10 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 507/52/25
провадження № 61-4457ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 07 серпня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання договорів оренди та стягнення орендної плати,
У січні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання договорів оренди та стягнення орендної плати.
Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 07 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
У квітні 2026 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 07 серпня 2025 року та постанову Одеського апеляційного від 24 лютого 2026 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Касаційна скарга ОСОБА_3 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що вона містить формальне посилання на неправильність та незаконність судових рішень. Заявник не обґрунтовує передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень.
Що ж до посилань заявника на ненадання судами оцінки доказам у справі та не зазначення мотивів їх відхилення як умови для скасування судових рішень, Верховний Суд звертає увагу заявника на наступне.
Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Таким чином, аналіз приписів пункту 1частини третьої статті 411 ЦПК України дає підстави для висновку, що недослідження судами зібраних у справі доказів може бути враховано лише за умови обґрунтування заявлених у касаційній скарзі підставі касаційного оскарження, передбачених саме пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Однак, у цьому випадку, як вже було встановлено Судом, заявник не дотримався цих вимог.
Узагальнюючи наведене, оскільки заявником не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження, тому, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом.
Стадія касаційного перегляду не є обов'язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 07 серпня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання договорів оренди та стягнення орендної плати, вважати неподаною та повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Ю. Гулейков