Справа №523/3294/26
Провадження №1-кс/523/3663/26
09 квітня 2026 року м. Одеса
Слідчий суддя Пересипського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , слідчого ОСОБА_5 , захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_6 , в присутності підозрюваного ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Одеській області ОСОБА_5 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури в рамках кримінального провадження №22026160000000100 від 11.02.2026р. про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Одеса, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.111 КК України,-
Слідчим відділом Управління СБ України в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22026160000000100 від 11.02.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 111 КК України.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснюється групою прокурорів Одеської обласної прокуратури.
Так, органами досудового розслідування встановлено, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, всі Члени вказаної організації утримуються в їхніх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету; від 24 жовтня 1970 року № 2625 (XXV), що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), що містить визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також в Заключному Акті наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24 серпня 1991 року схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.
В розумінні положень ст. 2 Женевських конвенцій від 12.08.1949 року, ратифікованих Указом Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 03.07.1954 року, між державами російська федерація та Україна із 20.02.2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
Крім того, постановою Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу «Про визнання російської федерації державою-агресором» від 27.01.2015 року №129-VIII, визнано російську федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, закликавши міжнародне співтовариство визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни.
Згідно абзацу 1 ч. 1 постанови Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 року №337-VIII встановлено, що збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, також абзацу 17 ч. 1 вказаної постанови зазначає, що незважаючи на досягнення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 5 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року і Мінський «Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року»), учасником яких є російська сторона і які спрямовані на припинення викликаного російською агресією збройного конфлікту, російська федерація з більшою або меншою інтенсивністю продовжує збройну агресію проти України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про національно безпеку України», в частині визначення термінів, зазначено, що збройний конфлікт це - збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні.
Таким чином, 20 лютого 2014 року російська федерація систематично порушуючи загальновизнані норми міжнародного права, права людини, в тому числі, право на життя мирних громадян України, порушуючи територіальну цілісність та межі державного кордону в межах території України, розпочала збройний конфлікт який 24.02.2022 року перейшов в повномасштабну війну.
24.02.2022 року російська федерація вчинила відкритий воєнний напад на Україну. В цей же день, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини 2 статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини 1 статті 206 Конституції України Президентом України підписано Указ №69/2022 «Про загальну мобілізацію», а також Президентом України підписано Указ №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Отже, з 24.02.2022 на території України діє воєнний стан. який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Після початку широкомасштабного військового вторгнення російської федерації в Україну 24.02.2022 року, у громадянина України ОСОБА_7 , який був невдоволеним чинною державною владою в Україні, сповідував антиукраїнську ідеологію і неприйняття державності України, був прихильником приєднання території України до російської федерації або створення на її території проросійських псевдодержавних утворень, підтримував збройну агресію російської федерації проти України, визнавав її правомірною і підшукував способи переходу на бік ворога, усвідомлював, що російська федерація здійснює широкомасштабну неспровоковану військову агресію і збройний напад проти України, у зв'язку з чим в Україні у встановленому законом порядку введено воєнний стан, виник злочинний умисел, направлений на перехід на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану шляхом прийняття участі у збройній агресії російської федерації проти України.
З метою реалізації свого злочинного умислу, 30.10.2024 року, ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що російська федерація здійснює широкомасштабну неспровоковану військову агресію і збройний напад проти України, у зв'язку з чим в Україні у встановленому законом порядку введено воєнний стан, маючи умисел, направлений на перехід на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану шляхом прийняття участі у збройній агресії російської федерації проти України, та прибув до країни-агресора російської федерації, а саме в м. Санкт-Петербург.
На виконання злочинного умислу, направленого на перехід на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану шляхом прийняття участі у збройній агресії російської федерації проти України, у невстановлені досудовим розслідуванням дату та час, однак не пізніше 08.11.2024 року, ОСОБА_7 прибув до «Информационного пункта с задачей организации мероприятий по отбору граждан по поступлению на военную службу по контракту Красносельского района Санкт-Петербурга», за адресою: м. Санкт-Петербург, вул. Партизана Германа, буд. 3, де останньому була надана консультація щодо умов проходження військової служби за контрактом у лавах збройних сил російської федерації та надано 4 направлення «направления в связи с проведением осмотра граждан, поступающих на военную службу по контракту» на здачу медичних аналізів у «СПБ ГБУЗ «Городская поликлиника № 91» за адресою: м. Санкт-Петербург, вул. Відважних, буд. 8.
В подальшому, ОСОБА_7 з метою здачі медичних аналізів на підставі наданих йому 4 (чотирьох) направлень, прибув до «СПБ ГБУЗ «Городская поликлиника № 91» за адресою: м. Санкт-Петербург, вул. Відважних, буд. 8, де останній був оглянутий лікарем-терапевтом вказаного медичного закладу.
Разом з тим, під час огляду лікарем-терапевтом, останній повідомив ОСОБА_7 , що він має підвищений артеріальний тиск та до проходження військової служби у лавах збройних сил російської федерації ОСОБА_7 не придатний.
Таким чином, ОСОБА_7 , виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення умислу, направленого на перехід на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану шляхом прийняття участі у збройній агресії російської федерації проти України до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.
11.02.2026р. ОСОБА_7 затримано в порядку ст.ст. 208, 615 КПК та 12.02.2026р. останньому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 111 КК України.
13.02.2026р. ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси до ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - до 11.04.2026р.
09.04.2026 року ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси продовжено строк вищевказаного досудового розслідування до 4 місяців.
До Пересипського районного суду міста Одеси надійшло клопотання старшого слідчого вищезазначеного органу досудового розслідування, погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , яке обґрунтоване тим, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшилися, а саме :
- ризик переховування від органів досудового розслідування та суду не зменшився, оскільки ОСОБА_7 може вчинити вищевказану дію в тому числі і на території інших держав, що підтверджується тяжкістю покарання, яке передбачене санкцією статті, за якою йому повідомлено про підозру; його зв'язком з представниками країни-агресора - російської федерації; проживанням в Одеському районі Одеської області - прикордонному регіоні поблизу державного кордону України з Республікою Молдовою; відсутністю в нього постійної роботи і засобів існування;
- ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення не зменшився, що підтверджується тим, що досудове розслідування у кримінальному провадженні перебуває на початковій стадії; тим, що всі обставини вчинення кримінального правопорушення на даний час не встановлені; тим, що всі особи, причетні до вчинення кримінального правопорушення, і свідки на даний час не встановлені; тяжкістю покарання, яке передбачене санкцією статті, за якою йому повідомлено про підозру;
- ризик незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні у тому числі на осіб, обізнаних про обставини вчинення кримінального правопорушення, але на даний час не встановлених не зменшився, що підтверджується тяжкістю покарання, яке передбачене санкцією статті, за якою йому повідомлено про підозру; тим, що всі обставини вчинення кримінального правопорушення на даний час не встановлені; тим, що всі особи, причетні до вчинення кримінального правопорушення, і свідки на даний час не встановлені і не допитані;
- ризик вчинення іншого кримінального правопорушення не зменшився, що підтверджується його зв'язком з представниками країни-агресора - російської федерації;
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання, просив його задовольнити з підстав, викладених в ньому;
прокурор ОСОБА_4 підтримав думку прокурора ОСОБА_3 ;
слідчий ОСОБА_5 підтримав думку прокурора ОСОБА_3 ;
захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_6 , заперечувала проти задоволення клопотання та просила змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт;
думку підозрюваного ОСОБА_7 , який підтримав свого захисника.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали додані до клопотання, слідчий суддя приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини.
Згідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.184 КПК України передбачено, що клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, і повинно містити:
1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа;
2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;
4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу;
5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;
6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів;
7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу.
Крім того, ч.ч.3 і 5 ст.199 КПК України встановлено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України при застосуванні запобіжного заходу слідчий суддя, суд враховує наявність обґрунтованої підозри, доведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України, неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, а також інші обставини, зазначені ст.178 КПК України.
Відповідно до ст.17 Закону України №3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно із ч.2 ст.8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Окрім цього, відповідно до ч.5 ст.9 КПК України Кримінальне Процесуальне Законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов'язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Крім того, слідчий суддя враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доцільність тримання підозрюваного під вартою повинна забезпечувати не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Згідно повідомлення про підозру, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.111 КК України, яке відноситься до категорії особливо тяжкого злочину.
Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 , виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в поданих слідчому судді матеріалах, слідчий суддя приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри про причетність останнього до кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.111 КК України, за викладених у клопотанні обставин.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.111 КК України, підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, зокрема:
- повідомленням Чорноморського РВ УСБУ в Одеській області про вчинення кримінального правопорушення № 65.0.4/1/65.30-936 від 11.02.2026 року (рапорт уповноваженої особи № 65.30.0.1/1/65.30-935 від 11.02.2026 року), щодо вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 111 КК України;
- протоколом затримання ОСОБА_7 від 11.02.2026 року, в ході якого було вилучено предмети та документи, які мають значення для досудового розслідування;
- протоколом огляду предметів та документів від 11.02.2026 року, в ході якого зафіксовано інформацію стосовно обставин вчинення ОСОБА_7 , кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 111 КК України;
- протоколом допиту ОСОБА_7 від 11.02.2026 року, в ході якого останній детально пояснив обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 111 КК України;
- іншими матеріалами досудового розслідування у сукупності.
Слідчий суддя погоджується із доводами старшого слідчого, прокурора, що повідомлена ОСОБА_7 підозра станом на час розгляду цього клопотання повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини щодо поняття «обґрунтованості», яка відображена у п.175 рішення від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», зокрема термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрювану особу з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року). Тобто факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, слідчий суддя приходить до переконання, що вони є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Щодо заявлених ризиків на наявність яких посилаються слідчий та прокурор у поданому клопотанні, то слідчий суддя вважає наступне.
На даний час є достатні підстави вважати, що підозрюваний перебуваючи на свободі з огляду на санкцію статті в підозрі може: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду на території України та за її межами з метою уникнення від кримінальної відповідальності; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, як особисто, так і через третіх осіб, з метою дачі ними неправдивих, неповних показів, відмови від раніше наданих показань; спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки на даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні перебуває на початковій стадії та всі обставини вчиненого кримінального правопорушення на даний час не встановлені; вчинити інше кримінальне правопорушення, з підстав зазначених у клопотанні старшого слідчого.
Слідчий суддя вважає, що запобігти вищезазначеним ризикам, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, неможливо, зважаючи на вище перелічені ризики.
Вказані обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що перебуваючи на свободі підозрюваний ОСОБА_7 буде перешкоджати виконанню покладених на нього процесуальних обов'язків.
Зазначені ризики існують, що, згідно ст. 177 КПК України, є підставою для продовженя підозрюваному ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обставин, які є перешкодою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачених ч.2 ст.183 КПК України не встановлено.
З урахуванням суспільної небезпеки злочину, у скоєнні якого ОСОБА_7 пред'явлена підозра, усіх обставин справи, особи підозрюваного, який є громадянином України, із середньо-спеціальною освітою, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого в м. Одесі, не судимого, останньому було повідомлено про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна, слідчий суддя вважає, що потрібно продовжити щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Слідчим суддею також враховуються і положення ч.6 ст.176 КПК України про те, що до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.
Враховуючи, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення під час дії воєнного стану, що становить підвищену суспільну небезпеку, а також високий ступінь встановлених ризиків, слідчий суддя приходить до висновку про продовження запобіжного заходу без визначення розміру застави.
Таким чином, дотримуючись завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК України, враховується необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та держави та забезпечення охоронюваних прав та свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження.
Керуючись ст.ст.176, 177, 183, 309, 376 КПК України,-
Клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Одеській області ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 - задовольнити.
Продовжити підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - до 07.06.2026р. включно, в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Апеляційна скарга, на ухвалу слідчого судді, може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя ОСОБА_1