Справа № 199/10119/24
(1-кп/199/173/26)
(мотивувальна частина)
07 квітня 2026 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра у складі (далі скорочено - Суд):
головуючий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2
прокурор ОСОБА_3
захисник ОСОБА_4
обвинувачений ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в межах кримінального провадження №12024040000000399 від 01.05.2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, громадянина України, освіта вища, депутата Дніпровської міської ради VIII скликання, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366-2 КК України, клопотання захисника ОСОБА_4 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності,
1. Обставини кримінального правопорушення які викладені і обвинувальному акті відносно ОСОБА_5 та кваліфікація органом досудового розслідування його дій за КК України (дослівно).
З обвинувального акту слідує, що ОСОБА_5 , будучи суб'єктом декларування, перебуваючи на посаді депутата Дніпровської міської ради та розуміючи сутність пред'явлених до нього вимог Законом України «Про запобігання корупції», достовірно знаючи, що він зобов'язаний відображати повну та достовірну інформацію в усіх розділах декларації, діючи умисно, вніс завідомо недостовірні відомості у щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій місцевого самоврядування за 2021 та 2022 роки.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон) суб'єктами декларування є особи зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 4 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов'язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.
Згідно підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 3 Закону, такими суб'єктами є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 46 Закону, у декларації відображаються об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування та членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:
а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування;
б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до постанови Дніпровської міської територіальної виборчої комісії Дніпровського району Дніпропетровської області від 11.11.2020 № 287 «Про реєстрацію депутатів Дніпровської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, обраних на перших виборах депутатів сільських, селищних, міських рад територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів 25 жовтня 2020 року» зареєстровано депутатом Дніпровської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
Статтею 1 Закону України від 07 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна на постійній oснові діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Згідно зi статтею 2 Закону № 2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій i отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Відповідно до статті 3 Закону № 2493-III посадами в органах місцевого самоврядування є, зокрема:
- виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою;
- посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Статтею 2 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» передбачено, що депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України i закону про місцеві вибори обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України.
Згідно з частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.
Депутат місцевої ради, обраний секретарем сільської, селищної, міської ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради, працює у відповідній раді на постійній основі i не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом.
Частиною першою статті 7 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» визначено, що депутат місцевої ради, який перебуває на посаді керівника місцевого органу виконавчої влади чи на іншій посаді, на яку поширюються вимоги Конституції України та законів України щодо обмеження сумісництва, не може поєднувати свою службову діяльність на цій посаді з посадою сільського, селищного, міського голови, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови та заступника голови районної у місті, районної, обласної ради, а також з іншою роботою на постійній основі в радах, їх виконавчих органах та апаратів.
Разом з тим частиною третьою статті 8 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» передбачено, що на депутатів місцевих рад поширюється Закону України «Про запобігання корупції».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 зазначеного Закону суб'єктами, на яких поширюється дія цього закону, є:
- народні депутати України, депутати Верховної ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;
- державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування.
Таким чином, відповідно до п.п. б п. 1 ч. 1 ст. 3, абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_5 є особою, уповноваженою на виконання функцій місцевого самоврядування, тобто належить до суб'єктів на яких поширюється дія вказаного Закону, в тому числі і в частині зобов'язання щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб - сайті НАЗК декларацію за минулий рік за формою, що визначена НАЗК.
Так, ОСОБА_5 , 27.03.2023 року о 12.02 годині, перебуваючи за адресою свого фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 , здійснивши вхід у мережу Інтернет з ІР - адреси НОМЕР_1 зайшов на офіційний веб - сайт НАЗК за URL- адресою https://public.nazk.gov.ua, із застосуванням особистого кваліфікованого електронного підпису, виданого в АЦСК АТ КБ « ПРИВАТБАНК» з метою подачі декларації за 2022 рік.
Перелік інформації, яка зазначається у декларації, визначений ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» та під час заповнення декларації суб'єкти декларування, в тому числі і ОСОБА_5 , ознайомлюються із методичними настановами щодо заповнення декларації.
Таким чином ОСОБА_5 був обізнаний із правилами заповнення декларації перед початком внесення інформації до розділів декларації за 2022 рік.
У свою чергу, відповідно до логів дій суб'єкта декларування, ОСОБА_5 на початку заповнення щорічної декларації за 2022 рік було ознайомлено з правилами заповнення форми декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, про що проставлено відповідну відмітку, в подальшому о 14.12 годині 27.03.2023 ОСОБА_5 здійснив дію - натиснув кнопку «перейти на сторінку накладання кваліфікованого електронного підпису» та о 14.13 годині 27.03.2023 здійснив дію - «подання документа підтверджено кваліфікованим електронним підписом (ЕЦП), документ подано».
В порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», ОСОБА_5 під час заповнення декларації за 2022 рік не вніс відомості у розділі 3 Декларації «Об'єкти нерухомості», а саме не зазначив про земельну ділянку, кадастровий номер: 1210100000:01:435:0081, площею 1146 м2, розташовану за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, буд. 1-А (фактичне розміщення павільйону з прибудовою автосалону), яка йому належить на праві користування, про обізнаність суб'єкта декларування щодо наявності вказаної земельної ділянки свідчить той факт, що в договорі купівлі-продажу частини нежитлової будівлі, торгівельного павільйону з прибудовою автосалону від 04.12.2014 № 2479, який надав суб'єкт декларування, зазначено, що вказана будівля розташована на земельній ділянці з кадастровим номером: 1210100000:01:435:0081.
Грошова оцінка земельної ділянки становить 3 405 885, 96 гривень або 2537 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації тобто на 01 січня 2023 року.
Вищевказана інформація наявна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що є публічно доступним. ОСОБА_5 мав об'єктивну можливість ідентифікувати земельну ділянку та встановити її вартість, проте не вчинив будь-яких дій спрямованих на отримання таких відомостей.
ОСОБА_5 не вніс відомості про земельну ділянку, кадастровий номер: 1210100000:01:708:0088, площею 735 м2, розташовану за адресою: земельна ділянка 106, СТ «Тополек», м. Дніпро, яка йому належить на праві власності, вартістю 1 201,87 гривень, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 06.04.2007 № 921.
Також, ОСОБА_5 27.03.2023 у період з 12.02 по 14.13 годину, перебуваючи за адресою свого фактичного місця проживання: м. Дніпро, Полтавське шосе, буд. 772, будучи обізнаним про порядок виконання свого обов'язку з декларування та достовірно знаючи до моменту заповнення Декларації про наявність об'єктів декларування, діючи умисно, завідомо зазначив відомості які не відповідають дійсності про вартість нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, буд. 1-А площею 60,2 м2, обравши у відповідних полях позначки «Не застосовується», хоча відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договору купівлі-продажу від 04.12.2014 № 2479 йому на праві спільної часткової власності належить частка нежитлової будівлі, (відповідно до звіту про незалежну оцінку (ідентифікатор за базою ФДМУ 314166_17112014_141117-1), виданого Консалтинговою групою «КПД - Консалтинг» від 18.11.2014, загальна вартість нежитлової будівлі, торгівельного павільйону з прибудовою автосалону, становить - 575,400 гривень або 428 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, тобто на 01 січня 2023 року.
Відповідно до абзацу 3 ч. 4 ст. 45 Закону, у разі самостійного виявлення суб'єктом декларування у декларації недостовірних відомостей після спливу терміну для подання виправленої декларації, передбаченого абзацом першим цієї частини, але до початку проведення Національним агентством повної перевірки цієї декларації, суб'єкт декларування може звернутися до Національного агентства з листом з поясненням причин, що призвели до внесення недостовірних відомостей та неподання виправленої декларації у зазначений термін, додавши підтвердні документи. Подані суб'єктом декларування таким чином відомості мають бути розглянуті Національним агентством під час повної перевірки цієї декларації.
Таким чином, ОСОБА_5 27.03.2023 о 14.13 годині, перебуваючи за адресою свого фактичного місця проживання: м. Дніпро, Полтавське шосе, буд. 772, будучи обізнаним про порядок виконання свого обов'язку з декларування та достовірно знаючи до моменту заповнення Декларації про наявність об'єктів декларування, діючи умисно, вказав у розділі 3 Декларації недостовірні відомості, а саме не зазначив про земельні ділянки вартістю 3 405 885, 96 гривень або 2537 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, 1 201, 87 гривень та нежитлову будівлю вартістю 575 400 гривень або 428 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, недостовірні відомості, зазначені у декларації, відрізняються від достовірних на загальну суму 3 982 487, 83 гривень або 2967 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларацій, тобто на 01 січня 2023 року.
2. Короткий виклад позиції та доводів обвинуваченого ОСОБА_5 під час судового розгляду.
ОСОБА_5 винуватим себе не визнав.
Під час судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_5 підтримав клопотання захисника про звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366-2 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
3. Позиції інших учасників судового провадження.
3.1. Суд зазначає, що Суд має з'ясувати думку сторін щодо закриття справи за такою підставою, та у разі згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (засудженого) розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності і виконати вимоги, передбачені статтями 284-288, 314, 315, 337 КПК України.
3.1. Прокурор ОСОБА_6 висловила думку, що клопотання сторони захисту підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на вимогах закону..
4. Мотиви Суду.
4.1. Вислухавши думки обвинуваченого, учасників судового провадження, дослідивши доводи, викладені обвинуваченим в заяві, матеріали кримінального провадження, Суд вважає, що клопотання захисника підлягає задоволенню, оскільки є всі підстави, передбачені ст. 49 КК України, для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, виходячи та враховуючи наступне.
4.2. Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз'яснюється право на таке звільнення.
Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави.
У разі, якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачено звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
За правилами ч. 8 ст. 284 КПК України закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.
Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК України визначено, що, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Правилами ч. 3 ст. 288 КПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Таким чином, за змістом статей 284 - 288 КПК України процесуально-правовими підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, притягнення особи як обвинуваченого, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.
4.3. Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності є виключно згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності.
Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави.
Судом, на виконання вимог ст. 285 КПК України, ОСОБА_5 роз'яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності і право заперечувати про закриття кримінального провадження з цієї підстави.
Також, Судом - обвинуваченому ОСОБА_5 роз'яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України є нереабілітуючою підставою, але обвинувачений наполягав на задоволенні свого клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, надав свою згоду на закриття кримінального провадження за відповідних підстав.
4.4. Підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України є лише таке закінчення відповідного строку давності, який сплив до дня набрання законної сил и обвинувальним вироком суду щодо особи, яка вчинила злочин певної тяжкості.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п. 1 постанови «Про практику застосування судом України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23.12.2005 звільнення особи від кримінальної відповідальності із закриттям справи можливе на будь-яких стадіях судового розгляду справи, за умови вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України, та за наявності визначених законодавством матеріально-правових підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності
Статтею 44 КК України передбачено, що особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.
Положеннями ст. 49 КК України визначені строки давності з огляду на тяжкість вчиненого злочину, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення від кримінальної відповідальності; обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення та переривання.
Строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.
Таким чином, строк давності спливає і під час досудового розслідування, і під час судового провадження, і після проголошення обвинувального вироку суду. Будь-які процесуальні дії протягом цих строків не припиняють їх перебіг. Якщо строк давності сплив до дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду, то особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження щодо цієї особи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, в редакції чинній станом на 31.10.2014 рік, тобто на момент інкримінованого кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 366-2 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років;
Стаття 12 КК України в редакції Закону України № 4025-VI від 15.11.2011, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, відносить злочин за ч. 2 ст. 366-2 КК України, до нетяжкого злочину.
Як вбачається з обвинувального акту та матеріалів кримінального провадження, на теперішній час кримінальне правопорушення, передбачене 2 ст. 366-2 КК України є нетяжким злочином, вчинення якого за часом, 27.03.2023 року, інкримінується ОСОБА_5 .
Вказане кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України на час скоєння злочину та на теперішній час є нетяжким злочином, тобто, передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу від шести тисяч до восьми тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
На теперішній час пунктом 2 частиною 1 статті 49 КК України визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минув такий строк - три роки - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.
З дня вчинення інкримінованого ОСОБА_5 злочину на теперішній час минуло більше трьох років.
4.5. Відповідно до п. 8 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» №12 від 23.12.2005 особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.
Матеріально-правовими підставами звільнення від кримінально відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є закінчення встановлених ч. 1 ст. 49 КК України строків і відсутність обставин, що порушують їх перебіг (частини 2-4 ст. 49 КК України).
Відповідно до частин 2, 3 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду.
У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Разом з тим згідно із ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, яка скоїла злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання.
Отже, закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК), пов'язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства.
Згідно з висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України від 19.03.2015 №5-1кс15, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що скоїла певний злочин і вчинила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв'язку із чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.
Відповідно, не визнається такою, що ухиляється від слідства або суду, невідома правоохоронним органам особа, яка скоїла злочин і переховується після цього, а також особа, хоч і відома компетентним органам, але причетність якої до скоєння злочину на момент її зникнення ще не встановлено.
При з'ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально-процесуальний статус особи, яка скоїла злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов'язана з'являтись до правоохоронних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов'язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов'язку. Разом з тим на особу, яка скоїла злочин, законодавством не покладається обов'язок самовикриття, а тому, якщо вона до моменту виникнення вказаного обов'язку, в порядку реалізації конституційного права на свободу пересування, змінила місце свого проживання (навіть з метою уникнення кримінальної відповідальності), про юридично значуще ухилення від слідства говорити не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови її належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує її в розшук.
Причому підстава для оголошення в розшук під час досудового розслідування може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин, коли не встановлено його місцезнаходження.
Саме тому зупинення досудового розслідування у зв'язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства.
Для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК України у такому випадку обов'язково має бути підтверджено факт ухилення підозрюваного від слідства.
Колегією суддів Третьої судової палати ККС у постанові від 24 липня 2019 року (справа № 725/2356/16-к, провадження № 51-2780км18) зауважено, що закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 2 ст. 49 КК), пов'язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення досудового слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства.
В даному кримінальному провадженні обвинуваченим ОСОБА_5 не вчинялися ніякі дії, які б вказували на його навмисне переховування від органів досудового слідства, а отже у Суду відсутні підстави для застосування положень частин 2, 3 ст. 49 КК України.
Також, під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження не встановлено фактів вчинення обвинуваченим ОСОБА_5 протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості, тому, на думку Суду, перебіг давності за даним кримінальним провадженням не переривався, інші підстави для зупинення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, дослідженими Судом доказами, не встановлені.
4.6. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 200/4664/14-к, з системного аналізу норм процесуального законодавства вбачається, що Суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження, що надійшло до Суду з обвинувальним актом, одна із сторін цього провадження звернеться до Суду з таким клопотанням.
Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язком Суду (імперативна норма) у разі настання обставин, передбачених пунктами 1-4 ч. 1 ст. 49 КК України, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого на звільнення на підставі спливу строків давності (справа № 622/96/15-к, провадження № 51-7149км18, Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду).
З цього Суд наголошує, що Суд розглядає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого виключно якщо під час судового розгляду провадження, що надійшло до суду з обвинувальним актом, одна із сторін цього провадження звернеться до Суду з таким клопотанням.
При цьому, Суд таке клопотання не вирішує за власної ініціативою та у Суду відсутні повноваження, визначенні КПК України, за відсутності клопотання однієї із сторін цього провадження про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, для самостійного вирішення такого клопотання, відсутні у Суду такі повноваження щодо і для роз'яснення обвинуваченому можливості такого звільнення, що не передбачено КПК.
Також Суд зазначає, що відмова Суду у звільненні обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності буде порушенням прав обвинуваченого, що є недопустимим.
Крім цього, така відмова може призвести до порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо розгляду справи упродовж розумного строку, що є також неприйнятним.
Підсумок.
1). Судом не встановлено обставин і не отримано об'єктивних доказів на підтвердження підстав для зупинення або переривання строків давності, передбачених ч. 2, 3 ст. 49 КК України.
2). Суд зазначає, що дотримання умов, передбачених частинами 1-3 ст. 49 КК України є безумовним і звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов'язковим.
3). Суд, отримавши клопотання від захисника, встановивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження (справа) - досудове розслідування, підготовче судове засідання, судовий розгляд справи судом першої інстанції, на стадії провадження в суді апеляційної інстанції, але до набрання вироком суду законної сили.
4). ОСОБА_5 не визнав себе винуватим у скоєнні злочину.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК жодну особу не може бути примушено визнати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для її підозри або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.
Виходячи з цих положень закону визнання винуватості є правом, а не обов'язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже, невизнання вказаною особою своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності його згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ним свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови Судом у задоволенні заявленого клопотання. П
Передбачений законом (ст. 49 КК) інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов'язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину.
Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності його згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках за умови роз'яснення йому Судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.
5. Інші питання які вирішує Суд, постановляючи дане судове рішення.
5.1. В даному кримінальному провадженні арешт майна не застосовувався.
5.2. В даному кримінальному провадженні речові докази відсутні.
5.3. Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 11.10.2024 року до ОСОБА_5 було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання до 29.11.2024 року включно, який в подальшому не продовжувався та з відповідним клопотанням про застосування або продовження запобіжного заходу прокурор до Суду не звертався.
5.4. З змісту обвинувального акту та матеріалів справи слідує, що під час проведення досудового розслідування експертизи не проводилися, витрати на їх проведення відсутні.
5.5. Цивільний позов в кримінальному провадженні відсутній.
6. Заходи вжиті Судом для дотримання розумних строків судового розгляду.
6.1. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12024040000000399 від 01.05.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366-2 КК України, надійшов до Суду - 04.12.2014 року.
04.12.2024 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12024040000000399 від 01.05.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366-2 КК України, розподілено головуючому судді ОСОБА_1 .
6.2. Підготовче судове засідання та судові засідання неодноразово не можливо було провести у зв'язку з:
- неодноразовим неприбуттям обвинуваченого ОСОБА_5 , якого Суд піддав приводу у судове засідання на підставі відповідної ухвали та який після закінчення дії застосованого до нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання покинув територію України (як Суд згадував раніше, ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 11.10.2024 року до ОСОБА_5 було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання до 29.11.2024 року включно, який в подальшому не продовжувався та з відповідним клопотанням про застосування або продовження запобіжного заходу прокурор до Суду не звертався);
- клопотаннями обвинуваченого ОСОБА_5 спочатку про заміну захисника ОСОБА_7 на захисника ОСОБА_8 , в подальшому про заміну захисника ОСОБА_8 на захисника ОСОБА_4 ;
- заявами захисника ОСОБА_8 про ознайомлення з матеріалами справи, багато чисельними заявами про неможливість участі із занятістю в інших судових засіданнях щодо розгляду кримінальних проваджень;
- заявами захисника ОСОБА_4 про ознайомлення з матеріалами справи та у зв'язку з хворобою захисника;
- перебуванням судді на лікарняному (12.02.2025);
- зверненням прокурора до суду 25.04.2025, оскільки він не отримав інформацію відносно ОСОБА_5 з інформаційно-аналітичних баз даних органів поліції (перетин кордону, зміна анкетних даних, притягнення до адміністративної відповідальності, мобілізації до лав Збройних сил України в особливий період, інше) з метою встановлення його місцезнаходження.
- відсутністю у прокурора письмових доказів (матеріалів кримінального провадження), які останній мав би подати для дослідження у судовому засіданні;
- незабезпеченням прокурором прибуття у судове засідання для допиту свідків обвинувачення.
6.3. Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладається в даному випадку на прокурора.
Відповідно до ч. 2 ст. 327 КПК України, прибуття в суд свідка забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику.
В постанові Касаційного кримінального суду Верховного суду від 11.08.2020 у справі №288/113/15-к від 11.08.2020 зазначено: «Відповідно до ч. 3 ст. 23 КПК України сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Однак, під час судового провадження стороною обвинувачення не було забезпечено своєчасну явку свідків в судове засідання для допиту.
6.3. Крім того, як Суд зазначав, захисник ОСОБА_8 неодноразово не з'являвся у судові засідання, незважаючи, що він достеменно знав про час розгляду справи та призначене судове засідання, застосовуючи інструментарій у вигляді звернення до суду з заявами про неможливість його участі в судовому розгляді, незважаючи на те, що кожного разу заздалегідь повідомлявся судом про дати та час судових засідань, шляхом направлення судових повісток поштою та смс-повідомленнями.
У зв'язку із вищезазначеним, Суд прийшов до висновку, що своїми діями адвокат ОСОБА_8 навмисно і штучно створював неможливість розгляду справи за обвинуваченням ОСОБА_5 , не дотримувався Правил адвокатської етики, тому Суд розцінив таку поведінку захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_8 як зловживання своїми процесуальними правами, а також як спосіб затягування строків розгляду справи в цілому, що в свою чергу створювало перешкоду Суду у здійсненні правосуддя, та розгляд справи в розумні строки.
Враховуючи таку процесуальну поведінку адвоката ОСОБА_8 , яка свідчить про порушення ним Правил адвокатської етики та неналежне виконання своїх професійних обов'язків, внаслідок створення перешкод для розгляду справи у розумні строки та реалізації права підзахисного на захист, Суд порушив перед Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Київської області питання про відповідальність адвоката ОСОБА_8 .
Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України (в редакції ЗУ №2341-ІІІ від 05.04.2001), п.1) ч. 2 ст. 284,285, 288, 350, 369-372 КПК України, Суд,
Клопотання захисника задовольнити.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнити від кримінальної відповідальності ОСОБА_5 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366-2 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
На підставі п. 1) ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження №12024040000000399 від 01.05.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366-2 КК України, внесене 01.05.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, - закрити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра протягом семи днів з дня її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Мотивувальну частину ухвали оголосити о 08 год. 15 хв. 10 квітня 2026 року.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
10.04.2026