08 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 285/1436/24
провадження № 61-886 св 26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за первісним та зустрічним позовом, - служба у справах дітей Стриївської сільської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ілікчієва Катерина Іванівна, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2025 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 липня 2025 року у складі судді Янченка А. В., постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Приходька К. П.,Писаної Т. О., Журби С. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог первісного та зустрічного позовів
У березні 2024 року ОСОБА_1 завернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 , третя особа, - служба у справах дітей Стриївської сільської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком.
Позовна заява обґрунтована тим, що з 07 березня 2020 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_3 . Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 жовтня 2023 року у справі № 369/9269/23 шлюб між сторонами розірвано.
Після припинення шлюбних відносин, наприкінці 2023 року, відповідачка з дитиною переїхала жити до своїх батьків за адресою: АДРЕСА_1 . З цього часу відповідачка перешкоджає йому брати участь у житті дитини, свідомо ізолює дитину від контакту з батьком та створює перешкоди для спілкування батька з донькою. Дитина позбавлена емоційного контакту з батьком, перебуває під негативним впливом матері, що, на його думку, може призвести до порушення психологічного стану дитини.
Вказував, що на цей час перебуває на військовій службі у лавах Збройних Сил України, має стабільний високий дохід, власну нерухомість, а тому може забезпечувати матеріально дитину та створити комфортні умови для її поживання та розвитку. Вважав, що визначення місця проживання дитини з ним відповідатиме якнайкращим її інтересам.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ним, за його місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
У червні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, - служба у справах дітей Стриївської сільської ради, про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що між нею та відповідачем виник спір щодо місця проживання їх спільної дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказувала, що після розірвання шлюбу відповідач відмовився добровільно сплачувати аліменти на утримання дитини, з 07 липня 2023 року має заборгованість зі сплати аліментів, які стягуються з нього на підставі судового рішення. З моменту розірвання шлюбу відповідач лише один раз приїхав відвідати дитину, при цьому вона не чинить перешкод у спілкуванні батька з дитиною.
Звертала увагу на те, що відповідач є військовослужбовцем і багато часу перебуває на військовій службі, а тому не зможе приділяти достатньо часу для догляду та виховання дитини.
Вказувала, що проживає з дитиною в будинку її батьків за адресою: АДРЕСА_1 , де для дитини створені належні соціально-побутові умови для проживання та виховання. Дитина доглянута, забезпечена всім необхідним відповідно до її віку, а тому визначення місця проживання дитини з нею відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з нею, за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2025 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_2 , за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн за подання зустрічної позовної заяви.
Задовольняючи вимоги зустрічного позову та відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, надавши оцінку встановленим обставинам справи, урахувавши наявність спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, який вони у досудовому порядку вирішити не змогли, психофізіологічні особливості дитини, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування, затверджений рішенням виконавчого комітету Стриївської сільської ради Звягельського району Житомирської області від 28 листопада 2024 року № 287 про доцільність визначення місця проживання дитини з матір'ю, мотивував своє рішення тим, що визначення місця проживання дитини з матір'ю відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, спрямоване на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Суд також зауважив, що визначення місця проживання дитини з матір'ю не впливає на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Додатковим рішенням Києво-Святошинським районним судом Київської області від 29 липня 2025 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Захарчук І. А. про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що представником ОСОБА_2 - адвокатом Захарчук І. А. у встановленому законом порядку та строк було надано документи на підтвердження понесених ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Розмір стягнутих судових витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності та розумності, є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2025 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 липня 2025 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції та зазначив, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Визначення місця проживання дитини з матір'ю якнайкраще відповідає інтересам малолітньої дитини, яка потребує постійного догляду та турботи, й позитивно сприятиме її розвитку як психологічному так і фізичномуу звичному для неї соціальному середовищі в умовах стабільності та безпеки. Жодного доказу про те, що визначення місця проживання дитини разом з матір'ю не відповідатиме інтересам дитини, апелянт не надав.
Додаткове рішення суду також відповідає нормам матеріального і процесуального права та доводами апеляційної скарги не спростоване.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року заяву Ворожбит Я. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн.
Додаткова постанова мотивована тим, що судом при ухваленні постанови не було вирішено питання про стягнення судових витрат.Враховуючи особливості предмета спору, суб'єктний склад правовідносин, а також характер виконаної адвокатом роботи та критерій розумності її розміру, апеляційний суд вважав, що представником ОСОБА_2 - адвокатом Захарчуком І. А. надано суду належні та допустимі докази на підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат на оплату правничої допомоги в сумі 10 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19 січня 2026 року через підсистему Електронний суд представник
ОСОБА_1 - адвокат Ілікчієва К. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 28 березня 2025 року, додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 липня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 730/921/21.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 285/1436/24, витребувано виділені матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
26 лютого 2026 року матеріали справи № 285/1436/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ілікчієва К. І., мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідно до чинного законодавства висновок органу опіки та піклування є аналітичним документом та має містити інформацію про житлові умови, фінансовий стану батьків, їхню здатність забезпечити належний догляд та виховання дитини. Вважає, що висновок органу опіки та піклування був отриманий з порушеннями, оскільки в процесі його підготовки служба у справах дітей Стриївської сільської ради не виконала всіх належних дій для складання об'єктивного та неупередженого висновку, а саме: не відвідала місце проживання ОСОБА_1 та не провела з ним інтерв'ю для з'ясування стосунків у сім'ї та виявлення переваг дитини щодо проживання з тим чи іншим з батьків, що робить цей документ неналежним доказом у справі.
Також заявник категорично не погоджується з додатковими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважає, що сума стягнутих витрат на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та переглядом справи в суді апеляційної інстанції є завищеною та неспівмірною зі складністю справи.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
04 березня 2026 року через підсистему Електронний суд представник ОСОБА_2 - адвокат Захарчук І. А. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив про необґрунтованість її доводів, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Вказує, що висновок органу опіки та піклування у цій справі не суперечить інтересам дитини, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, є належним чином мотивованим та достатньо обґрунтованим.
Також звертає увагу на те, що при ухваленні додаткових рішень судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 не звертався до суду з відповідними клопотаннями чи заявами про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а тому відсутні підстави для скасування цих рішень
16 березня 2026 року засобами поштового зв'язку служба у справах дітей Стриївської сільської ради подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Вказує, що на цей час малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжує проживати з матір'ю ОСОБА_2 , зміни щодо фактичних обставин проживання дитини з матір'ю не настали, наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування є актуальним й на цей час.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який розірвано заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 жовтня 2023 року у справі № 369/9269/23, що набрало законної сили (а. с. 17-18, т. 1).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 23, т. 1).
Після припинення спільного проживання сторін малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Стриївської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області від 07 липня 2023 року № 248 (а. с. 83, т. 1).
Вказаний будинок належить на праві власності батьку ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав про реєстрацію права власності від 05 квітня 2018 року №119735555 та від 12 квітня 2018 року № 120392690 (а. с. 84, 85-86, т. 1).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 06 березня 2024 року № 368765296, ОСОБА_1 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 34, т. 1).
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 20 лютого 2024 року, складеного начальником відділу захисту прав дітей служби у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради Глушаєвою О. та головним спеціалістом Похмірко А., квартира, житловою площею 35 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , розташована в новобудові, має сучасний ремонт. В квартирі наявні всі комунікації, кімнати вмебльовані. Побут родини організований, санітарно-гігієнічні норми проживання дотримані. У квартирі проживають і мають постійне місце реєстрації ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_5 (а. с. 36, т. 1).
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 06 червня 2024 року будинок за адресою: АДРЕСА_1 , має газове та пічне опалення, ванну кімнату в будинку. В будинку чисто, речі поскладані по своїх місцях, в дитини є окрема кімната, в якій вона проживає з мамою. В наявності комод для дитячих речей, дитяча корзина з іграшками. Мама отримує кошти при народженні дитини, батьки ОСОБА_2 допомагають їм фінансово. Дитина доглянута, розвиток дитини відповідає її віку. Мама здійснює виховання дитини в повній мірі (а. с. 97, т. 1).
Згідно з довідкою від 19 червня 2023 року № 212, головний сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , має позитивну службову характеристику (а. с. 19, 20, т. 1).
ОСОБА_2 має позитивну характеристику за місцем проживання, що підтверджено характеристикою старости Гульського с/о від 07 червня 2024 року (а. с. 94, т. 1).
Згідно з висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконавчого комітету Стриївської сільської ради Звягельського району Житомирської області від 28 листопада 2024 року № 287, визнано за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з мамою за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 163, 164, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ілікчієва К. І., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Основоположним міжнародним нормативно-правовим актом, який встановлює принципи реалізації прав дитини є Конвенція про права дитини («Конвенція про права дитини») від 20 листопада 1989 року, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина перша-друга статті 160 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Комплексний аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Колегія суддів зауважує, що у спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Отже, при вирішенні питання щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Вищевказані висновки узгоджуються, зокрема, із висновками Верховного Суду викладеними, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20, від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20, від 22 травня 2024 року у справі № 757/13109/21-ц.
У змісті постанови від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) Верховним Судом зауважено, що: «… питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».
У справі, яка є предметом касаційного перегляду, встановлено, що з часу розірвання у 2023 році між сторонами шлюбу їхня дочка ОСОБА_3 проживає з матір'ю.
Як батько, так і матір дитини мають бажання її виховувати та піклуватися про неї, позитивно характеризуються в побуті та професійній спільноті, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дитини. У той же час між сторонами існує особистий конфлікт та неприязні стосунки, що унеможливило вирішення питання про визначення місця проживання дитини в позасудовому поряду.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що враховуючи вік дитини, психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах, найкращим інтересам буде відповідати визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю.
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини з матір'ю у цій справі, суди надали належну оцінку доказам: кожному окремо та доказам у їх сукупності, дослідили висновок органів опіку та піклування разом з іншими доказами, врахували ставлення батьків до виконання ними батьківських обов'язків та інші обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, у результаті чого ухвалили законні та вмотивовані рішення.
При вирішенні спору в цій справі суди врахували висновок органу опіки та піклування від 28 листопада 2024 року № 287 про те, що інтересам дитини відповідатиме проживання з матір'ю, з огляду зокрема на вік дитини (3 роки), яка потребує постійної уваги та присутності матері.
Водночас в порушення частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України ОСОБА_1 під час розгляду справи не надав належних та допустимих доказів того, що визначення місця проживання дитини разом із ним відповідатиме її якнайкращим інтересам.
Доводи касаційної скарги у своїй сукупності зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій, при цьому заявник не навів обставин, які б давали можливість ставити під сумнів висновки судів щодо визначення проживання дитини разом із матір'ю.
Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
Визначення місця проживання дитини з матір'ю не повинно негативно впливати на її взаємовідносини з батьком на його участь у вихованні дитини, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків, спір між якими вирішено судом.
Колегія суддів підкреслює необхідність усвідомлення батьками потреби у вирішенні конфлікту в інтересах дитини, налагодження батьками співпраці з метою забезпечення належного контакту кожного з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу, спільного вирішення питань, які стосуються всіх потреб дитини.
Водночас колегія суддів вважає безпідставними аргументи касаційної скарги про те, що суди при вирішенні спору в цій справі не врахували, що матеріальне забезпечення та рівень комфорту, якими батько має змогу забезпечити дитину, перевищують ті, якими її може забезпечити матір дитини.
Так, у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 716/591/19 зазначено, що: «Встановивши, що з початку літа 2019 року діти проживають разом із матір'ю та її чоловіком, висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтований, оскільки надає переваги батьку дитини лише з точки зору кращого матеріального стану, що при визначенні місця проживання дітей заслухавши думку доньки сторін, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, надав першочергове значення саме найкращим інтересам дітей, не може бути вирішальним, що не впливатиме на їх взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків. Батько дітей, який безсумнівно відіграє важливу роль у їх житті та розвитку, має право спілкуватися та обов'язок піклуватися про здоров'я дітей, стан їх розвитку, незалежно від того з ким вони будуть проживати».
Крім того, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 463/3301/16-ц суд зазначив, що: «Доводи касаційної скарги про те, що позивач не має власного житла її джерело доходів нестабільне є неспроможними, оскільки суди при визначенні місця проживання дитини беруть до уваги також інші критерії зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, у тому числі обов'язків щодо виховання дитини, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, та повинні виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини».
Таким чином, колегія суддів звертає увагу заявника на те, що при розгляді такої категорії справ матеріально побутове забезпечення батьків судами враховується, але не є визначальним.
Оцінюючи доводи касаційної скарги про те, що суди не мотивували з яких конкретно підстав погодились із висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконавчого комітету Стриївської сільської ради Звягельського району Житомирської області від 28 листопада 2024 року № 287, колегія суддів зазначає про таке.
Нормами частин четвертої-шостої статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не містить достатніх обґрунтувань про відхилення вказаного висновку органу опіки та піклування щодо вирішення сімейного спору відносно дитини, оскільки він обґрунтований, містить різносторонній аналіз сімейної ситуації та враховує те, що дитині за місцем проживання матері створені всі необхідні умови для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, проживання дитини з матір'ю відповідатиме найкращим інтересам дитини.
ОСОБА_1 не надав суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання дитини з матір'ю буде суперечити найкращому забезпеченню інтересів дитини, а також не надав достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності зміни місця проживання дитини, її звичного середовища та визначення місця проживання дитини з батьком, з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази які б дозволили дійти до висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, що фактично призводить до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. Дитина протягом тривалого періоду проживає з матір'ю у звичному для неї оточенні, прижилася у існуючому середовищі, тому змінювати її місце проживання вагомих підстав немає.
Матір створила належні умови для виховання та розвитку дитини, досить багато часу приділяє увагу дитині, тому суди попередніх інстанцій, виходячи із найкращих інтересів дитини, правильно визначили місце проживання дитини.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 730/921/21, є помилковими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Щодо касаційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, представник ОСОБА_2 - адвокат Захарчук І. А. посилався на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 понесла витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції надано: ордер серії АА № 1451497; копію договору про надання правничої допомоги від 07 вересня 2023 року; копію додаткової угоди № 6 від 30 травня 2024 року до договору про надання правничої допомоги від 07 вересня 2023 року, за умовами якої сторони за спільною домовленістю досягли згоди, що загальна вартість послуг адвоката за надання правничої допомоги клієнту у справі № 285/1436/24 в Києво-Святошинському районному суді Київської області становить 10 000 грн; копію акту приймання-передачі наданих послуг № 6 від 27 травня 2025 року до договору про надання правничої допомоги від 07 вересня 2023 року.
Взявши до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих представником ОСОБА_2 - адвокатом Захарчуком І. А. послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що відшкодування на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
З огляду на вказане відсутні підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції.
Щодо касаційної скарги на додаткову постанову суду апеляційної інстанції
Звертаючись до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, представник ОСОБА_2 - адвокат Захарчук І. А. посилався на те, що під час розгляду справи у суді ОСОБА_2 понесла витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції надано: ордер серії АА № 1633448; копію додаткової угоди № 7 від 07 жовтня 2025 року до договору про надання правничої допомоги від 07 вересня 2023 року, за умовами якої сторони за спільною домовленістю досягли згоди, що загальна вартість послуг адвоката за надання правничої допомоги клієнту у справі № 285/1436/24 в Київському апеляційному становить 10 000 грн; копію акту приймання-передачі наданих послуг № 7 від 21 листопада 2025 року до договору про надання правничої допомоги від 07 вересня 2023 року.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих представником ОСОБА_2 - адвокатом Захарчуком І. А. послуг, урахувавши відсутність заперечень ОСОБА_1 на заяву про ухвалення додаткового рішення, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відшкодуванню на користь ОСОБА_2 підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу є доведеним, відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій учасника справи, а тому відповідні доводи касаційної скарги є помилковими.
Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ілікчієва Катерина Іванівна, залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2025 року, додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 липня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович