м. Вінниця
10 квітня 2026 р. Справа № 120/17481/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради до ОСОБА_1 про зобов'язання знести самочинно збудований об'єкт,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернвся Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради (далі також - позивач, ДАБК ВМР) з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі також - відповідачка, ОСОБА_1 ) про зобов'язання знести самочинно збудований об'єкт.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на наявність підстав для зобов'язання відповідача знести самочинно збудовані об'єкти, а саме: дві прибудови до квартири АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що в ході перевірки виявив порушення вимог законодавства у сфері будівництва, в зв'язку з чим видав відповідачу припис та в подальшому звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 08.01.2026 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
19.02.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зазначив, що відповідачкою вживались заходи щодо виконання вимог припису позивача від 27.11.2024. Разом з тимв грудні 2012 року Вінницькою міською радою були внесені зміни до Генерального плану м. Вінниці, якими, окрім іншого, за відсутності погодження із відповідачем, змінено цільове призначення належної ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_2 . Внесення відповідних змін до Генерального плану м. Вінниця, значно ускладнює та позбавляє відповідачку можливості вчасно та в повному обсязі виконати складений ДАБК ВМР припис від 27.11.2024.
Крім того, представник відповідачки звернув увагу суду на те, що відповідно до положень ст. 376 Цивільного кодексу України знесення самочинного об'єкта нерухомості є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
З огляду на положення ст. 376 ЦК України представник відповідачки повідомив, що згідно технічного звіту та заключення про стан будівельних конструкцій квартири АДРЕСА_1 зроблений ФОП ОСОБА_2 , загальний технічний стан конструктивних елементів квартири АДРЕСА_1 - задовільний.
При умові виконання рекомендацій і проведення в подальшому поточних ремонтів не рідше одного разу на два роки та проведення обстежень не рідше 1 разу в 5 років, існуюча квартира АДРЕСА_1 може експлуатуватись.
Отже враховуючи те, що земельна ділянка на якій розташовується квартира перебуває у власності ОСОБА_1 , проведена реконструкція квартири не порушує права інших осіб та була проведена з додержанням архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також при проведені робіт не були змінені конструктивні елементи житлового будинку відповідачка вважає, що позовні вимоги є безпідставними та не доведеними.
20.02.2026 представником позивача подано відповідь на відзив, в якій заперечив щодо наведених представником відповідачки аргументів. Зокрема вказав на хибність посилань представника відповідачки на положення постанови Кабінету Міністрів України №406 від 07.06.2017, позаяк, з огляду на характер здійснених відповідачкою будівельних робіт з реконструкції квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 здійснено капітальну реконструкцію житлового приміщення.
Щодо твердження представника відповідачки про відмову ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов і обмежень від 22.07.2025 в зв'язку невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації, то на переконання позивача, такі не стосуються предмета спору та не підлягають доказуванню в межах даної справи.
Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
21.11.2024, на підставі звернення гр. ОСОБА_3 від 28.02.2024 № П/36/15137, наказу "Про проведення позапланової перевірки" №11 від 18.11.2024 та направлення для проведення планового (позапланового) заходу №3-ПП від 18.11.2024, ДАБК ВМР здійснено позапланову перевірку на об'єкті "Реконструкція житлового будинку АДРЕСА_2 із надбудовою та прибудовою до квартири АДРЕСА_3 " щодо дотримання суб'єктом містобудування ОСОБА_1 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил.
Перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 виконує будівельні роботи з реконструкції квартири АДРЕСА_1 , шляхом влаштування 2-х прибудов до існуючого об'єкта по стрічкових фундаментах та надбудови другого поверху по всій площі квартири шляхом влаштування монолітних колон, монолітного перекриття поверхів та зведення зовнішніх стін та парапету об'єкту по монолітному перекриттю поверхів із заповненням двірних та віконних прорізів металопластиковими вікнами, монолітний сходовий марш з'єднує перший і другий поверхи будівлі, без направлення до органу державного архітектурно-будівельного контролю повідомлення про початок виконання будівельних робіт, чим порушено п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункт 13 Постанови Кабінету Міністрів України №466.
За результатами вказаної перевірки складено акт від 21.11.2024 за №3-ПП (а.с. 16-25), протокол про адміністративне правопорушення від 21.07.2024 (а.с. 40).
Також, за результатами позапланової перевірки ДАБК ВМР винесено припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 21.11.2024, яким, окрім іншого, вимагалось від суб'єкта містобудування (відповідачки) привести об'єкт у відповідність до вимог чинного законодавства шляхом подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт до органу ДАБК або приведення в первинний стан до 21.01.2025 (а.с. 39).
На підставі протоколу про адміністративне правопорушення від 21.11.2024 позивачем винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення від 27.11.2024 за №3, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення передбаченого ч.5 ст.96 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн., який сплачено у повному обсязі (а.с. 42-44).
03.03.2025, відповідно до ст. 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" абз. 6 п.7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю (далі також - Порядок №553) на підставі наказу "Про проведення позапланової перевірки" від 27.02.2025 за №9, направлення для проведення планового (позапланового) заходу від 27.02.2025 за №7-ПП, посадовими особами ДАБК ВМР, проведено перевірку виконання вимог припису від 21.11.2024 (а.с. 45,52).
Перевіркою встановлено невиконання ОСОБА_1 вимог припису від 21.11.2024, чим порушено підп. "б" п. 3 ч. 3 ст. 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та підп. 3 п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України №553 від 23.05.2011, що відображено в акті перевірки від 03.03.2025 за №7-ПП (а.с.46-51, 53-56).
У зв'язку з виявленим порушенням, позивачем складено протокол про адміністративне правопорушення від 03.03.2025, за наслідками розгляду якого винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення від 05.03.2025 за №1, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст.188-42 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн. (а.с. 62-66).
Вищезазначена постанова від 05.03.2025 відповідачем була оскаржена в судовому порядку. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06.08.2025 у справі №127/8388/25 в задоволенні позову - відмовлено. Вказане рішення набрало законної сили 09.09.2025.
Враховуючи встановлення невиконання відповідачем вимог припису від 21.11.2024, позивач звернувся з вказаним позовом до суду, в якому просить зобов'язати відповідачку знести за власний рахунок самочинно збудовані об'єкти, а саме: дві прибудови до квартири АДРЕСА_1 .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Як встановлено частиною першою статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України замовник має право виконувати будівельні роботи після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою - п'ятою статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Відповідно до частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Наведеним положенням кореспондують приписи статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до частини першої якої у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" за рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.
У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Так, з матеріалів справи вбачається, що за результатами перевірки проведеної посадовими особами позивача 03.03.2025, встановлено, що вимоги припису відповідачкою не виконано.
Суд зазначає, що відповідно до вимог частини першої статті 376 Цивільного кодексу України статті нерухоме майно вважається самочинним будівництвом за наявності хоча б однієї з трьох умов, а саме:
1) збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;
2) збудоване або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту;
3) збудоване або будується з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
При цьому, збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 Цивільного кодексу України, а саме:
1) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці;
2) якщо така забудова порушує права інших осіб;
3) якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим;
4) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.
Тобто, можливість знесення самочинного будівництва закон пов'язує саме з цими обставинами, а не з невиконанням припису.
Як вбачається з позову, вимогою у даній справі є зобов'язання відповідача знести об'єкти самочинного будівництва.
Судом встановлено, що відповідачем дійсно здійснювалися будівельні роботи без належного повідомлення про початок виконання будівельних робіт, що свідчить про наявність ознак самочинного будівництва у розумінні частини першої статті 376 Цивільного кодексу України.
Водночас, як вже зазначалось судом вище, сам по собі факт самочинного будівництва не є безумовною підставою для знесення такого об'єкта.
Відповідно до частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України, знесення самочинного будівництва є виключним заходом, який може бути застосований лише за наявності передбачених законом умов, зокрема:
- якщо така забудова порушує права інших осіб;
- якщо проведення перебудови є неможливим;
- якщо особа відмовляється від проведення перебудови.
Аналогічна правова позиція закріплена і в положеннях статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", які передбачають звернення до суду із позовом про знесення лише за умови неможливості усунення порушень іншим способом.
Разом з тим, звертаючись до суду з позовними вимогами щодо зобов'язання відповідачку знести за власний рахунок самочинно збудовані об'єкти позивачем у даній справі не доведено: наявності порушення прав інших осіб у зв'язку із здійсненим будівництвом; істотних порушень будівельних норм, що унеможливлюють експлуатацію об'єкта; неможливості приведення об'єкта у відповідність до вимог законодавства шляхом перебудови; факту відмови відповідачки від здійснення такої перебудови.
Натомість матеріали справи свідчать, що відповідачка вживала заходів щодо виконання припису, про що, вданому випадку, свідчить її звернення до відповідача із клопотання про надання вихідних даних - містобудівних умов та обмежень на проектування реконструкції належної ОСОБА_1 квартири.
Про намагання відповідачки своєчасно та в повному обсязі виконати вимоги припису від 21.11.2024 достеменно відомо позивачу, адже, як слідує з матеріалів справи, саме ДАБК ВМР 22.07.2025, за результатом поданої відповідачкою заяви від 16.07.2025, прийняло рішення про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень, покликаючись на невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
З наданої до відповідного рішення ДАБК ВМР примітки слідує, що відмова у видачі містобудівних умов та обмежень зумовлена внесенням в грудні 2024 року, тобто вже після початку будівельних робіт, до Генерального плану м. Вінниця зміни, зокрема, в частині цільового призначення належної відповідачці земельної ділянки, на який розташований об'єкт самовільного будівництва.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується вчинення відповідачкою активних дій спрямованих на виконання вимог припису від 21.11.2024. Проте, саме з незалежних від відповідачки причин, а саме в зв'язку із внесенням Вінницькою міською радо змін до Генерального плану м. Вінниця та, з цих підстав, формування ДАБК ВМР відмовного рішення у видачі відповідачці містобудівних умов та обмежень, вимоги даного припису наразі залишаються не виконаними.
При цьому, суд враховує, що стороною відповідача суду надано технічний звіт та заключення про стан будівельних конструкцій спірного об'єкту, відповідно до якого стан об'єкта є задовільним та дозволяє його подальшу експлуатацію за умови дотримання відповідних рекомендацій. Доказів протилежного позивачем не надано.
Крім того, суд враховує, що спірний об'єкт розташований на земельній ділянці, яка перебуває у власності відповідачки, а також відсутні належні та допустимі докази того, що здійснене будівництво порушує права інших осіб чи суперечить суспільним інтересам, позаяк в матеріалах справи міститься письмова Згода співвласників ОСББ "Гермес-Альфа" будинку АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , в тому числі гр. ОСОБА_3 , які під підпис надали згоду на здійснення ОСОБА_1 будівельних робіт. В той же час, подана до ДАБК ВМР заява гр. ОСОБА_3 не містить інформацію про те, що забудова порушує права її особисто або інших осіб, а лише повідомляє про початок будівельних робіт по АДРЕСА_5 (а.с. 11).
Суд також зазначає, що невиконання припису органу державного архітектурно-будівельного контролю саме по собі не є достатньою та самостійною підставою для знесення об'єктива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
При цьому, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06 березня 2019 року у справі №814/2645/15 та від 31 липня 2018 року у справі №813/6426/14.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 Цивільного кодексу України).
У пункті 24 вказаної Постанов №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» визначено, що знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову. Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна. Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Проте, позивачем під час судового розгляду справи не надано належних і допустимих доказів, що безумовно свідчили б про виконання відповідачкою будівельних робіт всупереч інтересам держави чи суспільства, з істотним порушенням будівельних норм та інтересів інших осіб. Також матеріали справи не містять доказів неможливості перебудови об'єкта або відмови особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.
В той же час, відсутність істотним порушенням будівельних норм та інтересів інших осіб засвідчується наявним в матеріалах справи технічним звітом та заключенням про стан будівельних конструкцій спірного об'єкту, відповідно до якого стан об'єкта є задовільним та дозволяє його подальшу експлуатацію за умови дотримання відповідних рекомендацій.
Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі«Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.
Публічно-правовий характер діяльності позивача спрямований на забезпечення принципу законності у сфері містобудування. Однак, досягатися він повинен не за рахунок порушення чи створення загрози порушення інших охоронюваних законом інтересів.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач всупереч законодавчо передбаченого принципу пропорційності намагається застосувати до відповідачки такий захід впливу, що очевидно не відповідає балансу між несприятливими наслідками та цілями, на досягнення яких спрямована вимога про знесення самочинного будівництва, що вказує на безпідставність позовних вимог.
Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як передбачає частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про те, що позивачем не доведено обґрунтованість своїх вимог, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, заявлений позов не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради (вул. Театральна, 29, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 41042555)
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна