08 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 910/20111/23
провадження № 12-6гс26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаУркевича В. Ю. ,
суддів Банаська О. О. , Білоконь О. В. , Булейко О. Л. , Гімона М. М. , Губської О. А. , Кишакевича Л. Ю. , Короля В. В. , Кравченка С. І. , Кривенди О. В. , Мазура М. В. , Мартинюк Н. М. , Пількова К. М. , Погрібного С. О. , Стефанів Н. С. , Стрелець Т. Г. , Ступак О. В.
перевірила наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду
справи № 910/20111/23
за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради
до 1) Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва»,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача -Антимонопольний комітет України,
про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору і стягнення коштів
за касаційною скаргою Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 лютого 2025 року (головуючий суддя Станік С. Р. , судді Гончаров С. А. , Сибіга О. М. ) та рішення Господарського суду міста Києва від 04 червня 2024 року (суддя Карабань Я. А. ),
1. У грудні 2023 року заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - рада, позивач) до Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» (далі - Комунальне підприємство, відповідач 1, скаржник) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс» (далі - Товариство, відповідач 2), у якому просив суд:
- визнати недійсним рішення тендерного комітету відповідача 1 від 07 червня 2018 року № 6 (далі - рішення тендерного комітету) про визнання відповідача 2 переможцем закупівлі (ідентифікатор закупівлі 2018-02-21-000440-а) робіт із реконструкції транспортної розв'язки на перетині проспекту Перемоги з вулицею Гетьмана у Солом'янському та Шевченківському районах міста Києва;
- визнати недійсним договір генерального підряду від 26 червня 2018 року № 26/06-18 (далі - договір), укладений між відповідачами;
- стягнути з відповідача 2 на користь відповідача 1 кошти в розмірі 1 117 440 774,48 грн, а з Комунального підприємства одержані за рішенням суду грошові кошти стягнути в дохід держави.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення публічної закупівлі робіт із реконструкції транспортної розв'язки на перетині проспекту Перемоги з вулицею Гетьмана у Солом'янському та Шевченківському районах міста Києва за кошти місцевого бюджету (ідентифікатор закупівлі UA-2018-02-21-000440-а) із використанням електронної системи «Prozorro» були допущені порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати публічної закупівлі.
3. Прокурор вважав, що наведене свідчить про наявність підстав для визнання недійсними рішення тендерного комітету та укладеного за результатами відповідної публічної закупівлі договору, а також застосування наслідків недійсності цього правочину.
4. Господарський суд міста Києва рішенням від 04 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27 лютого 2025 року, позов задовольнив повністю.
5. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що порушення відповідачем 2 законодавства про захист економічної конкуренції, підтверджене рішенням Антимонопольного комітету України (далі - АМКУ), у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів публічної закупівлі, свідчить про спрямованість таких дій на порушення встановленого правового господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.
6. Суди попередніх інстанцій виснували, що рішення тендерного комітету відповідача 1 суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, а тому підлягає визнанню недійсним. Так само визнанню недійсним підлягає договір, укладений за закупівлею, результати якої спотворено антиконкурентними узгодженими діями її учасників. Водночас з огляду на наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, лише у відповідача 2 одержані ним кошти у розмірі 1 117 440 774,48 грн за недійсним правочином мають бути повернуті в дохід держави, що відповідає приписам частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.
7. У травні 2025 року відповідач 1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 лютого 2025 року та рішення Господарського суду міста Києва від 04 червня 2024 року у справі № 910/20111/23, у якій просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
8. Підставою касаційного оскарження Комунальне підприємство визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
9. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник наводить висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, яким, на його думку, не відповідають висновки місцевого та апеляційного господарських судів, що містяться в оскаржуваних судових рішеннях.
10. Так, відповідач 1 вважав, що суди безпідставно не врахували висновки Верховного Суду щодо: визначення прокурором уповноваженого органу відносно вимог про визнання недійсним рішення тендерного комітету та договору; дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру»; визнання недійсним договору, укладеного з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», та застосування наслідків недійсності такого договору.
11. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 травня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства, призначив її до розгляду та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
12. Ухвалою від 24 лютого 2026 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу № 910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
13. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила про існування виключної правової проблеми, яка має істотне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права, щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема, при порушенні суб'єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції.
14. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказує, що для правильного застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України слід встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення такого договору, якою зі сторін і в якій мірі виконане зобов?язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної зі сторін.
15. Водночас у законодавстві відсутні визначення понять «інтерес» загалом та «інтерес держави і суспільства» зокрема. Законодавство України не містить ані орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ані критеріїв чи способів їх визначення.
16. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що відсутність закріплених на нормативному рівні критеріїв визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, свідчить про існування виключної правової проблеми у контексті застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.
17. Звертає увагу на те, що наведене у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 формулювання про те, що застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України можливе лише у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, не сприяє стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами, оскільки так само не визначає ознак виокремлення таких виключних випадків.
18. Також колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що наявність у суб?єкта господарювання умислу на вчинення антиконкурентних узгоджених дій, порушення принципів закупівлі, порядку її проведення, усвідомлення ним протиправного характеру таких дій та настання відповідних наслідків також свідчить про порушення ним добросовісності ведення господарської діяльності, оскільки останнім було вчинено протиправні дії, узгоджені з іншим учасником публічної закупівлі, задля впливу на її результат (зокрема, на ціну, яку в подальшому буде сплачено з бюджетних коштів), отримання замовлення від держави чи територіальної громади та прибутку від цієї господарської операції.
19. Застосування передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України правових наслідків недійсності правочинів, укладених за результатами таких закупівель, є співмірним у контексті позбавлення порушника економічної вигоди від вчинення договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, позаяк накладений на нього антимонопольними органами штраф такого ефекту не несе.
20. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наголошує, що у цьому контексті завжди йдеться не лише про порушення законодавства про захист конкуренції, а й безпосередньо Закону України «Про публічні закупівлі», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
21. У зв'язку з викладеним колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказує на те, що наразі виникла потреба у формуванні єдиного та узгодженого підходу до співвідношення публічного інтересу, який полягає у цивільній відповідальності за вчинення антиконкурентних дій, закупівлі товарів, робіт, послуг за кошти державного чи місцевого бюджету за відсутності конкуренції при формальному створенні учасниками тендера фікції її існування, та приватного інтересу осіб, які вчинили антиконкурентні узгоджені дії.
22. На переконання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, вирішення цієї правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду забезпечить подальший розвиток права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо визначеності в питанні невідповідності правочину інтересам держави та суспільства та застосування відповідних наслідків недійсності такого правочину, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.
23. Однак Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передачі справи на її розгляд з огляду на таке.
24. Відповідно до частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
25. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
26. Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
27. Отже, з наведеної норми права, а також частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики.
28. Виходячи з наведених критеріїв Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним критеріями, зокрема навести інші справи, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення судами різних юрисдикцій тощо.
29. Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
30. Згідно із частиною другою статті 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у складі Верховного Суду діють: 1) Велика Палата Верховного Суду; 2) Касаційний адміністративний суд; 3) Касаційний господарський суд; 4) Касаційний кримінальний суд; 5) Касаційний цивільний суд.
31. Отже, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суди враховують висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та касаційних судів.
32. Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов'язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
33. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 24 лютого 2026 року про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду послалася на кількісні та якісні показники, які, на її думку, свідчать про те, що така передача потрібна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
34. Так, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, ілюструючи кількісний критерій, зазначила, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень наразі у провадженні господарських судів перебуває понад 300 судових справ із спорами, що виникли у подібних правовідносинах.
35. Крім того, зауважила про наявність численних судових справ, у яких вже ухвалено судові рішення судами першої та апеляційної інстанцій, у тому числі з посиланням на висновки Верховного Суду щодо належності застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у подібних спірних правовідносинах.
36. Проте, на підтвердження вказаного вище, колегія суддів навела лише справи, які перебувають у провадженні Господарського суду міста Києва чи Північного апеляційного господарського суду, а аргументи про численні судові справи, у яких вже ухвалено судові рішення судами першої та апеляційної інстанцій, у подібних спірних правовідносинах посиланнями на відповідні справи не підтверджуються.
37. Відтак колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не обґрунтувала наявності кількісного критерію виключної правової проблеми.
38. У контексті обґрунтування якісного критерію колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначала, що у цій справі існує невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, та водночас ці питання актуальні не лише у справах господарського чи цивільного права, але й в публічному праві, зокрема адміністративному, тобто у невизначеній кількості справ.
39. Тому колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала, що вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема при порушенні суб'єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції, має істотне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
40. Велика Палата Верховного Суду вважає вказані доводи необґрунтованими з огляду на таке.
41. Якісні критерії свідчать про наявність виключної правової проблеми в разі: відсутності усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеності законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідності застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявності обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; наявності різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо.
42. Справа може мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.
43. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема при порушенні суб'єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції, не має невизначеного законодавчого регулювання та вже вирішувалося Верховним Судом.
44. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 сформулювала висновок щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, зазначивши, що ця норма може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
45. Колегія, яка передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, має врахувати у відповідній ухвалі висловлені на дату передання висновки Верховного Суду щодо застосування норм права з питань, які становлять виключну правову проблему, та навести власну позицію щодо таких висновків, зокрема, у разі незгоди з ними - чітко аргументувати об'єктивні причини для відступу.
46. У протилежному випадку формулювання виключної правової проблеми без урахування обов'язкових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах суперечитиме положенням частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, а в разі незгоди колегії з такими висновками не відповідатиме визначеному статтею 302 цього Кодексу порядку передання справи на розгляд відповідної палати для відступу від них.
47. Однак в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не запропонувала шляху вирішення вказаної нею правової проблеми, а лише констатувала, що вжите об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 формулювання про те, що частина третя статті 228 Цивільного кодексу України може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, не сприяє стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами.
48. Отже, передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду фактично спрямована на перегляд правової позиції об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/3456/23, про що колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання не ставить, відступити від останньої, зокрема шляхом уточнення, не просить.
49. При цьому доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об'єднаною палатою вказаної вище постанови.
50. Натомість правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, у справах з подібними правовідносинами не виявлено. Посилань на те, що касаційним судом після ухвалення об'єднаною палатою наведеної вище постанови було сформовано різну практику при вирішенні справ у подібних правовідносинах, колегія суддів також не навела.
51. Відтак на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі передано питання, які можуть бути вирішені Касаційним господарським судом у складі Верховного Судуяк належним судом, оскільки застосування норм матеріального права здійснюється судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень.
52. Таким чином, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду належним чином не обґрунтувала кількісних та якісних критеріїв наявності виключної правової проблеми у справі № 910/20111/23, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
53. Згідно із частиною шостою статті 303 Господарського процесуального кодексу України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
54. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд і повернення справи колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду в порядку частини шостої статті 303 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
Справу № 910/20111/23 за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до 1) Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва», 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Антимонопольний комітет України, про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору і стягнення коштів за касаційною скаргою Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 лютого 2025 року та рішення Господарського суду міста Києва від 04 червня 2024 року в цій справі повернути відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачВ. Ю. Уркевич
Судді:О. О. Банасько О. В. Кривенда
О. В. Білоконь М. В. Мазур
О. Л. Булейко Н. М. Мартинюк
М. М. Гімон К. М. Пільков
О. А. Губська С. О. Погрібний
Л. Ю. Кишакевич Н. С. Стефанів
В. В. Король Т. Г. Стрелець
С. І. Кравченко О. В. Ступак