Справа № 646/8189/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/782/26 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.4 ст.187 КК України
23 березня 2026 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника потерпілого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові у режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_9 на вирок Основ'янського районного суду м.Харкова від 03 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_9 , -
Цим вироком
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ценява, Коломийського району, Івано-Франківської області, громадянина України, українця, з середньою освітою, військовослужбовця ЗСУ в/ч НОМЕР_1 , солдата служби за мобілізацією, стрільця 2 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, зареєстрованого та фактичного проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,-
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.187 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_9 рахується з моменту його затримання, а саме з 30 березня 2024 року.
Запобіжний захід ОСОБА_9 у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано ОСОБА_9 , в строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 30 березня 2024 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Цивільний позов, поданий представником потерпілого ОСОБА_10 - адвокатом ОСОБА_7 - залишено без розгляду, у зв'язку із відшкодуванням в повному обсязі матеріальної та моральної шкоди потерпілому ОСОБА_10 з боку обвинуваченого ОСОБА_9 .
Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.
Як встановив суд, 29 березня 2024 року близько 19:00 військовослужбовець Збройних сил України - солдат служби за мобілізацією, стрілець 2 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував за місцем фактичного мешкання потерпілого ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_2 , де під час спільного розпивання спиртних напоїв з останнім вчинив напад з метою заволодіння майном ОСОБА_10 за наступних обставин.
При цьому ОСОБА_9 був обізнаний про введення у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на території України воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, строк дії якого неодноразово подовжувався. Відтак, з 24.02.2022 року по теперішній час діє правовий режим воєнного стану на території України.
Згідно ст. 68 Конституції України ОСОБА_9 зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції країни покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Органи військового управління забезпечують неухильне додержання вимог Конституції України стосовно того, що Збройні Сили України не можуть використовуватися для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів державної влади чи перешкоджання їх діяльності. Ніякі надзвичайні обставини, накази чи розпорядження командирів і начальників не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій по відношенню до цивільного населення, його майна та навколишнього середовища. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу військовослужбовці несуть відповідальність згідно з законом. Права і обов'язки військовослужбовців, які залучаються до здійснення заходів, передбачених частиною четвертою цієї статті, визначаються законом.
Відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49, 50, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.1, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ОСОБА_9 зобов'язаний додержуватись Конституції і Законів України, бути прикладом високої культури, скромності та витримки, з повагою відноситися до співслужбовців, поважати чужу гідність, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від їх вчинення інших, додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; берегти державне майно, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання та виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, досконало володіти зброєю і технікою, тримати їх справними, чистими та готовими до бою, неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї.
Порушуючи вимоги вказаних вище нормативно-правових актів, ОСОБА_9 , діючи з прямим умислом і корисливим мотивом в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого разом із майновою шкодою та свідомо бажаючи їх настання, перебуваючи в приміщенні кухні приватного домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив напад на ОСОБА_10 , використовуючи в тому числі, але не виключно, в якості знаряддя злочину пляшку з-під горілки, якою наніс удар по голові потерпілому, від чого останній втратив свідомість.
В подальшому, продовжуючи напад, ОСОБА_9 наніс не менше 20 ударів дерев'яним стільцем, дерев'яними дверцятами від кухонної шафи по голові, в обличчя та тулубу потерпілого ОСОБА_10 .
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 12-14/114-Зм/24 від 11.06.2024, своїми умисними діями ОСОБА_9 завдав потерпілому ОСОБА_10 легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Далі, ОСОБА_9 , усвідомлюючи незаконність та протиправність своїх дій, а також те, що внаслідок вчиненого ним нападу потерпілий не має можливості чинити опір, продовжуючи діяти умисно з корисливим мотивом з метою незаконного збагачення, забрав із приміщень приватного домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , мобільний телефон марки «Nomi», модель І-1890, кофту червоного кольору зі смугами вертикальними чорно-білого кольору та годинник в металевій оправі «Молнія» належні потерпілому ОСОБА_10 , якими розпорядився в подальшому на власний розсуд.
Отже, ОСОБА_9 вчинив напад на потерпілого ОСОБА_10 , поєднаний із насильством, небезпечним для його здоров'я, завдяки якому в подальшому заволодів майном потерпілого з метою особистого збагачення.
Вказані дії ОСОБА_9 кваліфіковані за ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України, тобто напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, що є небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, в умовах воєнного стану.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 просить вирок суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
В обґрунтування доводів зазначає, що судом першої інстанції не було встановлено, що потерпілий ОСОБА_10 знаходився на лікуванні з 30 березня 2024 року по 12 квітня 2024 року саме з його вини. Звертає увагу на те, що органом досудового розслідування його дії були кваліфіковані за ч.4 ст.186 КК України, але в подальшому безпідставно перекваліфіковані на ч.4 ст.187 КК України. Вказує на те, що у нього був відсутній умисел на заволодіння майном потерпілого, всі речі, які у нього були вилучені під час затримання, він взяв з дозволу ОСОБА_10 . Звертає увагу на те, що конфлікт, який виник між ним та потерпілим, виник через особисті непорозуміння стосовно війни. Вважає, що його дії повинні кваліфікуватися за ч.2 ст.125 КК України.
Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили перекваліфікувати дії обвинуваченого на ч.2 ст.125 КК України, а також думку прокурора, який не вбачав підстав для задоволення апеляційної скарги сторони захисту, та представника потерпілого, який вважав вирок суду законним та обґрунтованим, та не вбачав підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, які мають значення для кримінального провадження.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Вказаних вимог закону судом першої інстанції при ухваленні вироку в даному кримінальному провадженні дотримано.
Колегія суддів, дослідивши матеріали провадження і доводи апеляційної скарги обвинуваченого, встановила, що суд першої інстанції з достатньою повнотою, в межах визначеного судом обсягу, дослідив обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, а саме як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, що є небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, в умовах воєнного стану.
Кваліфікація протиправних дій обвинуваченого та висновок суду про доведеність його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення є правильним, і з таким його висновком погоджується і суд апеляційної інстанції.
Ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_9 за ч.4 ст.187 КК України, суд першої інстанції проаналізував зібрані у кримінальному провадженні докази для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК України.
Обставини, встановлені у вироку ґрунтуються на повному, всебічному та неупередженому дослідженні доказів, зібраних у передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку.
Так, суд першої інстанції дав належну юридичну оцінку показанням самого обвинуваченого, який визнав свою вину частково, а саме в частині вчинення побиття потерпілого. Разом з тим, обвинувачений зазначав, що наміру на збагачення він не мав. Крім того, пояснював, що мобільний телефон потерпілого опинився у нього після того, як він попросив дозволу зателефонувати дружині, після чого залишив телефон собі. Поряд із цим, обвинувачений зазначив, що потерпілого пляшкою чи табуреткою не бив, удари наносив лише руками та ногами. За його словами, конфлікт виник під час розпиття спиртних напоїв, майно потерпілого його не цікавило, а ситуація вийшла з-під контролю, внаслідок чого розпочалася бійка. Потерпілий, зі слів обвинуваченого, оборонявся руками. Крім того, обвинувачений зазначав, що не бачив, аби потерпілий втрачав свідомість, натомість, навпаки, цікавився, що у нього болить, на що потерпілий відповідав: «не треба».
Незважаючи на часткове визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_9 його вина у вчиненні злочину, за який його засуджено, також підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 , які були безпосередньо допитані в ході судового розгляду в суді першої інстанції.
Зокрема, потерпілий ОСОБА_10 під час допиту в суді першої інстанції пояснив, що обвинувачений, у стані алкогольного сп'яніння, ударив його пляшкою, після чого він знепритомнів. Коли прийшов до тями, обвинувачений вилив на нього відро води та продовжив наносити удари - руками, ногами та палицями, спочатку на кухні, а потім у залі, після чого обвинувачений забрав у нього телефон. Крім того, потерпілий повідомив, що обвинувачений заволодів його речами, а саме мобільним телефоном марки «Nomi», модель І-1890, кофтою червоного кольору з вертикальними чорно-білими смугами та годинником у металевій оправі марки «Молнія» без його дозволу.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що події сталися у 2024 році. За його словами, того дня вони разом вживали спиртні напої. Свідок зазначав про те, що обвинувачений перебував у стані алкогольного сп'яніння та не пускав його до будинку. Побачивши, що у потерпілого розбите обличчя і воно все у крові, свідок викликав швидку допомогу, а також зазначив, що з потерпілим не розмовляв.
Вищезазначені потерпілий ОСОБА_10 та свідок ОСОБА_11 були попереджені судом про кримінальну відповідальність за надання завідома неправдивих показань і стороною захисту не надано будь-яких об'єктивних відомостей, що вони надавали завідомо неправдиві показання і мають намір обмовити обвинуваченого, у зв'язку з чим у колегії суддів відсутні процесуальні підстави ставити під сумнів зазначені вище показання.
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст.7, ч. 1 ст.26 КПК України, однією із загальних засад кримінального провадження є диспозитивність, яка полягає у вільному використанні суб'єктами кримінального провадження своїх процесуальних прав в межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Отже, сторона захисту у змагальному процесі не була позбавлена можливості також задавати потерпілому та свідку питання, у тому числі з метою підтвердження своєї версії щодо непричетності ОСОБА_9 до інкримінованого злочину.
Стороною захисту також не надано суду доказів, які б свідчили про особисту зацікавленість потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 у розгляді цього кримінального провадження, оскільки вони ретельно допитувалися в ході судового розгляду в суді першої інстанції, надавали детальні показання щодо обставин, пов'язаних із вчиненим ОСОБА_9 кримінального правопорушення за ч.4 ст.187 КК України, попереджались про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а тому підстав вважати, що потерпілий та свідок мають намір оговорювати обвинуваченого немає.
Згідно ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу, а тому апеляційна скарга в цій частині є необґрунтованою та безпідставною.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що показання потерпілого та свідка, попереджених про кримінальну відповідальність і безпосередньо допитаних під час судового розгляду, є стабільними протягом усього розгляду і узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження, які в свою чергу свідчать про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому діянні.
Крім того, судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку відомості, що містяться у наступних письмових доказах:
- протоколом огляду місця події від 30 березня 2024 року, з якого вбачається, що місцем події є домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , під час огляду якого було виявлено та вилучено: три дерев'яні фрагменти зі слідами РБк та нерівними краями; змиви РБк з підлоги кімнати кухні; змиви РБк з підлоги з кімнати №3; фрагмент наволочки зі слідами РБк (т.1 арк.46-65);
- протоколом огляду місця події від 30 березня 2024 року з якого встановлено, що місцем події є відкрита ділянка місцевості, розташованої навпроти кафе «Фламінго» за адресою: АДРЕСА_4 , де громадянин ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , добровільно видав мобільний телефон «Nomi», темно-синього кольору, моделі «і-1890», ІМЕІ: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , який він забрав у знайомого на ім'я ОСОБА_12 (т.1 арк.82-85);
- протоколом огляду місця події від 30 березня 2024 року, з якого встановлено, що місцем події є відкрита ділянка місцевості, розташованого навпроти домоволодіння АДРЕСА_5 , де гр. ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , добровільно видала кофту червоного кольору, смугами вертикальними чорно-білого кольору, у кишенях якої виявлено мобільний телефон (т.1 арк.71-74);
- заявою ОСОБА_13 , з якої вбачається, що вона добровільно видала працівникам поліції кофту червоного кольору, яку 30 березня 2024 року залишив у її крамниці військовослужбовець на ім'я ОСОБА_14 ;
- протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 30 березня 2024 року, з якого вбачається, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , о 18 годині 00 хвилин 30 березн 2024 року був затриманий Куп'янським РВП ГУ НП в Харківській області за адресою: Харківська область, м. Куп'янськ, вул. 2-га Цукрозаводська, буд.2 (т.1 арк.88-91);
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від04 квітня 2024 року, яким підтверджується, що старшим слідчим СВ Куп'янського РВП ГУ НП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_15 , за участю свідка ОСОБА_11 , проведено слідчу дію і на запитання слідчого, свідок ОСОБА_11 пояснив, що бачив чоловіка в будинку свого сусіда ОСОБА_10 , який його не впускав всередину будинку та поводив себе дивно та впізнав особу на фотокартці №3 за зовнішніми ознаками обличчя. На фото №3 поміщено зображення ОСОБА_9 ;
- службовою характеристикою солдата ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якої вбачається, що за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_9 зарекомендував себе як військовослужбовець, який не спроможний якісно виконувати свої поставлені обов'язки та завдання. У професійному відношенні підготовлений не задовільно. Не відповідально ставиться до виконання посадових обов'язків, не дотримуючись вимог наказів, інструкцій та настанов, Статутів Збройних Сил України та інших керівних документів. У складних обставинах орієнтується не впевнено. Повагою та заслуженим авторитетом серед колег не користується. На критику реагує неправильно. Схильний до вживання спиртних напоїв. За характером бурхливий, безцеремонний, не стриманий у спілкуванні (т.1 арк.102,125);
- витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 36 від 04 лютого 2024 року відносно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- висновком щодо результатів медичного огляду від 30 березня 2024 року з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якого вбачається, що ОСОБА_9 перебував у стані алкогольного сп'яніння «клінічно» (т.1 арк.115);
- висновком судово-медичної експертизи №12-14/114-3м/24 від 11 червня 2024 року, з якого вбачається, що своїми умисним діями ОСОБА_9 завдав потерпілому ОСОБА_10 легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров'я;
- висновком додаткової судово-медичної експертизи №12-14/115-3м/24 від 14 червня 2024 року, з якого вбачається, що у потерпілого ОСОБА_10 мали місце множинні інфіковані рани м'яких тканин голови, обличчя та в області верхньої губи. Вказані вище тілесні ушкодження утворилися від дії тупих предметів, з обмеженою травмуючою поверхнею по механізму удару, індивідуальні особливості яких своїй травмуючий поверхні не відобразилися, можливо внаслідок нанесення ударів руками та обутими ногами нападаючого, і могли бути отримані в строк та при обставинах, вказаних у постанові. По ступеню тяжкості ці тілесні ушкодження, як в сукупності, так і кожне окремо відносять до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров'я. Діагнози: закрита тупа травма грудної клітки, у формі множинних закритих переломів ребер правої та лівої половини грудної клітки, що ускладнилися у своїй течії розвитком легеневої недостатності 0-1 ст., двобічної посттравматичної пневмонії 3 кл., лівобічного гідроторакса, при оцінці ступеню тяжкості не враховувалися, оскільки вони оцінювалися на підставі суб'єктивних факторів і не підтверджуються об'єктивними судово-медичними даними, окрім цього в представленій мед документації є запис про те, що при житті раніше у нього буули повторні ЧМТ, забої головного мозку, переломи ребер, а також згідно додаткових методів дослідження ОГК - СКТ ОГК від 30 березня 2024 року, СКТ головного мозку від 30 березня 2024 року були виявлені ознаки двобічної нижньодольової пневмонії, консолідовані переломи ребер з обох сторін, консолідований перелом лівої плечевої кістки, консолідовані переломи кісток носу зі зміщенням Знаходився на стаціонарному лікуванні в ОКЛ м. Харкова з 30 березня 2024 року по 12 квітня 2024 року. Виключена можливість утворення вищевказаних тілесних ушкоджень при падінні гр-на ОСОБА_10 з висоти власного росту, або внаслідок самоспричинення, що не характерно для даного виду травми. Свідчення гр-на ОСОБА_16 , дані ним в якості потерпілого, в ході його допиту, в цілому не суперечить судово-медичним даним, як в механізмі нанесення йому тілесних ушкоджень, так і в способі їх спричинення, і відповідають об'єктивним судово-медичним даним, отриманим в ході судово-медичної експертизи;
- протоколом проведення слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_9 від 08 квітня 2024 року, в ході якого він повідомив обставини вчинення кримінального правопорушення. Зокрема те, що 29 березня 2024 року він прибув до домоволодіння ОСОБА_10 , маючи при собі пляшку горілки. В ході розпиття спиртних напоїв, між ними почалася словесна перепалка, в ході якої він взяв пляшку до рук та вдарив ОСОБА_10 по голові один раз, від чого той впав на правий бік на підлогу. Після чого взяв дерев'яний стілець (табуретку) та тримаючи стілець обома руками за ніжку, почав наносити удари стільцем по тілу. У подальшому ОСОБА_10 втратив свідомість від нанесених ударів, у зв'язку з чим він взяв відро води та двічі вилив на ОСОБА_10 , щоб він прийшов до тями. Прийшовши до тями, ОСОБА_10 повідомив, що у нього болить голова, у зв'язку з чим він відніс його до кімнати зали, де знаходився диван, та поклав його на нього. ОСОБА_10 попросив принести йому випити. Він вирішив піти в магазин, але не хотів йти у військовій формі, тому попросив у ОСОБА_10 цивільну одежу, на що той вказав, що він може взяти його кофту, яка висіла на вішалці в коридорі, а штани він не надів, оскільки вони йому не підійшли. Зазначав, що він у ОСОБА_10 брав телефон, щоб зателефонувати жінці, таким чином телефон ОСОБА_10 періодично у нього перебував, а в подальшому він тримав телефон ОСОБА_10 при собі. Крім того, ОСОБА_9 повідомив, що коли вони сиділи з ОСОБА_10 на кухні, то помітив годинник в металевій оправі та машинально поклав його собі в кишеню. Звертав увагу на те, що через антиукраїнські настрої ОСОБА_10 у них почалася бійка. Він взяв тільки вищеперераховане майно ОСОБА_10 , будь-яке інше майно він не брав, у тому числі документи (т.1 арк.201-205);
- висновками проведених судово-імунологічних експертиз;
- висновком проведеної судово-цитологічної експертизи;
- висновком судово-товарознавчої експертизи №2851 від 09 квітня 2024 року.
Поряд із цим, у судовому засіданні був допитаний експерт ОСОБА_17 , який підтвердив висновки проведених експертиз, зазначивши, що вони складені правильно та без порушення вимог чинного законодавства. Експерт повідомив, що під час проведення експертизи йому був відомий текст протоколу допиту потерпілого, також він зазначив, що при складанні будь-якого експертного висновку обов'язково попереджає учасників про кримінальну відповідальність.
Отже, сукупність досліджених судом першої інстанції доказів відзначаються послідовністю і узгодженістю між собою, містять дані щодо часу, мотиву, характеру, способу, наслідків таких дій та інших фактичних обставин кримінального правопорушення, які складають елементи кримінально-караного діяння та які визнані доведеними судом і викладені в мотивувальній частині вироку.
Жодних підстав, які б свідчили про недопустимість вищезазначених доказів, в апеляційних скаргах стороною захисту не наведено.
Цих відомостей не надано і під час апеляційного розгляду.
За таких обставин, суд першої інстанції, оцінивши зазначені у вироку докази у їх сукупності, дійшов правильного висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майно, поєднаного із насильством, що є небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, в умовах воєнного стану та правильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.4 ст.187 КК України.
Підстав вважати недопустимими докази у кримінальному провадженні, на підставі яких суд дійшов висновку про винність ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, суд апеляційної інстанції не знаходить, адже суд першої інстанції, згідно із положеннями ст. 94 КПК України, під час ухвалення вироку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Колегія суддів не може погодитись з апеляційними доводами обвинуваченого щодо невірної правової кваліфікації його дій за ч.4 ст.187 КК України, оскільки відсутні об'єктивні підстави для цього, що повністю підтверджується всією сукупністю фактичних обставин справи та відомостями письмових доказів у цій справі, поясненнями самого обвинуваченого, а також показаннями потерпілого та свідка.
Диспозицією ст.187 КК України передбачено кримінальну відповідальність за напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Небезпечним же для життя чи здоров'я насильством (ст.187 КК України) визнається умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення.
Перевіряючи правильність кваліфікації дій обвинуваченого, необхідно враховувати характер та послідовність дій ОСОБА_9 , обумовлених метою заволодіння ним чужим майном, засіб, характер, спосіб нанесення тілесних ушкоджень, які характеризувались застосуванням фізичного насильства та супроводжувалися нанесенням неодноразових ударів у різні частини тулуба та голови потерпілого ОСОБА_10 та заволодіння майном потерпілого, яким у подальшому розпорядився на власний розсуд, що поза розумним сумнівом свідчить про наявність та зміст умислу ОСОБА_9 , направленого саме на вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи.
Доводи обвинуваченого про необхідність кваліфікувати його дії саме за ч. 2 ст.125 КК України, з посиланням на те, що в його діях не вбачається складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та яким судом першої інстанції була надана правильна юридична оцінка з посиланням на норми права в розрізі із встановленими обставинами.
При цьому, колегія суддів враховує фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, а саме те, що обвинувачений спочатку завдав потерпілому один удар пляшкою, від якого останній втратив свідомість. Продовжуючи свої протиправні дії, коли потерпілий прийшов до тями, завдав ОСОБА_10 численні удари по голові, обличчю та тулубу потерпілого, після чого забрав належне потерпілому майно та залишив місце події.
Отже, суд першої інстанції у вироку вірно врахував фактичні обставини кримінального провадження та висловився з приводу необхідності в даному випадку взяття до уваги саме ознаки небезпечності насильства для життя та здоров'я потерпілого, оскільки при розбої визначальним є не тільки наслідки, що настали в результаті застосування насильства до потерпілого, але й сам спосіб дії винної особи, який на думку колегії суддів і впливає на правильність кваліфікації дій обвинуваченого. Більш того, обвинувачений так і не надав суду обґрунтованих пояснень, з якою метою заволодів та утримував у себе речі потерпілого.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного, обґрунтованого та вмотивованого висновку, що доводи сторони захисту про відсутність умислу у ОСОБА_9 на заволодіння майном потерпілого спростовуються доказами, які досліджені судом під час судового розгляду та яким надана повна і об'єктивна оцінка в оскаржуваному обвинувальному вироку.
Отже, версія і доводи обвинуваченого та його захисника про незгоду з кваліфікацією дій обвинуваченого, суперечливість та відсутність достовірних доказів на підтвердження вини ОСОБА_9 у інкримінованому йому злочині за ч.4 ст.187 КК України, на переконання колегії суддів, мають суто суб'єктивний та безпідставний характер, пов'язаний з обраним способом захисту, що обумовлює необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту.
Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
При призначенні ОСОБА_9 покарання, суд діяв з дотриманням вимог статей 50 та 65 КК України, а саме суд першої інстанції врахував ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, яке, відповідно до ст.12 КК України, віднесено до особливо тяжких злочинів, а також відомості про особу обвинуваченого, який в силу ст.89 КК України раніше не судимий, має середню освіту, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, згідно службової характеристики характеризується посередньо.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , відповідно до ст.66 КК України, судом визнано добровільне відшкодування шкоди потерпілому.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, відповідно до ст.67 КК України, судом першої інстанції встановлено вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.
Суд першої інстанції, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, обираючи міру покарання, передбачену санкцією закону, за якою визнав ОСОБА_9 винним, вважав за необхідне призначити останньому покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає, що призначене ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна в мінімальних межах санкції ч.4 ст.187 КК України, відповідає вимогам закону, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим і таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність.
Будь-яких законних підстав для пом'якшення ОСОБА_9 покарання, в тому числі призначеного із застосуванням положень ст. 69 КК України, колегією суддів не встановлено, оскільки матеріали цього кримінального провадження не містять пом'якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Цих відомостей не надано стороною захисту і під час апеляційного розгляду.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин кримінального провадження, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, доводи обвинуваченого, які наведені в апеляційній скарзі, фактично враховані і оцінені судом першої інстанції при ухваленні вироку та призначенні покарання, а тому підстав для скасування чи зміни вироку з мотивів, зазначених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає, у зв'язку з чим її належить залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Основ'янського районного суду м.Харкова від 03 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_9 - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий -
Судді :