Справа № 619/7919/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/428/26 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.115 КК України
25 березня 2026 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника потерпілої - ОСОБА_7 ,
потерпілої - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
захисника - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 13 жовтня 2025 року стосовно ОСОБА_9 , -
Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 13.10.2025 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сегежа Республіки Карелія, громадянина України, одруженого, старшого сержанта, командира автомобільного відділення 2 мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_1 механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_2 , раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та призначено покарання у виді 9 років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_9 рахується з дня проголошення вироку, тобто з 13.10.2025.
У строк покарання зараховано ОСОБА_9 строк попереднього ув'язнення з 28.05.2024 із розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено ОСОБА_9 до набрання вироком законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави судові витрати за проведення НДЕКЦ МВС України судової експертизи №СЕ-19/121-24/18829-ФХВР від 18.07.2024 в розмірі 4543,68 грн; №СЕ-19/121-24/18653-БЛ від 15.07.2024 в розмірі 9456,00 грн, а всього 14009,68 грн. 68 коп.
Скасовано арешт накладений ухвалами слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 29.05.2024, від 15.07.2024 у справі №619/3783/24.
Вирішено долю речових доказів відповідно до ст.100 КПК України.
Цим вироком встановлено, що Наказом командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 11.04.2024 №58-РС старшого сержанта ОСОБА_9 призначено на посаду командира автомобільного відділення 2 мінометного взводу мінометної батареї З механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 . Для виконання покладених на нього обов'язків з військової служби старший сержант ОСОБА_9 10.05.2024 отримав у військовій частині НОМЕР_2 стрілецьку зброю - автомат системи АК-74 № НОМЕР_4 , споряджений бойовими патронами калібру 5,45 мм.
Відповідно до вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1,2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 13, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України старший сержант ОСОБА_9 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання травматизму. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Відповідно до вимог ст. ст. 9, 49, 50, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, старший сержант ОСОБА_9 був зобов'язаний бути прикладом високої культури, скромності та витримки, з повагою відноситися до спів службовців, поважати чужу гідність, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від їх вчинення інших, додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; берегти державне майно, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання та виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, досконало володіти зброєю і технікою, тримати їх справними, чистими та готовими до бою, неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї. Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів. Згідно зі ст. 27 Конституції України ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Відповідно до бойового розпорядження командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади №1030дск, бойового розпорядження ОТУ «Харків» від 10.05.2024 №313/3/1593 ОТУХт/х, командиру автомобільного відділення 2 мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_1 механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_2 , старшому сержанту ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та водію 1 міномета 1 мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , солдату ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доручено здійснювати заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на бойовій позиції у лісі у с. Лісне Харківського району Харківської області. Однак, незважаючи на вищевказані норми законодавства та покладені на нього обов'язки, ОСОБА_9 , вчинив злочин проти життя та здоров'я особи, за наступних обставин.
Так, у ніч з 27.05.2024 на 28.05.2024, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_9 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на бойовій позиції у лісі в с. Лісне Харківського району Харківської області за точними координатами: 50.102012; 36.312053, на ґрунті тривалих особистих неприязних відносин, спровокував конфлікт з ОСОБА_11 , через неналежне, на його думку, виконання останнім військових обов'язків. Саме в цей час, внаслідок вживання алкогольних напоїв, на підставі особистих неприязних відносин, знаходячись за вказаною адресою, у ОСОБА_9 виник злочинний умисел, направлений на протиправне позбавлення життя ОСОБА_11 . Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_11 , усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання саме таких наслідків, ОСОБА_9 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, взяв до рук закріплену за ним автоматичну зброю марки АК-74 № НОМЕР_4 , споряджену бойовими патронами калібру 5,45 мм, тобто предмети спеціально створенні для ураження живої сили ворога, які і вирішив використати в якості знаряддя вчинення злочину.
Так ОСОБА_9 реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне, протиправне та незворотне заподіяння смерті, у невстановлений в ході досудового розслідування час, але не раніше 22:00 27.05.2024 направився до бойової техніки -всюдиходу Ваndvang 206 (BV-206), де в той час в положенні лежачи, головою до входу перебував ОСОБА_11 . Далі ОСОБА_9 , діючи умисно, суб'єктивно усвідомлюючи суспільну небезпеку та протиправність своїх дій, свідомо бажаючи настання смерті ОСОБА_11 , дочекавшись зручної нагоди, використовуючи фактор несподіваності, перебуваючи на близькій (не далекій) відстані відносно останнього, виконав необхідні дії щодо приведення автоматичної зброї АК-74 № НОМЕР_4 у бойову готовність, здійснив не менше 5 пострілів в напрямку кунгу, де лежав ОСОБА_11 , один з яких влучив в життєво-важливий орган - голову ОСОБА_11 , чим спричинив вогнепальне наскрізне поранення голови з раньовим каналом, що бере початок з рани в лобовій області ліворуч, який наскрізь ушкоджує м'які покрови голови (з відповідними крововиливами навколо нього), лобову кістку у вигляді дірчастого перелому (з зануренням кісних уламків в ліву лобову долю, та утворенням лінійних переломів тім'яних кісток, а також уламкових переломів кісток основи черепу), з розривом твердої мозкової оболонки в лівій лобовій області, (з наявністю епі- та субдуральних (над твердою оболонкою та під нею) крововиливів), розривом м'яких мозкових оболонок в лівій лобовій долі, ((з наявністю субарахноїдальних крововиливів (під м'якими мозковими оболонками)) і виливами крові у шлуночки мозку), розтрощенням тканини мозку з руйнуванням від лівої скроневої долі, що проходить крізь базальну поверхню, в напрямку з переду назад, з верху до низу, і розтрощенням судин основи мозку, через базальну поверхню правої потиличної долі, розривом м'яких мозкових оболонок в лівій потиличній долі (з наявністю субарахноїдальних крововиливів (під м'якими мозковими оболонками)), розривом твердої мозкової оболонки в правій потиличній області (з наявністю суб- та епідуральних ((під твердою оболонкою та над нею) крововиливів), наскрізним ушкодженням м'яких покровів голови в лівій потиличній області, що закінчується раною в лівій потиличній області, що підтверджено висновком експерта № 12-17/202-Дт/2024 від 04.07.2024.
За ступенем тяжкості вогнепальне кульове наскрізне поранення голови, керуючись п. 4.8. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. №6 носить ознаки ТЯЖКОГО тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя (згідно п. 2.1.2 п. 2.1.3 вказаних правил).
Отже, ОСОБА_9 , виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, зник з місця події. Від вказаних дій командира автомобільного відділення 2 мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , старшого сержанта ОСОБА_9 , настала смерть водія 1 міномета 1 мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , солдата ОСОБА_11 .
Не погодившись з вироком суду першої інстанції, захисник ОСОБА_10 та обвинувачений ОСОБА_12 подали на нього апеляційні скарги.
В своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 просить скасувати вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 13.10.2025 щодо ОСОБА_9 і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, захисник зазначає про те, що висновки суду, викладені в оскаржуваному вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки ОСОБА_9 не вчиняв інкримінований йому злочин. Зазначає, що судом не надано оцінку тому, що відомості протоколу огляду місця події від 28.05.2024 не узгоджуються з відеозаписом проведення фіксації цієї слідчої дії, оскільки на відеозаписі не зафіксовано знайдення речей, які зазначені у протоколі, з подальшим їх вилученням та пакуванням у експертні пакети. Вказує, що огляд місця події було проведено 28.05.2024 слідчим ОСОБА_13 , який не входить до групи слідчих у цьому кримінальному провадженні.
Захисник також зазначає, що обставини події кримінального правопорушення, спосіб вчинення інкримінованого злочину, зазначеного у формулюванні обвинувачення, не узгоджуються між собою та іншими доказами кримінального провадження, які досліджені під час судового розгляду.
Крім того, захисник посилається на те, що судом першої інстанції, при ухваленні оскаржуваного вироку, в порушення вимог статей 95 та 243 КПК України, безпідставно та помилково взяті до уваги відомості письмових пояснень обвинуваченого ОСОБА_9 від 28.05.2024 року, що надані о/у СКП ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_14 , та довідки про результати опитування ОСОБА_9 з використанням поліграфа від 08.08.2024.
Обвинувачений ОСОБА_9 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуваний вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 13.10.2025 щодо нього, ухваливши законне та об'єктивне судове рішення.
В обґрунтування своєї апеляційної вимоги обвинувачений зазначає, що інкримінований йому не вчиняв, оскільки перебував у дружніх стосунках з потерпілим ОСОБА_11 , досудове слідство проведено однобічно, неповно та упереджено, з обвинувальним ухилом. Зазначає, що протокол огляду місця події від 28.05.2024 не відповідає вимогам ст.ст.103, 104, 105 КПК України, оскільки ця слідча дія була проведена без повної фіксації речей та предметів, які були виявлені та вилучені, а також інших обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження. Зазначає, що під час свого допиту в суді першої інстанції свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 зазначили, що вони не бачили фрагмент кулі на місці загибелі потерпілого.
Крім того, обвинувачений зазначає, що під час досудового розслідування не було проведено слідчий експеримент за його участі на місці інкримінованого злочину, не встановлено, хто саме перебував на місці події у цьому кримінальному провадженні, а також не було призначено судову експертизу з метою встановлення механізму отримання потерпілим кульового поранення, а також механізму утворення отворів від куль на кабіні кунга.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого та його захисника, які просили задовольнити апеляційні скарги сторони захисту, думку прокурора, який вважав за необхідне скасувати оскаржуваний вирок суду першої інстанції внаслідок наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, думку потерпілої ОСОБА_8 та її представника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали подані апеляційні скарги, дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 належить задовольнити частково, зважаючи на наступне.
Переглядаючи оскаржуваний вирок в межах доводів та вимог апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, колегія суддів погоджується з ними лише в частині наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
На думку колегії суддів, висновок суду щодо визнання ОСОБА_9 винним у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 115 КК України є передчасним та не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону, з наступних підстав.
Відповідно до положень ст.129-1 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Завершальним документом здійснення правосуддя у кримінальному провадженні є, зокрема, вирок, у якому суд приймає рішення щодо обвинувачення по суті. Як будь-яке судове рішення, вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно правових позицій, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 року № 5 (з подальшими змінами) «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» вирок, постановлений іменем України, є важливішим актом правосуддя і до його постановлення належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо додержуючи вимог КПК України.Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Відповідно до ст.370 КПК України як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Як зазначено у ст. 374 КПК України, мотивувальна частина обвинувального вироку, серед іншого, повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Із цього слідує, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, ухвалюючи обвинувальний вирок суд першої інстанції, з дотриманням норм ст.ст. 17, 22, 23 КПК України, повинен був дослідити всі докази сторони обвинувачення та захисту, надати їм належну, логічну оцінку щодо об'єктивного спростування таких відомостей, виходячи з вимог ст.ст. 91, 94 КПК України, та за наявністю підстав - визнати такі докази неналежними, недопустимими чи недостовірними, що в свою чергу унеможливить вибірковість їх оцінки.
Крім того, згідно з п. 15 ст. 7, ст. 22 КПК України, однією з засад кримінального провадження є змагальність сторін та свобода в поданні суду своїх доказів і у доведенні перед ним їх переконливості. При цьому суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Колегія суддів дійшла висновку, що зазначені вимоги кримінального процесуального закону суд не виконав.
Так, ухвалюючи обвинувальний вирок та визнаючи винними обвинуваченого ОСОБА_9 за пред'явленим обвинуваченням за ч. 1 ст. 115 КК України, суд першої інстанції на підтвердження вини останнього за пред'явленим обвинуваченням, визнаного судом доведеним, послався, у тому числі, на показання свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_18 , а також на відомості висновку судово-медичної експертизи №12-17/202-Дт/2024 від 04.07.2024.
При цьому, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свої висновки щодо винуватості ОСОБА_9 за пред'явленим обвинуваченням, зазначив в мотивувальній частині вироку, що показання обвинуваченого, що тіло ОСОБА_11 було у положенні сидячи, коли він виявив його мертвим, спростовуються висновком експертизи №12-17/202-Дт/2024 від 04.07.2024, де зазначено, що куля, що була випущена при пострілі з вогнепальної зброї з недалекої відстані у напрямку спереду назад, дещо зверху до низу, відповідно розташування тіла, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що в момент заподіяння ОСОБА_11 смерті останній перебував у горизонтальному положенні.
Натомість, пославшись на висновок судово-медичної експертизи №12-17/202-Дт/2024 від 04.07.2024, суд першої інстанції залишив поза увагою та не надав обґрунтованої оцінки змісту наступних показань цих свідків свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_18 .
Зокрема, свідок ОСОБА_16 пояснив під час свого допиту в суді першої інстанції, що 28.08.2024, прибувши на місце вчиненого злочину, він побачив, що двері кунга відкриті і там тіло мертвого потерпілого ОСОБА_11 , який перебував на своєму спальному місці в положенні сидячи та в його у руках був телефон.
Під час свого допиту свідок ОСОБА_18 пояснив в суді першої інстанції, що він є оперуповноваженим та 28.05.2024, отримавши повідомлення з «102» виїхали за відповідними координатами в ліс, де виявили труп військовослужбовця, яким виявився потерпілий ОСОБА_11 . При цьому свідок зазначив, що потерпілий сидів зліва у машині, голова опущена донизу.
Отже, з показань свідка ОСОБА_16 , який першим прибув на місце події у цьому кримінальному провадженні, та свідка ОСОБА_18 , який в подальшому прибув на місце вчиненого злочину, вбачається, що вони виявили у салоні кунгу потерпілого ОСОБА_11 , який був мертвим та перебував на своєму спальному місці в положенні сидячи.
Водночас, з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, вбачається, що за фактичних обставин у цьому кримінальному провадженні під час вчиненого злочину обвинувачений ОСОБА_9 здійснив не менше 5 пострілів в напрямку кунгу всюдиходу Ваndvang 206 (BV-206), де в той час в положенні лежачи, головою до входу, перебував потерпілий ОСОБА_11 .
Крім того, надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо положення потерпілого ОСОБА_11 під час вчиненого стосовно нього злочину, суд першої інстанції послався на висновок судово-медичної експертизи №12-17/202-Дт/2024 від 04.07.2024, зазначивши, що цим висновком підтверджується, що в момент заподіяння ОСОБА_11 смерті останній перебував у горизонтальному положенні.
Разом з цим, з висновку судово-медичної експертизи №12-17/202-Дт/2024 від 04.07.2024 вбачається, що при проведенні цієї експертизи експертом ОСОБА_19 не вирішувалось питання щодо положення потерпілого ОСОБА_11 в момент заподіяння йому смерті (т.3 арк.3-7).
Крім того, під час судового розгляду не було допитано експерта ОСОБА_19 , який склав висновок судово-медичної експертизи №12-17/202-Дт/2024 від 04.07.2024, з метою перевірки доводів сторони захисту щодо неправильного зазначення у формулюванні обвинувачення, що під час вчиненого злочину потерпілий ОСОБА_11 перебував в салоні кунгу в положенні лежачи, головою до входу.
Тобто, формулювання обвинувачення, пред'явлене органом досудового розслідування та визнане судом першої інстанції доведеним, про те, що потерпілий ОСОБА_11 в момент заподіяння йому смерті перебував в положенні лежачи, головою до входу у кунг, суперечить показанням свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_18 , а також об'єктивно не підтверджується дослідженим під час судового розгляду доказами.
Пунктом 2 частини 3 статті 374 КПК України передбачено, що у разі визнання особи винуватою мотивувальна частина вироку має містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і його мотивів, а також докази на підтвердження встановлених судом обставин та мотиви неврахування окремих доказів.
Згідно п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», у мотивувальній частині обвинувального вироку належить викласти, в тому числі, результати дослідження, аналізу і оцінки всіх доказів та мотивовані висновки, які дають підстави для визнання пред'явленого обвинувачення доведеним.
Колегія суддів також погоджується з апеляційними доводами обвинуваченого та захисника про те, що у мотивувальній частині вироку не надано повної оцінки твердженням сторони захисту про те, що свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 під час свого допиту в суді першої інстанції не зазначали, що в їх присутності була виявлена куля при огляді місця події від 28.05.2024.
При цьому, колегія суддів також враховує, що протокол огляду місця події від 28.05.2024 та долучені до нього фототаблиця і відеозапис також не містить відомостей про те, що під час проведення цієї слідчої дії було виявлено та вилучено кулю, яка була предметом дослідження при проведенні експертизи №СЕ-19/121-24/18653-БЛ від 15.07.2024.
Відповідно до п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
Зазначеним обставинам не надано судом першої інстанції обґрунтованої оцінки в оскаржуваному обвинувальному вироку. Вказана неповнота є істотним порушенням вимог ст.370 КПК України.
Окрім цього, на підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_9 за пред'явленим обвинуваченням суд першої інстанції послався на відомості довідки про результати опитування з використанням поліграфа від 08.08.2024 та письмових пояснень ОСОБА_9 від 28.05.2024, які надані останнім о/у СКП ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_14 , з чим не може погодитись колегія суддів, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У частині 1 статті 86 КПК України визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 95 КПК України, показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.
Частиною 8 статті 95 КПК України передбачено, що сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, відповідно до точного змісту ч. 8 ст. 95 КПК України пояснення, надані стороні, не можуть використовуватися як джерело доказів у справі, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, що містяться у постанові від 30.06.2022 у справі № 161/16353/20.
Згідно з вимогами ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, всупереч вимог статей 23 та 95 КПК України, помилково послався на відомості письмових пояснень ОСОБА_9 від 28.05.2024, які надані останнім о/у СКП ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_14 , як на доказ сторони обвинувачення, що підтверджує вину ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки пояснення, надані оперуповноваженому, не можуть використовуватися як джерело доказів у справі.
Крім того, що стосується посилання суду першої інстанції на довідку про результати опитування з використанням поліграфа від 08.08.2024 в якості доказу на підтвердженні вини ОСОБА_9 за пред'явленим обвинуваченням, колегія суддів зазначає про таке.
Так, положеннями ст. 84 КПК України визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
За визначенням поліграф (детектор брехні) є різновидом психофізіологічної апаратури і являє собою комплексну багатоканальну апаратну методику реєстрації змін психофізіологічних реакцій людини у відповідь на пред'явлення за спеціальною схемою певних психологічних стимулів. Аналіз інформації, отриманої від людини в процесі опитування за допомогою поліграфа, дає змогу одержувати необхідну орієнтувальну інформацію та виявляти ту, яку людина приховує.
Тобто фахівець-поліграфолог може лише констатувати, що людина дає певну фізіологічні реакцію на запитання. Натомість, поліграфолог не може бути безперечно впевненим, на що саме відбулася реакція у людини.
Як вбачається з відомостей судового провадження, постановою старшого слідчого відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоровя особи СУ ГУНП в Харківській області, майора поліції ОСОБА_20 від 05.08.2024 залучено спеціаліста-криміналіста ОСОБА_21 для його участі у процесуальних діях під час досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні та дозволено йому провести опитування із застосування шестиканального комп'ютерного поліграфа AXCITION підозрюваного ОСОБА_9 в ІТТ №1 ГУНП в Харківській області 08.08.2024 (т.2 арк.144-145).
08.08.2024 старшим спеціалістом-криміналістом ВКЗ СУ ГУНП в Харківській області ОСОБА_21 , з метою перевірки раніше наданих показань у цьому кримінальному провадженні, у приміщенні кімнати слідчих дій ІТТ №1 ГУНП в Харківській області, з використанням поліграфа здійснено реєстрацію шести психофізіологічних показників та проведено психофізіологічне дослідження стосовно ОСОБА_9 , за наслідком чого було складено довідку про результати опитування з використанням поліграфа від 08.08.2024 (т. 2 арк. 146-150).
Відповідно до ч.1 ст.243 КПК України, експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження.
Отже, з відомостей долученої довідки про результати опитування з використанням поліграфа від 08.08.2024 вбачається, що психофізіологічне дослідження стосовно ОСОБА_9 проведено неналежною особою - спеціалістом-криміналістом ОСОБА_21 , який не є атестованим судовим експертом і не має кваліфікації експерта-поліграфолога, а саме дослідження проведено з метою перевірки раніше наданих ОСОБА_9 показань.
При цьому чинним кримінальний процесуальним законодавством не передбачено перевірки показань із застосуванням спеціального технічного засобу - поліграфа (детектора брехні) та використання отриманих даних як доказу.
Така правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №234/4850/17, від 26.01.2023 у справі №183/3452/19, від 09.11.2023 у справі №344/17154/18, від 25.03.2025 у справі №127/2822/18.
При цьому, в матеріалах цього судового провадженні відсутні відомості про проведення стосовно ОСОБА_9 психолого-психіатричної експертизи з використанням комп'ютерного поліграфа, яка може бути врахована судом лише у разі, якщо її висновок не суперечить обставинам, установленим під час судового засідання, й узгоджується з іншими доказами у справі.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, при доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_9 за пред'явленим обвинуваченням, помилково послався на відомості довідки про результати опитування з використанням поліграфа від 08.08.2024, оскільки чинним кримінальний процесуальним законодавством не передбачено перевірки показань із застосуванням спеціального технічного засобу - поліграфа (детектора брехні) та використання отриманих даних як доказу у розумінні вимог ст. 84 КПК України.
Отже, у цьому конкретному випадку, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції належним чином не перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту щодо наявності/відсутності в діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення, визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК України, які передбачають, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.
Положеннями ст. 94 КПК України встановлено обов'язок суду за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.
Зазначені обставини, на думку колегії суддів, не тільки порушують права обвинуваченого, а й свідчать про наявність неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що істотно впливає на висновки суду щодо доведеності чи недоведеності пред'явленого обвинувачення, оцінку доказів щодо кожного окремо так і їх сукупності.
Згідно вимог п.п.1, 2, 3 ч.1 ст. 409, ч.2 ст. 410, п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.411 та ч.1 ст.412 КПК України, зазначені порушення, що встановлені за наслідком проведення апеляційного розгляду, є безумовною підставою для скасування оскаржуваного обвинувального вироку.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо доведеності вини ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки судом першої інстанції допущено неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
Разом з цим, переглядаючи оскаржуваний вирок в межах апеляційної скарги обвинуваченого, колегія суддів не погоджується з апеляційними доводами ОСОБА_9 щодо неможливості врахування судом показань свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , оскільки відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. При цьому, стороною захисту не надано суду обґрунтованих та об'єктивних доказів, що зазначені вище свідки під час свого допиту в суді першої інстанції надавали завідомо неправдиві показання та намагались ввести суд в оману.
Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, зокрема положеннями ст. 91 та ст. 94 КПК України.
Із цього вбачається, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що ставлять під сумнів винуватість обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, перш ніж ухвалювати обвинувальний вирок, суд першої інстанції, з дотриманням норм ст. ст. 17, 22, 23 КПК України, повинен був дослідити всі докази сторони обвинувачення та докази і позицію сторони захисту, надати їм належну, логічну оцінку, виходячи з вимог ст.ст. 91, 94 КПК України, та за наявністю підстав визнати такі докази неналежними, недопустимими чи недостовірними, що в свою чергу унеможливить вибірковість їх оцінки.
Згідно з п. 15 ст.7, ст.22 КПК України, однією з засад кримінального провадження є змагальність сторін та свобода в поданні суду своїх доказів і у доведенні перед ним їх переконливості, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. Зазначені вимоги кримінального процесуального закону суд першої інстанції не виконав.
Крім того, оцінка доказів, згідно ст. 94 КПК України, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції не були дотримані у повному обсязі.
При цьому, апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості самостійно усунути вищезазначені недоліки, оскільки під час апеляційного розгляду сторони не заявляли клопотань про повторне дослідження доказів або доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку щодо необхідності скасування оскаржуваного вироку та призначення нового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_9 в суді першої інстанції, а решта апеляційних доводів сторони захисту підлягають перевірці під час нового судового розгляду, у зв'язку з чим апеляційні скарги захисника та обвинуваченого належить задовольнити частково.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, щодо неналежного дотримання судом вимог, передбачених ст.ст. 370 та 374 КПК України, тобто в частині обґрунтованості та вмотивованості оскаржуваного вироку.
Реалізуючи та дотримуючись загальних процесуальних засад кримінального провадження, що містяться у главі 2 КПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закон та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, які перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, що обумовлює необхідність скасування оскаржуваного вироку та призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції, що відповідає нормам ч.1 ст. 412; п.6 ч. 1 ст. 407; п.п.1, 2, 3 ч. 1 ст. 409; п.2 ст.410; п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.411 КПК України.
Вирішуючи питання про подальший рух кримінального провадження після скасування вироку, колегія суддів виходить з наступного. Порушення судом першої інстанції вищезазначених засад кримінального провадження та вимог п.2 ч.3 ст.374 і ст.370 КПК України щодо змісту мотивувальної частини обвинувального вироку не відноситься до передбаченого в ч.1 ст.415 КПК України переліку підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Проте, відповідно до вимог ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК України. Такими загальними засадами кримінального провадження у даному випадку є передбачені п.п. 1, 2, 10, 13, 15, 19 ч.1 ст.7 КПК України - верховенство права, законність, диспозитивність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; забезпечення права на захист; а також змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Разом з цим належить врахувати те, що необхідність дотримання при судовому розгляді вказаних загальних засад судочинства підтверджується практикою Європейського суду та змістом норм Європейської конвенції з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства.
З метою забезпечення належного дотримання під час судового розгляду саме цих загальних засад кримінального провадження, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції і призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_9 в суді першої інстанції.
Решту апеляційних доводів захисника та обвинуваченого, колегія суддів вважає передчасними, оскільки згідно ч. 1 ст. 415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, у зв'язку з чим усі подані задовольняється частково.
При новому судовому розгляді суду першої інстанції належить дотримуватися вимог чинного КПК України, в тому числі норм ст.415 ч.3 та ст. 416 КПК України. Крім того, суду ретельному дослідженню підлягають доводи сторони захисту щодо наявності порушення вимог кримінального процесуального закону при проведенні огляду місця події від 28.05.2024, оскільки з'ясування вказаних обставин має істотне значення для встановлення істини у справі та ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення.
Беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справах «Едуард Шабалін проти Росії» (рішення ЄСПЛ від 16.10.2014) та «Руслан Яковенко проти України» (рішення ЄСПЛ від 04.09.2015) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та у контексті даного кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_24 , і з метою попередження ризиків його переховування від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень, оскільки він не може не усвідомлювати ймовірність визнання його вини за висунутим йому обвинуваченням, ураховуючи особливості апеляційного розгляду, передбачені главою 31 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора та залишити ОСОБА_9 під вартою, продовживши йому цей запобіжний захід, але не більше ніж на 60 днів.
Керуючись ст.ст. 405, 407 ч.1 п.6; 409 ч.1 п.п.1, 2, 3; ст. 410 ч.1 п.2, ст.411 ч.1 п.п.1, 3, 4; ст.412 ч.1; ст.ст.418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 13 жовтня 2025 року стосовно ОСОБА_9 - скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 24 травня 2026 року включно.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :