Справа № 761/48940/25
Провадження № 2/761/6163/2026
06 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого-судді: Пономаренко Н.В.
з участю секретаря: Яцишина А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу, -
У листопаді 2025 року до Шевченківського районного суду м. Києва через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між позивачкою, ОСОБА_3 та відповідачем, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було укладено шлюб, про що Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 13 липня 2018 року складено відповідний актовий запис № 1217. Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась донька ОСОБА_4 .
В обґрунтування заяви вказано, що позивачка та відповідач до вересня 2025 р. проживали за однією адресою в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Втім, шлюбні відносини тривалий час між сторонами було втрачено. Тому, з вересня 2025 р., позивачка та відповідач остаточно припинили проживання за однією адресою як подружжя, та проживають за різними адресами.
Позивачем вказано, що фактичні шлюбні відносини між собою сторони не підтримують. Між сторонами сформувались стійкі відмінні погляди на життя та подальше майбутнє, спілкування носить характер регулярних суперечок, сварок, неприйнятного спілкування, що порушує інтереси позивачки. Непорозуміння і сварки розпочались ще задовго до припинення спільного проживання, однак, враховуючи вік дитини, сторони усвідомлювали неможливість розлучення на той час. Відносини вичерпали себе, відмінність поглядів та нездатність спілкування, небажання примирення, стали підставою для висновку про недоцільність збереження шлюбу.
У позовній заяві зазначено, що роздільне проживання, відсутність взаємної підтримки, нездійснення обов'язків щодо утримання одне одного, відсутність емоційного зв'язку, негативна психологічна обстановка внаслідок сварок, є обставинами, що унеможливлюють подальше перебування у шлюбі, свідчать про стійкий розлад шлюбно-сімейних відносин та створюють надмірне психоемоційне навантаження на позивачку.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05.12.2025 прийнято вказану позовну заява до розгляду та відрито провадження у справі, розгляд цивільної справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.02.2026 року надано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на примирення три місяці - до 04 квітня 2026 року. Провадження у справі за вказаним позовом - зупинено.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, про місце дату та час судового засідання повідомлялась належним чином, до суду подано заяву ОСОБА_1 про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, до суду 06.04.2026 надійшла заява представника відповідача - адвоката Кулішенко Т.В. у якій вона просила розгляд справи проводити без участі відповідача та його представника.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з ч. 2 ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Так, згідно зі ст. 112 Сімейного кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , перебувають в зареєстрованому шлюбі з 13 липня 2018 року, який зареєстрований Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1217, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 31 січня 2024 року складено відповідний актовий запис № 103 та видано 01 лютого 2024 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .
Вимогами ст. 112 СК України передбачено, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до положень ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 Сімейного кодексу України).
Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження та під час розірвання шлюбу.
Аналогічні положення містить і Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.1997 року). Так, відповідно до ст.12 зазначеної конвенції, чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права. Крім того, ст.5 Протоколу №7 зазначеної конвенції встановлено, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Згідно положень ч. 3 та ч. 4 ст. 56 Сімейного кодексу України, кожен з подружжя, зокрема, має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Наданий ухвалою суду від 04.02.2026 сторонам строк на примирення позитивного результату щодо збереження сім'ї не дав.
За змістом ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст. ст. 9, 18 Конвенції «Про права дитини», ратифікованої Постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року, № 780-Х11 батьки несуть основну відповідальність за виховання дітей. Найважливіший обов'язок матері і батька це обов'язок виховувати, ростити дитину; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати до самостійного життя, забезпечити здобуття повної загальної освіти, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з ч. 1, 2 і ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Згідно ст.180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Судом встановлено, що шлюб існує формально і його збереження не відповідає інтересам сторін та інтересам їх дитини.
У позовній заяві позивачка вказала, що після розірвання шлюбу бажає змінити прізвище на дошлюбне прізвище -« ОСОБА_1 ».
Відповідно до ст. 113 Сімейного кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище при одруженні, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що сім'я сторін розпалась і подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам та інтересам їх дітей, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 110, 112, 113 СК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд , -
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу, - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), зареєстрований 13 липня 2018 року Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що складено актовий запис № 1217, - розірвати.
Прізвище позивачки ОСОБА_1 після розірвання шлюбу змінити на дошлюбне « ОСОБА_1 ».
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено: 06.04.2026.
Суддя: