Справа № 543/887/25 Номер провадження 22-ц/814/1459/26Головуючий у 1-й інстанції Гришко О. Я. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
02 квітня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді: Чумак О.В.,
суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Кузьмич Наталії Олександрівни
на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 25 листопада 2025 року, ухвалене суддею Гришко О.Я.
по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-
У вересні 2025 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.04.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 був укладений договір № 2109752398068. Згідно умов договору сума кредиту становить 4600,00 грн.
Згідно п. 1.4. договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: а) 2.00 % за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1.64 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а); в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.6); г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в). Позивач зазначає, що відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, позикодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договором.
01.12.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факиторингу № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами позичальників, в тому числі за договором № 2109752398068.
10.03.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами позичальників, в тому числі за договором № 2109752398068.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором, ТОВ «Коллект Центр» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 2109752398068 від 07.04.2021 у розмірі 58582,84 грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн. та понесені витрати на правову допомогу в розмірі 16000,00 грн.
Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 25 листопада 2025року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договоромзадоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором № 2109752398068 від 07.04.2021 у розмірі 58582,84 грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 8000 грн.
Рішення суду обґрунтоване тим, що відповідач свої зобов?язання за кредитним договором № 2109752398068 від 07.04.2021 року належним чином не виконав, право грошової вимоги за яким перейшло до позивача на підставі Договору факторингу № № 10-03/2023/01 від 10.03.2023, що свідчить про наявність правових підстав для стягнення заборгованості, яка виникла за вищевказаним кредитним договором.
Не погодившись з даним рішенням місцевого суду його в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Кузьмич Н.О., просила його скасувати у відповідній частині та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вказаний у договорі розмір відсотків за користування кредитом є несправедливим, адже сума нарахованих відсотків є непропорційно високою відносно тіла кредиту, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальнику.
Окрім того, долучена позивачем форма реєстру боржників та акти прийому-передачі не містять відомостей про те, що саме борг відповідача ОСОБА_1 було передано ТОВ «Служба миттєвого кредитування» до ТОВ «Вердикт Капітал».
Також зазначив, що матеріали справи не містять доказів вчинення позичальником дій спрямованих на пролонгацію дії договору, тому нарахування відсотків було здійснено поза межами строку кредитування.
Вказав, що надані позивачем ксерокопії розрахунків боргу є внутрішніми документами товариств та не містять відомостей, які б дозволили перевірити чи видавалися відповідачу кредитні кошти, а тому не є належними доказами заборгованості.
Судом першої інстанції не взято до уваги, що ОСОБА_1 , як військовослужбовець, має право на соціальний та правовий захист військовослужбовців, зокрема щодо звільнення від сплати процентів за користування кредитом.
Також вважає недоведеними вимоги позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу, оскільки надані позивачем докази на її підтвердження не містять відомостей про те, що правничі послуги надавались саме щодо стягнення заборгованості ОСОБА_1 , а також не надано платіжного доручення на підтвердження сплати гонорару.
Від представника ТОВ «Коллект Центр» до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 53982,84 грн., тому в іншій частині рішення суду в силу ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду в оскаржуваній частині повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 07.04.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансових послуг № 2109752398068 «Стандартний», згідно з яким останній отримав у користування кредитні кошти в розмірі 4600 грн. (а.с. 30-32, 51, 65-72).
Згідно п. 1.1. договору за цим договором товариство зобов'язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 4600 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил.
Відповідно до п. 1.2. договору кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід'ємною його частиною.
Пунктом 1.3. договору встановлено орієнтовний строк повернення кредиту - 16 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.
Пунктом 1.9 договору зазначено, що граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору): 1 рік.
Договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача Z9 (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч. 6 і 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 ЦК України).
Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору утворилася заборгованість, яка згідно розрахунку ТОВ «Служба миттєвого кредитування» станом на 30.11.2021, складала 36708 грн., з яких: 4600 грн. заборгованість за тілом кредиту, 32108 грн. заборгованість за відсотками (а.с. 8-9).
01.12.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» був укладений договір факторингу № 1-12 (а.с. 34-45).
Відповідно до витягу № 3 з реєстру боржників до договору факторингу 1-12 від 01.12.2021 TOB «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 2109752398068, в розмірі 36708 грн., з яких: 4600 грн. заборгованість за тілом кредиту, 32108 грн. заборгованість за відсотками (а.с. 46-49).
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №2109752398068 від 07.04.2021 ТОВ «Вердикт Капітал» нарахувало відповідачу, станом на 10.03.2023, заборгованість в розмірі 81516,14 грн., з яких: 4600 грн. заборгованість за тілом кредиту, 76916,14 грн. відсотки (а.с. 10).
10.03.2023 між ТОВ «ФК Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» був укладений договір № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги (а.с. 13-26).
Згідно витягу з реєстру боржників до договору № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.03.2023 TOB «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором № 2109752398068, в розмірі 81516,14 грн., з яких: 4600 грн. заборгованість за тілом кредиту, 76916,14 грн. заборгованість за відсотками (а.с. 27-29, 33).
З розрахунку заборгованості вбачається, що позивач нарахував відповідачеві заборгованість за договором № 2109752398068, яка, на думку позивача, станом на 21.08.2025 становить 81516,14 грн., з яких: 4600,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 76916,14 грн. заборгованість за відсотками (а.с. 11).
Враховуючи принцип диспозитивності, розумності, співмірності та пропорційності, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 58582,84 грн., яка складається з заборгованості по тілу кредиту у сумі 4600 грн., заборгованості по нарахованим відсоткам у сумі 53982,84 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Пунктом 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі Закону) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною четвертою статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб'єкта електронної комерції.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.
Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.01.2021 у цивільній справі № 524/5556/19: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позичальником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено…».
Без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.
Договір підписано відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором Z9, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про узгодження між сторонами істотних умов договору, зокрема, щодо строків та розміру нарахування відсотків.
Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується наявною в матеріалах справи випискою за період з 07.04.2021 по 12.04.2021, що згідно ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є належним та допустимим доказом, що підтверджують рух коштів на конкретному банківському рахунку (а.с. 148-149).
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Посилання апелянта, що нарахований позивачем розмір процентів за кредитними договорами є непропорційно великою сумою компенсації та не відповідає засадам справедливості, добросовісності та суперечить вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо неприпустимості встановлення у договорі несправедливих умов, суд оцінює критично, з огляду на наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
З огляду на положення ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» включення у договори із споживачем умов, які є несправедливими, є підставою для визнання таких умов недійсними.
Однак, відповідачем не надано доказів на підтвердження визнання кредитних договорів в судовому порядку недійсними, в цілому або в частині. При цьому колегія суддів зазначає, що відповідачем при розгляді справи в суді першої інстанції зустрічних вимог про визнання кредитного договору недійсним в частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв'язку з їх невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» не заявлялося.
Отже, в силу вказаної вище презумпції правомірності правочину (ст.204 ЦК України) правомірність положень цього договору презюмується.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Твердження апелянта щодо нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору є необгрунтованими, оскільки відповідно до умов укладеного договору, визначено два окремих строки кредитування, орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів, який передбачає право позичальника користуватися пільговими умовами договору, а саме пільговими відсотками за користування кредитними коштами та граничний строк користування - 1 рік (365 днів).
Тобто, договором передбачено та погоджено сторонами граничний строк користування кредитними коштами - 1 рік, в межах якого і було здійснено нарахування відсотків, оскільки, позичальник не скористалася своїм право щодо повернення кредитних коштів у рекомендований (пільговий) строк, тобто у строк найнижчої відсоткової ставки за користування.
Отже, договір про надання фінансових послуг № 2109752398068 був укладений 07.04.2021 року, однак відповідач кредитні кошти протягом 16 днів не повернув, тому кредитодавець продовжив нараховувати позичальнику проценти за користування кредитними коштами в межах граничного строку кредитування один рік, тобто до 07.04.2022 року.
Відтак, період з 07.04.2021 по 07.04.2022 року є періодом правомірного користування позичальником кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, який супроводжувався нарахуванням процентів.
Водночас позивач просить стягнути з відповідача відсотки за користування кредитом не в повному розмірі, а скориставшись своїм правом зменшив їх розмір з 76916,14 грн. до 53982,84 грн.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до положень статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора. Виходячи із загальних правил та положень ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Обсяг цих прав та умови їх переходу визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора.
У справі, що переглядається матеріалами справи підтверджено, що право вимоги по кредитному договору передані ТОВ «Служба миттєвого кредитування»» на користь ТОВ «Коллект Центр» на підставі договору факторингу та належним чином завіреного реєстру боржників до даного договору.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про безпідставність нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами в зв'язку з тим, він як військовослужбовець Збройних Сил України, приймав участь у веденні бойових дій з метою відсічі збройної агресії рф проти України і відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їй сімей» як військовослужбовець, який брав безпосередню участь у відбитті та стримуванні збройної агресії рф проти України, звільняється від нарахування відсотків за користування кредитними коштами, а також пені та штрафів, апеляційний суд враховує наступне.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18), від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19 (провадження № 61-7310св24) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
Проте, відповідач не надав доказів виконання вищевказаного обов'язку, що виключає підстави для застосування до спірних правовідносин частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності витрат на правничу допомогу надану позивачу в суді першої інстанції, оскільки надані позивачем докази на її підтвердження не містять відомостей про те, що правничі послуги надавались саме щодо стягнення заборгованості ОСОБА_1 , а також не надано платіжного доручення на підтвердження сплати гонорару, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позиваем долучено договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024, заявку на надання юридичної допомоги № 1149 від 01.07.2025 щодо надання послуг по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 (а.с. 58-63).
Посилання апелянта на відсутність доказів оплати гонорару, колегія суддів відхиляє, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права апеляційна скарга не містить.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував норми процесуального права та постановив рішення, яке відповідає закону, тому підстави для задоволення даної апеляційної скарги відсутні.
Отже, враховуючи вищевказане, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кузьмич Наталії Олександрівнизалишити без задоволення.
Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 25 листопада 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.В. Чумак
Судді Ю.В. Дряниця
Л.І. Пилипчук