10 квітня 2026 рокуСправа №160/604/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування ОСОБА_1 періоду з 01.06.1993 по 01.08.2001 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу період роботи з 01.06.1993 по 01.08.2001 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням цього стажу з 01.08.2025 та у зв'язку з цим здійснити виплату недоотриманих сум пенсії з 01.08.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем за наявності у позивача доказів роботи у Краснодонській психіатричній лікарні, не зараховано період роботи в ній у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та відмовлено у перерахунку пенсії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі №160/604/26 призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
За ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду відзив на позовну заяву не надійшов.
Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, шляхом доставлення 27.01.2026 ухвали суду до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду про доставку електронного листа.
За правилами ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 26.03.2026 продовжено строк розгляду справи №160/604/26 на розумний достатній для всебічного та повного розгляду справи.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 -позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області і отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
08.08.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив зарахувати до стажу період роботи з 01.06.1993 по 01.08.2001 у Краснодонській психіатричній лікарні у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та здійснити перерахунок пенсії з урахуванням цього стажу.
Листом від 03.09.2025 №40665-31896/С-01/8-0400/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило, що відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Право на пільгове обчислення стажу мають працівники охорони здоров'я незалежно від найменування посад.
При цьому періоди перебування осіб, які працюють у таких закладах у відпустках без збереження заробітної плати зараховуються до стажу роботи в одинарному розмірі. Оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи відсутні відомості про перебування або неперебування заявника у зазначених вище відпустках, для зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі періоду роботи у Краснодонській психіатричній лікарні з 01.06.1993 по 01.08.2001, немає підстав.
Департамент охорони здоров'я Луганської обласної державної адміністрації на адвокатський запит представника позивача листом від 07.08.2025 № 1/02-02353 повідомив, що Комунальна установа «Краснодонська міська психіатрична лікарня» не була переміщена на підконтрольну Уряду України територію з 2014 року. Надати уточнюючу довідку про періоди перебування ОСОБА_1 у відпустці без збереження заробітної плати за час роботи у Комунальній установі «Краснодонська міська психіатрична лікарня» в період з 01.06.1993 по 01.08.2001 не має можливості тому, що документи підтверджуючі перебування вказаного громадянина у відпустці без збереження заробітної плати залишились на тимчасово окупованій території Луганської області.
Позивач вважає, що незарахування до його стажу роботи з 01.06.1993 по 01.08.2001 у Комунальній установі «Краснодонська міська психіатрична лікарня» у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону № 1788-XII є неправомірним та порушує його право на соціальний захист.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до частин першої-другої, четвертої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
До набрання чинності Законом України №1058-IV умови обчислення стажу роботи, в тому числі для призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років, визначались Законом України № 1788-XII.
За правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1788-XII, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України № 1788-XII в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в тому числі щодо пільг по обчисленню стажу) діяли і підлягали застосуванню відповідними суб'єктами під час виконання покладених на них функцій.
Відповідно до статті 60 Закону №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Згідно з Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (Перелік № 909), до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час, зокрема, на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно - епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.
У примітці 2 Переліку №909 зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Згідно з Переліком закладів охорони здоров'я, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України 28.10.2002 № 385 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 за № 892/7180, до закладів охорони здоров'я відносяться: лікувально-профілактичні заклади (лікарняні заклади, багатопрофільні, однопрофільні, спеціалізовані, особливого типу, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади переливання крові, швидкої та екстреної медичної допомоги, санаторно-курортні заклади); санітарно-профілактичні заклади; фармацевтичні (аптечні) заклади; інші заклади; заклади медико-соціального захисту; установи/заклади системи соціального захисту населення.
Згідно з приписами статті 62 Закону України № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (Порядок №637) .
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, передбачено, що уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу, приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання додаткових довідок необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої, або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 31.03.2020 у справі №678/65/17.
З наведених законодавчих приписів, зокрема, статті 62 Закону України №1788-XII та пункту 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Записами трудової книжки НОМЕР_1 від 08.02.1987 підтверджується, що ОСОБА_1
01.06.1993 зарахований на посаду палатної медичної сестри Краснодонської психіатричної лікарні відповідно до наказу від 31.05.1993 (запис №10);
01.08.2001 звільнений за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України відповідно до наказу від 01.08.2001 (запис №11).
Записи у трудовій книжці позивача в повному обсязі містять інформацію про періоди роботи та займану посаду, реквізити відповідних наказів, на підставі яких вони внесені.
Відповідач не надав жодних зауважень щодо заповнення трудової книжки позивача.
Отже, за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вказані періоди роботи позивача у психіатричному закладі охорони здоров'я підлягають зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Такий висновок узгоджується з позицією, яку вказано Верховним Судом у постановах від 11.02.2025 у справі №420/8637/24, від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 27.04.2023 у справі №160/14078/22, від 20.04.2022 у справі №214/3705/17.
Щодо неможливості надати уточнюючу довідку про періоди перебування ОСОБА_1 у відпустці без збереження заробітної плати за час роботи у Комунальній установі «Краснодонська міська психіатрична лікарня», суд зазначає наступне.
Закон України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (Закон №1207) визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Згідно ч.1 ст.4 Закону №1207 на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
За ч.2 ст.4 Закону №1207 правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Частиною 1 ст.18 Закону №1207 визначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків (ч. 2, ч. 3 ст. 9 Закону №1207).
Суд зазначає, що відносно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані "намібійські винятки": документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Враховуючи наведене суд вважає за можливе застосувати вказані загальні принципи ("намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, які видані установами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, як доказів, оскільки можливість збору відповідних доказів на такій території може бути значно обмежена, у той час як вони мають істотне значення для реалізації відповідних прав людини.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 18.04.2019 по справі №344/16404/16-а.
За правовим висновком Верховного Суду у постанові від 27.03.2020 у справі №591/3706/17, відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.
У постанові від 09.09.2020 у справі № 423/2537/16-а Верховний Суд звернув увагу: «суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про те, що чинне законодавство не містить жодних прямих застережень щодо покладення на особу, яка звертається за отримання грошової допомоги, обов'язку надавати довідки, яким б підтверджувався той факт, що ця особа не перебувала у відпустці без збереження заробітної плати. Враховуючи також особливість ситуації позивача, котрий протягом спірних періодів працював на територіях, які наразі знаходяться в межах тимчасово окупованої території України, вимога відповідача щодо надання цих довідок не могла бути виконана ним з об'єктивних причин».
До того ж, суд в цій справі зазначає, що записи щодо спірного періоду в трудовій книжці були зроблені до окупації міста Краснодон Луганської області (з 2016 -Сорокине) російською федерацією.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відомості вказані в заяві про перерахунок пенсії, які підтверджені записами трудової книжки мають бути враховані Головним управлінням Пенсійного фонду України при розгляді питання щодо перерахунку пенсії.
Враховуючи викладене, відповідач дійшов помилкового та формального висновку про відсутність підстав для такого перерахунку.
З урахуванням наведеного та встановлених обставин, суд приходить до висновку, що у даній справі відповідач, як суб'єкт владних повноважень, приймаючи спірне рішення використав повноваження не з метою, з якою це повноваження надано.
Відповідно до ч. 4 ст.45 Закону № 1058-IV перерахунок призначеної пенсії провадиться у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно.
Пунктом 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою 08.08.2025, він має право на перерахунок і виплату підвищеної пенсії із зарахованим у подвійному розмірі стажем з 01.08.2025.
В той же час позовні вимоги визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не можуть бути задоволені.
Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов'язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій.
Бездіяльність - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної та юридичної особи. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
В даному випадку, відмовляючи позивачу у здійсненні перерахунку пенсії відповідач вчинив активні дії.
Саме діями відповідача, а не бездіяльністю порушуються права позивача, оскільки рішення про відмову у перерахунку пенсії позивачу, повідомлено через оформлення листом від 03.09.2025 №40665-31896/С-01/8-0400/25.
За приписами ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За наведених обставин, враховуючи вищенаведені норми, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування ОСОБА_1 періоду з 01.06.1993 по 01.08.2001 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788 та непроведенні перерахунку пенсії з врахуванням вказаного періоду.
Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду із даним позовом було сплачено судовий збір у сумі 1 064,96 грн., що підтверджується квитанцією №1LAM-62TR-UQTE від 23.01.2026.
Суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, враховуючи часткове задоволення позову вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача судовий збір у сумі 532,48 грн.
Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування ОСОБА_1 періоду з 01.06.1993 по 01.08.2001 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788 та непроведенні перерахунку пенсії з врахуванням вказаного періоду.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до стажу період роботи з 01.06.1993 по 01.08.2001 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та здійснити перерахунок і виплату пенсії з урахуванням цього стажу з 01.08.2025.
В решті позовних вимог -відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у сумі 532 (п'ятсот тридцять дві) грн. 48 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона