08 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 482/648/22
провадження № 51-3829км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
виправданого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 08 липня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017150280000038, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Новоодеський районний суд Миколаївської області вироком від 08 квітня 2024 року визнав невинуватим ОСОБА_7 у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 185 КК та виправдав на підставі, передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Також вирішив питання, які стосуються речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 08 липня 2025 року вирок суду стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням в інше приміщення за таких обставин:
- у ніч з 12 на 13 червня 2017 року (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_7 , діючи спільно з ОСОБА_8 , умисно, з корисливих мотивів, з метою наживи та збагачення, шляхом розбиття віконного скла проникли до гаражного приміщення на території домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_2 , звідки таємно викрали належне ОСОБА_9 майно, чим спричинили потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 699,99 грн;
а також у вчиненні повторно крадіжок за попередньою змовою групою осіб, поєднаних із проникненням в інше приміщення, за таких обставин:
- 18 червня 2017 року приблизно о 02:30 ОСОБА_7 , діючи спільно з ОСОБА_8 , умисно, з корисливих мотивів, з метою наживи та збагачення, шляхом пошкодження замка вхідних дверей проникли до гаражного приміщення на території домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_3 , звідки таємно, повторно викрали належне ОСОБА_10 майно, чим спричинили потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 2132 грн;
- у ніч з 20 на 21 червня 2017 року (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_7 , діючи спільно з ОСОБА_8 , умисно, з корисливих мотивів, з метою наживи та збагачення, шляхом пошкодження навісного замка вхідних дверей проникли до сарайного приміщення на території домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_4 , звідки таємно, повторно викрали належне ОСОБА_11 майно, чим спричинили потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 783,33 грн;
- у ніч з 23 на 24 червня 2017 року (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_7 , діючи спільно з ОСОБА_8 , умисно, з корисливих мотивів, з метою наживи та збагачення, шляхом пошкодження замка вхідних дверей проникли до гаражного приміщення на території домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_3 , звідки таємно, повторно викрали належне ОСОБА_12 майно, чим спричинили потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 3380 грн;
- у ніч з 24 на 25 червня 2017 року (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_7 , діючи спільно з ОСОБА_8 , умисно, з корисливих мотивів, з метою наживи та збагачення, шляхом пошкодження замка вхідних дверей проникли до сарайного приміщення на території домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_5 , звідки викрали 10 кранів, вартість яких не встановлено. Після цього, шляхом вільного доступу, проникли на горище господарського приміщення, звідки таємно, повторно викрали належне ОСОБА_13 майно, чим спричинили потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 2115,60 грн;
крім того, у вчиненні повторно крадіжки за попередньою змовою групою осіб, поєднаної із проникненням у житло, за таких обставин:
- у ніч з 19 на 20 червня 2017 року (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_7 , діючи спільно з ОСОБА_8 , умисно, з корисливих мотивів, з метою наживи та збагачення, шляхом пролому стелі проникли до будинку, розташованого на АДРЕСА_6 , звідки таємно, повторно викрали належне ОСОБА_14 майно, чим спричинили потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 4242,99 грн;
а також, у вчиненні повторно крадіжки за попередньою змовою групою осіб, поєднаної із проникненням у житло та інше приміщення, за таких обставин:
- у ніч з 23 на 24 червня 2017 року (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_7 , діючи спільно з ОСОБА_8 , умисно, з корисливих мотивів, з метою наживи та збагачення, шляхом пошкодження замка вхідних дверей проникли до будинку, розташованого на АДРЕСА_1 . Після цього, пошкодивши замок вхідних дверей, проникли до гаражного приміщення, а також, пошкодивши вхідні металопластикові двері, - до літньої кухні, звідки таємно, повторно викрали належне ОСОБА_15 майно, чим спричинили потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1480 грн.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
Прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК, оскільки апеляційний суд, погодившись з виправдувальним вироком місцевого суду, належним чином не розглянув доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, не навів переконливих мотивів на їх спростування.
Як зазначає прокурор, апеляційний суд залишив поза увагою та не оцінив у сукупності з іншими доказами протокол слідчого експерименту, проведеного за участю свідка ОСОБА_8 .
На переконання сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції надав перевагу показанням ОСОБА_7 , не допитав свідка ОСОБА_8 , проігнорував необхідність встановлення місця перебування останнього та залишив без задоволення клопотання про здійснення приводу цього свідка.
Вказує про порушення вимог статей 23, 94, 95 та 404 КПК, оскільки апеляційний суд повторно не дослідив обставин, встановлених під час кримінального провадження, порушив принцип безпосередності дослідження доказів, а також принцип змагальності сторін і свободи в поданні ними своїх доказів та доведенні перед судом їх переконливості.
Звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції, дослідивши лише письмові докази сторони обвинувачення, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора, не навів переконливих мотивів на їх спростування та не зазначив підстав, з яких ці доводи залишив без задоволення.
На думку прокурора, наведені вище істотні порушення, допущені апеляційним судом, призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, - ч. 3 ст. 185 КК.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора виправданий ОСОБА_7 , указуючи на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити касаційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, а постановлені щодо нього судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , надавши відповідні пояснення, підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення.
Захисник ОСОБА_6 і виправданий ОСОБА_7 висловили заперечення щодо касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора Суд дійшов висновку,що скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 цієї статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, як визначено ст. 438 КПК, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З огляду на завдання та загальні засади кримінального провадження, визначені у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням вимог чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції практично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
За приписами статей 370, 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив під час постановлення ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК.
Під час залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Тож закон вимагає від суду проаналізувати всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке згідно зі ст. 438 КПК є підставою для скасування судового рішення.
Однак суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 указаних вимог не дотримався.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що на підтвердження висунутого ОСОБА_7 обвинувачення прокурор надав низку доказів, серед яких показання: свідка ОСОБА_8 , який розповів про обставини вчинення крадіжок разом із ОСОБА_16 ; ОСОБА_10 (потерпілого), який розповів про проведений за його участю обшук у ОСОБА_7 , під час якого він упізнав належний йому насос, а також письмові докази, серед яких протоколи слідчих дій, зокрема огляду місць подій, огляду предметів, слідчих експериментів, а також висновки судово-товарознавчих експертиз.
Дослідивши наведені вище докази, місцевий суд дійшов висновку, що вони не доводять винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.
На обґрунтування свого висновку суд узяв до уваги показання ОСОБА_7 , який заперечив свою винуватість та зазначив, що свідок ОСОБА_8 його обмовляє. Крім того, вказав, що обшук за місцем його проживання проведений з порушенням вимог КПК, вилучені у ході його проведення речі належать його сім'ї та акцентував, що інші речі вилучені у ході досудового розслідування були знайдені саме у ОСОБА_8 . Розповів про обставини продажу з ОСОБА_8 телевізора та зазначив, що через потребу в грошах інколи здавав цінні речі до ломбарду.
Також суд визнав недопустимим доказом протокол обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , під час якого було виявлено та вилучено насос «Aquatechnika Leader 100», з тих підстав, що ця слідча дія проведена з порушенням ч. 7 ст. 223 КПК, оскільки її було розпочато та проведено за участю понятого ОСОБА_10 , який є потерпілим у цьому кримінальному провадженні.
Крім того, суд встановив, що сторона обвинувачення не провела передбаченої процесуальним законом процедури впізнання потерпілим ОСОБА_10 вилученого під час обшуку насоса «Aquatechnika Leader 100», а також не надала інших доказів належності цього насоса саме потерпілому.
Водночас суд відхилив показання свідка ОСОБА_8 , зазначивши, що вони суперечать показанням ОСОБА_7 , який заперечив свою участь у вчиненні крадіжок. Також суд наголосив, що показання ОСОБА_8 щодо вчинення діянь, які інкриміновано ОСОБА_7 у співучасті, не підтверджені жодними іншими доказами, незалежними від показань самого ОСОБА_8 , як наприклад докази, отримані під час слідчих експериментів за участю цього свідка, які повністю ґрунтуються на його ж показаннях. Також суд акцентував на тому, що всі предмети злочину, вилучені під час досудового розслідування та визнані речовими доказами, за винятком зазначеного вище насоса, були добровільно видані особисто ОСОБА_8 , у якого вони й перебували.
До того ж суд не взяв до уваги протоколи огляду предметів, проведених за участю ОСОБА_13 , оскільки ці процесуальні дії не відповідають вимогам ст. 229 КПК та не є доказами впізнання потерпілим належних йому викрадених речей. Суд наголосив, що впізнання інших речей, які були вилучені під час досудового розслідування та викрадення яких інкриміновано ОСОБА_7 , взагалі не проводилося або доказів цього суду не було надано.
З урахуванням наведеного суд виправдав ОСОБА_7 за висунутим йому обвинуваченням.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Також сторона обвинувачення в скарзі порушила питання, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК, повторно допитати свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_11 та дослідити письмові докази.
У поданій апеляційній скарзі прокурор акцентував на тому, що місцевий суд у вироку не провів ґрунтовний аналіз наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору належності й взаємозв'язку, а також їх не оцінив у сукупності. Стверджував, що суд не навів переконливих мотивів, з яких визнав показання свідка ОСОБА_8 недостовірними та недостатніми для підтвердження винуватості ОСОБА_7 . Також наголошував на неправильній оцінці судом протоколів слідчих експериментів, проведених за участю зазначеного свідка.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 , погодився з висновками місцевого суду та визнав їх обґрунтованими і вмотивованими.
Так, повторно дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах кримінального провадження, зокрема протоколи огляду місця подій, суд апеляційної інстанції констатував, що вони не містять відомостей, які могли б бути використані як доказ у кримінальному провадженні. Суд зазначив, що ці процесуальні документи містять лише короткий опис приміщень та предметів, які в них знаходяться, проте в них не вказано, як зловмисники проникли до приміщення, чи були сліди пошкоджень на вхідних дверях або вікнах, чи наявні папілярні або інші сліди, за якими можна було б ідентифікувати особу. Крім того, апеляційний суд звернув увагу на недосконалість та нечіткість оформлення цих документів, що перешкодило їх належному дослідженню.
Також суд апеляційної інстанції зазначив про обґрунтованість висновку суду щодо недопустимості протоколу обшуку проведеного за місцем проживання ОСОБА_7 .
Водночас апеляційний суд, задовольнивши клопотання прокурора у частині повторного допиту свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_22 , а також потерпілого ОСОБА_10 , не провів їх допиту через те, що прокурор не забезпечив явку цих осіб, а також відмовив стороні обвинувачення у прослуховуванні аудіозапису, зафіксованого у судовому засіданні місцевого суду, показань свідка ОСОБА_8 .
Поряд із цим суд апеляційної інстанції відхилив доводи сторони обвинувачення щодо стабільності та узгодженості показань свідка ОСОБА_8 і не встановив підстав для надання їм переваги над показаннями ОСОБА_7 , а також погодився з висновком місцевого суду в тій частині, що результати слідчих експериментів за участю ОСОБА_8 фактично ґрунтуються на його поясненнях і тому не можуть вважатися самостійним підтвердженням викладених ним обставин.
Однак Верховний Суд не може погодитися з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.
У своїй апеляційній скарзі прокурор наголошував на послідовних та стабільних показаннях свідка ОСОБА_8 , які у своїй сукупності узгоджуються з протоколами слідчих експериментів, проведених за його участю, а також акцентував на неправильній оцінці судом слідчих дій, проведених за участю цього свідка.
Відхиляючи показання зазначеного свідка, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду з тих підстав, що вони не мають переваги над показаннями ОСОБА_7 , а також не можуть бути перевірені іншими належними та допустимими доказами, які не залежать від показань цього свідка, зокрема протоколами слідчих експериментів, проведених за його участю.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК метою слідчого експерименту є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю підозрюваного слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.
Виходячи із сутнісних ознак показань, визначених у ч. 1 ст. 95 КПК, у системному зв'язку із ч. 2 ст. 84 цього Кодексу, показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, коли вони надаються під час допиту.
Відповідно до висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду, висловленого в постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17 (провадження № 51-6070км19), приписи ч. 4 ст. 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 КПК. Водночас ця палата констатувала, що показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК.
З наведеного вбачається, що результати слідчого експерименту, зафіксовані у відповідному протоколі, є самостійним процесуальним джерелом доказів, яке відрізняється від показань за своєю правовою природою, а відтак підлягає самостійній оцінці судом відповідно до вимог ст. 94 КПК і не обмежується положеннями ч. 4 ст. 95 КПК.
Таким чином, апеляційний суд, відхиляючи як доказ протоколи слідчих експериментів, проведених за участю свідка ОСОБА_8 , не врахував їх самостійного процесуального значення як джерела доказів, безпідставно ототожнив їх із показаннями цього свідка та не дотримався вимог ст. 94 КПК щодо їх оцінки.
Водночас суд апеляційної інстанції, без належного мотивування відмовивши прокурору у прослуховуванні аудіозапису показань свідка ОСОБА_8 , зафіксованих у судовому засіданні місцевого суду, не здійснив їх належної оцінки, як цього вимагають положення кримінального процесуального закону.
Та обставина, що зазначений свідок теж був обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні та засуджений на підставі угоди, не може бути підставою для автоматичного відхилення його показань без належного змістовного аналізу, як того вимагають приписи ст. 94 КПК.
Крім того, суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи є показання свідка ОСОБА_8 послідовними, чи містять вони конкретні відомості про час, спосіб, механізм і розподіл дій, а також чи підтверджуються вони іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів наголошує, що апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 94 КПК, не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_8 та протоколам слідчих експериментів, проведених за участю цього свідка, як самостійним джерелам доказів за критеріями належності, допустимості та достовірності, а також не оцінив їх у сукупності з іншими доказами з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення рішення.
Беручи до уваги визначені у ст. 433 КПК особливості касаційного розгляду за якими суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути вказані порушення. Тому наведені обставини має перевірити саме суд апеляційної інстанції, який є судом факту.
Таким чином, апеляційний суд не вмотивував свого рішення, дійшов передчасного висновку про обґрунтованість вироку місцевого суду, не зазначив переконливих мотивів відхилення доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, а тому постановлене за результатом такої процедури судове рішення не можна вважати таким, що відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у зв'язку з чим ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що могло вплинути на висновки суду щодо доведеності/недоведеності винуватості та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене у цій постанові, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, повторно дослідити докази за наявності підстав і ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, що відповідатиме вимогам матеріального і кримінального процесуального законодавства.
Ураховуючи наявність указаних вище порушень, колегія суддів, зважаючи на недопустимість вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення та переваги одних доказів над іншими, дійшла висновку, що скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Отже, під час нового апеляційного перегляду суду необхідно вжити заходів, передбачених кримінальним процесуальним законом для своєчасного розгляду цього кримінального провадження, яке було розпочате у 2017 році.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 08 липня 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3