Єдиний унікальний номер 638/25032/24
Номер провадження 22-ц/818/1003/26
27 березня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2025 року в складі судді Рибальченко Л.М. по справі № 638/25032/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що 30 жовтня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 відбулося залиття квартири АДРЕСА_2 (2 поверх) з квартири АДРЕСА_3 (3 поверх), яка належить відповідачці.
Джерело витікання води та винна особа були встановлені співробітниками ОСББ, про що складено акт.
Відповідно до даних проведеної експертної оцінки ліцензованого оцінювача, розмір завданих їй збитків складають 44060 грн.
Також зазначила, що внаслідок дій ОСОБА_2 , їй завдано моральну шкоду, розмір якої вона оцінила у 44000 грн.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила стягнути майнові збитки у розмірі 44060 грн, моральну шкоду у розмірі 44000 грн, а також судові витрати.
25 березня 2025 року ОСОБА_2 подала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відзив мотивовано тим, що 04 листопада 2024 року комісією ОСББ оглянуто її квартиру та встановлено, що квартира знаходилась в належному стані. Жодних джерел затоки виявлено не було. У зв'язку з тим, що джерело затоки квартири позивача не знаходиться в її квартирі.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не доведено факт залиття її квартири 30 жовтня 2024 року саме з квартири відповідачки, а тому підстави для відшкодування шкоди відсутні.
На вказане судове рішення засобами поштового зв'язку 02 жовтня 2025 року ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Світлична Яна Олексіївна, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачкою не спростовано презумпцію вини заподіювача шкоди, оскільки у деліктних правовідносинах саме на неї покладено обов'язок спростування обставин, наведених потерпілим.
Внаслідок неналежного утримання ОСОБА_2 , внутрішньо квартирної системи теплопостачання квартири АДРЕСА_3 , було залито квартиру АДРЕСА_2 , а тому завдані збитки підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Збитки встановлено на підставі експертної оцінки ліцензованого оцінювача та їх розмір становить 44 060,00 грн.
Вказувала, що ОСОБА_2 спричинено моральну шкоду. Стресова ситуація, пов'язана з подією залиття, призвела до великої кількості хвилювань та переживань, емоційного виснаження, поганого сну та відчуття тривоги.
Вона вимушена був присвятити значну частину свого часу оформленню документів, оцінки, спілкуванню з різними організаціями. Водою було залито по суті майже всю підлогу, вологість під поверхнями без доступу кисню приводить до виникнення плісняви та грибка, що є шкідливим для життя та здоров'я людей.
Відзив на апеляційну скаргу подано не було.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше, ніж 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2007 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 (а.с. 15 - 16).
Власником квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_2 (а.с. 23)
Згідно з копією дефектного акта від 30 жовтня 2025 року, складеного комісією у складі: головуючого - керуючої справами Сідоволосої Т.Є., членів комісії ОСОБА_3 - майстра з поточного ремонту будинків, ОСОБА_4 - електрика 30 жовтня 2024 року відбулося залиття квартири АДРЕСА_4 , власник ОСОБА_5 . Над цією квартирою розташована квартира АДРЕСА_3 , власник - ОСОБА_2 . Залита стіна в кімнаті над опалювальним приладом площею 6,5 кв.м., також з боку балкона квартири АДРЕСА_2 . Труби опалення (стояки), що проходять через ці квартири, повністю у справному стані. Висновки комісії: з огляду на відсутність власника кв. АДРЕСА_3 на момент залиття, обстеження системи опалення в даній квартирі було проведено 04 листопада 2024 року. Стіна, де за проектом має бути встановлений опалювальний прилад - мокра, джерело затоки не виявлено (а.с. 66).
Відповідно до звіту № У212/23 від 26 квітня 2023 року про незалежну оцінку вартості матеріального збитку, завданої власнику майна трикімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_4 , вартість матеріального збитку, завданого власнику майна, на дату оцінки 30 жовтня 2024 становить 44278 грн (а.с. 34-74).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15 та частина 1 статті 16 ЦК України).
У пунктах 8, 9 частини 2 статті 19 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та спричиненою шкодою.
За змістом статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина 2 статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Виходячи із визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.
Згідно з статтею 322 ЦК України тягар утримання майна лежить на власнику майна.
Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року № 927/11207 (далі - Правила), передбачено, що в разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил).
В додатку № 4 до Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної особи є обов'язковою.
В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім'я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.
У частинах 1, 3 статті 12, частинах 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1 - 3 статті 89 ЦПК України).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: протиправність діяння її заподіювача, наявність шкоди і вини останнього в її заподіянні, а також причинний зв'язок між ними.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з недоведеності її позовних вимог, оскільки доказів того, що залиття квартири позивачки відбулося саме внаслідок дій чи бездіяльності відповідача матеріали справи не містять.
Між тим, відповідно до вимог цивільного законодавства тягар утримання майна покладається на його власника, і саме власник житла зобов'язаний забезпечувати збереження приміщень, при наявності відповідних несправностей вживати заходів щодо їх усунення.
ОСОБА_2 не заявляла клопотань про призначення у справі будівельно-технічної експертизи для встановлення причин залиття та не надали з цього питання висновку експерта, хоча спростування вини в даній справі є процесуальним обов'язком відповідачів, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду, який у постанові від 03 жовтня 2018 року в справі №344/3303/16-ц підкреслив, що суди попередніх інстанцій, встановивши факт залиття квартири позивача, причину та розмір завданої шкоди майну позивача і взявши до уваги те, що особа як власник квартири, з якої відбувся витік води, не довела, що її вини в заподіянні шкоди немає, дійшли обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок залиття квартири. Окремо Верховний Суд наголосив, що аргументи касаційної скарги про те, що в справі немає доказів на підтвердження того, що шкода заподіяна позивачу внаслідок протиправної поведінки відповідача, є безпідставними, оскільки на власника квартири покладені обов'язки щодо належного утримання й експлуатації квартири та її складників, зокрема сантехнічного обладнання та мережі водовідведення квартири.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 761/12945/19 (провадження № 61-15575св20), від 19 лютого 2020 року у справі № 369/8038/17 (провадження № 61-1857св19).
Таким чином, внаслідок неналежного виконання відповідачем обов'язків щодо утримання свого майна, позивачці, як власниці квартири за адресою: АДРЕСА_6 , заподіяно матеріальну шкоду. Належних та достатніх доказів на спростування презумпції своєї вини ОСОБА_2 не надано.
На підставі викладеного, з урахуванням того, що наданими позивачкою доказами підтверджено завдання їй матеріальної шкоди на суму 44278 грн внаслідок залиття квартири, колегія суддів вважає, що наявні підстави для відшкодування відповідачкою вказаних збитків.
Положеннями частин 1 - 3 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 212/7628/21 (провадження № 61-7265св22)зазначено, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц)».
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Встановивши факт завдання позивачці майнової шкоди, вимушені зміни у її житті через пошкодження майна і необхідність подальшого проведення ремонтних робіт, колегія суддів вбачає й підстави для відшкодування завданої їй моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн, що відповідає обставинам справи, тривалості порушення прав ОСОБА_1 , глибині її страждань та засадам розумності і справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
При зверненні до суду ОСОБА_1 сплачено 2424 грн, з яких 1211,20 грн щодо вимог про стягнення майнової шкоди та 1211,20 грн щодо вимог про стягнення моральної шкоди. (а.с. 9).
Також, позивачкою було сплачено 4200 грн за послуги оцінювача (а.с. 8).
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 3636 грн (а.с. 188).
Оскільки позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1211,20 + (1211,20 х 1,50) = 3028 грн (щодо вимог про стягнення матеріальної шкоди) та 151,40 грн (5000 х 1211,20) : 40000 + (151,40 х 1,50) = 378,50 грн (щодо вимог про стягнення моральної шкоди). Всього 3406,50 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_6 ) матеріальну шкоду у розмірі 44278 (сорок чотири тисячі двісті сімдесят вісім) грн, грошову компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн, а також витрат на проведення оцінки у розмірі 4200 (чотири тисячі двісті) грн та 3406 (три тисячі шість) грн 50 коп. судового збору.
В іншій частині позов залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 27 березня 2026 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина