справа №501/1856/25 Головуючий у І інстанції - Захарчук С.С.
апеляційне провадження №22-ц/824/3097/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
09 квітня 2026року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
У квітні2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що30.03.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №4515963 про надання споживчого кредиту.
Згідно умов кредитного договору: сума кредиту складає 4100 грн.
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 за кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 4100 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 29625,12 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4100 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 23475,12 грн., заборгованості за штрафом у розмірі 2050 грн.
Враховуючи невиконання ОСОБА_1 своїх боргових зобов'язань перед кредитором, 14.11.2024 між ТОВ «Лінеруа Україна», як клієнтом, та ним, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», як фактором, було укладено Договір факторингу №14/11/2024, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за Кредитним договором.
Отже, до нього відповідно до укладеного Договору факторингу №14/11/2024 перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором у загальному розмірі 29625,12 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4100 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 23475,12 грн., заборгованості за штрафом у розмірі 2050 грн.
Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 29625,12 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4100 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 23475,12 грн., заборгованості за штрафом у розмірі 2050 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року зазначений вище позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором №4515963 від 30.03.2024 у розмірі 4100 грн. та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням в частині незадоволених позовних вимог, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Наголошує на тому, що нарахування заборгованості здійснювалось відповідно до пунктів кредитного договору №4515963 від 30.03.2024.
Зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення процентів та штрафу, належним чином не дослідив умови кредитного договору, зокрема, договір про споживчий кредит №4515963 встановлює порядок та строк нарахування процентів та штрафу за наданим кредитом.
Також звертає увагу, що ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить посилання на те, що положення договору, яке визнано несправедливим, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнано недійсним. Отже, вказана норма законодавства передбачає наявність окремої вимоги споживача про визнання недійсною умови договору з підстав її несправедливості. Позичальником не пред'явлено вимоги про визнання умов договору недійсними, щодо установлення розміру процентної ставки. Вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у договорі №3428175 від 31.01.2023 року, підписаний сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов договору. Умови договору викладено чітко та з повною інформацією стосовно умов кредитування, з якими відповідач погодився, підписавши договір, і додаткових заперечень щодо цих умов він не заявляв.
Вказані обставини суд першої інстанції в повній мірі не врахував, та як наслідок, прийшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог частково.
Просило суд, скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що30.03.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №4515963 про надання споживчого кредиту.
Відповідно до п. 1.1 договору, укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт або Мобільний додаток. Електронна ідентифікація Споживача здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому, Споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ТС Товариства.
Відповідно до п. 1.2 договору, на умовах, встановлених Договором, Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
Відповідно до п. п. 1.2.1, 1.3 договору, сума кредиту(загальний розмір) складає: 4100 гривень. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком № 1 до цього Договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в Договорі. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору.
Відповідно до п.п. 1.4, 1.4.1 тип процентної ставки - фіксована, стандартна процентна ставка становить 2,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах строку всього кредиту, знижена процентна ставка становить 0,38% за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 2.1 договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки або іншої платіжної картки, реквізити якої надані Споживачем Товариству з метою отримання кредиту № НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 9.9 договору, підписуючи цей договір, споживач підтверджує, зокрема, що: -перед укладенням цього Договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст.9 Закону України «Про споживче кредитування; б) вказана в ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на Веб-сайті;
-він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «Лінеура Україна», (далі - Правила), що розміщені на Веб-сайті та затверджені наказом №07-ОД від 19.02.2020 року, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Згідно листа ТОВ «Пейтек Україна» вих. № 20241114-1966 від 14.11.2024 між ТОВ «Пейтек Україна» та ТОВ «Лінеура Україна» було укладено договір на переказ, 30.03.2024 на банківську картку № НОМЕР_2 були перераховані кошти у розмірі 4100 грн.
14.11.2024 між ТОВ «Лінеруа Україна», як клієнтом, та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», як фактором, було укладено Договір факторингу №14/11/2024, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за Кредитним договором.
Відповідно до реєстру боржників ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4515963 від 30.03.2024 у загальному розмірі 29625,12 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4100 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 23475,12 грн., заборгованості за штрафом у розмірі 2050 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи на підставі поданих стороною позивача доказів, які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, свідчать про те, що ОСОБА_1 не виконав в повному обсязі передбачених кредитним договором обов'язків по поверненню одержаних в якості кредиту грошових коштів, що у свою чергу відповідно до закону та умов договорів є підставою для стягнення з відповідача на користь кредитора ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованості за тілом кредиту в сумі 4100 грн.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення відсотків та штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ні в позовній заяві, ні в доданих документах не надано доказів на обґрунтування вимог щодо стягнення заборгованості за нарахованими відсотками, а саме: не надано обґрунтованого розрахунку заборгованості за нарахованими відсотками з урахуванням кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, не вказано розмір облікової ставки, а тому, правових підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитними коштами у розмірі 23475,12 грн. немає.
Крім того, у порушення вимог ЦПК України, позивачем не надано обґрунтованого розрахунку розміру штрафу, який він просить стягнути з відповідача, а отже правові підстави для стягнення з відповідача штрафу за договором у розмірі 2050 грн. відсутні.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями ст. 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Як встановлено судом, довідкою про ідентифікацію підтверджено, що ОСОБА_1 уклав договір №4515963 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30.03.2024 за допомогою одноразового ідентифікатора.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, відповідач не виконував належним чином своїх обов'язків за кредитним договором, у зв'язку із чим виникла заборгованість у розмірі 29625,12 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4100 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 23475,12 грн., заборгованості за штрафом у розмірі 2050 грн.
14.11.2024між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено Договір факторингу №14/11/2024, відповідно до якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором, укладеного з ОСОБА_1 .
Заборгованість відповідачем не сплачена.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позичальник ОСОБА_1 не виконує належним чином свої зобов'язання по укладеному договору, в результаті чого утворилася заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором №4515963 від 30.03.2024в розмірі 4100 грн. Факт отримання кредитних коштів ОСОБА_1 не спростований, вказаний кредитний договір є чинними, в установленому законом порядку недійсними не визнавався.
Звернувшись до суду із цим позовом, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №4515963 від 30.03.2024, у розмірі 29625,12 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4100 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 23475,12 грн., заборгованості за штрафом у розмірі 2050 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків у розмірі 23475,12 грн. та штрафу у розмірі 2050 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи те, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не надало доказів на обґрунтування вимог щодо стягнення заборгованості за нарахованими відсотками, тане надало обґрунтованого розрахунку розміру штрафу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правових підстав для задоволення позову в цій частині немає.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Лінеура Україна», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку колегії суддів, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Таким чином, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та частинах 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 (провадження №61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до п. 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Отже, положення кредитного договору щодо різних відсоткових ставок не відповідають загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 , стягнення суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4100 грн. за кредитним договором №4515963 від 30.03.2024, та відмову у стягненні відсотків і штрафу.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Окрім того, апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Будь-яких доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382-384 України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба