10 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 274/8901/25
провадження № 61-4367ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 12 січня 2026 року
та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 березня 2026 року у справі
за позовом ОСОБА_2 до приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Волкової Євгенії Олегівни, державного підприємства «Сетам», ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання недійсними електронних торгів та скасування рішення про державну реєстрацію,
У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати недійсними електронні торги за номером лота 581876 з реалізації квартири АДРЕСА_1 , проведені 15 серпня 2025 року Державним підприємством «Сетам», оформлені протоколом № 644459 проведення електронного аукціону (торгів) від 15 серпня
2025 року та скасувати рішення про державну реєстрацію прав № 80882061
від 17 вересня 2025 року, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Бердичівського районного нотаріального округу Богатирчуком В. А., яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
У січні 2026 року ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: квартиру
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 55582818104, яка належить на праві власності
ОСОБА_1
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області ухвалою від 12 січня
2026 року, яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного суду
від 26 березня 2026 року, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнив.
Наклав арешт на квартиру
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 55582818104, яка належить ОСОБА_1 .
02 квітня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Гуменюк О. В., через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 26 березня 2026 року у зазначеній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку
про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача,
за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві
і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати
в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі,
якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог, або унеможливити ефективне поновлення порушених прав та інтересів.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому,
що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів
з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав
та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі
№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду
в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого
є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав
та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву
про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем
на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать
про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе
до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У справі, що переглядається, суди установили, що Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області заочним рішенням від 24 січня 2020 року, яке набрало законної сили 24 лютого 2020 року, у справі № 274/2235/19 позов ОСОБА_2 задовольнив.
Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області заочним рішенням
від 12 серпня 2024 року, яке набрало законної сили 07 жовтня 2024 року, у справі
№ 274/2882/24 позов ОСОБА_3 задовольнив.
Розділив між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_2 , виділивши у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 у розмірі 706 950,00 грн.
У рішенні зазначено, що право ОСОБА_3 на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 припиняється з дня отримання нею компенсації за її частку від ОСОБА_2
06 листопада 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Житомирської області Волкова Є. О. відкрила виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 274/2882/24, виданого 18 жовтня 2024 року Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації за 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 у розмірі 706 950,00 грн.
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області ухвалою від 02 червня 2025 року, яка набрала законної сили 18 червня 2025 року, у справі № 274/2882/24 подання приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Волкової Є. О., стягувач ОСОБА_3 , боржник ОСОБА_2 , про вирішення питання
про звернення стягнення на незареєстроване нерухоме майно боржника задовольнив.
Звернув стягнення на нерухоме майно боржника - ОСОБА_2 , право власності
на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
15 серпня 2025 року відбулися електронні торги по лоту № 581876 з реалізації майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , переможцем у яких став ОСОБА_1
25 серпня 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Житомирської області Волкова Є. О. склала акт про проведені електронні торги при примусовому виконанні зазначеного виконавчого листа. Відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» передано на реалізацію: «Трикімнатна квартира загальною площею 57,9 кв. м, житловою площею 36,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 », лот № 581876,
яка належить ОСОБА_2 на праві власності. Відповідно до протоколу про проведені електронні торги від 15 серпня 2025 року № 644459 ДП «Сетам» 15 серпня 2025 року проведено електронні торги з реалізації майна - вказаної квартири, переможцем визнано ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва від 17 вересня 2025 року приватним нотаріусом Бердичівського районного нотаріального округу Житомирської області Богатирчуком В. А., відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта про проведені електронні торги, складеного
25 серпня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Волковою Є. О., посвідчено, що ОСОБА_1 належить на праві власності майно, що складається із: квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 57,9 кв. м, житловою площею 36,8 кв. м, трикімнатна, яке придбане ОСОБА_1 за 1 079 674,85 грн,
що раніше належало ОСОБА_2 , на підставі рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області у справі № 274/2882/24 від 12 серпня 2024 року та ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області у справі № 274/2882/24 від 02 червня 2025 року. Право власності на вказане майно підлягає реєстрації
у Державному реєстрі речових прав. Зареєстровано в реєстрі за № 710.
Рішенням про державну реєстрацію прав № 80882061 від 17 вересня 2025 року проведено державну реєстрацію прав ОСОБА_1 на зазначену квартиру за його заявою від 17 вересня 2025 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначив, що на торгах 15 серпня
2025 року відбулася реалізація майна, яке у повному обсязі йому не належало,
а також не було жодних правових підстав передачі на торги частки, яка належала йому на праві спільної часткової власності, що є грубим порушенням чинного законодавства України та підставою для скасування результату торгів. На дату проведення оскарженого електронного аукціону право власності на 1/2 частину квартири за ним не було зареєстровано. Для передачі на реалізацію квартири приватний виконавець Волкова Є. О. не зверталася до суду з поданням
про звернення стягнення на незареєстроване за позивачем майно, яке йому належало на підставі рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 січня 2020 у справі № 274/2235/19.
Враховуючи зазначені обставини, суди вказали, що предметом спору між сторонами у даній справі є квартира
АДРЕСА_1 .
Житомирський апеляційний суд постановою від 02 березня 2026 року скасував ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2025 року та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Волкової Є. О.
про звернення стягнення на незареєстроване нерухоме майно боржника ОСОБА_2 .
Постановляючи ухвалу про забезпечення позову у цій справі, суд першої інстанції,
з висновком якого погодився апеляційний суд, зазначив, що виходячи з предмета та підстав позову, вимог та обґрунтування заяви про забезпечення позову, оцінки відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересів сторін, доцільним є вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом накладення арешту на спірну квартиру.
Враховуючи те, що предметом позову є вимоги про визнання недійсними електронних торгів, скасування рішення про державну реєтрацію права власності спірної квартири АДРЕСА_1 ,
1/2 частка якої належала позивачу на праві власності та набута відповідачем
на прилюдних торгах, правомірність проведення яких оскаржується ОСОБА_2 , його припущення про те, що невжиття заходів щодо арешту спірної квартири може істотно ускладнити чи унеможливити ефективне поновлення його порушених прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, узгоджується зі змістом статей 149, 150 ЦПК України.
Встановивши наявність зв'язку між вказаним заходом забезпечення позову
і предметом спору, враховуючи права і обов'язки сторін, що беруть участь у справі, співмірність і адекватність заходу із заявленими ОСОБА_2 вимогами, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про задоволення заяви про забезпечення позову та накладення арешту на спірну квартиру.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21 вказано, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно
не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.
Верховний Суд зазначає, що застосовані у розглядуваній справі
заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і не перешкоджають користуванню майном, а за наявності, передбачених законом підстав (стаття 159 ЦПК України), відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право
на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи,
за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.
Наведені в касаційній скарзі доводи ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права та висновків судів
не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а спрямовані
на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження,
якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку
про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права
є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржених судових рішень, тому колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 12 січня 2026 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 26 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Волкової Євгенії Олегівни, державного підприємства «Сетам», ОСОБА_1 , третя
особа: ОСОБА_3 , про визнання недійсними електронних торгів та скасування рішення про державну реєстрацію.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі,
яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання
та оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров