Справа № 505/3672/25
№ 2/505/1885/2026
26 березня 2026 року м.Подільськ
Подільський міськрайонний суд Одеської області
в складі: головуючої - судді Ващук О.В.,
за участі секретаря судового засідання Замараєвої І.М.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Подільськ в порядку спрощеного позовного провадження матеріали цивільної справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
встановив:
22 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
Ухвалою Подільського міськрайонного суду Одеської області від 14 листопада 2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Окрім того, зазначеною ухвалою було зобов'язано позивача ОСОБА_1 у найкоротший строк, після отримання копії ухвали, надати до суду оригінал свідоцтва про шлюб.
В судове засідання позивач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, за адресою, зазначеною ним у позовній заяві, не з'явився.
Відповідач в судове засідання не з'явилася про час і місце розгляду повідомлялася належним чином.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що станом на 26 березня 2026 року позивачем не виконано ухвалу Подільського міськрайонного суду Одеської області від 14 листопада 2025 року про витребування у позивача ОСОБА_1 оригіналу свідоцтва про шлюб. Жодних дій, які б принаймні свідчили про спроби її виконання, позивачем вчинено не було.
Відповідно до вимог статті 84 ЦПК України, особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.
Згідно з ч. 10 ст. 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору.
При цьому, суд бере до уваги правову позицію, сформовану Касаційним цивільним судом Верховного Суду під час розгляду справи №761/17393/19 у Постанові від 05.02.2020 року, а саме: «...Системне тлумачення п.9 ч. 1 ст. 257 ЦПК свідчить, що його слід застосовувати у взаємозв'язку з положеннями ч.ч. 7-10 ст. 84 ЦПК, а залишення позову без розгляду можливе лише у випадку неподання позивачем витребуваних доказів без поважних причин, тобто коли позивач володіє певними доказами, які необхідні для повного і всебічного з'ясування обставин справи, але свідомо ухиляється від надання їх суду. В іншому випадку суд, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, зобов'язаний розглянути справу по суті на підставі тих доказів, які надані учасниками справи... ».
Тобто, залишення позову без розгляду на підставі частини 10 статті 84 ЦПК України можливе за умови, якщо суд позбавлений можливості вирішити спір по суті з вини позивача, який не подав без поважних причин витребувані згідно з ухвалами суду докази, необхідні для вирішення спору. Більше того, в цьому випадку йдеться про свідоме ігнорування позивачем своїх прямих процесуальних обов'язків і вимог суду, що в подальшому унеможливлює провадження судового розгляду судом і вирішення спору по суті.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 43 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, а також виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
На підставі викладеного, приймаючи повну обізнаність сторони позивача про наявний обов'язок з виконання ухвали суду від 14 листопада 2025 року та подальше невиконання ухвали суду, неподання будь-яких заяв та клопотань щодо такого та не з'явлення до судових засідань, суд вважає наявним факт ухилення позивача від виконання ухвали суду від 14 листопада 2025 року щодо покладеного на нього обов'язку судом з надання оригіналу доказу.
За наслідком чого, не виконання стороною позивача ухвали суду від 14 листопада 2025 року перешкоджає повному, об'єктивному та всебічному розгляду справи.
На підставі вищевикладеного, оскільки невиконання позивачем ухвали суду від 14 листопада 2025 року перешкоджає подальшому розгляду справи, оскільки Пленум Верховного Суду України у пункті 4 Постанови № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» орієнтує суди, що до заяви додаються: свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей. Таким чином, позивач має обов'язком подати свідоцтво про шлюб в оригіналі, а не його копію. Оригінал свідоцтва про шлюб постійно зберігається в матеріалах справи про розірвання шлюбу.
Згідно роз'яснень Міністерства юстиції України від 04.08.2011 «Порядок видачі документів про державну реєстрацію актів цивільного стану», після припинення шлюбу внаслідок його розірвання свідоцтва про шлюб повторно не видаються. У таких випадках на письмове прохання заявників відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.
Таким чином, суд вважає наявними підстави для залишення позову без розгляду на підставі п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України у взаємозв'язку з положеннями ч. 10 ст. 84 ЦПК України.
Судом також враховується, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Слід зазначити, що залишення позову без розгляду у даному випадку не можна вважати обмеженням позивача у доступі до правосуддя, оскільки він має право на повторне звернення до суду з аналогічним позовом.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 257 ЦПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
ЄСПЛ у своїй практиці наголошує на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з п. 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, що не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 44, 84, 131, 257, 258-260, 261, 353 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачу його право на повторне звернення до суду після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
У відповідності до положень ч.2 ст.261 ЦПК України ухвала, що постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У відповідності до положень п.16 ч.1 ст.353 ЦПК України ухвалу про залишення позовної заяви (заяви) без розгляду може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Текст ухвали виготовлено 30 березня 2026 року.
Суддя О.В. Ващук