Справа №522/5030/26
Провадження №3/522/2382/26
08 квітня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси:
під головуванням судді Єршової Л.С.,
за участю секретаря судового засідання Гайди А.Д.,
прокурора Кравцової О.О.,
особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,
представника особи що притягається до адміністративної відповідальності Зозулянського Д.О.
розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли з Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оброни, стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця стрільця відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 у званні солдата, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , за ч.2 ст.172-14 КУпАП, -
Відповідно до наданих суду адміністративних матеріалів, солдат ОСОБА_1 , приблизно о 18:55 год. 01.02.2026 року, будучи військовою службовою особою, перебуваючи на посаді стрільця відділення оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи включеним до групи оповіщення населення про мобілізаційні заходи на період воєнного стану, перебуваючи за місцем здійснення оповіщення громадян, а саме: АДРЕСА_2 (більш точне місце затримання встановити не вдалось) - діючи протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення своїх статутних обов'язків, передбачених ст. 11, 16, 20, 21 Статуту внутрішньої служби у ЗС України, здійснив фактичне затримання ОСОБА_2 із застосуванням заходів фізичного впливу, всупереч вимогам абз.7 ст.47 Постанови КМУ від 16.05.2025 №560 «Про затвердження порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» без працівників Національної поліції, чим вчинив перевищення влади та наданих службових повноважень, передбачених Постанови КМУ від 16.05.2025 №560 «Про затвердження порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», що утворює собою склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.2 ст.172-14 КУпАП за ознаками:перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, вчинене в умовах особливого періоду.
В судове засідання з'явився адвокат Зозулянський Д.О., що діє в інтересах ОСОБА_1 , зазначив, що ОСОБА_1 вину в скоєнні адміністративного правопорушення за ч.2 ст.172-14 КУпАП не визнає в повному обсязі, просить суд провадження по справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, мотивуючи свої вимоги тим, що:
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, 01.02.2026 близько 18 год. 55 хв. ОСОБА_1 дійсно виконував службові обов'язки у складі групи оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Разом з тим, ОСОБА_1 категорично заперечує факт перевищення ним службових повноважень, а також вчинення будь-яких дій, які можуть утворювати склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП.
Крім того, в матеріалах справи зазначається, що ОСОБА_3 завдав удару невідомому громадянину після того, як останній схопив його за хвору ногу та намагався втекти. Зазначені дії були вчинені в умовах фізичного протистояння, раптового нападу та реальної загрози здоров'ю, що виключає наявність умислу на перевищення службових повноважень.
В матеріалах адміністративної справи повністю відсутній будь-який відеозапис події, яка стала підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.172-14 КУпАП.
Відповідно до ст.251 КУПАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, встановлені, зокрема, за допомогою технічних засобів, що мають функції відеозапису. Саме такі докази забезпечують об'єктивність, повноту та неупередженість встановлення обставин події, особливо у справах, пов'язаних з оцінкою правомірності дій службових осіб.
У такій ситуації оцінка обставин справи фактично зводиться до суб'єктивних пояснень учасників події, які не підкріплені жодними об'єктивними технічними доказами. Відповідно до ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За відсутності відеофіксації виконання зазначених вимог стає об'єктивно неможливим, оскільки суд не має змоги перевірити достовірність та повноту інформації, викладеної у протоколі.
Таким чином, негативні наслідки відсутності відеофіксації не можуть бути покладені на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, а мають оцінюватися з урахуванням принципів справедливості та змагальності.
Крім того, відсутність відеозапису виключає можливість перевірки дотримання вимог щодо пропорційності та необхідності застосування будь-яких заходів впливу, а також оцінки реальної поведінки невідомої особи, зокрема її можливих агресивних або протиправних дій.
У правових позиціях судової практики неодноразово зазначалося, що за відсутності об'єктивних доказів, які безпосередньо фіксують подію, притягнення особи до відповідальності є неприпустимим, оскільки це суперечить стандартам доказування та принципу презумпції невинуватості.
Звертаю увагу суду на те, що під час подій, які стали підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення, працівник Національної поліції України фактично перебував на місці затримання невідомої особи, що підтверджується матеріалами адміністративної справи.
ОСОБА_1 в судове засідання з'явився, підтримав клопотання адвоката в повному обсязі, просив справу про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.172-14 КУпАП провадженням закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Прокурор підтримав протокол про адміністративне правопорушення, просив визнати винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.2 ст.172-14 КУпАП.
Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення адвоката Зозулянського Д.О., ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
У відповідності до положень ст.1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно положень ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст.245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При вирішенні питання щодо доведеності вини особи у скоєнні, в тому числі й адміністративного правопорушення, слід виходити з положень ст.62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на її користь.
Зазначений підхід до тлумачення норм, в тому числі, адміністративного законодавства, відповідає контексту рішення Європейського Суду від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03), в якому зазначено, що правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів доведеності вини обвинуваченого.
Отже, стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено Європейським Судом й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09 червня 2011 року, заява № 16347/02).
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення повинен в собі містити: суб'єкт правопорушення, суб'єктивну сторону правопорушення, об'єкт правопорушення та об'єктивну сторону правопорушення. Відсутність одного із вищезазначених елементів в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не містить складу адміністративного правопорушення.
Частиною 2 статті 172-14 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, вчинені в умовах особливого періоду.
Безпосереднім об'єктом цього правопорушення є встановлений порядок службової діяльності у сфері реалізації військовими службовими особами своїх прав і виконання обов'язків. У разі вчинення цього адміністративного правопорушення щодо військовослужбовця обов'язковим додатковим об'єктом виступають честь та гідність особи.
Об'єктивна сторона цього правопорушення полягає в активних діях військової службової особи всупереч інтересам військової служби, з перевищенням наданої їй влади та службових повноважень.
Суб'єктивна сторона перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень характеризується виною у формі умислу до діяння та умислом або необережністю до наслідків. Інтелектуальний елемент умислу в цьому випадку полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру своїх дій і передбачення можливості або неминучості настання суспільно небезпечних наслідків. Це означає, що особа, коли вчиняє вказане адміністративне правопорушення, усвідомлює вихід за межі наданих їй повноважень, тобто розуміє, що вчиняє дії, які не входять до її компетенції.
Згідно з приміткою до ст.172-13 КУпАП суб'єктом цього правопорушення є лише військові службові особи, під якими розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування.
Адміністративно-господарські функції (обов'язки) це обов'язки з управління або розпорядження державним, комунальним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо. Організаційно-розпорядчі функції (обов'язки) це обов'язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ або організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).
Разом з тим, відповідно до п.1 Постанови Пленуму ВСУ від 26.04.2002 № 5, особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов'язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов'язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.
Поряд з цим, відповідно до долученої копії витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 31.01.2026 №43 Про організацію роботи групи оповіщення військовозобов'язаних, не вбачається, що ОСОБА_1 включений в групу оповіщення та виконує завдання з оповіщення громадян України на визначеній території.
Характер дій військової службової особи при перевищенні влади чи службових повноважень полягає у тому, що службова особа вчиняє те чи інше діяння по службі, яке не входить до її компетенції.
Перевищення службових повноважень це дії службової особи, яка не має владних функцій і виходить під час виконання своїх адміністративно-господарських функцій за межі своїх повноважень, або дії службової особи, яка має владні повноваження, але у конкретному випадку перевищує не їх, а інші свої повноваження, або перевищує свої повноваження стосовно осіб, які не входять до числа підлеглих. Явний вихід службової особи за межі наданих їй повноважень слід розуміти як відкритий, очевидний, явний для всіх, в тому числі і винного, безсумнівний, відвертий.
Як перевищення влади або службових повноважень кваліфікуються: 1) вчинення дій, які є компетенцією вищою службової особи даного відомства чи службової особи іншого відомства, 2) вчинення дій одноособово, тоді як вони могли бути вчинені лише колегіально, 3) вчинення дій, які дозволяються тільки в особливих випадках, з особливого дозволу і з особливим порядком проведення за відсутності цих умов, 4) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.
Повноваження, за межі яких виходить службова особа при її перевищенні, повинні бути передбачені відповідними нормативно-правовим актом, законом, декретом, указом, постановою, статутом, положенням, інструкцією, правилами тощо.
Зазначена норма є бланкетною, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права. Конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює норму більш конкретним змістом, для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації за відповідною статтею чи частиною статті КУпАП.
Згідно ст.32 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» за своїми військовими званнями начальниками є, зокрема, військовослужбовці молодшого офіцерського складу для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу.
Згідно ст.ст. 30, 58 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою. Командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Протокол про адміністративне правопорушення та долучені до нього матеріали справи не містять відомостей про те, якими саме організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими обов'язками (обов'язки з керівництва) наділена особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , як і посилання на інші нормативно-правові акти, на підставі яких можна було б зробити висновок про наявність чи відсутність у діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП, так як суд позбавлений можливості встановити коло повноважень ОСОБА_1 , а отже і дійти висновку про їх перевищення.
Суд зазначає, що відповідно до вимог ст.ст. 251, 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення повинен містити повний і конкретний опис обставин вчинення правопорушення, а також відомості, які дають змогу встановити наявність усіх обов'язкових елементів складу адміністративного правопорушення, у тому числі об'єкта посягання, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони.
З протоколу про адміністративне правопорушення та доданих до нього матеріалів адміністративної справи вбачається, що посадовою особою, яка склала протокол, не встановлено особу потерпілого, а також не долученого його письмових пояснень чи заяв, що унеможливлює перевірку факту заподіяння шкоди потерпілому.
Крім того, в матеріалах адміністративної справи відсутні дані, які б стверджували, що зазначені дії ОСОБА_1 носили умисний характер, а також те, що він усвідомлював протиправність своєї поведінки та передбачав настання негативних наслідків.
Суд наголошує, що за відсутності відеофіксації виконання зазначених вимог стає об'єктивно неможливим, оскільки суд позбавлений можливості перевірити достовірність та повноту інформації, викладеної у протоколі.
Крім того, необхідно звернути увагу, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути єдиним і достатнім доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Згідно з частиною 2 статті 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Стаття 62 Конституції України передбачає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. При цьому, Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати/збирати докази на підтвердження винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене, суд позбавлений можливості встановити на підставі належних, допустимих і достатніх у своїй сукупності доказів наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, факт вчинення правопорушення ОСОБА_1 , відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.172-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не знайшов свого підтвердження у судовому засіданні, тому провадження в даній справі необхідно закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП
Керуючись ст.ст. 1, 7, 9, 172-14, 245, 247, 268, 276, 277, 279, 283-285 КУпАП, -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.172-14 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця стрільця відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 у званні солдата, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Приморського районного суду м. Одеси протягом десяти днів з дня проголошення постанови.
Суддя Л.С. Єршова