7 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 167/55/24
провадження № 51-2733км25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вироки Рожищенського районного суду Волинської області від 18 липня 2023 року та Волинського апеляційного суду від 12 червня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023035590000183, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком районного суду ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин.
Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено частково, стягнуто на його користь з ОСОБА_7 5 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 3 000 грн витрат на правову допомогу, в задоволенні решти вимог про стягнення витрат на правову допомогу - відмовлено.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 , будучи депутатом Копачівської сільської ради восьмого скликання, 24 червня 2023 року приблизно о 22:20, перебуваючи на узбіччі дороги, що поблизу домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та їх наслідки, бажаючи їх настання, у присутності малолітніх осіб - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , умисно наніс ОСОБА_8 один удар головою в ділянку носа, заподіявши йому тілесне ушкодження у вигляді дрібного садна на спинці носа, яке відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.
Вироком апеляційного суду залишено без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченого, частково задоволено апеляційну скаргу представника потерпілого, вирок районного суду скасовано та ухвалено новий, яким призначено ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК покарання у виді громадських робіт на строк 160 годин.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 10 000 в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також 14 400 грн витрат на правову допомогу.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На думку засудженого, суди дійшли помилкових висновків щодо наявності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв'язок між його діями та ушкодженням у потерпілого.
Крім того, ОСОБА_7 стверджує, що у нього був відсутній умисел на здійснення удару чи заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, а в основу судових рішень покладено неналежні та суперечливі докази, яким дано неправильну оцінку (показання свідків, висновок експерта).
Також засуджений вважає, що призначене судом апеляційної інстанції покарання є надто суворим та просить пом'якшити його, а також зменшити розмір стягнення на користь потерпілого моральної шкоди і витрат на правову допомогу.
У запереченнях на касаційну скаргу засудженого, прокурор просить залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу засудженого та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Водночас Суд звертає увагу, що в поданій касаційній скарзі засуджений, серед іншого, не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, вказує на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та ставить під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка, як зазначалося вище, на підставі положень статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
Тобто, такі доводи касаційної скарги не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки Суд не вправі виходити за межі фактів та обставин, установлених у судах першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як передбачено ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно зі ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Указаного висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаних у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та письмових доказів, зміст яких викладений у вироку.
Зокрема, потерпілий ОСОБА_8 у суді першої інстанції детально розповів про обставини вчинення кримінального правопорушення відносно ного та підтвердив, що в день події, ОСОБА_7 підійшов до нього та погрожуючи наніс один удар головою в переносицю і з носа пішла кров. Зазначив, що це бачила його дружина, діти, а також інші люди, які там стояли: патрульні, син ОСОБА_7 , ще якийсь неповнолітній хлопець. Після удару він пішов вмити обличчя від крові. ОСОБА_7 йому ніякої допомоги не надавав, а лише погрожував.
Показання потерпілого не викликають сумнівів у їх достовірності та узгоджуються з показаннями свідків.
Так, свідок ОСОБА_10 у суді пояснив, що бачив, що ОСОБА_7 підійшов і вдарив його тата головою в ніс. В батька потім був синяк, подряпина і ніс трохи припух, а як вдарив, то йшла кров і він ходив вимиватися. Свідок ОСОБА_9 пояснив, що можливо його тато сварився з дядьком, що знаходиться в залі судових засідань. Зазначив, що влітку, ввечері він катався на велосипеді і бачив, як той дядько вдарив тата головою в ніс. Свідок ОСОБА_11 пояснив, що його брати виходили на вилицю, а коли повернулись до хати, то розповіли, що їх тата вдарили і з носа пішла кров. Через вікно він бачив, що біля батька стояв дядько ( ОСОБА_15 ) і вони говорили, а потім дзвонили і викликали поліцію. Тато потім казав, що у нього ніс зламаний. Зазначив, що ніс у тата був розбитий.
Будучи допитаним у суді свідок ОСОБА_12 пояснив, що від потерпілого надійшло повідомлення про те, що у с. Доросині по вулиці голосно їздять мотоцикли, і що він спинив одного з мотоциклістів. Прибувши на місце події, вони почали складати адміністративні матеріали, присутній був ОСОБА_7 . Між потерпілим і ОСОБА_7 виник конфлікт та обвинувачений наніс удар головою в голову потерпілому. Після нанесення удару він відразу крові не бачив, потім потерпілий пішов до будинку, а коли повернувся, то було видно кров. Конфлікт виник у зв'язку з тим, що потерпілий зупинив сина обвинуваченого. Точно не пам'ятає, чи кров у потерпілого була на носі, чи під носом. Була подряпина на носі і жінка приносила хустинку, щоб потерпілий витер кров. Свідок ОСОБА_13 пояснив, що на місці події було два водія мотоциклів, один неповнолітній, а інший повнолітній, однак у нього не було посвідчення водія. Під час складання адміністративних матеріалів батько мотоцикліста і потерпілий розмовляли. Раптом обвинувачений головою вдарив потерпілого в голову. Він це бачив, оскільки все відбувалось прямо перед ним. Обвинувачений, на скільки йому здалося, хотів помиритися з потерпілим, що це вийшло випадково, на емоціях, але як саме було не пам'ятає. Наскільки він пам'ятає була подряпина, однак чи може вона бути від удару головою сказати не може. Свідок ОСОБА_14 підтвердила, що коли її чоловік розмовляв з ОСОБА_7 , то вона стояла поряд, а навпроти неї стояв поліцейський і в цей час обвинувачений вдарив її чоловіка. Потім чоловік пішов у двір вимиватися і вона пішла за ним. Кров у нього йшла не сильно, але біля носа дуже спухло. ОСОБА_7 після удару поводив себе єхидно і з ухмилкою. Навіть не вибачився і уже згодом бачив чоловіка і не вибачився, а лише насміхався. Вважає, що причиною удару було те, що поліцейський сказав, що сину ОСОБА_7 буде штраф, оскільки він не має прав. На наступний день чоловік скаржився на головний біль, тому поїхав у лікарню.
В супереч твердженням засудженого, показання вищевказаних свідків є логічними, послідовними, вони узгоджуються між собою та не викликають сумнівів в їх достовірності, а також повністю спростовують версію ОСОБА_7 про відсутність у нього умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень та про випадковість нанесення удару. Підстав вважати, що потерпілий або свідки могли оговорити обвинуваченого суд не встановив.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в основу вироку були покладені належні та допустимі докази, а саме: протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 24 червня 2023 року, з якого вбачається, що потерпілий ОСОБА_8 звернувся до правоохоронних органів із заявою про те, що цього ж дня приблизно о 22:20 ОСОБА_7 заподіяв йому тілесні ушкодження шляхом нанесення удару головою в область носа; протоколи слідчих експериментів від 12 липня 2023 року проведених за участі ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , а також від 28 червня 2023 року проведених за участі ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , з яких вбачається, що вказані свідки показали, яким чином ОСОБА_7 завдав удар потерпілому.
З дослідженого судом висновку експерта № 352 від 27 червня 2023 року вбачається, що у потерпілого ОСОБА_8 були виявлені наступні тілесні ушкодження: дрібне садно на спинці носа, садна на зовнішній та задній поверхнях лівого передпліччя. Дані тілесні виникли в результаті контактів з тупими предметами, цілком можливо при обставинах та в час вказаних обстежуваним та в постанові, за ступенем тяжкості, як кожне окремо, так і в своїй сукупності, відносяться до легких тілесних ушкоджень. Не виключається можливість утворення саден в ділянці лівого передпліччя в результаті падіння з висоти власного зросту.
Підстав сумніватися в правильності висновку, зробленого експертом, який попереджався про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих висновків немає, а його висновок містить опис проведених досліджень та мотивовані відповіді на поставлені запитання. Враховуючи те, що експертиза була призначена та проведена з дотриманням вимог ст. 242, 243 КПК, висновок експерта відповідає вимогам ст. 101, 102 КПК, суд першої інстанції обґрунтовано визнав цей доказ належним та допустимим.
Отже, за наслідками судового розгляду даного кримінального провадження, встановивши фактичні обставини вчиненого, дослідивши та оцінивши сукупність зібраних доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 в заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_8 .
Колегія суддів вважає неспроможними твердження ОСОБА_7 про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між його діями та виявленим у потерпілого тілесним ушкодженням, оскільки як убачається з матеріалів справи, факт завдання засудженим удару головою в ділянку носа потерпілого підтвердили свідки (які були очевидцями цих подій) та сам потерпілий ОСОБА_8 , а наявність у останнього легкого тілесного ушкодження від вказаних протиправних дій, встановлено висновком експерта.
На переконання Верховного Суду, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК доведена поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд, переглянувши вирок, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що фактичні дані, які містяться в досліджених доказах, у сукупності та взаємозв'язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 . Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, отриманих у порядку, визначеному КПК, що були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції, яким суди дали належну оцінку та які є логічними, послідовними, узгоджуються між собою і не викликають сумнівів у їх достовірності. Переконливих аргументів, які би свідчили про протилежне та про істотне порушення судом приписів ст. 94 цього Кодексу, сторона захисту не навела.
Доводи касаційної скарги не дають Суду підстав ставити під сумнів висновки судів попередніх інстанцій щодо фактичних обставин справи та доведеності винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Щодо доводів засудженого про необхідність зменшення розміру грошового відшкодування потерпілому моральної шкоди, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно з ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Згідно зі ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у її душевних стражданнях через протиправну поведінку щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених ч. 2 цієї статті.
При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) і з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.
Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
З матеріалів провадження вбачається, що потерпілий подав позовну заяву, в якій просив стягнути з обвинуваченого моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Місцевий суд за результатами розгляду кримінального провадження, установивши доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, дійшов беззаперечного висновку, що заподіяна потерпілому протиправними діями засудженого моральна шкода є очевидною, проте частково задовольнив позовні вимоги потерпілого та стягнув з засудженого ОСОБА_7 на його користь 5 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи справу в апеляційному порядку, з урахуванням усіх обставин кримінального провадження дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність розміру стягнутої місцевим судом моральної шкоди, у зв'язку з чим розмір позовних вимог в цій частині було збільшено до 10 000 грн.
Обґрунтовуючи своє рішення апеляційний суд зазначив, що беручи до уваги конкретні обставини провадження, зокрема, те, що обвинувачений спричинив потерпілому тілесні ушкодження в присутності дітей потерпілого, поліцейських, наслідки, що настали, враховуючи глибину та тривалість моральних переживань внаслідок отриманого потерпілим ушкодження в результаті неправомірних дій обвинуваченого, враховуючи характер дій винного, а також те, що ОСОБА_7 повністю заперечив свою вину у їх спричиненні, незважаючи на показання очевидців, не просив вибачення у потерпілого, тому суд вважає, що розмір моральної шкоди підлягає збільшенню до 10 000 грн.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду і вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди було визначено із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням фізичних та моральних страждань потерпілого, конкретних обставин справи, наслідків вчиненого кримінального правопорушення і вважати його необґрунтованим підстав не має.
Крім цього, засуджений не погоджується з рішенням апеляційного суду в частині стягнення з нього на користь потерпілого витрат на правову допомогу та просить зменшити розмір стягнення з 14 400 грн до 2 000 грн.
З матеріалів справи вбачається, що вироком місцевого суду стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 3 000 грн витрат на правову допомогу, в задоволенні решти вимог про стягнення витрат на правову допомогу - відмовлено.
Суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду встановив, що адвокатом ОСОБА_16 підтверджено вартість наданих послуг в сумі 14 400 грн, що стверджується актом прийому-передачі наданих послуг по правничій допомозі від 3 червня 2024 року, а тому дійшов висновку, що вказана сума підлягає стягненню з обвинуваченого ОСОБА_7 .
Водночас, суд зазначив, що не підлягають стягненню з обвинуваченого витрати адвоката ОСОБА_16 на дорогу до судового засідання, оскільки жодних доказів на їх підтвердження адвокатом не представлено.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що висновок апеляційного суду про необхідність збільшення розміру стягнення витрат на правову допомогу, які є співмірними зі складністю справи, тривалістю її розгляду, кількістю судових засідань та обсягом наданих адвокатом послуг, узгоджується зі ст. 137 ЦПК, п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК, а тому протилежні твердження засудженого є необґрунтованими.
Доводи засудженого про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, колегія суддів вважає неспроможними.
Вирішуючи питання про призначення покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.
Апеляційний суд обґрунтовано вказав, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді громадських робіт в розмірі, наближеному до мінімального, не навів достатніх мотивів такого рішення.
Водночас, місцевим судом при призначенні засудженому покарання було враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного (раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину), обставину, яка пом'якшує покарання (активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення), а також обставину, яка обтяжує покарання (вчинення кримінального правопорушення в присутності дитини).
Однак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК відноситься до кримінальних проступків, зважив на те, що обвинувачений під час судового провадження вину не визнав, не розкаявся, заподіяної шкоди не відшкодував, не просив вибачення у потерпілого, і протягом майже двох років не вжив жодних заходів для примирення із ним, вчинив кримінальне правопорушення в присутності дітей.
З урахуванням усіх встановлених обставин, а також думки потерпілого, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК покарання у виді громадських робіт на строк 160 годин.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання в повній мірі відповідає приписам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, домірним вчиненому. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість і недостатнім для досягнення його мети, колегія суддів не вбачає.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Отже, у поданій касаційній скарзі не міститься переконливих та достатніх аргументів, які би ставили під сумнів законність оспорюваних судових рішень і слугували би підставою для їх скасування.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вироки Рожищенського районного суду Волинської області від 18 липня 2023 року та Волинського апеляційного суду від 12 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3