вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" квітня 2026 р. Справа№ 910/1753/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Євсікова О.О.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Федосін А. В.
від відповідача: Кріль В. О.
від прокуратури: Буковчаник Є. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія Біг Буд Інвест"
на рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2025 (повне рішення складено 03.07.2025)
у справі № 910/1753/25 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія Біг Буд Інвест"
до Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації
за участю прокуратури
про визнання недійсним пункту договору
Короткий зміст позовних вимог
В лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія Біг Буд Інвест" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації, за участю Київської обласної прокуратури, про визнання недійсним абзацу 3 пункту 4.2 договору від 07.09.2023 № 148-23, який укладено учасниками справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що встановлення в абзаці 3 пункту 4.2 договору, умови про сплату відповідачу штрафу у розмірі 25% від суми не поверненого/не відпрацьованого авансу при не поверненні/не відпрацюванні позивачем суми авансу, є порушенням статті 19 Конституції України та абзацу 2 пункту 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва (далі - Порядок № 1764), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764 (із змінами), що порушує права та охоронювані законом інтереси позивача та є підставою для визнання такого положення договору недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/1753/25, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів тих обставин з якими пов'язував свої вимоги та відсутністю порушення прав позивача, що виключає правові підстави для задоволення позову.
Короткий зміст апеляційної скарги і заперечень на неї
В апеляційній скарзі позивач просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/1753/25 та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга позивача зводиться до того, що спірний пункт договору порушує норми статті 19 Конституції України, засади добросовісності, розумності та справедливості, що визначені частиною 3 статті 509, частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України та він має каральний характер для позивача, що є підставою для визнання його недійсним. При цьому заявник апеляційної скарги посилається на те, що суд безпідставно допустив прокурора до участі у справі, оскільки він не обґрунтував у чому полягає неналежність захисту у цій справі відповідачем інтересів держави, тобто прокурор не довів наявність підстав для вступу у справу. У цьому зв'язку, позивач заперечує проти протокольної ухвали господарського суду міста Києва від 15.04.2025, а також проти протокольної ухвали господарського суду міста Києва від 13.05.2025, згідно з якою відповідачу поновлено строк на подання відзиву на позовну заяву.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили.
Розгляд справи Північним апеляційним господарським судом
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2025 (колегія суддів: головуюча Ходаківська І. П., судді Демидова А. М., Владимиренко С. В.) за клопотанням ТОВ "Будівельна Компанія Біг Буд Інвест" поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2025, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1753/25, призначено апеляційну скаргу до розгляду у судовому засіданні на 28.01.2026. Зупинено дію оскарженого рішення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 оголошено перерву у розгляді справи на 11.03.2026 та продовжено строк її розгляду.
Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 справу прийнято колегією суддів у визначеному складі до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.04.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 за клопотанням позивача розгляд справи постановлено здійснювати в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 02.04.2026 в режимі відеоконференції взяв участь представник позивача, який просив задовольнити апеляційну скаргу.
Присутні у судовому засіданні 02.04.2026 представники відповідача та прокуратури просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин
Суд встановив, що відповідачем проведено відкриті торги, предметом закупівлі яких була реконструкція дошкільного навчального закладу № 2 "Веснянка" (ясла-садок) Ірпінської міської ради Київської області за адресою: вулиця Полтавська, 5, місто Ірпінь, Київської області. Ідентифікатор закупівлі в електронній системі публічних закупівель Prozzoro - UA-2023-08-11-011010-а.
За результатами проведених торгів, 07.09.2023 сторонами у справі укладено договір будівельного підряду № 148-23, за умовами пункту 1.1 якого позивач зобов'язався своїми силами і засобами та на свій ризик, в межах договірної ціни виконати роботи з реконструкції дошкільного навчального закладу № 2 "Веснянка" (ясла-садок) Ірпінської міської ради Київської області за адресою - вулиця Полтавська, 5, місто Ірпінь, Київська область та у встановлений строк здати виконання робіт відповідачу, а відповідач - прийняти від позивача закінчені роботи (об'єкт будівництва) та оплатити їх вартість.
Пунктом 4.2 договору визначено, що відповідно до абзацу 2 пункту 19 Порядку № 1764 (із змінами), згідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 (із змінами) відповідач може перерахувати позивачу аванс/попередню оплату в розмірі до 30% вартості річного обсягу робіт, який спрямовується на небюджетні рахунки, відкриті на ім'я позивача в органах Казначейства у встановленому законодавством порядку, з подальшим використанням зазначених коштів виключно з таких рахунків на цілі, визначені цим договором. Позивач зобов'язується використати одержаний аванс/попередню оплату на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів/роботи і послуги протягом 90 днів з дня одержання авансу, але не пізніше 24 грудня, у разі отримання авансу в останні місяці бюджетного року. Для звітності витрачених коштів авансу позивач повинен надати відповідачу акти приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в, КБ-3, за вказаний період або повернути суму авансу/попередньої оплати, в повному обсязі, на розрахунковий рахунок відповідача. У разі не повернення/не відпрацювання суми авансу, позивач сплачує відповідачу штраф у розмірі 25% від суми не поверненого/не відпрацьованого авансу.
Відповідно до пункту 19.1 договору, він набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2025 або до передачі об'єкта будівництва відповідачу, а у випадку невиконання сторонами зобов'язань, передбачених договором діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, позивач вказував, що він, як учасник публічної закупівлі, не має ні повноважень, ні можливості впливати на відповідача при складанні останнім тендерної документації та положень договору про закупівлю, у свою чергу, відповідач зобов'язаний діяти виключно, як це чітко передбачено та регламентовано чинним законодавством України.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджував, що укладаючи договір, сторони погодили всі його умови, зокрема, абзац 3 пункту 4.2 договору. Крім того, підписанню договору передувало проведення відкритих торгів та оприлюднення в електронній формі проекту договору, до якого мали доступ усі, у тому числі, позивач.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Відповідно до положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі", договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Пунктом 31 частини 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель.
Частиною 1, пункту 8 частини 2 статті 22 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що тендерна документація безоплатно оприлюднюється замовником разом з оголошенням про проведення конкурентних процедур закупівель в електронній системі закупівель для загального доступу шляхом заповнення полів в електронній системі закупівель. Тендерна документація не є об'єктом авторського права та/або суміжних прав. У тендерній документації має міститися у тому числі проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.
Суд встановив, що спірний договір укладений сторонами за результатами проведення відповідачем публічної закупівлі. При цьому, відповідно до чинного законодавства України, відповідач оприлюднив в електронній системі тендерну документацію, невід'ємним додатком якої є проект договору. Позивач не заперечує свою обізнаність про зміст проекту договору та про наявність у ньому спірної умови, викладеної в абзаці 3 пункту 4.2 договору щодо сплати відповідачу штрафу у розмірі 25 % від суми неповерненого/невідпрацьованого авансу при неповерненні/невідпрацюванні підрядником суми авансу.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 у справі № 925/944/21 виснував, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору. Свобода договору, закріплена як одна із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 Цивільного кодексу України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові на підставі чинного законодавства.
Встановивши, що позивач взявши участь у публічній закупівлі був ознайомлений із змістом тендерної документації, зокрема, проектом договору та за наслідками її проведення добровільно уклав договір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що сторони під час укладення договору погодили усі його істотні умови, в тому числі, щодо права відповідача, у разі неповернення/невідпрацювання позивачем суми авансу, отримати від нього 25 % від суми неповерненого/невідпрацьованого авансу.
Договір в оспорюваній частині не виходить за межі змісту тендерної пропозиції, не суперечить їй і укладений сторонами відповідно до вимог чинного законодавства в сфері публічних закупівель.
Позивачем ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного розгляду даної справи не було доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зокрема не надано доказів на підтвердження того, що зміст спірного правочину (в оспорюваній частині) суперечить Конституції України, Цивільному Кодексу України або іншим актам цивільного законодавства, а також того, що умови договору є несправедливими.
З огляду на викладене висновки місцевого господарського суду є такими, що зроблені з правильним застосуванням та тлумаченням норм матеріального права, є правильними та обґрунтованими.
Отже колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач не довів обставини невідповідності спірного пункту договору вимогам закону та підстави для визнання недійсним зазначеного пункту договору відсутні.
Заперечення позивача проти протокольних ухвал господарського суду міста Києва від 15.04.2025, від 13.05.2025, які викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, що виключає правові підстави для скасування їх скасування.
При цьому колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі, позивач лише за змістом заперечує проти наведених ухвал, однак в прохальній частині не порушує питання про їх скасування.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, доводи заявника апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові, що виключає правові підстави для задоволення апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія Біг Буд Інвест" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі №910/1753/25 залишити без змін та поновити його дію.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова підписана 08.04.2026.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді О.О. Євсіков
А.М. Демидова