65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/320/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Одеського обласного комунального підприємства “Видавництво “Чорномор'я» (65008, м. Одеса, пл. Дерев'янка Бориса, буд. 1)
до відповідача: Громадської організації “Егіда право» (65072, м. Одеса, вул. Іцхака Рабіна, буд. 17, кв. 36)
про стягнення 4638, 26 грн
1. Короткий зміст позовних вимог.
02.02.2026 Одеське обласне комунальне підприємство “Видавництво “Чорномор'я» (далі - ООКП “Видавництво “Чорномор'я», позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом, сформованим в системі “Електронний суд» (вх. № 337/26 від 02.02.2026), про стягнення з Громадської організації “Егіда право» (далі - відповідач) неустойки за прострочення повернення орендованого майна: нежитлових приміщень п'ятого поверху редакційного корпусу літ. А №№ 1-135, 1-136, 1-137, загальною площею 35,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1, за період з 15.08.2024 по 11.03.2025, у розмірі 4638, 26 грн та витрат по сплаті судового збору у розмірі 2662, 40 грн.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження; звернуто увагу Громадської організації “Егіда право» про обов'язок, передбачений ч. 6 ст. 6 ГПК України, та процесуальні наслідки, пов'язані з цим.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч. 7 ст. 252 ГПК України.
Враховуючи наявність електронного кабінету у позивача ухвала суду від 09.02.2026 була доставлена до його електронного кабінету та до електронного кабінету його представника 09.02.2026, про що свідчать відповідні довідки про доставку електронного документу, сформовані за допомогою Комп'ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду».
Ухвала суду від 09.02.2026 була надіслана відповідачу на його адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернута засобами поштового зв'язку із вказівкою такого повернення “адресат відсутній», про що свідчить відповідне рекомендоване повідомлення.
Порядок направлення та вручення судових рішень визначений у ст. 242 ГПК України.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі в порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня (ч. 5 ст. 242 ГПК).
У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 11 ст. 242 ГПК).
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (ч. 6 ст. 242 ГПК).
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто на адресу вказану у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
При цьому, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Неотримання вищенаведених ухвал у даній справі відповідачем та повернення їх до суду з відповідними відмітками є наслідками дій (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання та повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21, від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22, від 01.03.2023 № 910/18543/21, від 30.03.2023 у справі № 910/2654/22, від 06.06.2023 у справі № 922/3604/21, від 09.11.2023 у справі № Б-39/02-09 (922/3286/21).
Відповідач зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервалів часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.
З огляду на зазначене, надсилання судової кореспонденції на юридичну адресу відповідача та її неотримання з відповідної причини вважається належним підтвердженням виконання судом вимог процесуального законодавства щодо повідомлення учасника справи про розгляд спору.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 904/4076/23.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20 тощо).
Тобто, ухвала суду від 09.02.2026 була надіслана позивачу та відповідачу у відповідності до вимог ГПК України.
Суд також бере до уваги, що сторони мали можливість ознайомитись з усіма процесуальними документами у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), який є відкритим для доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень»).
Також, суд повідомляв про розгляд справи № 916/320/26 шляхом розміщення публікації на сайті “Судова влада України», що підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківкою.
Таким чином, матеріали справи свідчать про належне повідомлення учасників справи про відкриття провадження у справі та встановлення процесуальних строків, а також створення учасникам судового процесу належних умов для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
З огляду на викладене, господарський суд доходить висновку про належне повідомлення як позивача, так і відповідача про розгляд судом даного спору.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас, суд зауважує, що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно з ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
3. Позиція учасників справи.
Доводи позивача - Одеського обласного комунального підприємства “Видавництво “Чорномор'я».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами 09.07.2018 був укладений договір оренди нежитлового приміщення, а також складено та підписано акт приймання-передачі нежитлових приміщень п'ятого поверху редакційного корпусу літ. А №№ 1-135, 1-136, 1-137, загальною площею 35,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1.
Господарський суд Одеської області рішенням від 22.10.2024 у справі № 916/3648/24 задовольнив позов ООКП “Видавництво “Чорномор'я» та, зокрема, виселив Громадську організацію “Егіда право» з нежитлових приміщень, а також стягнув неустойку за прострочення повернення майна за період з 15.07.2021 по 14.08.2024. Факт виселення відповідача підтверджено актом державного виконавця від 12.03.2025, який підписано, в тому числі і Громадською організацією “Егіда право».
Відповідач свого зобов'язання передбаченого п. 2.3., 9.5. Договору щодо своєчасного повернення об'єкта оренди не виконав та продовжував користування орендованим майном до 12.03.2025, оскільки акту приймання-передачі (повернення) майна підписано не було, у зв'язку з чим наявне порушення умови договору та вимог закону.
Вказує, що має місце відсутність своєчасного повернення орендованого майна від Громадської організації “Егіда право» до ООКП “Видавництво “Чорномор'я» з дати встановленої Господарським судом Одеської області від 22.10.2024, тобто з 15.07.2021 до дати фактичного виселення, встановленого актом державного виконавця від 12.03.2025, тобто до 12.03.2025.
Таким чином, 4638, 26 грн є розміром неустойки, що підлягає сплаті орендарем за прострочення повернення орендованого майна за період з 15.08.2024 по 11.03.2025. Претензія позивача до відповідача про сплату зазначеної неустойки, була залишена ним без відповіді чи задоволення.
Оскільки відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами до суду не надав, суд у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України, враховуючи, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами.
4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Між ООКП “Видавництво “Чорномор'я», як орендодавцем, та Громадською організацією “Егіда право», як орендарем, 09.07.2018 був укладений договір оренди майна (далі - договір), п. 1.1. якого передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення п'ятого поверху редакційного корпусу літ. А №№ 1-135, 1-136, 1-137, загальною площею 35,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1, вартість яких згідно з незалежною оцінкою від 26.03.2018 року становить 216 908, 00 грн. з метою розміщення громадської організації без права провадження підприємницької діяльності.
У відповідності до п. 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Згідно з п. п. 2.3., 2.4. договору майно вважається поверненим орендодавцю з часу підписання сторонами акта приймання-передачі (повернення) майна. Майно повинно бути повернуто орендодавцеві утому стані, в якому воно було передано в оренду, з урахуванням нормального ступеню зносу.
Пунктом 8.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та умовами цього договору.
За положеннями п. 9.1. договору останній діє з 09.07.2018 і до 09.07.2019.
У відповідності до п. 9.4. договору його дія припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
У разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцеві на пізніше трьох робочих днів. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкової загибелі або пошкодження та сплачує орендодавцеві неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном, визначеної відповідно до пункту 3.1 цього договору за весь час прострочення (п. 9.5. договору).
Договір підписаний позивачем та відповідачем, скріплений їх печатками.
Між ООКП “Видавництво “Чорномор'я», як орендодавцем, та Громадською організацією “Егіда право», як орендарем, 09.07.2018 був складений та підписаний акт приймання-передачі майна, розташованого за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1, згідно якого позивач здав, а відповідач прийняв нежитлові приміщення п'ятого поверху редакційного корпусу літ. А №№ 1-135, 1-136, 1-137, загальною площею 35,8 кв. м (розміщення громадської організації без права провадження підприємницької діяльності), які розташовані за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1, вартістю згідно з незалежною оцінкою від 26.03.2018 216 908, 00 грн.
Між ООКП “Видавництво “Чорномор'я», як орендодавцем, та Громадською організацією “Егіда право», як орендарем, 09.07.2019 була укладена додаткова угода до договору оренди майна від 09.07.2018, п. 1. якої передбачено продовжити термін дії договору оренди майна, укладеного 09.07.2018 до 09.07.2020 (включно).
Між ООКП “Видавництво “Чорномор'я», як орендодавцем, та Громадською організацією “Егіда право», як орендарем, 11.06.2020 була укладена додаткова угода до договору оренди майна від 09.07.2018, п. 1. якої передбачено продовжити термін дії договору оренди майна, укладеного 09.07.2018 до 09.07.2021 (включно).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 у справі № 916/3648/24 стягнуто з Громадської організації “Егіда право» на користь ООКП “Видавництво “Чорномор'я» неустойку за прострочення повернення орендованого майна: нежитлових приміщень п'ятого поверху редакційного корпусу літ. А №№ 1-135, 1-136, 1-137, загальною площею 35,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1, за період з 15.07.2021 по 14.08.2024, у розмірі 50 428, 04 грн, а також судовий збір у сумі 4844, 80 грн; виселено Громадську організацію “Егіда право» з нежитлових приміщень п'ятого поверху редакційного корпусу літ. А №№ 1-135, 1-136, 1-137, загальною площею 35,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1.
У вказаному рішенні суду суд звернув увагу, що 11.06.2020 додатковою угодою до договору оренди від 09.07.2018 встановлено строк дії договору до 09.07.2021 (включно). Таким чином, Громадська організація “Егіда право» повинна була повернути нежитлові приміщення протягом трьох робочих днів з дня припинення договору, а саме: до 14.07.2021, що здійснено не було. З викладених обставин, господарський суд дійшов висновку про наявність у ООКП “Видавництво “Чорномор'я» права вимагати стягнення з Громадської організації “Егіда право» неустойки за період з 15.07.2021 по 14.08.2024 та виселення з нежитлових приміщень.
Постановою головного державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ВП № 76905191 від 27.01.2025 відкрито виконавче провадження з виконання наказу по справі № 916/3648/24, виданого 28.11.2024 Господарським судом Одеської області.
Державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) при примусовому виконанні наказу № 916/3648/24 від 28.11.2024, виданого Господарським судом Одеської області, 12.03.2025 складено акт державного, у відповідності до якого Громадська організація “Егіда право» виселилась з приміщень редакційного корпусу літ. А №№ 1-135, 1-136, 1-137; речі боржника у приміщенні відсутні.
Акт державного виконавця від 12.03.2025 підписаний головним державним виконавцем, боржником Громадською організацією “Егіда право», стягувачем ООКП “Видавництво “Чорномор'я».
Позивач засобами поштового зв'язку направив відповідачу претензію № 552 від 15.10.2025, в якій вимагав сплатити неустойку за прострочення повернення орендованого майна за період з 15.08.2024 по 11.03.2025 у розмірі 4638, 26 грн протягом семи календарних днів з дати отримання цієї претензії шляхом перерахування коштів.
Факт направлення претензії № 552 від 15.10.2025 позивачем відповідачу підтверджується описом вкладення, списком згрупованих відправлень, фіскальним чеком АТ «Укрпошта».
Претензія № 552 від 15.10.2025 була повернута відправнику, про що свідчить рекомендоване повідомлення.
5. Позиція суду.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ст. 251 ЦК України).
В силу ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Згідно зі ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Подібні за змістом правові приписи містились і в Законі України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна", чинного до 01.02.2020.
На час укладення між сторонами цієї справи договору оренди майна від 09.07.2018 діяли положення Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна".
03.10.2019 було прийнято Закон № 157-ІХ. У розділі "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм). При цьому Закон № 2269-XII втрачає чинність з дня введення в дію Закону № 157-ІХ.
Закон № 157-ІХ опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з урахуванням частини першої статті 5 ЦК України з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").
Ураховуючи те, що строк дії договору оренди майна від 09.07.2018 визначено до 09.07.2021, тобто вже після 01.07.2020, слід застосовувати положення Закону № 157-ІХ.
У відповідності до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його укладено.
Частиною 1 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю впродовж певного строку. Обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) правовідносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок негайно повернути наймодавцеві (орендодавцеві) річ.
Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке передано в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця (орендодавця) і наймача (орендаря), що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, що регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві (орендодавцеві).
Отже, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо сплати орендних платежів за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його укладено), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 762 «Плата за найм (оренду) майна» Цивільного кодексу України та охоронна норма ч. 2 ст. 785 «Обов'язок наймача у разі припинення договору найму» Цивільного кодексу України не можуть застосовуватись одночасно, оскільки орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Таким чином, положення п. 3 ч. 1 ст. 3 та ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (ст. 6 Цивільного кодексу України).
З вищенаведеного вбачається, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Водночас неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди, якщо орендар не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, та є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) згідно з вимогами ст. 614 Цивільного кодексу України.
Тому, яким би способом у договорі оренди не регламентувались правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, крім того, що передбачений вказаною нормою).
Аналогічний правовий висновок викладено в п.п. 9.9-9.13 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.
За правовим висновком, викладеним у п.п. 4.8, 4.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 904/8325/21, з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати.
При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна.
Отже, враховуючи імперативний характер положень ч. 2 ст. 785 ЦК України, які визначають розмір неустойки за несвоєчасне повернення наймодавцеві речі, такий розмір не може перевищувати подвійної плати за найм у певний період прострочення.
Таким чином, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідною є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої цією нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов'язку. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17, від 09.09.2019 у справі №910/16362/18, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, а також у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1806/17.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Положеннями ч. 4 ст. 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. У постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи".
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, "…преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії".
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 910/2132/25.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що на виконання умов договору оренди майна від 09.07.2018 позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нежитлові приміщення п'ятого поверху редакційного корпусу літ. А №№ 1-135, 1-136, 1-137, загальною площею 35,8 кв. м (розміщення громадської організації без права провадження підприємницької діяльності), які розташовані за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 09.07.2018.
Дія договору оренди майна від 09.07.2018 продовжувалась на підставі укладених між сторонами додаткових угод від 09.07.2019 та від 11.06.2020 до нього.
11.06.2020 додатковою угодою до договору оренди від 09.07.2018 продовжено строк дії договору до 09.07.2021 (включно). Ураховуючи викладене, відповідач повинен був повернути нежитлові приміщення протягом трьох робочих днів з дня припинення договору, а саме: до 14.07.2021.
Зазначені обставини вже були встановлені у справі № 916/3648/24, за результатом розгляду якої рішенням Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 стягнуто з Громадської організації “Егіда право» на користь ООКП “Видавництво “Чорномор'я» неустойку за прострочення повернення орендованого майна: нежитлових приміщень п'ятого поверху редакційного корпусу літ. А №№ 1-135, 1-136, 1-137, загальною площею 35,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1, за період з 15.07.2021 по 14.08.2024, у розмірі 50 428, 04 грн, а також судовий збір у сумі 4844, 80 грн; виселено Громадську організацію “Егіда право» з нежитлових приміщень п'ятого поверху редакційного корпусу літ. А №№ 1-135, 1-136, 1-137, загальною площею 35,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1.
Тобто, такі обставини не потребують доказування при розгляді цієї справи відповідно до приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України.
При примусовому виконанні наказу у справі № 916/3648/24, виданого 28.11.2024 Господарським судом Одеської області, державним виконавцем було встановлено, що відповідач виселився з приміщень редакційного корпусу літ. А №№ 1-135, 1-136, 1-137, про що склав акт державного виконавця від 12.03.2025.
Тобто, відповідач, продовжуючи користуватись об'єктом оренди прострочив зобов'язання з його повернення після припинення дії договору, що є підставою для застосування до нього відповідальності у вигляді виплати неустойки у відповідності до ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Матеріали справи не містять доказів, що відповідач вчиняв активні дії щодо реалізації свого обов'язку із повернення майна позивачу, зокрема, шляхом підписання акта приймання-передачі (повернення майна).
Таким чином, в період з 15.07.2021 до 11.03.2025 відповідач неправомірно користувався майном, яке було предметом договору оренди, який закінчив свою дію.
На підставі існуючого прострочення повернення спірного об'єкта оренди, позивачем нараховано до стягнення з відповідача неустойку у розмірі 4638, 26 грн за прострочення виконання зобов'язань щодо повернення об'єкта оренди, яка розрахована у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення за період з 15.08.2024 по 11.03.2025.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок неустойки за період з 15.08.2024 по 11.03.2025 у розмірі 4638, 26 грн, суд встановив, що вказаний розрахунок є вірним, загальний розмір неустойки, який нарахований позивачем для стягнення з відповідача без ПДВ та без застосування індексу інфляції
З урахуванням наведеного, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на підставі положень ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки в сумі 4638, 26 грн за період з 15.08.2024 по 11.03.2025.
Приймаючи до уваги вищевикладене, позов позивача підлягає задоволенню судом.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи задоволення позову, судові витрати, які складаються із судового збору, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Громадської організації “Егіда право» (65072, м. Одеса, вул. Іцхака Рабіна, буд. 17, кв. 36; ідентифікаційний код юридичної особи: 40719266) на користь Одеського обласного комунального підприємства “Видавництво “Чорномор'я» (65008, м. Одеса, пл. Дерев'янка Бориса, буд. 1; ідентифікаційний код юридичної особи: 05905705) неустойку за прострочення повернення орендованого майна: нежитлових приміщень п'ятого поверху редакційного корпусу літ. А №№ 1-135, 1-136, 1-137, загальною площею 35,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1, за період з 15.08.2024 по 11.03.2025, у розмірі 4638, 26 грн (чотири тисячі шістсот тридцять вісім гривень, двадцять шість копійок) та судовий збір в розмірі 2662, 40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні, сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.О. Мусієнко