Справа № 359/1636/20 Головуючий в 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/1089/2026 Доповідач: ОСОБА_2
08 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника (в режимі ВКЗ) - ОСОБА_8
представника потерпілого - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження № 12019110100001765 від 27.10.2019 року за апеляційними скаргами прокурора Бориспільської окружної прокуратури та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2024 року,
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2024 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Конотоп Сумської області, громадянина України, пенсіонера, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки;
початок строку відбування покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з моменту його затримання в порядку виконання вказаного вироку суду;
до набрання вироком суду законної сили ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді домашнього арешту з визначенням відповідних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України;
цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп. завданої моральної шкоди, та 4173 (чотири тисячі сто сімдесят три) грн. витрат за проведену соціально-психологічну експертизу, 6000 (шість тисяч) грн. витрат на правову допомогу, а всього 210 173 (двісті десять тисяч сто сімдесят три) грн. 00 коп.;
у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_10 відмовлено;
вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.
Відповідно до вироку, 26.10.2019 року, приблизно о 19 год. 00 хв., водій ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно-справним автомобілем «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по автодорозі вулиці Івана Сулими в с. Кучаків Бориспільського району Київської області в напрямку м. Бориспіль.
Під час руху по зазначеній автодорозі, яка має по одній смузі руху в кожному напрямку, біля будинку № 44, водій ОСОБА_7 , проявляючи злочинну недбалість, порушуючи п.п. 2.3 «б», 2.9 «а», 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху України, не був уважним, не врахував дорожню обстановку, перед зміною напрямку руху, не переконався, що це буде безпечно, внаслідок чого виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся із зустрічним мотоциклом «Suzuki SV650», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 , який рухався в напрямку смт. Баришівка.
В результаті ДТП водій мотоцикла «Suzuki SV650», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, які у своїй сукупності, враховуючи їх механізм утворення згідно з висновком експерта № 172Д від 30.12.2019 року за критерієм небезпеки для життя в момент спричинення відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія ОСОБА_7 , який порушив п.п. 2.3 «б», 2.9 «а», 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху України, порушення яких перебуває в прямому причинному зв'язку з вказаною дорожньо-транспортною пригодою, внаслідок якої ОСОБА_10 спричинено тяжкі тілесні ушкодження.
Таким чином, ОСОБА_7 вчинив дії, як виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор вважає, що вирок підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав на те, що ОСОБА_7 свідомо сів за кермо в стані алкогольного сп'яніння та грубо порушив ПДР України, керуючи автомобілем у цьому стані, що призвело до тяжких наслідків та вказує на його байдуже ставлення до життя, здоров'я та безпеки людини. Зазначив, що обвинувачений не надав жодних даних на підтвердження надання ним будь-якої допомоги потерпілому, на момент керування транспортним засобом відповідно до судового рішення був позбавлений такого права у зв'язку із вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не визнав свою вину, не відшкодував заподіяну шкоду та ігнорував судові засідання через що оголошувався в розшук, що свідчить про те, що призначене судом покарання у виді 4 років позбавлення волі не здатне забезпечити реалізацію цілей покарання. Відтак просив оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. В решті вирок залишити без змін.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 вважає, що вирок підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав на те, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення є неумисним, а сам ОСОБА_7 раніше не судимий, є особою похилого віку, пенсіонером, учасником бойових дій (а саме в Афганістані), майором ЗСУ у відставці, хворіє на різні захворювання, має на утриманні дитину неповнолітнього віку, ІНФОРМАЦІЯ_2 , є внутрішньо переміщеною особою, а тому вважає, що ці обставини можуть бути визнані такими, що пом'якшують його покарання. Також вказав, що ОСОБА_7 не визнав свою вину суді першої інстанції, оскільки не міг переступити через себе та зізнатися в тому, чого він не вчиняв. Просив оскаржуваний вирок змінити в частині призначеного покарання, визнавши відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого його похилий вік та наявність хвороб; статус учасника бойових дій; наявність на утриманні дитини неповнолітнього віку та призначивши ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Також просив не позбавляти ОСОБА_7 права керувати транспортними засобами, а в іншій частині вирок залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду; пояснення прокурора, який підтримав вимоги апеляційної скарги прокурора та просив її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту заперечував; пояснення обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та підтримали вимоги апеляційної скарги захисника; представника потерпілого, яка не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2024 рокув частині фактичних обставин справи, доведеності вини ОСОБА_7 та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України учасниками судового провадження не оспорюється. У звязку із цим вирок у цій частині, відповідно до положень ч. 1 ст. 404 КПК України судом апеляційної інстанції не перевірявся. Підстав для виходу за межі апеляційних вимог в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, колегія суддів вважає слушними та обґрунтованими.
Так, відповідно до положень ст. 65 КК України, при призначенні покарання враховується ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким необережним злочином проти безпеки руху та експлуатації транспорту, яке вчинюється джерелом підвищеної небезпеки, конкретні обставини його вчинення, характер допущених обвинуваченим порушень Правил безпеки дорожнього руху, свідоме нехтування обвинуваченим правил безпеки та правил дорожнього руху України, що спричинило непоправні наслідки для потерпілого, поведінку ОСОБА_7 під час та після вчинення кримінального правопорушення, його ставлення до вчиненого, відсутність пом'якшуючих обставин та наявність обтяжуючої обставини, якою суд визнав вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має місце реєстрації та місце постійного проживання, має певні соціальні зв'язки, досяг пенсійного віку, суспільно корисною працею не займається, має проблеми зі здоров'ям, однак не є інвалідом та не є військовослужбовцем, притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладенням стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10 200 гривень з позбавлення права керування транспортними засобами на 1 рік, а також допускав неодноразові неявки до суду під час розгляду кримінального провадження без поважних причин, тобто ухилявся від суду, у зв'язку з чим оголошувався в розшук. Крім того, судом враховано позицію обвинуваченого під час судового розгляду, який не визнав вини та цивільний позов і намагався перекласти свою вину на потерпілого, а також не відшкодував завдану потерпілому ОСОБА_11 матеріальну та моральну шкоду.
Однак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції неналежним чином врахував дані про особу обвинуваченого та конкретні обставини вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, у тому числі його характер і ступінь суспільної небезпечності та заподіяні наслідки.
Так, суд першої інстанції, незважаючи на прийняті ним до уваги дані про особу обвинуваченого та конкретні обставини кримінального правопорушення, не належним чином врахував те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, яке є тяжким злочином проти безпеки руху та експлуатації транспорту, ОСОБА_7 вчинив, керуючим транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, проявляючи злочинну недбалість, порушуючи Правила дорожнього руху України, в результаті чого водій мотоцикла ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що вказує про підвищену суспільну небезпечність вчиненого ним кримінального правопорушення, оскільки воно є одним із найнебезпечніших правопорушень на транспорті при керуванні джерелом підвищеної небезпеки та може створювати загрозу життю та здоров'ю всіх учасників дорожнього руху -водіїв, пасажирів транспортних засобів та пішоходів.
Також судом неналежно враховано дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який свою вину не визнав та цивільний позов заперечував, не розкаявся у скоєному, відразу після ДТП не викликав швидку допомогу, станом здоров'я потерпілого не цікавився. Крім того, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції обвинувачений продовжував стверджувати про свою невинуватість, намагаюсь перекласти провину на потерпілого, вказуючи про те, що це саме він виїхав на зустрічну смугу, хоча в ході судового розгляду його вина була доведена в повному обсязі, відповідно до пояснень представниці потерпілого обвинувачений не намагався відшкодувати завдану шкоду здоров'ю потерпілого та навіть жодного разу не вибачився, отже навіть після ухвалення щодо нього обвинувального вироку не усвідомив протиправність своєї поведінки, не здійснив заходів з відшкодування заподіяної шкоди, не зробив висновки про ту непоправну шкоду, яка ним заподіяна, що свідчить про відсутність у нього критичної оцінки своїм діям, внаслідок яких ним було заподіяно ОСОБА_11 такі тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній втратив нижню кінцівку та став особою з інвалідністю, що спричинило невідворотні зміни на все його життя, та відсутність у ОСОБА_7 ознак жалю та каяття з цього приводу, що вказує на те, що на цей час ОСОБА_7 так і не усвідомив тяжкості та наслідків вчиненого ним кримінального правопорушення.
Таким чином, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, з яких вбачається, що ОСОБА_7 , керуючи технічно-справним автомобілем в стані алкогольного сп'яніння, проявляючи злочинну недбалість, порушуючи Правила дорожнього руху України, не будучи уважним, не врахувавши дорожню обстановку, не переконавшись перед зміною напрямку руху, що це буде безпечно, виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся із зустрічним мотоциклом під керуванням ОСОБА_10 , в результаті чого водій мотоцикла отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких отримав інвалідність, дані про особу обвинуваченого, які містяться в матеріалах провадження, поведінка обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення та під час судового розгляду як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, зокрема категоричне заперечення своєї вини та не усвідомлення тяжких наслідків вчиненого ним діяння, спосіб та характер вчиненого ним кримінального правопорушення та його наслідки, на думку колегії суддів, вказують на підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого ОСОБА_7 та неможливість досягнення мети покарання, зокрема виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень за умови призначення йому покарання, яке визначене судом першої інстанції, тобто майже у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією статті, за якою він засуджений.
Таким, що буде відповідати особі обвинуваченого та меті покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК України, на думку колегії суддів, буде покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційна скарга прокурора не містить таких обґрунтованих доводів, які б зумовлювали необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 8 років позбавлення волі та, на думку колегії суддів, такий розмір покарання за встановлених обставин справи буде занадто суворим для обвинуваченого та не відповідатиме тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, а тому підстав для посилення цього покарання шляхом збільшення його розміру до покарання у виді 8 років позбавлення волі, як про це просив прокурор в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , то колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення.
Так, посилання захисника на необхідність визнання відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого його похилий вік та наявність хвороб; статус учасника бойових дій; наявність на утриманні дитини неповнолітнього віку, колегія суддів вважає безпідставним, адже за своєю суттю обставинами, які пом'якшують покарання визнаються такі обставини, які свідчать про зниження ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення або зменшення суспільної небезпечності особи, однак яким чином наведені захисником обставини знизили суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, апеляційна скарга не містить.
Крім того, з оскаржуваного вироку вбачається, що наведені обставини були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання, як і те, що він раніше не судимий, є особою похилого віку, пенсіонером, а його дії були скоєні з необережності, однак вказані обставини хоч і позитивно характеризують особу обвинуваченого, однак самі по собі, без урахування конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, не можуть свідчити про наявність таких обставин, які безумовно приводять колегію суддів до переконання про можливість зменшення призначеного судом покарання, тоді як характер вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_7 керував автомобілем в стані алкогольного сп'яніння та виїхав на зустрічну на зустрічну смугу руху, де зіткнувся із зустрічним мотоциклом під керуванням ОСОБА_10 , в результаті чого він отримав тяжкі тілесні ушкодження, вказує про підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого ОСОБА_7 , виправлення якого, на думку колегії суддів, неможливе за умови призначення йому покарання, яке просить захисник у виді 3 років позбавлення волі, тобто у мінімальних межах, визначених санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, і таким чином підстави для застосування положень ст. 75 КК України відсутні.
Доводи захисника про те, що ОСОБА_7 не визнав свою вину суді першої інстанції, оскільки не міг переступити через себе та зізнатися в тому, чого він не вчиняв, колегія суддів відхиляє, адже вина обвинуваченого у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, повністю доведена вироком суду, який з підстав невинуватості ОСОБА_7 ніким не оскаржувався та відповідно апеляційним судом не переглядався, а тому в цій частині вирок суду вважається законним та обґрунтованим. З огляду на викладене, апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого та частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції є, у тому числі, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Також підставою для скасування вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
За змістом ч. 1 ст. 420 КПК України, підставою для ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції є, зокрема, необхідність застосування більш суворого покарання.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково та вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Бориспільської окружної прокуратури задовольнити частково.
Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2024 рокущодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання.
Ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_7 відраховувати з моменту затримання, а саме з 07.04.2026 року.
В решті вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2024 року залишити без змін.
Вирок може бути оскаржено у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той же строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4