10 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 522/6867/24-Е
провадження № 61-4359ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 02 квітня
2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»
до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У квітні 2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з указаним позовом.
Балтський районний суд Одеської області рішенням від 03 лютого 2025 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» суму заборгованості
за кредитним договором у розмірі 93 200, 00 грн, з яких: 20 000,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 70 200,00 грн - сума заборгованості за відсотками; 3 000,00 грн - заборгованість за комісійними винагородами.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
У березні 2025 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про стягнення безпідставно одержаного за виконавчим листом.
Балтський районний суд Одеської області ухвалою від 02 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 задовольнив.
Стягнув з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти,
як безпідставно одержані стягувачем від боржника за виконавчим документом
№ 522/6867/24-Е від 06 березня 2025 року за платіжними інструкціями № 26774,
№ 26775, № 26776, № 26777, № 26778, № 26779, № 26780, 26781, № 26782, № 26783, № 26784, № 26785 та № 26786 від 15 березня 2025 року.
Одеський апеляційний суд постановою від 16 вересня 2025 року скасував рішення Балтського районного суду Одеської області від 03 лютого 2025 року в частині стягнення комісійних витрат у розмірі 3 000,00 грн та ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив ТОВ «Діджи Фінанс» у задоволенні позову.
Змінив рішення Балтського районного суду Одеської області від 03 лютого
2025 року у частині стягнення витрат на правничу допомогу.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
У задоволенні позовних вимог про стягнення комісійних витрат відмовив.
В решті рішення залишив без змін.
Одеський апеляційний суд постановою від 24 лютого 2026 року ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 02 квітня 2025 року, якою задоволено заяву ОСОБА_1 про стягнення безпідставно одержаного за виконавчим листом, залишив без змін.
02 квітня 2026 року ТОВ «Діджи Фінанс» через підсистему «Електронний суд» надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 02 квітня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у зазначеній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Відповідно до частини першої та четвертої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким,
що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно
з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.
Таким чином оскаржені ухвала Балтського районного суду Одеської області
від 02 квітня 2025 року та постанова Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року про стягнення грошових коштів як безпідставно одержаних від боржника за виконавчим документом, з урахуванням частини четвертої статті 432 ЦПК України, є частиною ухвали про визнання виконавчого документа таким,
що не підлягає виконанню.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, як і пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України, передбачають, що однією з основних засад судочинства
є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.
Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, наведено
в статті 353 ЦПК України.
Ухвала суду першої інстанції про виправлення помилки у виконавчому документі або визнання його таким, що не підлягає виконанню (пункт 25 статті 353 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах
3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Таким чином, ухвали суду першої інстанції про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, передбачені пунктом 25 частини першої статті 353 ЦПК України, виходячи з положень пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню.
З огляду на вищевикладене та в силу наведених положень ЦПК України, не може бути предметом перегляду у касаційному порядку й постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за наслідками перегляду такої ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції,
а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня
1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись пунктом 2 частини першої статті 389, пунктом 1 частини другої
статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 02 квітня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя
особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров