Справа № 509/870/15-к
10 квітня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4 (поза межами приміщення суду)
розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в режимі відеоконференції, обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування № 12015160000000052 від 27.01.2015 р. за обвинуваченням ОСОБА_5 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 355 КК України, -
В провадженні суду перебувають вищевказані матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 355 КК України.
У зв?язку з повторними неявками обвинуваченого ОСОБА_6 в підготовчі судові засідання та ухиленням від явки до суду, незважаючи на примусовий привід згідно ухвал суду, останній, ухвалою суду від 14.09.2020 р. був оголошений у розшук, з наданням дозволу на його затримання і доставку в суд під вартою для вирішення питання щодо обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу.
09.04.2026 р. о 22:27 год. ОСОБА_6 був затриманий ВнП № 1 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області в порядку ст. 191 КПК України, що підтверджується протоколом затримання від 10.04.2026 р., складеним з 02:11 год. по 02:25 год., і доставлений під вартою до зали суду Овідіопольського райсуду Одеської області.
Згідно з ч. 3 ст. 315 КПК України - під час підготовчого судового засідання, суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Прокурор у судовому засіданні, просив суд застосувати у відношенні обвинуваченого ОСОБА_6 міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою, терміном 60 календарних днів, враховуючи, що останній обвинувачується у скоєнні умисного тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 355 КК України (примушування до виконання цивільно-правових зобов?язань, що завдало великої шкоди потерпілому), за що передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років, враховуючи відсутність у нього громадянства України, так як він являється громадянином Азербайджану, відсутність у нього постійного або тимчасового місця проживання на території України, офіційної роботи, засобів існування і доходів, відсутність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, ухилившись від суду, тривалий час перебував у розшуку на протязі майже 6-ти років, а тому, передбачаючи тяжкість покарання, яка загрожує йому у випадку визнання його винним у скоєнні вказаного вище умисного тяжкого корисного злочину, може переховуватися від суду, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню або скоїти нові злочини, проти чого заперечував обвинувачений та його захисник, вважаючи недоведеними прокурором ризики та обставини, передбачені ст.ст. 177,178 КПК України, пояснивши, що відсутність ОСОБА_6 , який був оглашенний у розшук обумовлюється його депортацією з території України у 2020 р., повернувшись в Україну у січні 2026 р., а тому просив суд, застосувати до нього міру запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту за місцем його проживання, посилаючись на сімейний стан обвинуваченого та трьох малолітніх дітей на його утриманні.
Потерпілий ОСОБА_7 в підготовче судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Суд, при розгляді клопотання про обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (Конвенція), а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та звертає увагу на той факт, що тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м?яких запобіжних заходів не зможе відвернути ризики, зазначені у ст. 177 КПК. При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - обов?язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»-1).
Згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції - зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами (справа «Єлоєв проти України» п. 60).
Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК та не підлягає розширеному тлумаченню. Запобіжний захід застосовується з метою запобігання спробам підозрюваного, обвинуваченого (ризикам):
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-які з речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Урахування такої обставини для прийняття рішення передбачає встановлення правдоподібності та достовірності заявлених органом досудового розслідування фактичних обставин;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому ця особа підозрюється, обвинувачується.
Тримання під вартою - є винятковим запобіжним заходом, який застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м?яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК (ч. 1 ст. 183 КПК). Вичерпний перелік підстав застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначено у ч. 2 ст. 183 КПК та розширеному тлумаченню не підлягає. Тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
Питання про розумність тримання обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі окремо на підставі відповідних фактів та із врахуванням її особливостей. Тривале тримання під вартою може бути виправданим у конкретній справі тільки за наявності чітких ознак існування суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений у статті 5 Конвенції (див. згадане рішення у справі «Бузаджи проти Республіки Молдова» (Buzadji v. the Republic of Moldova), пункт 90 з подальшими посиланнями). Будь-яка система обов'язкового тримання під вартою per se є несумісною з пунктом 3 статті 5 Конвенції (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria), заява № 33977/96, пункт 84, від 26 липня 2001 року).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) - навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК. Суду необхідно враховувати, що обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи - є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у справі «Белевитський проти росії», пункти 111 - 112 рішення від 1 березня 2007 року; п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року-2).
Судом встановлено, що ОСОБА_6 дійсно обвинувачується у скоєнні умисного тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 355 КК України (примушування до виконання цивільно-правових зобов?язань, що завдало великої шкоди потерпілому), за що передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років, є громадянином Азербайджану, однак, проживаючи в орендованій квартирі у АДРЕСА_1 разом з дружиною та 3-ма малолітніми дітьми : сином ОСОБА_8 , 2019 р.н., доньками ОСОБА_9 , 2014 р.н. та йлян, 2016 р.н., які ходять до школи № 67, поряд з їхнім багатоквартирним будинком, у нього дійсно відсутнє місце офіційної роботи, а доходи він отримує від тимчасових заробітків, а тривалий час перебував у розшуку, так як був примусово депортованим з території України у 2020 р., згідно письмової розписки потерпілого ОСОБА_10 , останній немає до ОСОБА_6 матеріальних та моральних претензій.
При обранні відносно обвинуваченого міри запобіжного заходу, суд враховує вищевказані обставини, та вважає припущеннями твердження прокурора про те, що ОСОБА_6 є схильним до скоєння подібних умисних корисних злочинів, а тому, передбачаючи тяжкість покарання, яка загрожує йому у випадку визнання винним у скоєнні вказаного вище злочину, може переховуватися від суду, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, або у будь-який незаконний спосіб вчинити психологічний чи фізичний тиск відносно потерпілого або свідків, враховуючи, складений обвинувальний акт, який переданий до суду, беручи до уваги відсутність у потерпілого матеріальних та моральних претензій до ОСОБА_6 та відсутність цивільного позову.
Згідно зі змістом ст.ст. 131-132 КПК України - запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали суду.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Згідно ч. 4 ст. 186 КПК України запобіжні заходи застосовуються під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов?язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 3 ст. 176 КПК України суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м?яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
У своєму рішенні ЄСПЛ у справі «Авраімов проти України» від 25 березня 2021 року констатував порушення п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зазначив, що існування обґрунтованої підозри, що ув?язнений вчинив злочин, є умовою sine qua non для законності тривалого тримання його чи її під вартою. Але коли національні судові органи вперше «негайно» після затримання розглядають питання про необхідність застосування до затриманого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, цієї підозри вже буде недостатньо, й органи державної влади повинні також навести інші відповідні та достатні підстави для обґрунтування тримання під вартою. Цими іншими підставами можуть бути ризик переховування, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину або спричинення порушення громадського порядку та пов'язана з цим необхідність захисту затриманого. Ці ризики мають бути належним чином обґрунтовані, і міркування органів державної влади з цих питань не можуть бути абстрактними, загальними або стереотипними (п.57). Обрання судом заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою, незважаючи на встановлення недоведеності слідчим того, що інші запобіжні заходи були б неналежними, свідчить, що вирішальним для суду стало посилання органу державної влади на положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, який суд повторив (п.66). Зазначенй підхід застосовується ЄСПЛ, у тому числі, й при вирішенні питання щодо законності продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я; міцність соціальних зв?язків в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність постійного місця роботи або навчання; репутацію; майновий стан; наявність судимостей; дотримання умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше, тощо.
Згідно з ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Обґрунтованість застосування запобіжного заходу може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за наявності яких такий запобіжний захід було застосовано, та внаслідок виникнення інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом'якшення, зміни чи скасування, оскільки тривала дія запобіжного заходу без врахування конкретних обставин справи може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.
Отже, суд дійшов висновків про недостатню доведеність ризиків, вказаних прокурором, передбачених ст. 177 КПК України відносно обвинуваченого ОСОБА_6 в тих межах, які б давали підстави для застосування до обвинуваченого самої суворої міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою з підстав, описаних вище.
Таким чином, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні клопотання прокурора про застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосувати відносно останнього міру запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, з урахуванням необхідності його прибуття до суду для участі в судових засіданнях, які можуть проводитися як зранку, так і в денний час доби, що дозволить обвинуваченому вчасно прибувати до суду в дати судових засідань та приймати у них участь.
Керуючись ст.ст. 177,178,182,183,314,315 КПК України, суд, -
1.В задоволенні клопотання прокурора про обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою - відмовити ;
2.Обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту ;
3.Покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме :
- прибувати до суду за першою вимогою;
- цілодобово, не залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 - без дозволу суду ;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування) ;
- утримуватися від спілкування з потерпілим та свідками у даному кримінальному провадженні ;
- здати на зберігання до відповідного територіального органу паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в?їзд в Україну ;
Копію ухвали направити на виконання до ВП №4 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області для виконання в частині контролю домашнього арешту.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_6 положення ст. 181 ч. 5 КПК України.
Контроль за виконанням ухвали суду про запобіжний захід у вигляді домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_6 покласти на уповноважених осіб ВП №4 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області, допустивши негайне виконання ухвали суду в частині контролю за її виконанням.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_1