вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" квітня 2026 р. Справа № 910/10077/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
без виклику сторін,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025
у справі № 910/10077/25 (суддя Князьков В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Парсер»
до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про стягнення коштів,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Парсер» (далі - позивач; ТОВ «Парсер»; Товариство; заявник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач; Департаменту земельних ресурсів КМДА; Департамент; апелянт; скаржник) про стягнення основного боргу - 10 980 грн, інфляційних втрат - 65,70 грн, 3% річних - 67,68 грн та пені - 349,70 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором № 42 від 16.05.2025 в частині своєчасної оплати поставленого товару.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 закрито провадження у справі № 910/10077/25 у частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Парсер» до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення основного боргу в сумі 10 980 грн. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Парсер» до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення інфляційних втрат - 65,70 грн, 3% річних - 67,68 грн та пені - 349,70 грн - задоволено повністю. Стягнуто з Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Парсер» інфляційні втрати - 65,70 грн, 3% річних - 67,68 грн, пеню - 349,70 грн, судовий збір - 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу - 2 500 грн.
За висновками місцевого господарського суду, оскільки після відкриття провадження у справі відповідачем було оплачено товар, стягнення вартості якого є предметом спору, провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Парсер» до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у частині стягнення основного боргу в сумі 10 980 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Також суд першої інстанції, з огляду на порушення відповідачем строків оплати товару за договором № 42 від 16.05.2025, дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Парсер» до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення інфляційних втрат - 65,70 грн, 3% річних - 67,68 грн та пені - 349,70 грн.
Додатково місцевий господарський суд висновувався про надання позивачем належних та достатніх доказів, які підтверджують понесення в межах розглядуваної справи витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ “Парсер» в частині стягнення інфляційних втрат - 65,70 грн, 3% річних - 67,68 грн, пені - 349,70 грн, судовий збір - 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу - 2 500 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд 1-ої інстанції неповно та необ'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що Департаментом було звернуто увагу місцевого господарського суду, що листом Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві від 13.03.2025 № 08-08.2-06/2857 (Bx. № 057/3110 від 13.03.2025) повідомлено останнього, що до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві надійшла заява Шейка В.В. з вимогою стягнути з Департаменту, код ЄДРПОУ - 26199097 на користь стягувача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.03.2022 до винесення судового рішення про його поновлення у розмірі 2 019 932,20 грн. Безспірне списання коштів провести згідно виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 по справі № 640/6785/22. Вказану інформацію Департамент також гарантійним листом від 11.06.2025 № 057-7676 направив до ТОВ “Парсер» і додатково повідомив, що відповідач гарантує здійснення повної оплати за поставлений товар після розблокування рахунків Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві.
Також листами Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві від 14.03.2025 № 08-08.2-06/2919 (вх. № 057/3197 від 14.03.2025) та від 14.03.2025 № 08-08.2-06/2918 (вх. № 057/3196 від 14.03.2025) повідомлено Департамент, що до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві надійшли заяви Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «Данькевича 12» з вимогою стягнути з Департаменту, код ЄДРПОУ - 26199097 на користь стягувача витрати по сплаті судового збору за подачу позову у розмірі 2 684,00 грн, витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 026,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн.
За наведеного скаржник підкреслює, що починаючи з 13.03.2025 по 15.08.2025 у Департаменту були призупинені операції за всіма рахунками, що унеможливлювало своєчасну оплату коштів за договором. Відтак, своєчасне виконання грошових зобов'язань замовником у межах договору стало об'єктивно неможливим у зв'язку з блокуванням операцій за рахунками Департаменту.
При цьому, апелянт наголошує, що незважаючи на наявні обставини об'єктивного характеру, які ускладнили своєчасне проведення платежу, відповідач виконав грошове зобов?язання в повному обсязі.
Окремо скаржником зазначається, що з акта виконаних робіт та ставок гонорару адвоката Шкорбот К.С. можливо встановити лише загальні ставки наданих послуг без прив'язки до конкретної справи, її категорії та складності. Дані фактори, як вважає відповідач, унеможливлюють реальну перевірку обґрунтованості понесених витрат позивача. В свою чергу, дані обставини не були досліджені та враховані судом першої інстанції при прийнятті додаткового рішення. При цьому, відсутність в договорі про надання правничої допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
У вказаному контексті апелянтом вказується, що розмір судових витрат, зазначених адвокатом Шкорбот К.С., є завищеним та не відповідає принципу розумності.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2025, апеляційна скарга в справі № 910/10077/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі № 910/10077/25. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Про перегляд справи в апеляційному порядку учасники справи повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується довідками від 29.01.2026 про доставку ухвали Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 до електронних кабінетів сторін.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів зазначає, що за частиною 1 статті 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Водночас, апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи, а також надання сторонам можливості скористатись наявним процесуальним інструментарієм для захисту своїх прав та інтересів, розгляд справи по суті здійснено в розумні строки.
Також судова колегія зазначає, що відзиву на апеляційну скаргу відповідача від позивача на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило.
Відповідно до статті 269 частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 16.05.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Парсер» (постачальник) та Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (замовник) було укладено договір № 42 (скорочено - договір; договір № 42), предметом якого є закупівля акумуляторних батарей, код згідно з ДК 021:2015:31440000-2 “Акумуляторні батареї». Постачальник зобов'язується поставити замовникові товар, зазначений у специфікації (додаток 1 до договору) в порядку та на умовах, визначених договором, а замовник - прийняти і оплатити такий товар.
Найменування, ціна та кількість товару зазначені у специфікації (додаток 1 до договору) (п. 1.2 договору № 42 від 16.05.2025).
За умовами п.п. 3.1, 3.2 договору ціна договору становить 10 980 грн, в тому числі ПДВ 1 830 грн. Ціна на товар включає в себе всі необхідні податки і збори, витрати на транспортування, розвантаження, страхування, сплату митних тарифів та усіх інших витрат.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що розрахунки між сторонами за товар проводяться шляхом безготівкового перерахування коштів замовником на розрахунковий рахунок постачальника на підставі видаткової накладної, підписаної сторонами.
У п. 4.2 договору № 42 вказано, що валютою для оплати за цим договором є національна валюта України - гривня.
Згідно п. 4.3 договору оплата здійснюється після поставки товару замовнику протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання видаткової накладної сторонами.
Розрахунки здійснюються на підставі частини першої статті 49 Бюджетного кодексу України та за наявності бюджетного фінансування. У разі затримки бюджетного фінансування або інших обставин, що унеможливлюють списання коштів з відповідних реєстраційних рахунків, розрахунки за надані послуги за цим договором здійснюються протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, або отримання фактичної можливості проводити видаткові операції з такого рахунку. Будь-які штрафні санкції у такому випадку до замовника не застосовуються (п.п.4.4, 4.5 договору №42 від 16.05.2025).
Пунктом 5.3 договору № 42 визначено, що датою поставки товару вважається дата вручення товару замовнику, а також документації, що стосується товару та підлягає передачі разом із товаром, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною.
На виконання умов договору № 42 Товариством з обмеженою відповідальністю “Парсер» було поставлено, а представником Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на підставі довіреності № 4 від 19.05.2024, прийнято товар за видатковою накладною № 2508352 від 20.05.2025 на суму 10 980 грн.
Проте, як вказувалось позивачем у позовній заяві, відповідачем станом на момент звернення до суду із позовом не було оплачено поставлений позивачем товар, що і стало підставою для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з позовом.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував, оскільки вина Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у порушенні строків внесення плати за поставлений товар відсутня. Одночасно, відповідачем наголошено на наявності підстав для закриття підготовчого провадження, з огляду на сплату 19.08.2025 вартості поставленого товару.
З урахуванням предмета позовних вимог, юридичних та фактичних підстав позову, з огляду на фактичні обставини справи колегія суддів зазначає, що згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно п. 4.3 договору № 42 оплата здійснюється після поставки товару замовнику протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання видаткової накладної сторонами. Розрахунки здійснюються на підставі частини першої статті 49 Бюджетного кодексу України та за наявності бюджетного фінансування. У разі затримки бюджетного фінансування або інших обставин, що унеможливлюють списання коштів з відповідних реєстраційних рахунків, розрахунки за надані послуги за цим договором здійснюються протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, або отримання фактичної можливості проводити видаткові операції з такого рахунку. Будь-які штрафні санкції у такому випадку до замовника не застосовуються (п.п. 4.4, 4.5 договору).
За ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вже зазначалось, на виконання умов договору № 42 Товариством з обмеженою відповідальністю “Парсер» поставлено, а представником Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на підставі довіреності № 4 від 19.05.2024, прийнято товар за видатковою накладною № 2508352 від 20.05.2025 на суму 10 980 грн.
Тому, виходячи з умов договору № 42, строк оплати покупцем товару, який було поставлено згідно видаткової накладної № 2508352 від 20.05.2025 на суму 10 980 грн настав.
Про це, як вважає судова колегія, вірно вказав суд 1-ої інстанції.
Поряд із цим, відповідачем до відзиву на позов було долучено квитанцію № 388 від 19.08.2025 на суму 10 980 грн на підтвердження оплати поставленого товару.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Відтак, провадження у даній справі в частині вимог про стягнення з відповідача 10 980 грн основного боргу за неоплачений згідно договору позивачем товар було закрито судом першої інстанції на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, про що, за переконанням судової колегії, обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом.
Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 65,70 грн - інфляційних втрат, 67,68 грн - 3% річних та 349,70 грн - пені.
Так, оскаржуваним рішенням відповідні позовні вимоги задоволено повністю, і такі виступають предметом апеляційного оскарження.
Судова колегія зазначає, що відповідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.2 договору визначено, що у випадку порушення строку оплати поставленого товару, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у періоді, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення з урахуванням п. 4.5.
Отже, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору в частині оплати товару за видатковою накладною № 2508352 від 20.05.2025, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо зявленої до стягнення пені - 349,70 грн, оскільки такі висновки ґрунтуються на відповідних приписах норм матеріального права. А саме:
Сума боргуПеріод заборгованостіКількість днів прострочкиРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за весь період прострочення
10 980,0031.05.2025 - 13.08.20257515,500.085349,70 грн (у межах періоду та суми, визначеної самостійно позивачем)
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вказує таке.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних (3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) до повного виконання грошового зобов'язання.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що 3% річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних нарахованих за період з 31.05.2025 по 13.08.2025, а також втрат від інфляції, визначених за період з червня по липень 2025 року включно, вважає їх арифметично вірними, що складають:
1) 3% річних:
Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума
з 31/05/2025 до 13/08/2025 10 980,00 x 3 % x 75 : 365 : 1007567,68 грн
2) втрати від інфляції:
розрахунок здійснюється за формулою
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc (100,80 : 100) (99,80 : 100) = 1.00598400
Інфляційне збільшення:
10 980,00 x 1.00598400 - 10 980,00 = 65,70 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права.
У частині доводів апелянта про те, що своєчасне виконання грошових зобов'язань замовником у межах договору стало об'єктивно неможливим у зв'язку з блокуванням операцій за рахунками Департаменту, колегією суддів зазначається, що відповідно до статті 617 ЦК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16 зазначено, що сама лише відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справах № 925/246/17 та № 925/974/17, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 927/291/17 та від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 11.11.2025 у cправі № 910/3022/24.
Крім того, приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов'язань, а факт відсутності бюджетного фінансування, в тому числі через ненадходження коштів в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати послуг оскільки, такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 910/1193/22. Крім того, таку правову позицію підтримав Верховний Суд в ухвалі від 27.01.2026 у справі № 910/2526/25.
За вказаного, враховуючи дату (20.05.2025) поставки товару за договором, вказаний десятиденний строк для оплати сплив 30.05.2025.
Таким чином, судовою колегією критично оцінюються аргументи апелянта у відповідній частині.
Щодо посилань скаржника на листи: № 08-08.2-06/2857 від 13.03.2025, №08-08.2-06/2919 від 14.03.2025, № 08-08.2-06/2918 від 14.03.2025, то судовою колегією вказується, що жоден з них не містить відомостей про відмову відповідачу в здійсненні перерахування коштів на рахунок позивача в якості оплати за договором № 42, а також про зупинення операцій з бюджетними коштами по рахункам Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) станом на 30.05.2025.
Тобто, відповідачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження наявності обставин для звільнення останнього від відповідальності за порушення свого грошового зобов'язання з оплати поставленого позивачем за договором № 42 товару.
На це, як вважає судова колегія, слушно звернув увагу й суд першої інстанції.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного в сукупності, висновки місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Парсер» до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення інфляційних втрат - 65,70 грн, 3% річних - 67,68 грн та пені - 349,70 грн, на переконання колегії суддів є вмотивованими.
Стосовно тверджень відповідача про завищення та невідповідність принципу розумності розміру судових витрат за професійну правничу допомогу, що були стягнуті судом попередньої інстанції на користь позивача в сумі 2 500 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).
Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, де зазначено, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 500 грн позивачем надано: ордер на надання правової допомоги №1974494 від 13.08.2025; договір про надання правової допомоги № 7 від 05.05.2025, укладений з адвокатом Шкорбот К.С. (виконавець) та додаткову угоду № 3 від 06.09.2025 до договору; акт виконаних робіт (надання послуг) № 0000003 від 06.08.2025 на суму 2 500 грн; рахунок на оплату № 003 від 06.08.2025; платіжну інструкцію № 11 від 11.08.2025 на суму 2500 грн.
Згідно умов зазначеного договору про надання правничої допомоги, така надається Товариству (клієнт/замовник) на платній основі. Вартість послуг, що надаються клієнту адвокатом та їх перелік, визначаються за усною або письмовою домовленістю сторін шляхом укладення додаткової угоди до цього Договору. Клієнт зобов'язаний сплачувати вартість наданих послуг згідно наданих Адвокатом рахунку та акта приймання-передачі наданих послуг, протягом 5 днів з дня їх отримання Клієнтом. Оплата за надані послуги Клієнтом здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок адвоката.
Додатковою угодою № 3 від 06.09.2025 клієнт та адвокат погодили перелік послуг, що надаватимуться виконавцем.
За змістом акта виконаних робіт (надання послуг) № 0000003 від 06.08.2025, адвокатом були надані клієнту наступні послуги: надання юридичних консультацій щодо стягнення з Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) заборгованості за договором № 42; збір та аналіз документів, необхідних для формування позиції у справі; підготовка та подання позовної заяви про стягнення з Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради на користь Товариства заборгованості за поставлений товар за договором № 42 від 16 травня 2025 року.
Відповідно до акта, сторони претензій одна до одної не мають.
Вартість робіт 2 500 грн.
Щодо вказаного колегія суддів зазначає, що в даному випадку судом першої інстанції по суті враховано критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема її співмірність зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт та обсяг наданих послуг.
Так, за висновками судової колегії, врахування місцевим господарським судом вказаних критеріїв при визначенні розміру витрат на правничу допомогу повністю відповідає обсягу наданих адвокатом юридичних послуг замовнику, і така правнича допомога є співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Окремо судова колегія враховує, що в постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що: «До правничої допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо».
У постанові від 16.11.2022 по справі № 922/1964/21 Великою Палатою Верховного Суду також наголошено, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
З цих підстав судовою колегією визнаються невмотивованими твердження апелянта про унеможливлення, згідно наявних у матеріалах справи доказів, здійснення реальної перевірки обґрунтованості понесених витрат позивача.
Отже, з огляду на приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст. 124, ч.ч. 5, 6 ст. 129 ГПК України, зважаючи на зазначені вище докази, що підтверджують надання виконавцем правничої допомоги клієнту, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивачем по суті подано належні докази в обґрунтування обсягу наданих адвокатом послуг за виконані роботи та їх вартості, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, колегія суддів вважає вмотивованими висновки про співмірність, розумність та необхідність судових витрат у цій справі з урахуванням предмета спору, складності відповідної роботи, що є підставою для задоволення заяви Товариства та стягнення з Департамента витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанцій у сумі 2 500 грн.
У свою чергу, зважаючи на зазначені у цій постанові висновки щодо суті спору, доводи апелянта про недоведеність та безпідставність висновків місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення 2 500 грн за надану адвокатом та отриману позивачем професійну правничу допомогу, - критично оцінюються колегією суддів.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що суд 1-ої інстанції неповно та необ'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, про прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі № 910/10077/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (Департамент земельних ресурсів КМДА).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі № 910/10077/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі № 910/10077/25 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков