Справа № 991/2571/26
Провадження № 11-сс/991/253/26
07 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 березня 2026 року, якою відмовлено у задоволенні його скарги на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 24.03.2026 відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_5 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), що полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР).
ОСОБА_5 не погодився з цим рішенням та звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Просить скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.03.2026, постановити нову, якою задовольнити скаргу, визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою від 14.03.2026, зокрема, у частині, що стосується керівних посадових осіб Одеської обласної прокуратури та громадянина Данії ОСОБА_6 , зобов'язати уповноважених осіб НАБУ невідкладно внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінальних правопорушень за його заявою та надати витяг із ЄРДР.
У апеляційній скарзі ОСОБА_5 зазначає, що ухвала слідчого судді - незаконна, необґрунтована, постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Посилається на такі обставини.
1. Слідчий суддя, відмовляючи у задоволенні скарги, послався на ч. 1 ст. 482-2 КПК України, попри те, що заява стосувалася вчинення злочинів не лише народними депутатами, а й керівними посадовими особами Одеської обласної прокуратури та громадянином Данії ОСОБА_6 . Тобто слідчий суддя застосував розширювальне тлумачення, поширивши дію спеціальної норми на осіб, яких вона не стосується.
2. Орган досудового розслідування, всупереч імперативним вимогам ст. 214 КПК України, розглянув заяву та дійшов до висновку про відсутність ознак кримінальних правопорушень для внесення відомостей до ЄРДР.
Відповідь від 24.03.2026 № 112-294/9805 є суперечливою. НАБУ стверджує про відсутність підстав для внесення відомостей. При цьому службовою запискою передає заяву до Управління комунікацій «для подальшого розгляду та надання відповіді заявнику». Такі дії є несумісними з повною і належною оцінкою доводів заяви та свідчать про не здійснення процесуальних дій, визначених у ст. 214 КПК України.
3. Сумніви у підслідності окремих епізодів не є підставою для відмови у внесенні відомостей до ЄРДР. Відповідно до ч. 2 ст. 218 КПК України питання підслідності вирішується в межах розпочатого провадження, а не шляхом відмови від реєстрації.
4. ОСОБА_5 позбавлено права на захист від корупційних посягань наведених ним суб'єктів, що суперечить ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
У судове засідання ОСОБА_5 та представник НАБУ, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. У апеляційній скарзі та окремих клопотаннях ОСОБА_5 просив здійснити розгляд апеляційної скарги без його участі.
Згідно із ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. У зв'язку із чим, колегія суддів постановила розглянути скаргу за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу слідчого судді в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні, зокрема, може бути оскаржена бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Згідно із ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним із будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
При цьому в ЄРДР відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України вноситься короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
Положеннями ч. 4 ст. 214 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Із аналізу вказаних норм вбачається обов'язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення. При цьому визначена КПК України процедура не свідчить, що взагалі відсутні критерії для внесення чи невнесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду в постанові від 30.09.2021 у справі № 556/450/18, провадження № 51-4229км20, дійшов до висновку, що слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їхнього змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Таким чином, підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, із яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких вноситься до ЄРДР.
Із огляду на наведене, неспроможним є твердження апеляційної скарги про те, що орган досудового розслідування діяв всупереч імперативним вимогам ст. 214 КПК України, адже розглянув заяву та дійшов до висновку про відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР.
Як вбачається з матеріалів провадження, 14.03.2026 ОСОБА_5 звернувся до НАБУ із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
У заяві йшлося про можливу причетність до вчинення тяжких корупційних злочинів, передбачених ст. 369-2, 369, 364 КК України, спеціальних суб'єктів - чинних народних депутатів України та керівних посадових осіб Одеської обласної прокуратури. Вказані особи, на переконання ОСОБА_5 , діють у корупційних інтересах іноземного громадянина ОСОБА_6 із метою тиску на викривача корупції, блокування слідства в інших кримінальних провадженнях щодо ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах та доведення до банкрутства.
Відтак, ОСОБА_5 вважає, що вказані особи, серед яких є народні депутати України, вчинили кримінальні правопорушення, передбачені ст. 369-2, 369, 364 КК України.
Положеннями ч. 1 ст. 482-2 КПК України визначено, що відомості, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення народним депутатом України, вносяться до ЄРДР Генеральним прокурором (особою, що виконує обов'язки Генерального прокурора) у порядку, встановленому цим Кодексом.
Із огляду на зазначену процесуальну норму, детективи НАБУ не наділені повноваженнями вносити до ЄРДР відомості, які можуть свідчити про вчинення кримінальних правопорушень народними депутатами України.
Тому слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність бездіяльності уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення відомостей за заявою ОСОБА_5 , у якій він покликався на причетність до ймовірного вчинення кримінальних правопорушень народних депутатів України.
Натомість доводи апеляційної скарги у цій частині, колегія суддів вважає безпідставними.
Разом із цим, оскільки у заяві іде мова про спільне вчинення кримінальних правопорушень не лише народними депутатами України, а й керівними посадовими особами Одеської обласної прокуратури, тобто особами, що не мають відповідного статусу, внесення уповноваженими особами НАБУ відомостей до ЄРДР щодо таких кримінальних правопорушень без посилання на дії осіб, які є народними депутатами України, є неможливим. Якщо ж таке посилання буде здійснено, то воно суперечитиме приписам ч. 1 ст. 482-2 КПК України.
Відтак, неспроможними є твердження апеляційної скарги про те, що слідчий суддя, пославшись на ч. 1 ст. 482-2 КПК України, не врахував, що заява стосувалася вчинення злочинів також керівними посадовими особами Одеської обласної прокуратури та громадянином Данії ОСОБА_6 .
Також слід відхилити аргументи апеляційної скарги про те, що сумніви у підслідності окремих епізодів не є підставою для відмови у внесенні відомостей до ЄРДР, адже обов'язок, передбачений ч. 1 ст. 214 КПК України, покладається на належного суб'єкта досудового розслідування. Якщо ж із заяви прямо вбачається, що кримінальне правопорушення віднесене до підслідності іншого органу (ст. 216 КПК України), внесення відомостей неналежним органом суперечило б вимогам закону та принципу визначеності підслідності.
Безпідставним є й твердження апеляційної скарги про суперечливість позиції НАБУ, адже після того як орган досудового розслідування встановив відсутність об'єктивних даних, що свідчать про вчинення кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності детективів НАБУ, службовою запискою заяву ОСОБА_5 було спрямовано до Управління комунікацій та зовнішніх зв'язків задля забезпечення подальшого її розгляду з інших підстав.
Посилання апеляційної скарги на позбавлення ОСОБА_5 права на захист від корупційних посягань наведених ним суб'єктів та порушення ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки незгода особи з рішенням уповноваженого органу не свідчить про порушення права на захист. Відповідно до ст. 20, 24 КПК України таке право забезпечується можливістю користування захисником/представником, подання доказів і оскарження відповідних рішень. Тому за відсутності доведеного обмеження цих прав підстав вважати їх порушеними немає.
Інших конкретних доводів щодо можливої невідповідності ухвали вимогам ст. 370 КПК України апеляційна скарга не містить.
Із огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про необґрунтованість апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та скасування ухвали слідчого судді. Тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст. 404, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 березня 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3