Дата документу 12.03.2026 Справа № 333/1907/26
Єдиний унікальний № 333/1907/26 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/807/238/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст. 183 КПК України
12 березня 2026 року м . Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
підозрюваного ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2026 року, якою у відношенні
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Маріуполь Донецької області, громадянина України, військовослужбовця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 24 березня 2026 року включно, з визначенням застави у розмірі 266240 грн., -
Старший слідчий Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_9 за погодженням з прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_10 звернувся до суду з клопотанням про застосування у відношенні ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в межах строку досудового розслідування, без визначення розміру застави.
Вимоги клопотання обґрунтовані тим, що досудовим розслідуванням встановлено, що наказом командира певної військової частини (по стройовій частині) від 12 липня 2024 №206, солдата ОСОБА_7 призначено на посаду такелажника 2-го евакуаційного відділення евакуаційного взводу ремонтної роти автотранспортного батальйону певної військової частини та він вважається таким посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою. Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, солдат ОСОБА_7 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Разом з цим, солдат ОСОБА_7 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
Відповідно витягу із наказу командира певної військової частини (по стройовій частині) №388 від 28 грудня 2024 року солдат ОСОБА_7 направлений на лікування до КНП «ОКЗПНД та СЗХ» ЗОР, де в подальшому ОСОБА_7 перебував на стаціонарному лікуванні з 28 грудня 2024 року до 16 січня 2025 року. У зв'язку з закінченням лікування ОСОБА_7 був зобов'язаний 17 січня 2025 року прибути до місця служби, а саме до місця тимчасової дислокації підрозділів певної військової частини, які на той час дислокувались у АДРЕСА_3 .
Таким чином, 17 січня 2025 року, солдат ОСОБА_7 , в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від проходження військової служби, не з'явився на службу з лікувального закладу до місця тимчасової дислокації підрозділів певної військової частини, які на той час дислокувались у АДРЕСА_3 , свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцеперебування до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв.
Таким чином, ОСОБА_7 підозрюється у дезертирстві, тобто нез'явленні на службу з лікувального закладу, з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
12 квітня 2025 року відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025080100002499 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
24 січня 2026 року відносно ОСОБА_7 було складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Задовольняючи клопотання, слідчий суддя зазначив про обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_7 підозри, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, захисник - адвокат ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову, якою повністю відмовити у задоволенні клопотання старшого слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 , а у разі залишення оскаржуваної ухвали без змін, суттєво зменшити розмір визначеного судом першої інстанції альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
В обґрунтування скарги вказує, що ОСОБА_7 не визнає себе винуватим та обставини, викладені в повідомленні про підозру не відповідають фактичним обставинам.
Крім того зазначає, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки у місті Синельникове Дніпропетровської області, де постійно проживає його дружина, має цілу низку хронічних захворювань, які перешкоджають його утриманню в умовах слідчого ізолятору.
Наголошує на тому, що ОСОБА_7 потребує термінової психіатричної допомоги, у зв'язку із погіршенням стану психічного здоров'я.
Вказує, що у відкритому судовому засідання 19 лютого 2026 року у суді першої інстанції, ОСОБА_7 дав покази, згідно яких, він вимушений був повернутися до місця свого постійного проживання, у зв'язку із неможливістю виконувати свої посадові обов'язки внаслідок загострення психічних захворювань.
Вважає, що ризики у даному кримінальному провадженні відсутні.
Крім того зазначає про занадто надмірний розмір застави, визначений слідчим суддею.
У судовому засіданні апеляційного суду підозрюваний ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу без доповнень та просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вказав, що слідчим суддею були враховані всі обставини, крім того, місце проживання підозрюваного знаходиться поза межами місця досудового розслідування, свідки у даному кримінальному провадженні разом з підозрюваним проходять військову службу та є всі підстави вважати, що ОСОБА_7 буде переховуватися від органу досудового розслідування та суду.
Заслухавши доповідь судді, підозрюваного, його захисника, прокурора, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі та провівши судові дебати, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
З огляду на статті 131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до положень ст.ст. 177, 178 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, а також розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що при розгляді клопотання слідчим суддею належним чином досліджені клопотання слідчого та матеріали провадження, встановлена наявність передбачених законом обставин, які пов'язують можливість застосування у відношенні ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, наявна обґрунтована підозра, існують передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики, а також встановлена недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання встановленим ризикам, і прийнято обґрунтоване рішення про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З наданих суду матеріалів убачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Виклад обставин, що дають підстави підозрювати ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, зроблено з посиланням на матеріали провадження, що їх підтверджують.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя правильно встановив, що доводи слідчого в частині наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України є обґрунтованими, з чим погоджується і колегія суддів виходячи з наступного.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Отже, ризик полягає не в настанні певних негативних для кримінального провадження обставин, а в можливості підозрюваного чи обвинуваченого вчинити спроби на досягнення такого результату. Тому суд має оцінювати існування такої можливості саме на теоретичному рівні відповідно до наявних в провадженні відомостей, передбачених в статті 178 КПК України.
Так, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, яке є особливо тяжким злочином, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, у зв'язку із чим, ураховуючи суворість можливого покарання, що загрожує підозрюваному в разі визнання його винним, існує ризик переховування від органів досудового розслідування та суду.
Також, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що не виключається і можливість незаконного впливу на свідків, оскільки вони в судовому засіданні допитані не були, а підозрюваному можуть бути відомі адреси їх проживання чи роботи, у зв'язку з чим, він може здійснювати на них певний вплив з метою зміни ними показань або відмови від їх надання для уникнення кримінальної відповідальності, а факт їх допиту на стадії досудового розслідування не свідчить про відсутність вказаного ризику, оскільки вони повинні бути допитані безпосередньо в судовому засіданні для виконання вимог ч. 4 ст. 95 КПК України.
Крім того, на користь ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, слугують наявні в матеріалах провадження покази свідків, з яких убачається, що свідки у даному кримінальному провадженні разом з підозрюваним проходили військову службу в одній військовій частині, що додатково може дозволити ОСОБА_7 , знаючи про анкетні дані свідків, вчинити на них тиск.
Також, на переконання колегії суддів, на існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України вказує ігнорування підозрюваним встановлених законодавством України вимог щодо порядку несення військової служби та те, що підозрюваному ОСОБА_7 інкримінується кримінальне правопорушення, яке має триваючий характер, що вказує на високу суспільну небезпечність підозрюваного та може свідчити про вчинення ним інших кримінальних правопорушень.
Більш того, із матеріалів клопотання встановлено, що після внесення 12 квітня 2025 року відомостей до ЄРДР у даному кримінальному провадженні за ч. 4 ст. 408 КК України, ОСОБА_7 8 жовтня 2025 року повернувся до військової частини, разом з цим, у подальшому, 17 лютого 2026 року до ТУ ДБР (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжя) надійшла письмова відмова з військової частини щодо подальшого проходження військової служби ОСОБА_7 , у зв'язку з порушенням ним військової дисципліни, небажанням виконувати бойові накази командира та недбалим виконанням функціональних обов'язків та поставлених задач (а.с. 74).
Вказані обставини, у сукупності свідчать про високий ризик вчинення ОСОБА_7 інших злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.
Таким чином, встановлені слідчим суддею ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України є обґрунтованими та підтвердженими.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки встановлені судом обставини достатньо переконливо підтверджують, що менш суворі запобіжні заходи не можуть забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Апеляційний суд вважає, що слідчим суддею обґрунтовано застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, врахувавши обґрунтованість пред'явленої останньому підозри, наявність вказаних ризиків, а тому законних підстав для скасування ухвали і прийняття нової, відповідно до викладених в апеляційній скарзі доводів захисника, апеляційний суд не вбачає.
Більш того, неможливість застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі вказують і положення ч. 8 ст. 176 КПК України, які передбачають застосування під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 408 КК України виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Серед іншого, колегія суддів звертає увагу на те, що до ОСОБА_7 застосовано і альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з чим погоджується і апеляційний суд.
Щодо доводів про непомірність застави, то на переконання колегії суддів, встановлений розмір застави, є відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, а також є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
З приводу посилання сторони захисту на незадовільний стан здоров'я підозрюваного, то за умови можливості отримання ОСОБА_7 медичної допомоги в медичній частині слідчого ізолятору, що врегульовано положеннями Порядком взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України №239/5/104 від 10 лютого 2012 року, колегія суддів вважає такі доводи на даний час не підтвердженими.
Крім того, матеріали провадження не містять довідки з медичної частини слідчого ізолятору, яка б свідчила про те, що стан здоров'я ОСОБА_7 на даний час унеможливлює застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Разом з цим, слід зазначити, що навіть за відсутності даних, які б свідчили про такий стан здоров'я ОСОБА_7 , що унеможливлює утримання його під вартою, колегією суддів було відреаговано на повідомлення сторони захисту щодо стану здоров'я підозрюваного та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2026 року доручено уповноваженим особам філії Державної установи «Центр охорони здоров'я ДКВС Державної кримінально-виконавчої служби України» у Запорізькій області, організувати здійснення обстеження підозрюваного ОСОБА_7 , та за потреби забезпечити належне йому лікування.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, у зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 407, 422 КПК України, колегія суддів Запорізького апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2026 року, якою у відношенні ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 24 березня 2026 року включно, з визначенням застави у розмірі 266240 грн., залишити без змін.
Ухвала суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає, набирає законної сили з моменту її оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4