10 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 607/20357/24
провадження № 51-1332ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2025 року,
встановив:
ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, перевіривши яку на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), колегія суддів дійшла висновку, що скаргу подано без додержання приписів цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 427 КПК у касаційній скарзі зазначаються, зокрема, судове рішення, що оскаржується (п. 3); обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення (п. 4); вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції (п. 5). Згідно з ч. 5 ст. 427 КПК до касаційної скарги додається копія судового рішення, що оскаржується.
Вимоги до суду касаційної інстанції мають співвідноситися із приписами ст. 436 КПК, відповідно до яких суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення; 2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; 3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; 4) змінити судове рішення.
Однак вказаних приписів закону скаржник не дотрималася з огляду на таке.
Насамперед колегія суддів зауважує, що за змістом касаційної скарги ОСОБА_4 оскаржує лише вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2025 року.
Водночас приписами ч. 1 ст. 424 КПК визначено, зокрема, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.
З викладеного вбачається, що касаційне оскарження вироку суду першої інстанції, не перевіреного в апеляційному порядку, процесуальним законом не передбачено. Проте ОСОБА_4 не зазначає у скарзі чи було оскаржуване нею рішення місцевого суду предметом апеляційного перегляду та не вказує дату (необхідно для визначення початку перебігу строку на оскарження) і результатів такого розгляду апеляційного суду.
Крім того, Суд зауважує, що засуджена у касаційній скарзі просить, за результатами її розгляду, скасувати оскаржуваний вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Також скаржник порушує питання про ухвалення нового вироку, яким виправдати за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.
Однак сформульовані ОСОБА_4 вимоги в касаційній скарзі не співвідносяться з положеннями ст. 436 КПК у частині повноважень суду касаційної інстанції за наслідками касаційного розгляду з огляду на таке.
Так, вимога у касаційній скарзі, де йдеться про скасування лише вироку суду першої інстанції сформульована неповно, оскільки не зазначено належної вимоги щодо рішення апеляційного суду. До того ж колегія суддів зауважує, що призначення Верховним Судом нового розгляду в суді першої інстанції можливе лише у разі скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, проте засуджена таких вимог не заявила.
Крім того, необхідно зазначити, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями ухвалювати новий вирок у кримінальному провадженні та виправдовувати особу. Водночас Суд звертає увагу засудженої, що за результатом розгляду касаційної скарги Верховний Суд має право, зокрема закрити кримінальне провадження, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК), проте таке рішення можливе у разі скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Також колегія суддів зауважує, що обґрунтування касаційної скарги має співвідноситися з приписами ч. 1 ст. 438 КПК, згідно з якими підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК); 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК); 3) невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст. 414 КПК).
Водночас необхідно враховувати, що згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
В обґрунтування своїх вимог засуджена, окрім іншого, узагальнено стверджує, що всі докази отримані під тиском або без належного процесуального оформлення, проте не конкретизує, які саме докази з тих, що були предметом дослідження місцевого суду та покладені в основу обвинувального вироку, отримані в результаті застосування щодо неї недозволених методів розслідування, а також які з них складені без дотримання приписів КПК та які саме норми цього закону були порушені.
Крім того, скаржник, стверджує про недопит свідків у суді першої інстанції, проте не зазначає відомості щодо них, зокрема їх прізвища, ім'я, по батькові, а також чи заявляла сторона захисту в місцевому суді клопотання про допит свідків та результати розгляду цього клопотання (відмовлено в задоволенні чи не розглянуто).
Також ОСОБА_4 , узагальнено стверджуючи у скарзі про допущення порушень під час оцінки доказів, не вказує, які саме конкретно докази оцінено з порушенням процесуального закону та не обґрунтовує, у чому полягає порушення місцевим судом правил їх оцінки з урахуванням приписів статей 86-88, 89, 94 КПК.
Крім того, касатор зазначає про ненаведення мотивів щодо відхилення аргументів сторони захисту, проте такі твердження викладені узагальнено, без конкретизації, які саме доводи залишено поза увагою суду.
Суд також звертає увагу скаржника, що обґрунтування скарги стосуються тільки вироку місцевого суду, а доводів щодо незаконності чи необґрунтованості ухвали апеляційного суду, постановленої за результатом перегляду вироку, скарга не містить.
До того ж Суд зауважує, що ОСОБА_4 у скарзі стверджує про непризначення експертизи відеозапису, проте не конкретизує чи заявляла сторона захисту клопотання про призначення експертизи та результати його розгляду (відмовлено в задоволенні чи не розглянуто).
Наведені вище обставини перешкоджають Верховному Суду встановити дійсну позицію скаржника щодо меж і, відповідно, результатів касаційного розгляду та перешкоджають вирішенню питання про відкриття касаційного провадження, оскільки суд касаційної інстанції згідно з ч. 2 ст. 433 КПК переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.
Крім того, касатор усупереч приписам ч. 5 ст. 427 КПК не долучила копію рішення суду апеляційної інстанції. Зазначене становить не лише формальне порушення положень ст. 427 КПК, але й по суті позбавляє Верховний Суд можливості перевірити дотримання суб'єктом подання касаційної скарги вимог статей 424, 426 КПК, а саме: чи належать судові рішення до тих, що можуть бути оскаржені в касаційному порядку та чи дотримано строку касаційного оскарження.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_4 не відповідає вимогам, які до неї ставляться, її потрібно залишити без руху та встановити строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
Верховний Суд звертає увагу, що особа, яка подає касаційну скаргу та якій надано строк на усунення недоліків скарги, може виправити їх шляхом складання нового тексту касаційної скарги та подання додаткових документів.
Керуючись ч. 1 ст. 429 КПК, Верховний Суд
постановив:
Залишити без руху касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 і встановити строк п'ятнадцять днів із дня отримання ухвали на усунення зазначених у ній недоліків.
У разі невиконання викладених в ухвалі вимог касаційну скаргу буде повернуто особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3