Житомирський апеляційний суд
Справа №296/12496/25 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О. С.
Категорія 68 Доповідач Галацевич О. М.
08 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.
суддів: Григорусь Н.Й.,
Панкеєвої В.А.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі № 296/12496/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Рожкової О.С. у місті Житомирі,
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 30 січня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 25 618,46 грн. У задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, де просить його скасувати в частині відмови у стягненні витрат на придбання ноутбука та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 02 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження.
18 березня 2026 року на адресу Житомирського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі у зв'язку з виконанням ним обов'язків військовослужбовця Збройних Сил України, що підтверджується відповідними документами. Вказав, що на даний час договір з адвокатом про надання правничої допомоги припинено через обмежену комунікацію між ним та представником.
Дослідивши матеріали справи та доводи клопотання, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту цих прав і свобод. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України.
Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право.
А за змістом частини 2 статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За приписами частин 1,2 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Зупинення провадження по справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі №6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи».
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі №6-1957цс16, «межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі».
Так, Указом Президента України №64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який Указами Президента України було неодноразово продовжено та який діє по даний час.
Відповідно до положень Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно пунктів 1, 2 статті 1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Згідно статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 3 цього Закону визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Початок, призупинення і закінчення проходження військової служби визначено статтею 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України передбачено обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
При цьому, вказана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі Збройних Сил України припиняється. Сторона у справі може припинити участь у складі Збройних Сил України ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством.
Наведене правове регулювання дозволяє дійти висновку, що норма пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України може бути застосована судами при вирішенні питання про зупинення провадження у справі лише у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 380/7845/21.
Із копії відповіді Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова від 14.03.2026 №519/2764, доданої до клопотання про зупинення провадження, вбачається, що майор ОСОБА_1 , дійсно з 01.06.2025 проходить військову службу у ЖВІ. Інформація щодо перебування відповідача у зоні бойових дій відсутня.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Як визначено частиною 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 5 червня 2024 року у справі № 317/3364/21 звернув увагу на наступне: «…Для застосування припису пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України слід врахувати, чи представляє військовослужбовець свої інтереси у судах першої й апеляційної інстанцій особисто (пункт 54 постанови), а також, чи не порушуватиме зупинення провадження у справі найкращі інтереси дитини (пункти 57-61 постанови).
Передбачений у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України обов'язок суду зупинити провадження у справі, яка стосується стягнення аліментів на утримання дитини, повинен корелювати із якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Незважаючи на те, що позивачем у такій справі є один із батьків, а відповідачем - інший, інтереси дитини, яка не є стороною справи, мають домінувати над інтересами кожного з її батьків».
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23 також зауважив, що у справі, яка стосується аліментів на утримання дитини, суд і сторони справи повинні забезпечити реалізацію найкращих інтересів дитини. Незважаючи на те, що позивачем у такій справі є один із батьків, а відповідачем - інший, інтереси дитини, яка не є стороною справи, мають домінувати над інтересами кожного з її батьків.
Згідно із частиною 7 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За приписами частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини першої статті 185 Сімейного кодексу України той із батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той із батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Згідно з частиною другою статті 185 Сімейного кодексу України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 30 січня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 25 618,46 грн.
Апеляційний суд звертає увагу, що предметом спору є стягнення додаткових витрат на дитину, а отже результат розгляду справи безпосередньо стосується забезпечення її інтересів.
Дотримання судом розумних строків розгляду справи є необхідною умовою для забезпечення реалізації найкращих інтересів дитини, які мають домінувати над інтересами кожного з їх батьків.
Апеляційний суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, щодо застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Водночас у даному випадку судом не встановлено обставин, які б свідчили про об'єктивну неможливість відповідача брати участь у розгляді справи або реалізовувати свої процесуальні права.
При цьому суд враховує, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Житомирському військовому інституті імені С.П. Корольова, який знаходиться у м. Житомирі, та не позбавлений можливості підтримувати комунікацію із судом, зокрема шляхом подання письмових пояснень і заявлення відповідних клопотань. Крім того, відповідач скористався правом на подання відзиву.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що підстави для зупинення провадження у справі відсутні.
Керуючись статтями 251, 260, 381, 389-391 ЦПК України, суд
Клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі № 296/12496/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді: