Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/6817/2026
09 квітня 2026 року місто Київ
справа №365/492/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Згурівського районного суду Київської області від 09 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Хижного Р.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Згурівської селищної ради Броварського району Київської області, Броварської окружної прокуратури Київської області про встановлення юридичного факту та визнання права на майно в порядку спадкування,-
В липні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:
встановити факт його перебування на утриманні ОСОБА_3 не менше одного року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати за ним, як спадкоємцем о за законом після смерті ОСОБА_3 право на земельну частку (пай) у землі, що перебувала у колективній власності КАП «Нива» розміром 3,96 в умовних кадастрових гектарах, згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії КВ №024226.
В обґрунтування вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який до дня смерті проживав в смт Згурівка Згурівського району Київської області.
Вказував, що за життя ОСОБА_4 склав заповіт, яким належний йому житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 , заповів позивачу ОСОБА_1 , який спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняв та отримав у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вищевказаний житловий будинок.
Зазначав, що відповідно до розпорядження Згурівської районної державної адміністрації від 04 червня 1996 року за №407/1 ОСОБА_3 було надано право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КАП «Нива», розміром 3,96 в умовних кадастрових гектарах, місцезнаходження якого Згурівська селищна рада, без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі.
Вказував, що вже після смерті ОСОБА_3 на його ім'я був виготовлений сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КВ № 024226, що зареєстрований у Книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) за №103 від 25 жовтня 1996 року.
Позивач вважає, що є спадкоємцем померлого за законом та до нього перейшло в порядку спадкування право на земельну частку (пай).
Посилався на те, що з 1995 року він був непрацездатною особою та перебував на повному утриманні ОСОБА_3 . Фактично з початку 1994 року і до 13 липня 1996 року позивач отримував від померлого матеріальну допомогу, тобто перебував у нього на повному утриманні, натомість він як більш молодий, доглядав за ним та вів домашнє господарство.
Вказував, що померлий мав свої заощадження, які він отримав від попередньої трудової діяльності. Практично всі кошти були використані ними в спільних інтересах з позивачем. Кошти, які надавав померлий були основним і постійним джерелом засобів існування для позивача, так як в той час він мав проблеми із працевлаштуванням.
Зазначав, що йому у видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусом було відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа на земельну частку (пай) та відсутністю документальних доказів перебування позивача на утриманні померлого.
Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 09 грудня 2025 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
На обґрунтування вимог посилався на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було неправильно та однобоко оцінено докази по справі, які підтверджували предмет позовних вимог, а саме факт утримання позивача ОСОБА_3 , зокрема сам заповіт ОСОБА_3 , який заповів все наявне відоме йому майно (будинок і земельну ділянку) саме позивачу, а не комусь іншому, і не заповів йому відповідний земельний пай лише тому, що на момент складання заповіту вказаний пай ще не був оформлений.
Вказував, що суд не надав належної оцінки і тій обставині, що протягом майже 30 років з дня відкриття спадщини ніхто жодних претензій щодо спірного земельного паю не пред'являв, зокрема і щодо визнання такої спадщини відумерлою чи визнання вказаного паю безхазяйним майном.
Зазначав, що в судовому засіданні показами свідків було доведено, що позивач перебував на утриманні ОСОБА_3 та вирішальну матеріальну допомогу йому надавав саме він, однак суд цю обставину до уваги не взяв.
Посилався на те, що суд першої інстанції допустив неправильну оцінку письмових доказів по справі, а саме медичної документації малолітнього сина позивача, з якої вбачалось, що у відповідний період часу він постійно хворів та відвідував лікаря, а позивач в зв'язку з цим був тимчасово непрацездатним.
Вказував, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні повністю перекрутив та неправдиво виклав надані в ході судового засідання покази численних свідків - сусідів та односельчан позивача, які в ході допиту як свідки чітко та прямо підтвердили той факт, що позивач справді перебував на утриманні гр. ОСОБА_3 перед його смертю, вів з ним спільне господарство, а також був тимчасово непрацездатним в період часу, коли гр. ОСОБА_3 помер.
Зазначав, що суд не надав належної оцінки факту повного визнання позову відповідачем - територіальною громадою, безпідставно взявши до уваги позицію прокуратури, яка всупереч позиції відповідача з невідомих причин вступила у справу на його стороні, адже жодним чином не було доведено, яким саме чином предмет справи зачіпає державний інтерес.
Сторони всудове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від Броварської окружної прокуратури Київської області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки прокуратура не отримувала копію апеляційної скарги та не змогла подати відзив.
Колегія суддів відхиляє вказане клопотання, оскільки як вбачається з матеріалів справи до апеляційної скарги було додано докази її надсилання до електронного кабінету Броварської окружної прокуратури Київської області та відповідно її отримання, що підтверджується квитанцією №5734829 від 23 січня 2026 року та згідно звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду від 02 лютого 2026 року вбачається, що до електронного кабінету Броварської окружної прокуратури Київської області було доставлено надіслану судом апеляційної інстанції ухвалу про відкриття провадження у даній справі. А відтак, Броварська окружна прокуратура Київської областіне була позбавлена можливості подати відзив у строки визначені ЦПК України.
Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина за заповітом та за законом.
Згурівською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа №189 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
За життя ОСОБА_3 склав заповіт, яким належний йому житловий будинок з надвірними будівлями, розташований на АДРЕСА_1 заповідав позивачу ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений Згурівською державною нотаріальною конторою 22 травня 1996 року за реєстровим №1182.
Позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, спадщину у вигляді житлового будинку з надвірними будівлями прийняв у встановленому законом порядку, шляхом подачі до нотаріуса заяви про прийняття спадщини у визначений строк, та отримав у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за заповітом на зазначене вище майно.
Відповідно до розпорядження Згурівської районної державної адміністрації від 04 червня 1996 року за №407/1 ОСОБА_3 було надано право на земельну частку (пай) землі, яка перебувала у колективній власності КАП «Нива», розміром 3,96 в умовних кадастрових гектарах, місцезнаходження якого Згурівська селищна рада, без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі.
Вже після смерті ОСОБА_3 на його ім'я був виготовлений сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КВ № 024226, що зареєстрований у Книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) від 25 жовтня 1996 року №103.
Право на земельну частку (пай), яке належало ОСОБА_3 , є спадщиною, яка не охоплена заповітом померлого, а відтак входить до складу спадщини померлого за законом.
Позивачу було відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай), у зв'язку із ненаданням оригіналу сертифікату, що підтверджує належність права на земельну частку (пай) спадкодавцю, а також не наданням документів, що підтверджують родинні або інші відносини із спадкодавцем.
Судом першої інстанції було досліджено копію медичної книжки сина позивача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2, а також копію свідоцтва про народження останнього.
Згідно з повідомленням відділу фінансування та бухгалтерського обліку Київської обласної прокуратури від 24 січня 2025 року №21-8вих-25, ОСОБА_1 дійсно працював у прокуратурі Згурівського району Київської області на посаді водія 2-го класу протягом 1994-1996 років. За цей період роботи він отримував постійний дохід у вигляді заробітної плати, з якої були утримані та сплачені всі податки.
З листа відділу кадрової роботи та державної служби Київської обласної прокуратури від 14 березня 2025 року № 07-142вих-25, вбачається, що згідно з наявною у відділі інформацією, ОСОБА_1 у трудових відносинах з Київською обласною прокуратурою та прокуратурою Київської області не перебував.
Таким чином, у період 1994-1996 років ОСОБА_1 був працездатним та працював у прокуратурі Згурівського району Київської області на посаді водія 2-го класу. За цей період роботи він отримував постійний дохід у вигляді заробітної плати.
Під час розгляду справи не підтверджено доходи ОСОБА_3 та наявність у нього можливості утримувати позивача.
Позивач не підтвердив належними доказами незадовільний стан здоров'я сина ОСОБА_6 у період 1994-1996 років, внаслідок чого позивач потребував стороннього утримання, як і не підтверджені ці обставини медичною документацією ОСОБА_6 .
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з недоведеності належними та допустимими доказами непрацездатності ОСОБА_1 у період 1994-1996 років, перебування його на утриманні ОСОБА_3 не менше одного року до дня його смерті, та того, що допомога, яку надавав померлий була основним джерелом існування сім'ї ОСОБА_1 та мала постійний (систематичний) характер.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки позовні вимоги в частині встановлення факту перебування на утриманні є недоведеними та не підлягають задоволенню, підстав для задоволення вимоги про визнання права власності на спадкове майно немає.
При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
З огляду на час відкриття спадщини, до цих правовідносин слід застосовувати норми ЦК УРСР (1963 року).
За загальними положеннями про спадкування ЦК УРСР 1963 року, зокрема згідно зі ст. 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Як передбачено ст.525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а згідно зі ст.526 ЦК УРСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця.
Відповідно до ст.531 ЦК УРСР до числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.
Згідно роз'яснень, які викладені у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України, викладених від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Непрацездатні особи можуть бути зараховані до спадкоємців лише за наявності таких умов: а) непрацездатна особа має перебувати на утриманні померлого не менше одного року безпосередньо перед його смертю; б) допомога, яку надавав померлий цій непрацездатній особі, має бути основним джерелом її існування (хоч не обов'язково, щоб вона була єдиним джерелом існування); в) допомога має надаватися систематично.
Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання.
Непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону.
Встановивши відсутність доказів, що позивач був непрацездатною особою, відсутність постійного характеру допомоги ОСОБА_1 від ОСОБА_3 протягом не менше одного року до смерті останнього, а також того, що померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про ненадання судом першої інстанції належної оцінки заповіту ОСОБА_3 , який на думку позивача підтверджує факт його перебування на утримання померлого, не знайшли свого підтвердження, оскільки заповіт не підтверджує факту перебування особи на утриманні.
Отже, доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів, яким суд надав відповідну правову оцінку.
За частиною першою статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).
Стаття 375 ЦПК України встановлює, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законними і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому судове рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Згурівського районного суду Київської області від 09 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня їїухвалення.
Головуючий:
Судді: