Справа № 932/18787/25
Провадження № 2/201/2159/2026
(заочне)
03 квітня 2026 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Стислий виклад позиції позивача.
21 січня 2026 року до Соборного районного суду міста Дніпра з Шевченківського районного суду міста Дніпра за підсудністю надійшла вищевказана позовна заява.
В обґрунтування своїх вимог, представник позивача у позовній заяві посилався на те, що 18 серпня 2023 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір № 1148017 про надання споживчого кредиту. 27 червня 2025 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу № 27062025, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 1148017 від 18 серпня 2023 року набуло ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал». Позивач зазначає, що ТОВ «Слон Кредит» свої зобов'язання перед відповідачем за договором виконав повністю та надало грошові кошти в обумовленому договором розмірі шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки. Оскільки, відповідачка порушила умови договору, у неї утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 33 456,90 грн., з яких: 4 999,99 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 28 456,91 грн. - сума заборгованості за процентами, яку позивач просить стягнути з відповідачки разом із судовими витратами.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 січня 2026 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.
Ухвалою судді від 22 січня 2026 року відкрито провадження у даній цивільній справі та витребувано у АТ «А-Банк» інформацію щодо підтвердження факту належності платіжної картки НОМЕР_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а також підтвердження факту зарахування коштів 18 серпня 2023 року на дану платіжну картку банком-емітентом якої є АТ «А-Банк», у сумі 5 000,00 грн., за ініціативою ТОВ «Слон Кредит» (код ЄДРПОУ 42350798) через платіжного провайдера (платіжну систему) ТОВ «Пейтек».
17 лютого 2026 року до суду від АТ «А-Банк» надійшла запитувана інформація.
Представник позивача надав до суду клопотання, у якому просив задовольнити позов у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував, просив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження та без його участі.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, про день та час слухання справи повідомлялась належним чином, причин не явки суду не повідомила.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Фактичні обставини встановлені судом. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
18 серпня 2023 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір № 1148017 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого ТОВ «Слон Кредит» зобов'язалося передати ОСОБА_1 грошові кошти в кредит у розмірі 5 000,00 гривень на строк 360 днів, стандартна процентна ставка 1,99%.
У постанові КЦС ВС від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18 зазначено, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
У п. 2.1 договору визначено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Згідно відповіді АТ «А-Банк», що надійшла до суду 17 лютого 2026 року на виконання ухвали суду від 22 січня 2026 року вбачається, що банківська картка № НОМЕР_3 емітована на ім'я ОСОБА_2 . З виписки про рух коштів по вказаному рахунку вбачається, що 18 серпня 2023 року на вказану банківську картку було зараховано грошову суму у розмірі 5 000,00 грн.
27 червня 2025 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу № 27062025, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 1148017 від 18 серпня 2023 року набуло ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал».
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки
Судом встановлено, що відповідач своєчасно не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.
З розрахунку заборгованості по кредитному договору, наданого позивачем, вбачається, що розмір заборгованості відповідача за кредитним договором № 1148017 від 18 серпня 2023 року становить 33 456,90 грн., з яких: 4 999,99 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 28 456,91 грн. - сума заборгованості за процентами.
Суд не погоджується із зазначеним розрахунком заборгованості з огляду на наступне.
Щодо відсотків за користування кредитом, слід зазначити наступне.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У постанові КЦС ВС від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, Верховний Суд висловив наступну позицію щодо стягнення непропорційно великої суми відсотків.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23).
Зазначена позиція також висловлена у постанові Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 514/954/24.
Так, дійсно, відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості, первісний кредитор здійснював нарахування процентів за користування кредитом відповідно до встановленої у договорі процентної ставки протягом строку кредитування.
Проте, надмірна тривалість дії кредитного договору (360 днів) та встановлення високої процентної ставки (1,99% за день) призвели до виникнення заборгованості зі сплати процентів у розмірі 28 456,91 грн., що вочевидь є непропорційно високою та призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника (споживача), відтак, вказані умови є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов'язань за цим договором.
Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, який майже у 5,7 разів перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту.
Тож, враховуючи, що зобов'язання має виконуватись належним чином, а також те, що відповідач був обізнаний про необхідність здійснювати сплату процентів за користування кредитними коштами, проте, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів за користування кредитними коштами тілу кредиту, суд виходячи із принципів справедливості, добросовісності та розумності, що розмір заявлених відсотків в даному конкретному випадку не може перевищувати первісного тіла кредиту, тобто, 4 999,99 грн.
За таких обставин розрахунок заборгованості на думку суду повинен виглядати наступним чином: тіло кредиту - 4 999,99 грн. та відсотки за договором 4 999,99 грн., що разом становить 9 999,98 грн.
Тому, з урахуванням зазначеного, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 1558675 від 16 квітня 2024 року у розмірі 9 999,98 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 724,03 грн. (9 999,98 грн. х 2 422,40 грн. : 33 456,90 грн.).
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн., які підтверджує договором про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року, актом наданих послуг від 19 листопада 2025 року, рахунком на оплату від 19 листопада 2025 року.
За ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).
Для підтвердження понесених витрат на послуги адвоката, йому необхідно: укласти у письмовій формі договір; включити до договору умови про порядок визначення вартості наданих послуг за ведення відповідної судової справи (почасова оплата, фіксована сума тощо); включити до договору посилання на реквізити або сторін судової справи, у якій надається правнича допомога; детально фіксувати послуги, які надаються у рамках ведення відповідної судової справи, їх обсяг (витрачений час) та вартість (якщо окремі послуги мають різну вартість); детально фіксувати витрати, які понесені адвокатом у зв'язку із наданням послуг щодо ведення відповідної судової справи (витрати на відрядження, нотаріальні послуги, переклад документів тощо); належно оформляти та зберігати документи, що підтверджують такі витрати; належним чином оформляти платіжні документи під час здійснення оплати послуг адвоката.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Поряд з цим, враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню - стягненню на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 988,90 грн. (9 999,98 грн. х 10 000,00 грн. : 33 456,99 грн.).
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 280-282, 353 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (код ЄДРПОУ 44559822) заборгованість за кредитним договором № 1148017 від 18 серпня 2023 року у розмірі 9 999,98 грн, з яких: 4 999,99 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту та 4 999,99 грн. - сума нарахованих процентів.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (код ЄДРПОУ 44559822) судовий збір в розмірі 724,03 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2 988,90 грн.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», код ЄДРПОУ 44559822, м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, оф. 118/2;
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 .
Суддя С.С. Федоріщев