ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.04.2026Справа № 910/1637/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Невечери С.А., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "УКРНАФТА"
про стягнення 38511,88 грн
представники учасників процесу:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: Михалевич М.М.
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРНАФТА" про стягнення 53451,78 грн, з яких: 40760,55 грн - інфляційні втрати, 12691,23 грн - 3% річних.
В подальшому позивачем зменшено позовні вимоги та заявлено до стягнення 29331,46 грн інфляційних втрат та 9180,42 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем рішень суду у справах №910/9738/22 та №910/10609/23 щодо виплатити дивідендів позивачеві.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Господарський суд міста Києва ухвалою від 19.02.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/1637/26, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 12.03.2026.
Ухвалою від 02.03.2026 суд задовольнив заяву позивача від 26.02.2026 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
06.03.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позов.
06.03.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заявив про зменшення розміру позовних вимог.
У підготовчому засіданні 12.03.2026 суд постановив протокольну ухвалу про прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог (заявленої у відповіді на відзив), закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.04.2026.
Позивач в судовому засіданні 02.04.2026 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити.
Представник відповідача 02.04.2026 проти позовних вимог заперечив, надав пояснення по суті заперечень.
У судовому засіданні 02.04.2026, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивачів та відповідача, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.
У порядку ст.240 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 02.04.2026 судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Позиція позивача
Позивач в обґрунтування позовних вимог (з урахуванням прийнятої заяви про зменшення розміру позовних вимог) посилається на таке:
- відповідач не сплатив на користь позивачів, присуджені до стягнення рішенням суду у справі № 910/9738/22 суми дивідендів, у зв'язку із чим, позивач на підставі ст.625 ЦК України нараховує 10092,50 грн інфляційних втрат та 3595,68 грн 3% річних за період з 14.06.2023 по 11.02.2026;
- відповідач не сплатив на користь позивача присуджені до стягнення рішенням суду у справі № 910/10609/23 суми частини чистого прибутку за 2020 рік, внаслідок чого позивач на підставі ст.625 ЦК України нараховує 3% річних у сумі 5584,74 грн та інфляційні втрати у сумі 19238,96 грн за період з 05.03.2024 по 11.02.2026.
Позиція відповідача
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на таке:
- матеріали справи не містять доказів вини відповідача у несвоєчасній виплаті дивідендів за 2018 рік, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну виплату дивідендів;
- з доданих до матеріалів справи доказів не вбачається, що Наглядовою радою відповідача приймалось рішень щодо порядку та термінів виплати частини чистого прибутку за 2020 рік, а тому відсутня вина відповідача щодо несвоєчасної виплати частини чистого прибутку, що виключає можливість застосування до нього санкцій компенсаційного характеру.
Також відповідач здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат.
Господарський суд міста Києва рішенням від 28.11.2022 у справі № 910/9738/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023, повністю задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 ; ухвалив стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укpнaфта" на користь ОСОБА_1 44 961,34 грн дивідендів за 2018 рік; 1116,02 грн 3% річних; 9 441,88 грн втрат від інфляції.
01.09.2023 головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2.
12.09.2024 головним державним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.
Оскільки присуджена до стягнення рішенням суду у справі № 910/9738/22 сума дивідендів не сплачена, позивач нараховує інфляційні втрати у зв'язку із несвоєчасною виплатою дивідендів за 2018 рік по за період з 14.06.2023 по 31.12.2025 у сумі 10092,50 грн та 3% річних за період з 14.06.2023 по 11.02.2026 в сумі 3595,68 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 07.11.2023 у справі № 910/10609/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024, повністю задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 ; ухвалив стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь ОСОБА_1 95.647,50 грн частку прибутку за 2020 рік, 5 707,41 грн інфляційних втрат, 34.310,52 грн 3% річних.
17.05.2024 головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3.
12.09.2024 головним державним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.
Оскільки присуджена рішенням суду у справі №910/10609/23 сума частини чистого прибутку за 2020 рік відповідачем не сплачена, позивач нараховує за період з 05.03.2024 по 31.12.2025 інфляційні втрати у сумі 19238,96 грн та за період з 05.03.2024 по 11.02.2026 3% річних у сумі 5584,74 грн.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до п.8 ч.1 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 №514-VI (чинного станом на час виникнення спірних правовідносин) корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
Згідно із ч.1 ст.152 Цивільного кодексу України акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями (ч. 1 ст. 152 ЦК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
Частинами 1-5 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI передбачено, що дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів.
Рішеннями суду у справах № 910/9738/22 та № 910/10609/23 встановлено порушення відповідачем зобов'язань з виплати позивачу дивіденди за належні йому 1 350 шт. акцій за 2018 рік у сумі 44 961,34 грн та з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік в сумі 95647,50 грн.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Отже, встановлені судовими рішеннями у справах № 910/9738/22 та № 910/10609/23 обставини щодо обов'язку у відповідача виплати дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік мають преюдиціальне значення та не підлягають повторному дослідженню.
При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Зі змісту ст.18 Господарського процесуального кодексу України слідує, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (рішення у справі "Брумареску проти Румунії"). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст. 129 Конституції України).
Рішення у справах № 910/9738/22 та № 910/10609/23 були переглянуті апеляційним судом та залишені без змін, тобто набрали законної сили у встановленому законом порядку.
Натомість наведені відповідачем у відзиві на позов аргументи щодо відсутності вини у невиплаті дивідендів за 2018 рік, заперечення щодо заявлених вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку із несвоєчасною виплатою суми частини чистого прибутку за 2020 рік та дивідендів за 2018 рік, свідчить про намагання відповідача у такий спосіб переглянути встановлені судом факти та поставити під сумнів ухвалені господарським судом рішення у справах № 910/9738/22 та № 910/10609/23, що порушує принцип юридичної визначеності та фактично ставить під сумнів як принцип верховенства права в цілому, так і принцип обов'язковості судових рішень.
Окрім того, суд зазначає, що АТ "УКРНАФТА" приймало участь у розгляді справ № 910/9738/22 та № 910/10609/23 через свого представника та користувалося усіма процесуальними правами, наданими стороні, а тому у відповідача відсутнє право спростовувати встановлені у зазначених справах обставини у розумінні ч.5 ст.75 ГПК України (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №910/10379/18).
Посилаючись на те, що присуджені до стягнення рішенням суду у справі №910/9738/22 суми дивідендів відповідач не сплатив, позивач нараховує інфляційні втрати у зв'язку із несвоєчасною виплатою дивідендів за 2018 рік за період з 14.06.2023 по 31.12.2025 в сумі 10092,50 грн та 3% річних за період з 14.06.2023 по 11.02.2026 в сумі 3595,68 грн.
Також оскільки присуджені рішенням суду у справі № 910/10609/23 частина чистого прибутку за 2020 рік не сплачена, позивач нараховує за період з 05.03.2024 по 31.12.2025 інфляційні втрати у сумі 19238,96 грн та 3% річних у сумі 5584,74 грн за період з 05.03.2024 по 11.02.2026.
При здійснені вказаних вище розрахунків позивач врахував заперечення відповідача викладені у відзиві та здійснив нарахування лише на суму невиплачених дивідендів за 2018 рік та на суму невиплаченої частини чистого прибутку за 2020 рік.
За змістом ст.ст.524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17).
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19.
Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов'язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Відтак, у розумінні положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Доказів сплати присуджених до стягнення у справах № 910/9738/22 та № 910/10609/23 сум дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік відповідачем суду не надано.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо наявності правових підстав для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України, у зв'язку із порушенням відповідачем грошового зобов'язання зі сплати дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік та нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Суд, перевіривши розрахунки позивача, встановив, що позивачем допущено помилку при розрахунку 3% та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з виплати частини чистого прибутку за 2020, оскільки нарахування здійснено на суму 95947,50 грн, в той час як рішенням суду у справі 910/10609/23 присуджено до стягнення 95 647,50 грн.
За перерахунком суду, здійсненим за періоди, визначені позивачем, на суму боргу 95 647,50 грн, суд встановив, що інфляційні втрати становлять 19178,80 грн, а 3% річних - 5567,27 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних втрат за несвоєчасну виплату дивідендів за 2018 рік є обґрунтованими та арифметично правильними, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 10092,50 грн інфляційних втрат та 3595,68 грн 3% річних.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 29271,30 грн інфляційних втрат та 9162,95 грн 3% річних.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд задовольняє частково позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "УКРНАФТА", а саме в частині стягнення 29271,30 грн інфляційних втрат та 9162,95 грн 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.
За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "УКРНАФТА" (04053, м.Київ, провулок Несторівський, буд.3-5, ідентифікаційний код 00135390) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 29271,30 грн інфляційних втрат, 9162,95 грн 3% річних та 3321,29 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 10.04.2026.
Суддя С.О. Турчин