Справа № 539/1802/25 Номер провадження 22-ц/814/810/26Головуючий у 1-й інстанції Рудалєва Л. В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
31 березня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Ванда А.М.,
з участю відповідача та його представника - адвоката Садового В.В., представника позивача - адвоката Чабаненко В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 вересня 2025 року та додаткове рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 вересня 2025 року, постановлені суддею Рудалєвою Л.В.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
11.04.2025 ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом, у якому просила визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль марки Volkswagen Tiguan, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та здійснити його поділ, а саме: стягнути з відповідача на її користь компенсацію 1/2 його вартості в сумі 290 665,00 грн, після чого залишити автомобіль у власність ОСОБА_1 .
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що із 03.08.2018 перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17.10.2024 (справа №539/3826/24).
За час перебування у шлюбі ними придбано за спільні кошти спочатку автомобіль марки Volkswagen Plus 2006 р.в., який у подальшому було продано, а в подальшому, в липні 2024 року, - автомобіль марки Volkswagen Tiguan, 2013 р.в., д.р.н. НОМЕР_1 . Право власності на указаний транспортний засіб зареєстровано за відповідачем. Оскільки після розірвання шлюбу транспортний засіб залишається у користуванні відповідача та в позасудовому порядку питання його поділу між колишнім подружжям вирішено не було, позивачка просить захистити порушене право в судовому порядку згідно із заявленими позовними вимогами.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08.09.2025 позов задоволено.
Визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 легковий автомобіль марки Volkswagen Tiguan, 2013 року випуску, об'єм двигуна 1984 кб.см, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та поділити його між ними по 1/2 частині кожному.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половину вартості автомобіля у сумі 290665,00 грн.
Після отримання ОСОБА_2 компенсації за 1/2 частку вартості автомобіля, легковий автомобіль марки Volkswagen Tiguan, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 залишено у власності ОСОБА_1 .
Компенсовано ОСОБА_2 за рахунок держави понесені нею витрати по оплаті судового збору в розмірі 2906,65 грн.
Рішення міськрайонного суду вмотивовано тим, що спірний автомобіль придбаний сторонами за час перебування у шлюбі, є спільним майном подружжя. Також судом враховано, що позивачка, як співвласниця цього майна, має право на рівну його частину, проте дана річ є неподільною, а автомобіль знаходиться у користуванні відповідача, тому дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Додатковим рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22.09.2025 стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Із рішеннями міськрайонного суду не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування обставин, просить рішення міськрайонного суду скасувати й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову та компенсації правничих витрат позивачки.
Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення поза увагою суду першої інстанції залишилися той факт, що при проходженні військової служби по мобілізації та участі в АТО із 2014 року він отримав поранення та захворювання, які у подальшому призвели до звільнення із військової служби та отримання ІІ групи інвалідності. У грудні 2020 року він отримав одноразову грошову допомогу по інвалідності у розмірі 630600,00 грн, які у подальшому використав на придбання спірного автомобіля. Відтак, транспортний засіб був придбаний ним за особисті кошті, а тому не є спільною сумісною власністю подружжя, що виключає підстави для задоволення позову та компенсації понесених позивачкою правничих витрат.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 14.10.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 20.10.2025.
22.01.2026 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив позивачки на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Також просить стягнути з відповідача понесені нею в суді апеляційної інстанції правничі витрати у розмірі 4 650,00 грн.
У суді апеляційної інстанції відповідач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали, наполягаючи на її задоволенні.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити без змін оскаржуване судове рішення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового процесу та вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що із 03.08.2018 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17.10.2024 (справа №539/3826/24)./а.с.7,8 т.1/
14.03.2025 Територіальним сервісним центром №5343 (на правах відділу, м.Лубни) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) повідомлено, що за відомостями Єдиного державного реєстру транспортних засобів станом на 14.03.2025 за ОСОБА_1 значиться зареєстрований автомобіль Volkswagen Tiguan, 2013 року випуску, об'єм двигуна 1984 см.куб, з 04.07.2024 транспортний засіб Volkswagen Plus 2006 р.в., об'єм двигуна 1595 см.куб. був зареєстрований з 08.04.2023, та в подальшому перереєстрований на нового власника./а.с.10 т.1/
Середня ринкова вартість аналога автомобіля (ціна продажу) Volkswagen Tiguan станом на 25.03.2025, який був в експлуатації з 2013 року, згідно із довідником «Бюлетень авто товарознавця», випуск №139 складає 581 330,00 грн./а.с.11-19 т.1/
Відповідач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи./а.с.48 т.1/
24.12.2020 ОСОБА_1 отримав одноразову грошову допомогу по інвалідності у розмірі 630 600,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №3749./а.с.50 т.1/
У судовому засіданні допитано в якості свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Задовольняючи позовні вимоги, міськрайонний суд виходив із того, що спірний транспортний засіб набутий сторонами у період шлюбу, а тому відповідно до ст.ст.60,61 СК України є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи те, що позивачка, як співвласниця цього майна, має право на рівну його частину, проте дана річ є неподільною, а автомобіль знаходиться у користуванні відповідача, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити, визнати автомобіль спільним майном подружжя та здійснити його поділ, шляхом стягнення з відповідача на її користь компенсацію 1/2 його вартості, після чого залишити автомобіль у власності ОСОБА_1 .
При постановленні додаткового рішення, міськрайонний суд виходив із того, що розмір правничих витрат підтверджений належними доказами та підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки у розмірі, заявленому до стягнення (10000,00 грн).
Апеляційний суд із такими висновками міськрайонного суду в повній мірі погодитися не може з таких підстав
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі №756/8056/19).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Із огляду на викладені норми закону та враховуючи надані сторонами докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що спірний транспортний засіб набутий сторонами у період шлюбу, а тому відповідно до статей 60, 61 СК України є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Як раніше наголошувалося, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Між тим, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує і наведений процесуальний обов'язок відповідачем не виконано, а тому за правилами частини четвертої статті 12 ЦПК України він несе ризик настання наслідків із цим пов'язаних.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем придбано спірний автомобіль за власні кошти, на увагу не заслуговують, оскільки належними та допустимими доказами не підтверджено, що відповідачем використано при купівлі спірного транспортного засобу саме кошти, отримані ним як одноразову грошова допомогу по інвалідності.
Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Судам також роз'яснено, що суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (абзац другий частини першої статті 71 СК України) (постанова Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №648/3137/15-ц).
У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім'єю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).
У постанові Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №757/64512/16-ц зазначено, що суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.
Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
У пункті 50 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.
Установивши, що спірний транспортний засіб набутий сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що зазначене майно, виходячи з приписів статті 60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу.
Визначаючи спосіб поділу спірного майна подружжя, міськрайонний суд також правильно врахував усталений сторонами порядок користування таким майном, його вартість, а також дійшов обґрунтованого висновку, що найбільш прийнятним у цьому випадку буде залишити спірний автомобіль у власності відповідача ОСОБА_1 , постановивши до стягнення на користь позивачки ОСОБА_6 грошову компенсацію його частини.
Між тим, колегія суддів вважає наявними підстави для скасування рішення міськрайонного суду в частині, за якою суд дійшов висновку, що лише після отримання ОСОБА_2 компенсації за 1/2 частку вартості автомобіля, легковий автомобіль марки Volkswagen Tiguan, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 буде залишено у власності ОСОБА_1 , що є не прийнятним для сторін та не ефективним у цьому випадку.
Стосовно правомірності додаткового рішення міськрайонного суду, колегія суддів ураховує наступне
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір- обґрунтованим. Наведене відповідає сталій позиції Верховного Суду, зокрема, сформованій у справі №922/445/19 від 03.10.2019 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Із матеріалів справи убачається, що представництво інтересів позивачки ОСОБА_2 у суді першої інстанції забезпечувалося адвокатом Чабаненко В.О. на підставі договору №2/4-25 про надання правової допомоги./а.с.20 т.1/
Згідно із попереднім розрахунком витрат на професійну правничу допомогу, складеним у відповідності до вимог Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», узгоджений розмір правничих витрат становитиме 5000,00 грн./а.с.23/
07.04.2025 адвокатом Чабаненко В.О. складено квитанцію про отримання від ОСОБА_2 гонорару в розмірі 5000,00 грн./а.с.24/
02.09.2025 адвокатом Чабаненко В.О. складено акт наданих послуг на загальну суму 10000,00 грн, що включає у себе: з'ясування обставин звернення, консультація, укладення договору - 45 хв, 908,00 грн; ознайомлення з документами, вивчення нормативної бази, судової практики - 60 зв, 1211,20 грн; складення позовної заяви, виготовлення додатків та їх копіювання - 90 хв, 1816,80 грн; участь у 5 судових засіданнях - 6000,00 грн./а.с.202 т.1/
Визначаючи розмір понесених позивачем правничих витрат, які підлягають компенсації, колегія суддів ураховує, що хоча умови оплати адвокатських послуг є договірними та погодженими на загальну суму 10000,00 грн та вважає за доцільне застосувати позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану у справі №904/4507/18 від 12.05.2020, за якої такі зобов'язання не є обов'язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Відтак, з огляду на фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, які полягають у складання процесуальних документів та участі у судовому засіданні, колегія суддів частково погоджується із доводами апеляційної скарги відповідача та вважає наявними підстави змінити додаткове рішення, зменшивши розмір стягнення правничих витрат понесених позивачем в суді першої інстанції із 10 000,00 грн до 5 000,00 грн.
Також апеляційний суд визнає наявними підстави для відшкодування правничих витрат, понесених позивачкою в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000,00 грн,що відповідатиме принципу пропорційності, критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Інші доводи апеляційної скарги нічим не підтверджені та є власними судженнями відповідача та оцінкою подій.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно зі статтею 141 ЦПК України, враховуючи, що відповідач є інвалідом ІІ групи та звільнений від сплати судового збору, понесені позивачкою витрати на сплату судового збору в розмірі 2906,65 грн слід компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст.ст.367,368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 вересня 2025 року - скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.
В порядку поділу спільного майна подружжя виділити автомобіль марки Volkswagen Tiguan, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у власність ОСОБА_1 .
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки Volkswagen Tiguan, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 290 665,00 грн.
Припинити право ОСОБА_2 на 1/2 частину автомобіля марки Volkswagen Tiguan, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Компенсувати ОСОБА_2 2906,65 грн судового збору за подачу позову за рахунок держави.
Додаткове рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 вересня 2025 року - змінити, зменшивши розмір стягнення правничих витрат до 5000,00 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2000,00 витрат на правову допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06.04.2026.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак