7 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 274/4134/21
провадження № 51-2673км25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженої ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 1 липня 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021060000000155, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК,
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 369 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.
Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Згідно з вироком суду 27 квітня 2021 року ОСОБА_8 , обіймаючи посаду тимчасового виконуючого обов'язки заступника начальника Бердичівського районного відділу поліції, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1, в силу своїх службових обов'язків забезпечував контроль за виконанням оперативними працівниками вказівок та доручень слідчого при проведенні слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні, яке розслідується Бердичівським РВ поліції, в межах якого ОСОБА_9 цього ж дня затримано в порядку ст. 208 КПК за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.307 КК.
Будучи присутньою при проведенні слідчих і процесуальних дій ОСОБА_6 , матір затриманого ОСОБА_9 , оцінивши обстановку усвідомила, що ОСОБА_8 наділений організаційно-розпорядчими функціями та є службовою особою, яка займає відповідальне становище, і у неї виник умисел, спрямований на висловлення пропозиції та надання неправомірної вигоди ОСОБА_8 за вчинення останнім дій, з використанням наданого йому службового становища.
В подальшому, 29 квітня 2021 року приблизно о 16:20 ОСОБА_6 прибула до Бердичівського РВ поліції, пройшла до службового кабінету № 7, де знаходиться робоче місце ОСОБА_8 , та під час розмови висловила йому пропозицію надання неправомірної вигоди за вчинення останнім дій, обумовлених його службовим становищем, спрямованих на закриття кримінального провадження і уникнення ОСОБА_9 кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого злочину.
Незважаючи на те, що ОСОБА_8 відмовився від вказаної пропозиції, роз'яснивши ОСОБА_6 про протиправний характер її дій та повідомивши, що згідно із займаною посадою він не може безпосередньо та самостійно прийняти рішення про закриття кримінального провадження, ОСОБА_6 , вважаючи, що обсяг та характер повноважень ОСОБА_8 , зайняття ним керівної посади в територіальному підрозділі Національної поліції, в межах якого функціонує орган досудового розслідування, дозволяє вчинити ним дії щодо закриття кримінального провадження, продовжила реалізацію свого умислу, та, як наслідок, цього ж дня близько 16:40 надала ОСОБА_8 неправомірну вигоду у розмірі 4 000 грн за вчинення вищевказаних протиправних дій.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На думку захисника, висновки суду щодо наявності в діях ОСОБА_6 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК, є сумнівними і ґрунтуються на припущеннях, а в основу вироку покладено неналежні, недопустимі та недостовірні докази, яким дано неправильну оцінку (зокрема, протокол за результатами проведення НСРД від 5 травня 2021 року, показання свідків тощо).
Захисник вважає, що саме ОСОБА_8 своєю поведінкою створив обставини, які спонукали обвинувачену ОСОБА_6 до вчинення протиправних дій - надання неправомірної вигоди із-за страху за подальшу долю свого сина, тобто у даному випадку мала місце провокація злочину.
Крім іншого зазначає, що судовий розгляд відбувався упереджено з обвинувальним ухилом, при призначенні покарання не в повній мірі враховано дані, що характеризують особу винної та пом'якшуючі покарання обставини, а судом апеляційної інстанції було проігноровано клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів.
Отже, судові рішення не є законними, обґрунтованими і вмотивованими, а тому підлягають скасуванню.
Позиції учасників судового провадження
Засуджена та її захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Водночас Суд звертає увагу, що в поданій касаційній скарзі захисник серед іншого, не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, вказує на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та ставить під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка, як зазначалося вище, на підставі положень статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
Тобто, такі доводи касаційної скарги не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки Суд не вправі виходити за межі фактів та обставин, установлених у судах першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судами нижчих інстанцій.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно зі ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок.
Відповідно до вимог ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Так, вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 369 КК, характеризується прямим умислом, тобто якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Об'єктивною стороною надання неправомірної вигоди службовій особі є пропозиція чи обіцянка службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Складовою частиною об'єктивної сторони вказаного складу злочину є наявність у службової особи, якій передається неправомірна вигода, повноважень на вчинення чи невчинення в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Відповідальність за ч. 3 ст. 369 КК настає в разі вчинення діянь, передбачених частиною 1 або 2 цієї статті, якщо неправомірна вигода надавалась службовій особі, яка займає відповідальне становище.
Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Указаного висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , та письмових доказів, зміст яких детально викладений у вироку.
Зокрема, свідок ОСОБА_10 у суді підтвердив, що він з працівниками поліції здійснювали етап контрольної закупки наркотичного засобу по сину обвинуваченої. Затримали ОСОБА_9 по місцю проживання, під час обшуку його матір підходила до нього та інших працівників, питала як вирішити питання, пропонувала гроші. Бачив як вона підходила до ОСОБА_8 , розмовляла з ним, та підходила до інших поліцейських щоб вирішити питання та відпустили її сина. Підтвердив, що обвинувачена казала: «відпустить його, я дам вам гроші». Свідок ОСОБА_11 пояснив, що ОСОБА_6 підходила до поліцейських, щоб визволити сина, запитувала у нього до кого можна підійти щоб сина не закрили, він сказав щоб зверталась до керівництва та показав на керівника. Свідок ОСОБА_12 пояснив, що на місці події ОСОБА_6 запитувала чи можна сплатити штраф, щоб сина відпустили, та ОСОБА_8 їй роз'яснив, що рішення приймає суд. Далі обвинувачена розмовляла з ОСОБА_8 , бо він представився підполковником поліції. Свідок ОСОБА_13 підтвердив, що обвинувачена декілька разів підходила до ОСОБА_8 з гаманцем у руці, наполягала на розмові, однак останній пояснював, що проводяться слідчі дії та щоб вона не заважала.
Будучи допитаним у суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 пояснив, що після затримання сина обвинуваченої, слідчим проводився огляд місця події, та на запитання ОСОБА_6 він відповів, що слідчим вилучаються речові докази за ст. 307 КК. Підтвердив, що на місці події до нього неодноразово підходила обвинувачена, була схвильована, питала чи можна вирішити питання про непритягнення до кримінальної відповідальності її сина, пропонувала кошти, відкривала гаманець і діставала пачку грошей. За штраф мова не йшла, обвинувачена казала про закриття справи і вона знає, що це вирішується. Запитувала у нього чи він керівник і чи можна прийти до нього в кабінет поговорити. Він пояснював, що нічого вирішувати не буде, що це неправильно і вона буде нести відповідальність. На місці був слідчий, поняті, котрі бачили, що ОСОБА_6 неодноразово до нього підходила, відводила його в сторону щоб вирішити питання. Він доповів керівнику, що йому пропонують кошти, про що написав заяву. Свідок не зав чи прийде обвинувачена до нього, однак вона прийшла наступного дня до його кабінету. Він пояснив їй щодо подальших дій по сину, у нього не було часу говорити, оскільки був зайнятий. На другий день вона знову прийшла, чекала його з наради, він запропонував їй зайти в кабінет, розповів за ст. 307 КК. ОСОБА_6 завела мову про звільнення її сина від відповідальності та дістала кошти, зайшли працівники внутрішньої безпеки. ОСОБА_6 поклала 4 000 грн до карману його куртки. Пояснив, що не називав обвинуваченій номер кабінету, казав приходьте до райвідділу, оскільки там був її син. Казав, що вона може прийти, але немає про що говорити. Свідок не телефонував обвинуваченій, зустрічей не призначав, не обіцяв вирішити питання та обвинувачена сама наполягала на зустрічі.
Показання вищевказаних свідків є логічними, послідовними, вони узгоджуються між собою та не викликають сумнівів в їх достовірності, а також спростовують версію сторони захисту про непричетність засудженої до вчинення кримінального правопорушення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в основу вироку були покладені належні та допустимі докази, а саме: протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 27 квітня 2021 року ( ОСОБА_8 будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину вказав, що ОСОБА_6 під час затримання її сина, звернулася до нього з пропозицією про надання неправомірної вигоди йому, як службовій особі, що займає відповідальне становище щодо вирішення питання про закриття кримінального провадження і не притягнення сина до кримінальної відповідальності); протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 29 квітня 2021 року, який здійснено на підставі постанов прокурора та слідчого (зі змісту протоколу вбачається, що 29 квітня 2021 року о 16:32 ОСОБА_6 зайшла до службового кабінету № 7 т.в.о. заступника начальника Бердичівського РВП ОСОБА_8 , сіла біля робочого столу останнього, між ними почалася розмова. О 16:35 ОСОБА_6 висловила пропозицію надати грошові кошти ОСОБА_14 за не притягнення її сина ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності, після чого дістала із сумки грошові кошти та почала їх перераховувати. О 16:38 ОСОБА_6 встала, підійшла до ОСОБА_8 та поклала йому до кишені грошові кошти. Одразу після цього зайшли працівники Житомирського управління ДВБ НП України та СУ ГУНП в Житомирської області); протокол обшуку від 29 квітня 2021 з відеозаписом (в ході обшуку в приміщені службового кабінету ОСОБА_8 повідомив, що громадянка ОСОБА_6 надала неправомірну вигоду - грошові кошти в розмірі, якому останньому не відомо. В подальшому він надав із кишені грошові кошти, які були туди поміщені ОСОБА_6 в розмірі 4 000 грн); висновок експерта від 21 травня 2021 року (встановлено, що вилучені під час обшуку грошові банкноти відповідають аналогічним, що знаходяться в офіційному обігу); протокол затримання особи від 29 квітня 2021 року з відеозаписом (о 17:45 в приміщенні службового кабінету №7 Бердичівського РВП затримано ОСОБА_6 , як особу, яку застали під час вчинення злочину, а також здійснено її обшук); копія посвідчення ОСОБА_8 ; копія наказу про покладення тимчасового виконання обов'язків заступника начальника відділу поліції - начальника сектору кримінальної поліції Бердичівського РВП ГУНП в Житомирській області на підполковника поліції ОСОБА_8 з 29 березня 2021 року; протокол огляду предмету від 28 травня 2021 року (оглянуто копію посадової інструкції заступника начальника - начальника кримінальної поліції ОСОБА_8 ).
Під час дослідження протоколу за результатами проведення НСРД аудіо-, відео контролю особи у публічно доступних місцях від 5 травня 2021 року, судом було встановлено, що відеозапис до цього протоколу неможливо відтворити, а тому його досліджено у судовому засіданні не було.
Водночас, суд безпосередньо дослідив протокол вказаної слідчої дії та зазначив, що з його змісту вбачається, що ОСОБА_6 29 квітня 2021 року о 16:30, перебуваючи в службовому кабінеті ОСОБА_8 , котрий є службовою особою, пропонує, а згодом надає неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів за вчинення останніми дій з використанням, наданого йому службового становища.
З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, оцінивши зібрані під час досудового розслідування та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, обґрунтовано дійшов висновку, що вина ОСОБА_6 у пропозиції та наданні службовій особі, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення в інтересах третьої особи дій з використанням наданого їй службового становища, повністю доведена в ході судового розгляду, і її дії судом вірно кваліфіковані за ч. 3 ст. 369 КК.
Колегія судів вважає, що докази, на які послався суд у вироку, є допустимими і такими, що у своїй сукупності безпосередньо вказують на вчинення ОСОБА_6 діяння, інкримінованого їй стороною обвинувачення. Доводи про упередженість суду та обвинувальний ухил при оцінки наявних у справі доказів, не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду.
Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , доводи якої за своїм змістом є аналогічними доводам, викладеним в його касаційній скарзі, перевірив зазначені в ній вимоги, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав скаргу необґрунтованою.
При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину за наведених у вироку обставин,оскільки такі висновки підтверджено сукупністю поданих доказів, які суд безпосередньо сприйняв, дослідив у судовому засіданні й оцінив з точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності.
Перевіряючи доводи сторони захисту про провокацію злочину, апеляційний суд зазначив, що із встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження та досліджених доказів, відсутні підстави стверджувати, що пропозиція та надання неправомірної вигоди була здійснена внаслідок провокування ОСОБА_6 до вчинення злочину з боку ОСОБА_8 .
Обґрунтовуючи вказаний висновок суд зазначив, що відомості до ЄРДР були внесені на підставі рапорта ОСОБА_8 від 27 квітня 2021 року за фактом обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК. У рапорті зазначено, що приблизно о 14:30 ОСОБА_6 звернулася ОСОБА_8 з пропозицією про надання неправомірної вигоди йому, як службовій особі, що займає відповідальне становище щодо вирішення питання про закриття кримінального провадження і не притягнення сина до кримінальної відповідальності. В подальшому, наведені обставини стали підставою для проведення слідчих дій та НСРД відносно ОСОБА_6 .
При цьому суд визнав необґрунтованими твердження сторони захисту про те, що відразу після затримання сина обвинуваченої та висловлення пропозиції надати неправомірну вигоди, були внесені відомості до ЄРДР за правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 369 КК, що вказує про свідому провокацію з боку поліцейського, у зв'язку з його впевненістю в тому, що ОСОБА_6 обов'язково прибуде до поліцейського відділення для надання неправомірної вигоди.
Суд звернув увагу, що за матеріалам кримінального провадження зміст внесених фактичних обставин в ЄРДР свідчить саме про пропозицію надання неправомірної вигоди (особа пропонує службовій особі, яка займає відповідальне становище надати їй неправомірну вигоду за не вчинення або вчинення такою службовою особою, в інтересах особи, що пропонує таку вигоду, дій з використанням службового становища), а не факт надання такої вигоди.
Крім цього, суд апеляційної інстанції послався на показання свідків: ОСОБА_10 котрий підтвердив, що на місці події ОСОБА_6 пропонувала гроші, підходила до ОСОБА_8 , і до інших поліцейських, питала як вирішити питання, щоб відпустити її сина, казала «відпустіть його, я дам вам гроші»; ОСОБА_11 , котрий підтвердив, що ОСОБА_15 почала підходити до поліцейських, щоб визволити сина, він сказав їй, щоб зверталася до керівництва, показавши на керівника, тобто ОСОБА_8 , бачив, як вона з начальником вийшла з двору на провулок розмовляти; ОСОБА_12 , котрий пояснив, що мати затриманого питала чи можна сплатити штраф на місці, щоб сина відпустили, на що ОСОБА_8 їй роз'яснював, що рішення приймає суд. Вона говорила з ОСОБА_8 , бо він представився підполковником поліції, вони відходили про щось розмовляли; ОСОБА_13 , котрий пояснив, що ОСОБА_6 декілька разків підходила до ОСОБА_8 з гаманцем у руці, казала, що хоче з ним поговорити, на що останній їй пояснював, що проводяться слідчі дії, щоб вона не заважала їх проводити.
Суд наголосив на тому, що показання цих свідків повністю узгоджуються із показаннями самого ОСОБА_8 , котрий підтвердив, що обвинувачена неодноразово підходила до нього, питала чи можливо вирішити питання про не притягнення до кримінальної відповідальності її сина, пропонувала кошти, відкривала гаманець і діставала пачку грошей. Говорила про закриття справи, що вона знає, що це вирішується. Запитувала у нього чи він керівник і чи можна прийти до нього в кабінет поговорити. Він пояснював їй, що нічого вирішувати не буде, що це неправильно і вона буде нести відповідальність. На місці події був слідчий, поняті, які бачили, що ОСОБА_6 неодноразово до нього підходила, відводила його в сторону, щоб вирішити питання.
Твердження сторони захисту про те, що свідки не могли чути про зміст розмови між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , а тому, окрім показань вказаних осіб, відсутні прямі докази того чи дійсно мало місце пропонування неправомірної вигоди поліцейському чи була очевидна вимога провокації хабаря з його сторони, апеляційний суд визнав безпідставними, зазначивши, що вони спростовуються змістом показань вищенаведених свідків, які підтвердили, що обвинувачена пропонувала гроші, просила відпустити її сина, підходила з такою пропозицією спочатку до рядових поліцейських, а після того як останні їй повідомили, що керівником є ОСОБА_8 , вона неодноразово підходила до нього з гаманцем в руках, на що він їй зауважував, щоб вона не заважала проводити слідчі дії.
Отже, апеляційний суд зазначив, що немає сумнів того, що в ході конфіденційної розмови з ОСОБА_8 обвинувачена висловила пропозицію надати неправомірну вигоду задля уникнення кримінальної відповідальності її сином, а також того, що вона усвідомлювала, що саме ОСОБА_8 є керівником, а тому наділений організаційно-розпорядчими повноваженнями, про що їй прямо сказали присутні рядові поліцейські, що відповідає безпосередній поведінці ОСОБА_6 , як до вчинення злочину, яка відкрито, в присутності працівників правоохоронних органів висловлювала відповідну пропозицію, так і її подальшій поведінці, яка повністю підтвердила злочинні наміри обвинуваченої, яка самостійно, за власною волею прийшла до кабінету ОСОБА_8 .
Таким чином, до початку проведення НСРД у ОСОБА_8 були об'єктивні підстави вважати про виникнення у обвинуваченої умислу на надання йому неправомірної вигоди, оскільки при затриманні її сина вона вчинила активні дії у реалізації цього умислу шляхом висловлення пропозиції надати неправомірну вигоду задля досягнення своєї мети - закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 , що і стало підставою його звернення із відповідної заявою про вчинення кримінального правопорушення.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність доказів, які б підтверджували, що висловлена ОСОБА_6 пропозиція і надання неправомірної вигоди відбулося завдяки провокації чи підбурювання з боку ОСОБА_8 .
Крім того, суд зазначив, що зміст розмови між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , який зафіксовано у протоколі за результатами проведення НСРД від 5 травня 2021 року, не викликає жодних сумнівів щодо спрямованості умислу обвинуваченої на передачу неправомірної вигоди ОСОБА_8 за закриття кримінального провадження щодо її сина.
Також апеляційні суд визнанав безпідставними доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_8 обіцяв ОСОБА_6 «вирішити питання» з сином, оскільки вони не підтвердженні жодним доказом.
При цьому суд звернув увагу на характер висловлювань та зміст зафіксованої розмови, зазначивши, що вони не містять наполегливого тиску, погроз, спонукання чи надмірної ініціативи з боку ОСОБА_8 , що б вказувало на ознаки провокації зі сторони правоохоронних органів. Крім того, в ході діалогу ОСОБА_8 повідомив обвинувачену, що кримінальне провадження буде розслідуватись слідчим й надалі, що далі буде суд і їй потрібно буде зібрати довідки, які саме їй повідомить слідчий, попередив, що ОСОБА_6 має усвідомлювати характер своїх дій, при передачі грошових коштів повідомив, що не потрібно цього робити, сказав їй забрати кошти.
Проте жодні застереження ОСОБА_8 не стримали ОСОБА_6 , вона відіграла активну роль у діалозі з ОСОБА_8 , що в подальшому перейшло у передачу йому грошових коштів, які обвинувачена поклала останньому до кишені.
Відносно тверджень сторони захисту про те, що ініціатива зустрічі йшла від ОСОБА_8 , котрий лише сказав обвинуваченій, що якщо вона бажає може прийти до райвідділу, то апеляційний суд врахував відмінність ініціативи щодо зустрічі та ініціативи щодо надання (одержання) неправомірної вигоди, адже ініціатива щодо зустрічі безумовно не обумовлює ініціативу (підбурення) до вчинення злочину. При цьому ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_6 , що вона може прийти до райвідділу, оскільки там був її син, не наполягав на цій зустрічі, жодної ініціативи щодо зустрічі не проявляв.
У підсумку суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що із зафіксованої за результатами проведення НСРД зустрічі вбачається, що ОСОБА_8 не вчинив жодних активних дій щодо створення обставин та умов вчинення ОСОБА_6 злочину. Крім того, ніхто не примушував ОСОБА_6 до надання неправомірної вигоди та вона могла відмовитися від своїх намірів, могла взагалі не приходити у поліцейський відділок. Зазначене також опосередковано підтверджується і показаннями самої обвинуваченої ОСОБА_6 .
Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду та зазначає, що відповідно до усталеної судової практики, для висновку про наявність або відсутність провокації визначальним є з'ясування питання, чи мало місце з боку правоохоронних органів спонукання особи до вчинення злочину, для чого мають прийматися до уваги, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції попри початкову відмову особи, наполегливі нагадування тощо. Жодна зі згаданих обставин сама по собі не має визначального значення і лише оцінивши всі фактичні і юридичні аспекти події в сукупності, суди можуть зробити висновок, чи була поведінка агентів такою, що спонукала особу до дій, які та не вчинила б без їх втручання.
Водночас, доводи касаційної скарги і матеріали провадження не дають підстав Суду для висновку, що ОСОБА_6 вчинила інкриміноване кримінальне правопорушення внаслідок провокації з боку ОСОБА_8 , а тому вказаний довід сторони захисту є необґрунтованим.
Також судом апеляційної інстанції перевірені та відхилені твердження захисника про недопустимість протоколу за результатами проведення НСРД від 5 травня 2021 року через неможливість відтворити відеозапис до нього, який міститься на карті пам'яті.
Суд зазначив, що результати проведення НСРД зафіксовані у протоколі, який складено старшим оперуповноваженим і містить текстове відтворення змісту відповідних аудіо та відеозаписів, відомості про вид та реєстраційний номер носія інформації.
При цьому апеляційний суд звернув увагу, що дані аудіо та відеозаписи з технічних засобів не є самостійним доказом, а є додатком до протоколу про результати проведення НСРД, що вказано у протоколі. Таким чином сам протокол є самостійним і достатнім доказом, який містить фактичні дані, що мають значення для кримінального провадження. До того ж, сторона захисту не оспорює та не заперечує зміст зафіксованої інформації в цьому протоколі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, а тому вважає твердження захисника про недопустимість вищевказаного протоколу необґрунтованими.
Крім цього, предметом перевірки апеляційного суду були доводи сторони захисту щодо відсутності дозволу слідчого судді на проведення НСРД аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_6 , які суд визнав безпідставними.
В обґрунтування свого рішення суд зазначив, що ухвалою слідчого судді Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року надано дозвіл на проведення НСРД відносно ОСОБА_6 у виді аудіо-, відеоконтролю особи, а постановою прокурора від 29 квітня 2021 року ОСОБА_8 залучено до проведення НСРД стосовно ОСОБА_6 , а саме контроль за вчиненням злочину у вигляді спеціального слідчого експерименту.
Отже, 29 квітня 2021 року НСРД відносно ОСОБА_6 проводились на підставі відповідної ухвали слідчого судді відповідно до положень ст.260 КПК з одночасним проведенням НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту із залученням ОСОБА_8 на підставі постанови прокурора відповідно до положень ст. 246, 271 КПК, що спростовує доводи захисника про недопустимість вказаних доказів.
Що стосується доводів захисника про те, що судом апеляційної інстанції було проігнороване його клопотання про проведення повторного дослідження обставин справи, встановлених під час судового розгляду в суді першої інстанції (показань свідків, протоколу за результатами проведення негласної слідчої дії та саму слідчу дії на предмет обґрунтованості, належності та допустимості), то слід зазначити наступне.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Виходячи із засади безпосередності дослідження доказів, закріпленої у п. 16 ч. 1 ст. 7 та ст. 23 КПК, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яка була надана судом першої інстанції, крім випадку, якщо доказів наданих сторонами у кримінальному провадженні не було безпосередньо досліджено під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції.
Водночас, як убачається зі змісту технічного запису і журналу судового засідання у суді апеляційної інстанції від 29 квітня 2025 року, на неодноразові запитання суду засуджена ОСОБА_6 та її захисник - адвокат ОСОБА_7 відповіли, що жодних клопотань вони не мають. Отже, в судовому засіданні апеляційного суду сторони будь-яких клопотань про повторне дослідження доказів сторони не заявляли.
Обмежившись у своєму рішенні аналізом доказів, безпосередньо досліджених і сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки їх повторне дослідження не є обов'язковим для цього суду, і іншої оцінки цим доказам, ніж ту яку їм дав суд першої інстанції, апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі не давав.
Підсумовуючи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.
Що стосується призначеного засудженій покарання, то слід зазначити наступне.
Так, статтями 50, 65 КК визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Санкція ч. 3 ст. 369 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 8 років з конфіскацією майна або без такої.
При призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винної, котра, раніше не судима, на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, працює, за місцем проживання характеризується посередньо, вину у скоєному не визнала, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Урахувавши всю сукупність наведених обставин, а також сімейний і матеріальний стан обвинуваченої, суд першої інстанції, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 369 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки та без конфіскації майна.
Верховний Суд вважає, що покарання ОСОБА_6 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих судових рішень судами попередніх інстанцій.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 1 липня 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3