07 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 953/2856/23
провадження № 61-4314ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., розглянувши питання про прийняття до розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня
2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
01 квітня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат
Крячко О. В., через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня
2026 року у зазначеній справі.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом
до розгляду та не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне.
У статті 392 ЦПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору
у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України
до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору
у встановлених порядку і розмірі.
Разом із касаційною скаргою заявниця подала клопотання про звільнення
від сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Клопотання мотивоване відсутністю достатніх та доступних коштів для сплати судового збору, оскільки заявниця є пенсіонеркою, та розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру її річного доходу за попередній календарний рік.
Верховний Суд зазначає, що на стадії вирішення питання про відкриття касаційного провадження важливе значення мають відомості про ціну позову, зокрема, з огляду на положення пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Предметом спору у цій справі є визнання права власності на житловий будинок
з господарськими будівлями за набувальною давністю.
Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно
або його витребування - вартістю майна.
Згідно з підпунктом 9 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно,
що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.
Ураховуючи те, що аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, а також оскаржене судове рішення не дозволяють встановити ціну позову, тому заявниці слід зазначити інформацію про ціну позову станом на день подання позовної заяви щодо вимоги майнового характеру (про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю) та підтвердити таку інформацію належними доказами (позовна заява з визначеною ціною позову, ринкова вартість майна,
її грошова оцінка, експертний висновок, тощо).
З огляду на обмеження касаційного оскарження, зокрема, передбачене
пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд звертає увагу заявника на необхідність наявності в розпорядженні суду на час вирішення питання про відкриття касаційного провадження інформації про ціну позову щодо вимоги майнового характеру, в тому числі для вирішення питання щодо звільнення заявниці від сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Окрім зазначеного відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України
у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)
статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу
в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці
у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини
та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі має бути наведено обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі необхідно зазначити, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Частиною першою статті 411 ЦПК України визначено такі підстави для касаційного оскарження: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід,
і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії,
що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної
або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою оскарження є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі,
що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення
для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої
статті 389 цього Кодексу; 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої
статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України
у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі має бути зазначено певний пункт частини третьої
статті 411 ЦПК України з наведенням обґрунтувань таких доводів.
Виконання зазначених процесуальних вимоги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідних пунктів згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно
до наведених вище правових норм.
Відповідно до статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов'язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень вказує пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та покликається
на постанови Верховного Суду.
Проте указана підстава касаційного оскарження судових рішень належним чином не обґрунтована.
Особі, яка подала касаційну скаргу, слід звернути увагу, що у разі посилання
у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду) у касаційній скарзі слід зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосували суди в оскаржених судових рішеннях.
Посилаючись на постанови Верховного Суду, особі, яка подала касаційну скаргу, слід зазначити, які саме висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (та якої саме) у них викладено та які не застосував суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні.
Також у касаційній скарзі заявник вказує на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права при дослідженні обставин справи.
Верховний Суд звертає увагу на те, що частиною першою статті 411 ЦПК України передбачено обов'язкові підстави скасування судових рішень.
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі,
що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення
для правильного вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України такою підставою
є, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку
про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Тобто, підстава для скасування судових рішень, передбачена частиною третьою статті 411 ЦПК України, застосовується за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Отже, у разі зазначення підстав для скасування судових рішень, передбачених пунктом 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі
одночасно має бути зазначена та обґрунтована хоча б одна з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього
Кодексу.
Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що зазначення заявником підстав касаційного оскарження є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для розгляду касаційної скарги.
З огляду на викладене, заявник має надіслати на адресу суду касаційної інстанції касаційну скаргу у новій редакції, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, у якій зазначити підстави касаційного оскарження та чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України,
на підставі якого (яких) подається касаційна скарга, з обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї підстави (підстав) та надати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, а у разі подання касаційної скарги у новій редакції та доданих матеріалів в електронній формі через електронний кабінет надати докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів всім учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
За таких підстав заявниця не дотримала у повному обсязі вимоги процесуального закону щодо форми та змісту касаційної скарги.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявниці строк для усунення указаних недоліків.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2026 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. В. Литвиненко