліку, основним видом діяльності фірми є вантажний автомобільний транспорт.
На думку перевіряючи, реальність здійснення господарських операцій ПВКФ "Совпі" з ТОВ "Оскар Рітейл" спростовується: відсутністю у Договорі купівлі-продажу товарів з використанням паливних карток від 08.07.2021 за №ПК080721/15 переліку АЗС, які відпускають пальне, строку дії паливних карток; відсутністю в акті приймання-передачі паливних карток ПІН-кодів до паливних карток; відсутністю у ПВКФ "Совпі" документального підтвердження фактичного отримання паливно-мастильних матеріалів (чеків POS-терміналу АЗС або касових чеків (чеків реєстраторів розрахункових операцій АЗС), які підтверджують фактичну передачу (видачу) товару відповідної марки та кількості; наявність рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 08.12.2021 №40587 - п.8 Критеріїв ризиковості платника податку: встановлено наявність ризикових операцій; відсутність ТОВ "Оскар Рітейл" об'єктів оподаткування для реалізації паливно-мастильних матеріалів, згідно звітності за формою 20-ОПП; у ТОВ "Оскар Рітейл" відповідно до звітності за формою 1-м "Баланс" у фірми відсутні основні засоби, що, на думку перевіряючих, свідчить про фізичну неможливість здійснення господарської операції, а саме реалізації паливно-мастильних матеріалів ПВКФ "СОВПІ"; згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, у ТОВ "Оскар Рітейл" нерухоме майно відсутнє; згідно інформації наявної в ЄРПН, постачальниками ТОВ "Оскар Рітейл" були суб'єкти господарювання з ознаками ризиковості, та які є фігурантами кримінальних проваджень (ТОВ "Флеш ойл", ТОВ "Оскар Ойл", ТОВ "БІлайт Груп" та ін.).
На думку суду, неподання звітності контрагентом, а також контрагентами по ланцюгу постачання та відсутність інформації про контрагента, є недостатньою підставою для майнової відповідальності позивача, за наявності належно оформлених первинних документів та зареєстрованих податкових накладних, що встановлено та не заперечується відповідачем.
Надані до перевірки та долучені до позову первинні документи містять необхідні реквізити, передбачені нормами Закону №996-XIV, дають можливість ідентифікувати зміст господарських операцій, відображених у них.
Щодо зауважень відповідача в частині господарських операцій між позивачем та ТОВ "Оскар Рітейл" (відсутність у Договорі купівлі-продажу товарів з використанням паливних карток від 08.07.2021 за №ПК080721/15 переліку АЗС, які відпускають пальне, строку дії паливних карток; відсутність в акті приймання-передачі паливних карток ПІН-кодів до паливних карток; відсутністю у ПВКФ "Совпі" документального підтвердження фактичного отримання паливно-мастильних матеріалів (чеків POS-терміналу АЗС або касових чеків (чеків реєстраторів розрахункових операцій АЗС), які підтверджують фактичну передачу (видачу) товару відповідної марки та кількості), то суд зазначає таке.
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за №805/15496, затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).
Так, відповідно до пункту 1 Інструкції, її вимоги є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).
В пункті 3 Інструкції наведені терміни, які мають визначення в цій Інструкції, зокрема, термін "талон" має таке значення це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Кількісне контролювання, результати якого використовуються для ведення обліку, звіряння кількості отриманих і відпущених нафтопродуктів здійснюється на АЗС.
Також, Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20 грудня 1997 року, затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами (далі - Правила № 1442), які визначають порядок приймання та роздрібної торгівлі бензином, дизельним паливом, скрапленим вуглеводневим газом, гасом, маслами, мастилами (далі - нафтопродукти), розфасованими нафтопродуктами, а також регламентують вимоги стосовно дотримання прав споживачів щодо належної якості нафтопродуктів, безпеки для життя та здоров'я споживачів, навколишнього природного середовища і рівня торговельного обслуговування (пункт 1).
За змістом пункту 2 зазначеного Правила роздрібний продаж нафтопродуктів здійснюється через мережу автозаправних станцій (далі - АЗС), що призначені для відпуску споживачам нафтопродуктів. Продаж нафтопродуктів (крім бензину, дизельного палива, скрапленого вуглеводневого газу) у дрібній розфасовці здійснюється також через спеціалізовані магазини, що продають товари господарського вжитку (далі - спеціалізовані магазини).
Відповідно до пункту 10 Правил № 1442 розрахунки за продані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з нафтопродуктами споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ за установленою формою на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару. У розрахунковому документі зазначається інформація про форму здійснення розрахунку. Розрахунки за продані нафтопродукти із застосуванням згідно з договорами талонів чи відомостей на відпуск нафтопродуктів здійснюються виключно через установи банків.
Особливості порядку продажу нафтопродуктів за готівку та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) встановлюються інструкцією, яка затверджується спільним наказом Міненерговугілля, Мінекономрозвитку, Мінінфраструктури.
При цьому, заправка автомобілів та інших транспортних засобів населенню провадиться оператором АЗС через паливо-, масло- та газороздавальні колонки. (пункт 34 Правил № 1442).
З урахуванням зазначених норм, обов'язковою умовою для фізичної реалізації палива за талонами (одноразовим відомостям) потрібна наявність самої автозаправочної станції (АЗС), так як учасником операції з реалізації пального є АЗС (а не продавець карток на пальне, зокрема, скретч-карток).
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №440/1971/20 та в постанові від 10.08.2022 у справі № 816/1054/18.
У випадку, що розглядається судом, предметом договору була купівля-продаж товарів з використанням паливних карток.
Факт передачі паливних карток підтверджується відповідними накладними, актом прийому-передачі, що не спростовує відповідач.
Суд зазначає, що за своєю суттю паливна картка є технічним засобом фіксування права на отримання пального її власником, а реалізація пального буде мати місце лише у разі пред'явлення такої картки на АЗС. При цьому підтвердженням фізичного відпуску пального будуть видаткові накладні або чеки терміналів, що формуються безпосередньо в момент фактичного отримання пального на АЗС. Отже, саме по собі реалізація талонів на пальне юридичним особам, фізичним особам та фізичним особам-підприємцям не відноситься до безпосередньої реалізації суб'єктами господарювання пального.
Відтак, наведені перевіркою зауваження щодо вказаної господарської операції саме щодо змісту документів складених між позивачем та його контрагентом, є безпідставними, та такими, що не вказують на безтоварність операції, в той час як сама господарська операція підтверджена належною первинною документацією.
Щодо зауважень відповідача, які на його думку вказують на безтоварність операції, в частині постачальників товару по ланцюгу, то суд зазначає, що сама по собі зібрана податкова інформація не є достатньою підставою для висновку про неможливість реального здійснення господарських операцій, позаяк така податкова інформація, на підставі якої контролюючий орган робить висновки про відсутність у контрагентів по ланцюгу трудових та матеріальних ресурсів, наявність кримінальних проваджень, віднесення до суб'єктів господарювання з ознаками ризикових, носить виключно інформативний характер.
Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону та сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень.
Відповідно до норм ПК України податкова інформація є одним із джерел інформації, яке податкові органи можуть використовувати для здійснення своїх повноважень та функцій. При цьому, така інформація має бути підтверджена належними і допустимими доказами, зокрема, документами бухгалтерського і податкового обліку платника податку, його контрагента. Такі документи мають відображати зміст (суть) відносин між учасниками господарських операцій. Тобто узагальнена податкова інформація не є першоджерелом, а тому лише її наявність в розпорядженні контролюючого органу не є доказом недотримання платником вимог податкового законодавства. Отримана відповідачем податкова інформація повинна оцінюватися у співвідношенні з первинною документацією. Така інформація носить виключно інформативний характер та сама по собі, окремо від інших доказів або за їх відсутності, не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.
При цьому, з огляду на приписи частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Тобто, саме на відповідача покладено обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного у цій справі рішення. Проте, на підтвердження вказаної інформації відповідачем не надано будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів, як того вимагають приписи процесуального закону.
Необхідно також зазначити, що відповідачем не доведено, що податкові накладні, на виконання господарських операцій позивачем із вказаним контрагентом, складені з порушенням вимог чинного законодавства та не зареєстровані у встановленому податковим законодавством порядку. Будь-яких зустрічних звірок чи позапланових перевірок контрагента позивача та контрагентів другого порядку контролюючим органом не проводилось.
Натомість, неналежне формування фінансової та податкової звітності з боку контрагента позивача є підставою для застосування відповідних правових наслідків саме до такого контрагента та не може свідчить про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкової та бухгалтерської звітності за результатами господарських операцій, реальність яких підтверджена належними доказами.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях, зокрема у постанові від 13.11.2024 у справі №160/31872/23, зазначав про те, що висновки податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій, які зроблені виключно на підставі аналізу баз даних АІС "Податковий блок" та податкової інформації щодо контрагентів платника податків, є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства й аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Так само податкова інформація щодо контрагентів суб'єкта господарювання у ланцюгах постачання носить інформативний характер та не є безперечним свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами як підставами формування бухгалтерського обліку. Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб'єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень.
Крім того, доводи контролюючого органу щодо відсутності в контрагента позивача та контрагентів по ланцюгу постачання трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності, не виключають можливість виконання господарської операції, не спростовують обставин продажу предмету договору, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів). Разом із цим, відповідач не обґрунтував, який обсяг трудових та матеріальних ресурсів необхідно мати підприємству для здійснення такої господарської діяльності контрагента та чим це підтверджується. У цій справі контролюючий орган не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні в контрагента трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо були недостатніми для проведення господарської діяльності з продажу товарів (послуг), обумовлених укладеним договором з позивачем.
Відповідач також не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагента чи контрагентів по ланцюгу постачання і злагодженості дій між ними.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що виявлені під час перевірки порушення вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження та доведення під час судового розгляду справи, у зв'язку із чим з наведених вище мотивів, на підставі наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, суд доходить висновку щодо протиправності оскаржуваного рішення, та як наслідок наявності підстав для його скасування.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено 5432,84 грн. судового збору за подання позовної заяви, що підтверджується платіжною інструкцією від 19.01.2026 (а.с.15).
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до задоволення, то слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 5432,84 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов приватної виробничо-комерційної фірми "Совпі" (код ЄДРПОУ 22194298, вул. Новичка, 3, с. Новичка, Калуський район, Івано-Франківська область, 77509) до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ ВП 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.11.2025 за № 028979/0705 - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення рішення від 10.11.2025 за № 028979/0705.
Стягнути на користь приватної виробничо-комерційної фірми "Совпі" (код ЄДРПОУ 22194298, вул. Новичка, 3, с. Новичка, Калуський район, Івано-Франківська область, 77509) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ ВП 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) сплачений судовий збір у розмірі 5432 (п'ять тисяч чотириста тридцять дві) гривні 84 копійки.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.