07 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 314/975/23
провадження № 61-3016ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 березня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Павлівської територіальної громади в особі Павлівської сільської ради, третя особа - сільський голова Павлівської сільської ради Клименко Анатолій Васильович, про визнання розпоряджень сільського голови незаконними та їх скасування, визнання цих фактів мобінгом, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати розпорядження сільського голови Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області № 036-ОД від 02 лютого 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани незаконним та скасувати його; визнати розпорядження сільського голови Павлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області № 040-ОД від 03 лютого 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани незаконним та скасувати його; визнати розпорядження Павлівського сільського голови № 005-ОС від 10 лютого 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Павлівської сільської ради незаконним та скасувати його, а факт звільнення визнати мобінгом; поновити позивача на роботі на посаді директора Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Павлівської сільської ради з моменту незаконного звільнення з 10 лютого 2023 року; стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з моменту незаконного звільнення і до моменту винесення рішення суду; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 150 000,00 грн.
Вільнянський районний суд Запорізької області рішенням від 26 березня 2025 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Запорізький апеляційний суд постановою від 09 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 березня 2025 року у цій справі змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
05 березня 2026 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 березня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 грудня 2025 року в указаній справі.
Верховний Суд ухвалою від 17 березня 2026 року касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, а саме: зазначення ціни позову.
03 квітня 2026 року до Верховного Суду, на виконання вимог ухвали, надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків касаційної скарги, в якій заявниця зазначає про те, що ціна позову становить 659 574,98 грн в частині середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка
є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом
(пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод),
та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті
ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування
єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно
до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.
Предметом касаційного оскарження є судове рішення, ухвалене у справі про визнання розпоряджень сільського голови незаконними та їх скасування, визнання цих фактів мобінгом, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Отже спір між сторонами виник з трудових правовідносин.
Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн) та становить 809 574,98 грн (659 574,98 грн + 150 000 грн). Ця справа не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України. З огляду на предмет позову та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи Верховний Суд вважає, що ця справа має незначну складність.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадки, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню: якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник у касаційній скарзі не довів факт існування суперечності висновків судів відносно судової практики Верховного Суду з цього питання. Доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою судом зібраних у справі доказів та встановлених обставин, однак не обґрунтовують фундаментальність вирішених у справі правових питань.
Також, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваним судовим рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на підпункт «б» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, відповідно до якого судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню у випадку, якщо особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексупозбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.
Перевіривши зазначені доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що наведена ОСОБА_1 обставина не дає достатніх підстав для висновку про необхідність відкриття касаційного провадження у цій справі, оскільки наведене заявницею твердження не дає підстав для висновку про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням.
Касаційна скарга не містить обґрунтування в яких саме справах, що перебувають на розгляді в судах, заявниця позбавлена можливості спростувати обставини та в чому полягає така неможливість. Зазначення про намір подавати у майбутньому позов, не може свідчити про наявність підстав для розгляду справи по суті судом касаційної інстанції скарги ОСОБА_1 , оскільки правове значення у разі відповідного обґрунтування права на касаційне оскарження має неможливість спростувати обставини, встановлені саме оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, що припускає звільнення від доказування.
Сама по собі незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Судовий спір у цій справі було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію. Норми процесуального закону, якими врегульовано процедуру доступу до суду касаційної інстанції, слід визнати такими, що відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно
до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (пункт 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявниця подала касаційну скаргу на судові рішення, що згідно положень ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 березня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Павлівської територіальної громади в особі Павлівської сільської ради, третя особа - сільський голова Павлівської сільської ради Клименко Анатолій Васильович, про визнання розпоряджень сільського голови незаконними та їх скасування, визнання цих фактів мобінгом, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко