вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
10.04.2026м. ДніпроСправа № 904/464/26
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
За позовом Департаменту з питань самоорганізації населення Дніпровської міської ради (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Будсервіс" (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)
про стягнення безпідставно набутих грошових коштів
Департамент з питань самоорганізації населення Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Будсервіс" про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у загальному розмірі 332800,00грн, з яких: 126845,27грн - сума ймовірного завищення вартості послуг за договором №1849 від 17.11.2025, 205954,73грн - сума сплаченого ПДВ під час виконання зобов'язань за договором №1849 від 17.11.2025. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Справу просить розглянути в порядку спрощеного провадження.
В обґрунтування позову вказує на те, що відповідач теоретично мав змогу закупити будівельні матеріали за іншою вартістю, що відповідала би середньоринковим цінам та мав би бути звільнений від оподаткування ПДВ на підставі пункту 197.15 статті 197 Податкового кодексу України. Позивач зазначає, що через той факт, що відповідач не надав позивачу додаткові запитувані документи в оригіналах або в належним чином завірених копіях, позивач вважає правильним, справедливим та достатнім стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 332800,00грн (126845,27грн - сума ймовірного завищення вартості послуг за договором №1849 від 17.11.2025, 205954,73грн - сума сплаченого ПДВ під час виконання зобов'язань за договором №1849 від 17.11.2025) в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач не надав відзив на позовну заяву.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Господарським судом направлялася ухвалу суду 09.02.2026 (про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі) на адресу відповідача, в електронному вигляді до електронного кабінету відповідача, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 67 том 1).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
Враховуючи дату доставлення ухвали суду від 09.02.2026 - 10.02.2026 (о 19:34), відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 25.02.2026 включно.
Будь-яких клопотань про продовження зазначеного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило, поважних причин пропуску наведеного строку суду також не повідомлено.
Станом на 10.04.2026 відповідач відзив на позов не надав.
Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
17.11.2025 між Департаментом з питань самоорганізації населення Дніпровської міської ради (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Будсервіс" (далі - підрядник, відповідач) був укладений договір №1849 (далі - договір).
Пунктом 1.1 договору визначено, що відповідно до Постанови КМУ від 12.10.2022 №1178 зі змінами «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» (далі - Особливості), замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до проєктно-кошторисної документації, затвердженої наказом замовника від 16.07.2025 №115кр, протоколу №35 від 08.07.2024 міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Дніпровської міської ради та умов договору виконання робіт з капітального ремонту:
1.1. Об'єкт капітального ремонту: «Капітальний ремонт житлового будинку за адресою: вул. Виконкомівська, буд. 24 А, м. Дніпро (здійснення заходів з усунення аварій в житловому будинку після ракетної атаки)», Код ДК 021:2015-45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація (далі-Роботи).
Відповідно до пункту 2.1 договору договірна ціна за цим договором складає 46867375,77грн (сорок шість мільйонів вісімсот шістдесят сім тисяч триста сімдесят п'ять гривень 77 коп.). у тому числі ПДВ 7811229,30грн.
2.1.1. Капітальні видатки на 2025 становлять: 24526889,48грн (двадцять чотири мільйони п'ятсот двадцять шість тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять гривень 48 коп.) у тому числі ПДВ 4087814,91грн у тому числі: - кошти з місцевого бюджету - 24526889,48грн (двадцять чотири мільйони п'ятсот двадцять шість тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять гривень 48 коп.), у тому числі ПДВ 4087814.91грн.
2.1.2. Капітальні видатки на 2026 рік становлять: 22340486,29грн (двадцять два мільйони триста сорок тисяч чотириста вісімдесят шість гривень 29 коп.), у тому числі ПДВ 3723414,39грн, у тому числі: - кошти з місцевого бюджету - 22340486,29грн ((двадцять два мільйони триста сорок тисяч чотириста вісімдесят шість гривень 29 коп.), у тому числі ПДВ 3723414,39грн.
Згідно з пунктом 2.2 договору ціна договору відповідає вартості виконання робіт відповідно до розрахунку, що наведено в додатку «Договірна ціна», який є невід'ємною частиною Договору. Розрахунок договірної ціни здійснено у відповідності до листів роз'яснень Мінрегіонбуду України та з урахуванням фактичних витрат (вартості матеріалів, виробів, тощо), підтверджених відповідними документами, але в межах затвердженої кошторисної вартості виконаних робіт.
Пунктом 2.3 договору сторони визначили, що договірна ціна є твердою. Остаточна вартість всього комплексу робіт, зазначених в п. 1.1, визначається за фактом виконання підрядником всіх робіт по договору, згідно з актами виконаних робіт, що надаються підрядником і підписуються замовником.
Відповідно до пункту 2.4 договору договірна ціна може коригуватися тільки за взаємною згодою сторін. Договірна ціна підлягає коригуванню у зв'язку із (може змінюватись, якщо):
а) змінами у проектно-кошторисній документації;
б) ухваленням нових нормативних і законодавчих актів, які виливають па вартість робіт;
в) іншими обставинами за згодою сторін;
г) фактичними обсягами фінансування видатків замовника на рік;
д) в інших випадках, передбачених договором та чинним законодавством України;
є) зміна ціни відбувається в бік зменшення;
с) виникнення обставин непереборної сили відповідно до п. 12 договору.
Згідно з пунктом 3.2 договору оплата здійснюється в межах планових асигнувань та на підставі належним чином оформлених документів:
- акт приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в;
- довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою №КБ-3;
- рахунок.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2026 року включно, а в частині виконання бюджетних зобов'язань - до повного їх виконання відповідною стороною (пункт 4.1 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
Сторонами підписано календарний графік виконання робіт, план фінансування, інформацію про ціни на матеріальні ресурси, договірну ціну (а.с. 26-40 том 1).
На виконання умов договору відповідач виконав роботи на загальну суму 1235728,40грн з ПДВ (ПДВ 205954,73грн), що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками:
- довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2025 року на суму 1235728,40грн;
- актом №1 прийманням виконаних будівельних робіт за грудень 2025 року на суму 1235728,40грн;
- підсумковою відомістю ресурсів;
- загальновиробничими витратами (а.с. 41-45 том 1).
Позивач зазначає, що здійснив оплату в повному обсязі відповідно до умов договору, на підтвердження чого надав скриншот з офіційного сайту «https://spending.gov.ua/» (а.с. 21 том 1), з якого вбачається, що 24.12.2025 позивачем сплачено відповідачу 1235728,40грн.
Позивач зазначає, що договір було укладено сторонами із додержанням всіх норм чинного законодавства України, оскільки відповідачем було надано найбільш економічно вигідну пропозицію та тверду договірну ціну. Роботи за актом №1 виконані в повному обсязі, як замовником, так й виконавцем. На підставі чого замовником здійснено оплату за актом №1, яка включає основну суму вартості виконаних послуг, яка відповідає договірній ціні без урахування податку на додану вартість (ПДВ), та ПДВ, що є складовою загальної суми відповідно до чинного законодавства України.
Позивачем не оскаржувались ані договір, ані акти, ані інші документи. Будь-яких зауважень або претензій зі сторони позивача щодо виконання укладеного договору не надано. Проте, як зазначає позивач, у 2025 році він виявив, що відповідач теоретично мав змогу закупити будівельні матеріали за іншою вартістю, що відповідала би середньоринковим цінам та теоретично мав бути звільнений від оподаткування ПДВ, на підставі пункту 197.15 статті 197 Податкового кодексу України.
Позивач наголошує, що відповідач відповідно до укладеного договору, здійснював капітальний ремонт, тож до нього може теоретично застосовуватися пільга на звільнення від оподаткування ПДВ, передбачена пунктом 197.15 статті 197 Податкового кодексу України, оскільки ця пільга стосується будівництва доступного житла. Позивач розуміє, що капітальний ремонт не є будівництвом нового житла. Проте відповідач ймовірно міг застосувати пільговий режим на такі операції або принаймні спробувати отримати цю пільгу. Якщо ремонт фінансується 100% з державного бюджету, це не змінює характер робіт. Звільнення від ПДВ застосовується тільки для будівництва нового житла, а не для ремонтних робіт. Тож, якщо роботи з капітального ремонту (наприклад - ремонт з утеплення фасадів, тощо) виконуються за комерційні чи державні кошти, пільга на ПДВ не застосовується. Проте імовірно могла бути застосована відповідачем. Капітальний ремонт не підпадає під визначення "будівництва доступного житла" або "будівництва за державні кошти", отже, такі операції мають оподатковуватись за загальною ставкою ПДВ (20%). Проте імовірно може бути застосована пільга, визначена в пунктом 197.15 статті 197 ПКУ. Як зазначає позивач, відповідач не відповідає цим умовам, проте імовірно міг застосувати пільгу, визначену в пунктом 197.15 статті 197 ПКУ. Таким чином, на підставі аналізу правовідносин відповідач імовірно є суб'єктом господарювання, який станом на 2025 рік має право на пільгу, визначену пунктом 197.15 статті 197 ПК України.
Позивач зазначає, що відповідачу було направлено вимогу про надання інформації та документів №3/1-835 від 25.12.2025 (а.с. 51-53 том 1). Відповідач надіслав відповідь №15/01-26 від 15.01.2026 (а.с. 46-50 том 1), але в цій відповіді він не надав жодних документів чи пояснень, які позивач просив та фактично залишив вимогу без виконання.
Позивач вважає, що ненадання інформації та документів - це серйозне порушення зі сторони відповідача. Ненадання документів на вимогу позивача є неприпустимим. Дії відповідача створюють перешкоди для реалізації права позивача на отримання документів та інформації, що унеможливлює належний контроль за виконанням договірних зобов'язань, з приводу ймовірного права на пільгу, визначену пунктом 197.15 статті 197 ПК України та на закупівлю матеріалів по іншим цінам. Позивач вважає, що відповідач не виконав своїх обов'язків і це дає підстави вимагати відшкодування через суд.
Позивач звертає увагу, що ним в повному обсязі було виконано умови договору та сплачено виконані роботи за актом, у тому числі ПДВ. Проте через той факт, що відповідач не надав позивачу додаткові запитувані документи в оригіналах або в належним чином завірених копіях, позивач вважає правильним, справедливим та достатнім стягнути з відповідача грошові кошти у загальному розмірі 332800,00грн, з яких: 126845,27грн - сума ймовірного завищення вартості послуг за договором №1849 від 17.11.2025, 205954,73грн - сума сплаченого ПДВ під час виконання зобов'язань за договором №1849 від 17.11.2025 в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
Зазначене і є причиною виникнення спору.
Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача 332800,00грн, з яких: 126845,27грн - сума ймовірного завищення вартості послуг за договором №1849 від 17.11.2025, 205954,73грн - сума сплаченого ПДВ під час виконання зобов'язань за договором №1849 від 17.11.2025.
Предметом доказування у справі є обставини укладання договору, строк дії договору, наявність/відсутність порушення зобов'язань за договором, наявність підстав для стягнення заявлених сум в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
За частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині третій статті 203 Цивільного кодексу України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (статті 626 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
Відповідно до вимог статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За змістом статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Відповідно до частин першої та другої статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
За статтею 843 Цивільного кодексу України, у договорі підряду визначається або конкретна ціна роботи, або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Отже, ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо, або у договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни.
Крім того, відповідно до частини першої статті 844 Цивільного кодексу України, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.
Статтею 849 Цивільного кодексу України передбачені права замовника під час виконання роботи, а саме: замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника; якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків; якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника; замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Згідно з частиною першою статті 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Положеннями частини четвертої статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Таким чином, закріплене у Цивільному кодексі України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. Причому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання особою, що направила оферту, акцепту.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №523/6003/14-ц.
Зважаючи на викладене, проаналізувавши правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем на підставі договору, дослідивши текст зазначеного договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором підряду, сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тому зазначений договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами у відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України.
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або невизначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Господарський суд зазначає, що укладаючи договір №1849 від 17.11.2025 сторони погодили його умови, зокрема, ціну та спосіб її визначення.
Позивач зазначає, що відповідач імовірно є суб'єктом господарювання, який станом на 2025 рік має право на пільгу, визначену пунктом 197.15 статті 197 Податкового кодексу України. Таким чином, відповідач уявно мав бути звільнений від оподаткування ПДВ на підставі пункту 197.15 статті 197 Податкового кодексу України.
Підпунктом 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України передбачено, що до загальнодержавних податків належать податок на додану вартість (далі - ПДВ).
У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 1 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, яка провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.
Підпунктом б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу першого пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Пунктом 194.1 статті 194 Податкового кодексу України встановлено, що операції, зазначені у статті 185 розділу V ПКУ, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною у підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 розділу V ПКУ, яка є основною.
Пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України передбачено, що ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: 20 відсотків (основна ставка), 0 відсотків та 7 відсотків.
Відповідно до підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першого постачання. У цьому підпункті перше постачання житла (об'єкта житлової нерухомості) означає операції з першого постачання доступного житла та житла, що будується із залученням державних коштів, звільняються від оподаткування.
Згідно з пунктом 197.15 статті 197 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.
Згідно з роз'ясненнями Міністерства доходів і зборів від 17.12.2013 №20121/5/99-99-19-04-02-16 застосовувати податкову пільгу щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла, встановлену пунктом 197.15 статті 197 Кодексу, мають право лише ті суб'єкти господарювання - платники податку на додану вартість, які є забудовниками та визначені виконавцями регіональної цільової програми будівництва (придбання) доступного житла у відповідному регіоні (вказані у паспорті такої програми) і безпосередньо здійснюють будівельно-монтажні роботи. При цьому земельні ділянки, на яких здійснюється таке будівництво, мають бути включені до відповідного переліку, а саме: будівництво має відповідати всім перерахованим вище вимогам щодо фінансування, технічних та інших умов, визначених як Законом №800, так і відповідними нормативно-правовими актами, розробленими на виконання цього Закону. Інші суб'єкти господарювання - платники податку на додану вартість, які виконують роботи для забезпечення будівництва доступного житла за договорами субпідряду з виконавцями регіональної цільової програми будівництва (придбання) доступного житла, права на використання пільги з оподаткування не мають та надають послуги виконавцям з нарахуванням податку на додану вартість за повною ставкою за загальновстановленими правилами.
Пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України встановлює, що підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
За результатами розгляду справи судом не встановлено обставин, які б свідчили, що відповідач відповідає усім умовам застосування пільги щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з виконання капітального ремонту.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не звільнений від оподаткування ПДВ, на підставі пункту 197.15 статті 197 Податкового кодексу України, будь-які правові підстави для стягнення з нього сплаченої суми ПДВ, зокрема, в розмірі 205957,73грн - відсутні.
Також, позивач зазначає, що відповідач теоретично мав змогу закупити будівельні матеріали за іншою вартістю, що відповідала би середньоринковим цінам, у зв'язку із чим вважає правильним, справедливим та достатнім стягнути з відповідача суму ймовірного завищення вартості товарів у розмірі 126845,27грн.
Як вказано вище, укладаючи спірний договір сторони погодили його умови, зокрема ціну та спосіб її визначення.
Більше того, сам позивач зазначає, що договір було укладено сторонами із додержанням всіх норм чинного законодавства України, оскільки відповідачем було надано найбільш економічно вигідну пропозицію та тверду договірну ціну. Вказаний вище роботи за договором були виконані та прийняті позивачем, як замовником без зауважень, на підставі чого замовником здійснено оплату за договором, яка включає основну суму вартості виконаних робіт, яка відповідає договірній ціні; позивачем не оскаржувались ані договір, ані акти, ані інші документи; будь-яких зауважень або претензій зі сторони позивача щодо виконання укладеного договору не надходило.
Господарський суд зауважує, що жодних належних та достовірних доказів, які свідчать про те, що використані відповідачем будівельні матеріали не відповідали середньоринковим цінам, тощо позивачем до суду не надано.
Враховуючи викладене, твердження позивача стосовно того, що використані відповідачем будівельні матеріали не відповідали середньоринковим цінам є недоведеними, необґрунтованими та безпідставними.
Як вказано вище, позивач зазначає, що відповідачу було направлено вимогу про надання інформації та документів №3/1-835 від 25.12.2025 (а.с. 51-53 том 1). Відповідач надіслав відповідь №15/01-26 від 15.01.2026 (а.с. 46-50 том 1), але в цій відповіді він не надав жодних документів чи пояснень, які позивач просив і фактично залишив вимогу без виконання. На думку позивача, такі дії (або бездіяльність) є прямим порушенням вимог статті 525, 526 Цивільного кодексу України.
Господарський суд зазначає, що укладеним між сторонами договором не передбачено обов'язку підрядника надавати на вимогу замовника оригінали документів, які б підтверджували закупівлю матеріалів, виробів та комплектів, які укладені з іншими контрагентами, в тому числі після припинення договору.
Жодним нормативно-правовим актом України не передбачений обов'язок підрядника надавати на вимогу замовника, оригінали документів, які б підтверджували закупівлю матеріалів, виробів та комплектів, які укладені з іншими контрагентами, в тому числі після припинення договору підряду.
Також, господарський суд зазначає, що звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить стягнути спірні кошти як безпідставно отримане чи збережене майно в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України).
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.11.2025 між Департаментом з питань самоорганізації населення Дніпровської міської ради (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Будсервіс" (підрядник) було укладено договір №1849 (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до проектно-кошторисної документації, затвердженої наказом замовника від 16.07.2025 №115кр та умов договору, виконання робіт з капітального ремонту.
На виконання умов договору відповідач виконав роботи на загальну суму 1235728,40грн з ПДВ, що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим їх печатками актом приймання виконаних будівельних робіт. Позивач здійснив оплату в повному обсязі відповідно до умов договору.
Враховуючи вищевикладене, укладений сторонами договір підряду є достатньою та належною правовою підставою сплати позивачем відповідачу грошових коштів у розмірі 1235728,40грн, до складу яких, зокрема, входять і грошові кошти у розмірі 332800,00грн, які позивач просить стягнути з відповідача.
З огляду на викладене, сплачені позивачем відповідачу грошові кошти у розмірі 332800,00грн не можуть вважатися безпідставно набутими в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки сплачені на виконання договору поставки, укладеного сторонами, а отже, положення статті 1212 Цивільного кодексу України, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Суд зазначає, що статтею 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 наведеного Кодексу.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 1-4 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, оцінюючи всі вищевикладені обставини, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 332800,00грн, з яких: 126845,27грн - ймовірне завищення вартості послуг, 205954,73грн - оплачене ПДВ, є необґрунтованими, недоведеними та безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.
Судом були досліджені всі документи, які є у справі, та надана правова оцінка обставинам справи. Решта доводів та заперечень не спростовують наведених вище висновків.
Стосовно інших доводів суд зазначає наступне.
Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77- 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову Департаменту з питань самоорганізації населення Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Будсервіс" про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у загальному розмірі 332800,00грн, з яких: 126845,27грн - сума ймовірного завищення вартості послуг за договором №1849 від 17.11.2025, 205954,73грн - сума сплаченого ПДВ під час виконання зобов'язань за договором №1849 від 17.11.2025.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 10.04.2026.
Суддя В.О. Татарчук